Завдання, шляхи та засоби естетичного виховання. Ідея естетичного виховання в педаг.спадщині В.О.Сухомлинського.

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. «Краса, — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав видатний український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970). — Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе».Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості. Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття. Виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

2. Естетичні почуття. Почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.

3. Естетичні судження. Передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

4. Естетичні смаки. Постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони пов'язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.

5. Естетичний ідеал. Це своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів — це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського є різносторонньою і багатоплановою. Вся система діяльності павлиського вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини. Коли його питали: "Що найголовніше було в Вашому житті? «, він відповідав: „Любов до дітей!» Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, за Сухомлинським, — поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителі.„Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням напотемки. В. О. Сухомлинський — гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлишевській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісний з покараннями вчаться. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провинилося після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя.Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. „В середовищі педагогів, — відзначав Сухомлинський, — можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці — це оцінка„Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки". [5, стор. 9].В. О. Сухомлинський вважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, який любить дітей. Вчитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємне довір'я між ними, людяність і доброта — ось то, що необхідно вихователю, то що хочуть бачити діти в своєму наставнику. Одна з найцінніших його якостей — людяність, у якій поєднується серцева доброта з мудрою суворістю батьків.Кажучи про оцінку як інструмент покарання, Сухомлинський вважав допустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Оскільки в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче поранить, ображає і принижує чесноту дитини. Не можна допускати, щоб дитина в самому початку свого шляху за допомогою» вчителя, що поставив двійку, втратив віру в себе. Діти приходять в школу різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, швидко схоплюючі і тугодуми, неохайні і акуратні. Єдині вони в одному. Всі діти без виключення приходять в перший клас з щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання — добре вчитися — осяває весь сенс шкільного життя дітей.Оцінка у В. О. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік в дитини «може щось не виходити, але прийде час — навчитися».