Класифікація іншомовних вправ

Вправи, що їх використовують на уроках іноземних мов можна умовно розділити на підготовчі та мовленнєві. Підготовчі вправи передбачають засвоєння мовного матеріалу у вигляді комунікативних одиниць, словосполучень, граматичної форми слова, для розвитку орфоепічних та вимовних навичок і спрямовані на відпрацювання матеріалу, який використовується у мовленнєвих вправах. Мовленнєві вправи передбачають практичне відпрацювання у спеціально створеній навчальній іншомовній ситуації попередньо засвоєного лінгвістичного (мовного) матеріалу. Ознаками, що характеризують мовленнєву вправу визначено ситуативність, узагальнення у користуванні мовного матеріалу, відсутність перекладу рідною мовою.

З точки зору комунікативності у навчанні іноземних мов методисти розділяють іншомовні вправи на: некомунікативні, умовно-комунікативні, комунікативні.

Некомунікативні вправи використовуються для засвоєння та усвідомлення мовного матеріалу, що, як відомо, є точкою відліку оволодіння мовою з позамовною метою. Відпрацювання фонетичного, граматичного, лексичного матеріалу відбувається переважно у письмовій формі. Матеріалом для виконання не комунікативних вправ, є різноманітні форми (граматичні, лексичні, фонетичні), а також слова і речення. Наприклад: Подивись на малюнок і допиши пропущену букву:

c_t _ ook _ap _pple

Роздивись малюнки і впиши « THIS» або « THESE»:

____ is Oksana’s umbrella.

____ are Anton’s cars.

____ are Anton’s cups.

____ is Oksana’s piggi bank.

Умовно-комунікативні вправи (вправи на формування мовленнєвих навичок та розвиток мовленнєвих умінь) передбачають формування в учнів спроможності володіти мовним матеріалом через мовленнєву діяльність, що повторюється багаторазово, формуючи таким чином стійки мовленнєві кліше, що надалі використовуються у вільному спілкуванні. Переважно такими умовно-комунікативними вправами є вправи на відтворення, підстановку, трансформацію.

Ознаками умовно-комунікативної вправи є наявність запропонованої ситуації мовлення й умови, за якої у цій ситуації треба діяти. Наприклад: Read and say why do you study English:

Travel around the world understand people of other nationalities go online chat on the Internet be a sportman……

Example: I want to speak English because I want to…….

Умовно-комунікативні вправи розділяють на вправи першого рівня (дотекстові, тренувальні, підготовчі до мовлення) та вправи другого рівня (текстові, що сприяють розвитку умінь). Вправи першого рівня виконуються переважно усно і використовуються для формування фонетичних, лексичних, граматичних навичок. Проте в основі цих вправ – вище згаданий мовленнєвий зразок, що забезпечує багаторазовий повтор певної структури і відрізняє її від не комунікативної вправи.

Вправи другого рівня виконуються переважно на текстовому матеріалі (опис картинки, переказ тексту, коментар побаченого та ін.) та мають репродуктивний характер (репродукція – відтворення), що дає можливість розглядати такі вправи як навчально-комунікативні і зумовлюють вчителя не зловживати ними, проте широко використовувати комунікативні вправи, які передбачають мотивацію учня до спілкування з позамовною метою.

Отже, комунікативні вправи передбачають продукцію іншомовного мовлення учнем. При чому, однією з характерних ознак такої вправи є вільний вибір змісту повідомлення, засобів для його утворення, що зумовлені особистими інтересами учня. Вправами, що спонукають учнів до продукування власного мовлення можуть бути питально-відповідні вправи, умовна бесіда, опис зображення, переказ –переклад та ін.

Відповідно до спрямованості на прийом або видачу інформації вправи розділяють на рецептивні, репродуктивні, рецептивно-репродуктивні, продуктивні, рецептивно-продуктивні.

Так, некомунікативні вправи можуть бути рецептивними (сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, орфограми, графеми, лексичної одиниці, граматичної структури); репродуктивними (заучування напам’ять (лексичних одиниць, текстів); повторення (звуків, лексичних одиниць, речень), заміна/вставка лексичних одиниць, зміна граматичної форми, переклад; звуження та розширення речень, об’єднання простих речень у складне; переказ тексту (відомого слухачам). Разом з тим, не комунікативні вправи за жодних обставин не можуть бути продуктивними.

Умовно-комунікативні за сприйняттям розділяють на рецептивні (аудіювання або читання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази/речення або групи речень); рецептивно-репродуктивні (імітація зразка мовлення (ЗМ), підстановка у ЗМ, трансформація ЗМ, розширення ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на запитання різних типів, переказ тексту (відомого слухачам, але від імені персонажа); продуктивні (об’єднання ЗМ (одноструктурних і різноструктурних) у понадфразову єдність; об’єднання ЗМ у діалогічні єдності: запитання-відповідь; запитання-контр-запитання; повідомлення – запитання; спонукання – згода/відмова; спонукання-запитання і т.п.).

Прикладами комунікативних рецептивних вправ можуть бути вправи на аудіювання або читання тексту з метою одержання інформації, комунікативних рецептивно-репродуктивних вправ – переказ тексту (невідомого слухачам), комунікативних продуктивних вправ – повідомлення якогось факту (фактів); опис (погоди, квартири, людини); розповідь (про якісь події); доказ (якихось положень, фактів і т.п.; бесіда (між учнем/учнями і вчителем, між двома учнями; групова); написання записки, листа, плану, анотації тощо.