Постанова про призначення справи до розгляду

5 травня 2004 р. м. Львів

Суддя Личаківського районного суду м. Львова Шумейко П. Ф., розгля­нувши у попередньому розгляді матеріали кримінальної справи № 428 про обвинувачення неповнолітнього Павлика Василя Петровича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185ККУкраїни, і беручи до уваги, що спра­ва підсудна цьому суду, підстав для її закриття чи зупинення немає, об­винувальний висновок складено правильно, а досудове розслідування про­ведено без порушень вимог КПК, та керуючись статтями 237, 244,245,253 КПК,

постановив:

1. Призначити справу про обвинувачення Павлика Василя Петровича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, до розгляду на 10 годину 14 травня 2004 р. у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за участю захисника.

2. Викликати в судове засідання підсудного Павлика В. П., потерпілого та свідків згідно з доданим до обвинувального висновку списком.

Суддя Шумейко П.Ф.

Чи відповідає вимогам кримінально-процесуального закону наведена вище постанова?

8.Уважно прочитайте наведений нижче кримінально-про­цесуальний акт:

Вирок Іменем України

5 травня 2004 р. Галицький районний суд м. Львова в особі судді Головченка І.3., за участю прокурора Галицької А.3., адвоката Гикавки І.І., і сек­ретаря Кислої Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення Щерби Івана Васильовича, 1987 ро­ку народження, уродженця с. Підгайці Перемишлянського району Львів­ської області, українця, з освітою — 10 класів загальноосвітньої школи, що ніде не працює і проживає за адресою: м. Львів, вул. І. Підкови, будинок № 58, кв. 17, — раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 121 КК України,

встановив:

Неповнолітній Щерба І. В. винний у тому, що 7 березня 2004 р., перебу­ваючи на вечорі відпочинку у будинку культури у м. Львові, зажадав від Федчука П. Д., щоб він не танцював з його (Щерби) знайомою дівчиною Пилипенко Зоряною Василівною. У відповідь на відмову Федчука Щерба став погрожувати йому розправою, намагався вдарити ногою, голосно кричав на нього, супроводжуючи все це нецензурною лайкою. Цими діями Щерба грубо порушив громадський порядок у будинку культури і проявив явну неповагу до суспільства.

Після закінчення дискотеки Щерба наздогнав на вулиці Федчука і підібраним по дорозі залізним прутом завдав йому удару по голові, спри­чинивши пролом склепіння черепа.

Допитаний у судовому засіданні підсудний Щерба вину свою у пред'яв­леному обвинуваченні визнав повністю і пояснив, що він дійсно висловлю­вав погрози на адресу Федчука у будинку культури, оскільки просив його не чіпати дівчини, яка йому подобалася. Коли Федчук відмовився виконати його прохання, він дійсно сварився на нього, вживав при цьому нецензурні слова. Після закінчення дискотеки він наздогнав Федчука на вулиці і підібраним на дорозі металевим прутом ударив його. У яке йому місце прийшовся удар, він не знає.

Крім визнання підсудним своєї вини, його вина підтверджується також зібраними у справі і перевіреними у судовому засіданні показаннями по­терпілого Федчука, свідків Горбунової, Максимчука, Фаріона та Завидовської. Всі вони підтвердили аморальну поведінку підсудного у приміщенні будинку культури, а свідок Горбунова — те, що удар по голові потерпілого завдав підсудний.

За висновком судово-медичної експертизи завдані потерпілому тілесні ушкодженні належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, не­безпечних для життя в момент заподіяння.

Злочинні дії підсудного Щерби правильно кваліфіковані органами досудового розслідування за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 121 КК України.

Обираючи покарання Щербі, суд врахував його особу, неповноліття, першу судимість, з одного боку, та суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, тяжкі наслідки, з другого, а тому вважає необхідним обрати йому міру покарання, пов'язану з ізоляцією від суспільства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 323, 324 КПК України, суд

присудив:

Щербу В. А. визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 121 КК України, і обрати йому за сукупністю цих норм по­карання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років.

Запобіжний захід залишити попередній — тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений у апеляційному порядку протягом 15 діб до Львівського апеляційного суду.

Головуючий, суддя Головченко І. 3.

Секретар судового засідання Кисла Л. В.

Зробіть аналіз наведеного вироку і з'ясуйте, чи були допу­щені судом, а якщо так, то які, порушення кримінально-процесуального закону?

Які питання вирішуються судом під час постановлення вироку щодо неповнолітнього?

Хто має право подати апеляцію на вирок у справі щодо неповнолітнього?

9. У складі групи злодіїв-квартирників («домушників») було двоє неповнолітніх. Наймолодшому – Павловичу Ігорю випов­нилося 11, а Максименку Андрію — 15 років. Група вчинила понад 10 квартирних крадіжок, шість розбійних нападів на громадян з метою заволодіння їх майном. Ігор був активним учасником майже всіх злочинів: він проникав через кватирки до квартир, забирав під час нападу у громадян речі, перехову­вав їх на даху свого будинку тощо.

