Що характеризують офіційно-діловий стиль

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ І СПОРТУУКРАЇНИ

ДВНЗ «ПРИАЗОВЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра інтелектуальної власності та права

Швець Галина Олексіївна

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

з дисципліни „Документознавство ”

(для підготовки магістрів за спеціальністю 8.18010011

„Інтелектуальна власність”)

Маріуполь 2012

Конспект лекцій з дисципліни „Документознавство” (для підготовки магістрів за спеціальністю 8.18010011 „Інтелектуальна власність”) / Укл. Г.О. Швець - м. Маріуполь, ПГТУ, 2012. - 91 с.   Конспект лекцій складений у відповідності з програмою, передбаченої навчальним планом підготовки фахівців з інтелектуальної власності спеціальності 8.18010011 „Інтелектуальна власність” специфічної категорії підготовки.
Укладачі:	Г.О. Швець
Відповідальний за випуск:	П.В. Солошенко, професор, зав. каф. інтелектуальної власності і права
	Затверджено на засіданні кафедри „Інтелектуальна власність і право” « 22 » лютого 2012 Протокол № 12

ПОНЯТТЯ СТИЛЮ

Одна з найважливіших умов культури спілкування — дотримання мовного стилю.

Мовний стиль — це сукупність мовно-виражальних засобів, зумовлених змістом, метою і функцією висловлювання.

В українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний, художній, стиль побутового мовлення. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Мовне оформлювання будь-якого тексту залежить від стилю), що відповідає характерові комунікативної ситуації.

Отже, залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших для певної мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень.

2. НАЙВАЖЛИВІШІ ОЗНАКИ,

ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

Офіційно-діловий стиль — «функціональний різновид літературної мови, що. використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами; ділові взаємини на виробництві)». Це стиль ділових паперів — законів, договорів, розпоряджень, постанов, заяв, резолюцій, протоколів, актів, наказів, анкет тощо.

Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси, зумовлені специфікою його використання:

1 Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання, Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2 Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індавідуальник авторських рис.

3 Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу: у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;.

б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій, як результат досягнення однотипності вираження думки.

4 Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від.того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5 Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6 У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, виробнича рада розглядає, має місце.

Вживаються і такі звороти: з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяку, перерахувати кошти, накласти резолюцію, доводити до відома, давати згоду, вирішити питання.

7 Найхарактерніші речення —прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності й однозначності сприймання позначуваних понять, стислості, економності формулювань.

Зразок стилю:

Конституція України

Стаття 24

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

ПОНЯТТЯ МОВНОЇ НОРМИ

Послуговуючись офіційно-діловим стилем, треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови—це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні, граматичні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки — це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною, однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова \с\ замість /з/

везти — вести

казка — каска

вимова \т\ замість \д\

родовий—ротовий

гадка — гатка

Запам'ятайте!

В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м'якої та мішаної групи- ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, веж:, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн.

СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ

Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до мовного стилю. Для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення під впливом російської мови.

Норма Порушення норми

брати (взяти) участь приймати участь

укладати (підписувати) договір заключати договір

порядок денний повістка денна

давати згоду, схвалювати, давати добро

підтримувати, погоджуватися

я вважаю, на мою думку я рахую

завдяки підтримці дякуючи підтримці

навчальний відділ учбовий відділ

військова доктрина воєнна доктрина

воєнні дії військові дії

пристрасті розпалюються пристрасті накаляються

(розгоряються)

дякую Вам дякую Вас

витяг із протоколу виписка із протоколу

відшкодувати збитки возмістити убитки

впроваджувати у виробництво внедряти у виробництво

чинне законодавство діюче законодавство

обіймати посаду займати посаду

закон попиту і пропонування закон попиту і пропозиції

юридична особа юридичне лице

це не становить великих це не складає великих

труднощів труднощів

це не є виняток це не є виключення

набути великого поширення отримати широке розповсюдження

гарантувати безпеку забезпечувати безпеку

наступний рік слідуючий рік

розглядалися такі питання розглядалися слідуючі

питання

щодо цього на цей рахунок

уживати (вживати) заходів приймати міри

знічев'я від нічого робити

підбивати підсумки підводити підсумки

із сказаного випливає із сказаного слідує

великим (широким) планом крупним планом

ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ

Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа; правила правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв; правила написання морфем тощо.

Запам'ятайте!

Святослав, В'ячеслав, пів'ящика, возз'єднати, під'їжджати, сільський, інший, майбутнє, київський, законний, буквений, військкомат, життєвий, шістнадцять, матеріально відповідальний, спитати, схвалити, розповісти, прізвище, екс-президент, пріоритет, прем'єр-міністр, в цілому, до побачення, без сумніву, по-перше, по-українськи.

ПУНКТУАЦІЙНІ НОРМИ

Пунктуаційні норми — це система правил, що регулюють вживання розділових знаків: крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу. Свідоме засвоєння пунктуаційних норм сприяє виробленню умінь і навичок безпомилкового вживання розділових знаків.

Наприклад:

Зміст свободи слова і думки полягає у тому, що ніхто не може заборонити людині дотримуватися своїх думок, певним чином відображати об'єктивну дійсність у своїх уявленнях та публічно висловлювати ці матеріалізовані в мові відображення, в тому числі як погляди і переконання. Останні можуть при цьому стосуватися будь-яких сфер: зовнішньої політики, державної влади, економічних процесів, освіти і культури, розвитку законодавства тощо. (Коментар законодавства України.)

Мовні норми характеризуються історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю, хоча з розвитком літературної мови вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють акцентні варіанти (помилка і помилка, договір і договір, завжди і завжди), лексичні (телефонна трубка і слухавка, масштаб і вимір, карта і мапа), морфологічні (стіл, а в родовому відмінку стола і столу).

У літературній мові ці варіанти «не порушують самої норми, а роблять її більш точним інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані».

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає у тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами й послідовно дотримуватися їх. Найповніше й у певній системі мовні норми фіксуються в «Українському правописі», словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.