Після порушення кримінальної справи, проведення всіх не­обхідних слідчих дій і зібрання достатніх доказів слідчий пред'я­вив обвинувачення всім учасникам злочинної групи за ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК України. На пропозицію прокурора, який здійснював нагляд за досудовим розслідуванням справи, слідчий виніс постанову про виділення справи щодо обох не­повнолітніх в окреме провадження, а потім і постанову про за­криття справи щодо неповнолітнього Павловича та застосуван­ня до нього примусових заходів виховного характеру.

Виділивши з цієї справи всі необхідні матеріали, слідчий разом із вказаною постановою направив їх прокуророві. Одно­часно з цим він виніс постанову про поміщення Павловича Ігоря у приймальник-розподільник на 30 діб і доручив органові дізнання — міліції негайно доставити його у цей заклад.

Одержавши від слідчого справу разом з постановою про її закриття щодо Павловича, прокурор перевірив повноту про­веденого розслідування та законність прийнятих слідчим по­станов і погодився з ними і направив справу до суду для застосування щодо неповнолітнього примусових заходів ви­ховного характеру.

Суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участю прокурора та законного представника Павловича і по­становив ухвалу про направлення неповнолітнього до спеці­альної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення. Вважаючи, що Ігор буде продовжувати зай­матися протиправною діяльністю, а також; з метою забезпечен­ня виконання своєї ухвали, суд прийняв рішення (в ухвалі) про поміщення його на період до відправлення до спеціальної уста­нови до приймальника-розподільника для неповнолітніх стро­ком на 40 діб.

Чи може бути порушена кримінальна справа за фактом вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка до­сягла 11 років, але не досягла віку, з якого законом пере­дбачена кримінальна відповідальність?

Яким є порядок провадження у справах про суспільно не­безпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність?

Чи пред'являється обвинувачення неповнолітньому у ви­падку, коли приймається рішення про закриття справи і застосування щодо нього примусових заходів виховного характеру?

Чи можна до неповнолітнього, який досяг 11 років і вчи­нив тяжке суспільно небезпечне діяння, застосувати за­побіжний захід?

Якими є дії прокурора у справах про застосування до не­повнолітніх примусових заходів виховного характеру?

Яким є порядок розгляду і вирішення справи про засто­сування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру?

Дайте висновок щодо законності дій слідчого, прокурора і суду в описаній ситуації.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.

2. Конвенція про права дитини. Ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів Ук­раїни. - 1990. - №1. - С. 205.

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України: глава 36.

4. Закон України від 21 квітня 1995 р. "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для неповнолітніх" // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — Ст. 35.

5.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002 р. № 6 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

7. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 664-687.

8. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 550-571.

9. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 528-555.

10.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 729-743.

11. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 513-543.

12. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до державного іспиту. – К.: Істина, 2006. – С. 179-183.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы). Приняты и провозглашены резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 года // Права человека: Сборник международных договоров. — Том І. Универсальные договоры. Организация Объединенных Наций. — Нью-Йорк — Женева, 1994.

2. Закон України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 30. — Ст. 142.

3. Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод грома­дян" (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 29 жовтня 2003 р. № 1227/2003) // Офіційний вісник України. — 2002. — № 8. — С. 85.

4. Указ Президента України від 12 січня 2004 р. № 27/2004 "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспек­торів міліції" // Офіційний вісник України. — 2004. — № 2. — Ст. 32.

5. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 24. — С. 61.

6. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 3/1 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх".

7. Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ, затв. наказом МВСУкраїни від 13 липня 1996 р. № 384.

8. Положення про Міністерство України у справах сім'ї, дітей і молоді, затв. Указом Президента України від 30 липня 2004 р. // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 31. — 11 серпня.

9. Наказ МВС України від 4 жовтня 2003 р. № 1155 "Про вдоскона­лення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України".

10. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в орга­нах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочи­ни, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 6 травня 2004 р. № 400.

11. Боярська О. Внесок у майбутнє України (судочинство у справах неповнолітніх) // Юридичний вісник України. — 2002. — 27 липня — 2 серпня (№ 30).

12. Гуковская Н. И., Дольова М. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. — М, 1974.

13. Дубинский А. Я. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1988.

14. Дубинский А. Я. Применение следователями органов внутренних дел мер пресечения к несовершеннолетним. — К., 1988.

15. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погля­ду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — № 10.

16. Лукьянчиков Е. Д., Письменный Д. П. Разрешение органами внутрен­них дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987.

17. Нор В. Т., Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. — К., 1985.

18. Омельяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповноліт­ніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: Навч. посіб. — К., 2002.

19. Сєдих К. В., Сєдих С. М., Гасій Ю. В. Деякі питання застосування психологічної експертизи в судовій практиці // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 2.

20. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно не­безпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної від­повідальності // Право України. — 2001. — № 11.