Інноваційні методи навчання в процесі вивчення біології

До шляхів запровадження інтерактивних тех­нологій, особистісно орієнтованого навчан­ня в шкільну біологічну освіту належить реалізація різноманітних ін­новаційних форм і методів навчання.

Новим методом навчання є моделювання — процес складання й застосування різних моделей для глибшого проникнення в суть на­вчального матеріалу, узагальнення й систематизації знань. Основні функції методу моделювання — евристична та узагальнювальна. Результати моделювання втілюються в модельних схемах, графіках, ма­тематичних аналогах, символах, кресленнях, образах, іноді — в мате­ріальних моделях.

Моделювання біологічних систем відносять до активних методів на­вчання. Він полягає в уявному або практичному створенні учнями мо­делі біологічного об'єкта — біогеоценозу, агроценозу, клітини, систе­ми органів, організму тощо. Використання даного методу спонукає школярів до пошуку, часто вимагає різноманітних практичних дій.

■ Наприклад, створюючи схему заселення акваріума, учні вказують у ньо­му ланки екосистеми — продуцентів, консументів, редуцентів, установлю­ють зв'язки між ними, визначають потік речовини та енергії. Цю модель можна використовувати під час вивчення рослинних угруповань (6 клас), природних угруповань (7 клас), біогеоценозу (11 клас), хоча глибина роз­криття суті біологічних явищ при цьому буде різною.

Вчителі біології використовують метод моделювання в процесі до­слідження різноманітних взаємозв'язків у популяції, між популяціями різних видів, розглядаючи зміни чисельності риб, птахів, ссавців, ви­вчаючи вид, популяцію, біогеоценоз, а досвідчені вчителі — під час ви­вчення статистичних закономірностей: моделюється дія природного добору, прояв законів спадковості тощо.

Навчання учнів користуванню методом моделювання має здійсню­ватися поетапно:

Ø створення проблемної ситуації (мотивація);

Ø роз'яснення значення моделей у навчанні на прикладах;

Ø застосування моделей для набуття й узагальнення знань;

Ø реконструювання моделей;

Ø самостійне складання моделей.

Інтерактивні технології також належать до активних методів на­вчання. їхня суть полягає в спів- та взаємонавчанні (колективному, ко­оперативному, навчанні у співпраці), за яких і вчитель, і учні є суб'єк­тами. Учитель лише виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів.

Інтерактивні методи навчання найбільше відповідають особистісно орієнтованому підходу, оскільки передбачають моделювання реаль­них життєвих ситуацій, спільне розв'язання проблем, рольові ігри.

Метод «Прес» доцільно використовувати за таких навчальних ситуацій, коли можуть виникати суперечливі питання або треба при­стати на певну позицію з обговорюваної проблеми. За цього методу уч­ні добирають аргументи або висловлюють власну думку з дискусійно­го питання, обґрунтовують її, доводять на прикладах і формулюють висновки. Передбачається використання дидактичних матеріалів, на­приклад:

ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що

(висловіть свою думку й поясніть її)

ОБҐРУНТУВАННЯ

тому, що

(доведіть правильність вашої позиції)

ПРИКЛАД

Наприклад

(наведіть факти на підтвердження вашої позиції)

ВИСНОВКИ

Отже (тому)

(узагальніть свою думку й зробіть висновок про те, як необхідно діяти в цьому разі)

Метод «Мікрофон» полягає ось у чому: учні, уявляючи, що в їхніх руках символічний мікрофон, по черзі відповідають на запитання або висловлюють свою думку чи позицію.

Робота в малих групах дає змогу учням набути навички, не­обхідні для спілкування та співпраці. Вона розвиває командний дух. Спільно виробляючи ідеї, учасники групи відчувають себе корисними один одному. Висловлюючи думки, вони перевіряють власні можливос­ті й зміцнюють їх.

Учитель об'єднує учнів у невеликі групи (по 4—6 осіб) та розпо­діляє між ними завдання. Групи мають за короткий час (5—10 хв) ви­конати своє завдання й представити результати роботи.

Більшість завдань доцільно розв'язувати саме в малих групах (або в парах), бо цс дає змогу учням краще висловитися й, крім того, у ве­ликих групах більше часу витрачається на вислуховування кожного учасника.

Порядок роботи вчителя з малими групами такий.

Швидко сформуйте групи з 4—6 осіб.

Ознайомте учнів із ролями, які можуть виконувати члени групи:

Спікер (керівник групи):

зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися за чергою;

заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи;

визначає доповідача.

Секретар:

стисло й розбірливо записує результати роботи групи;

має бути готовим висловити думку групи під час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник:

стежить за часом;

заохочує групу до роботи.

Доповідач:

чітко висловлює думку групи;

доповідає про результати роботи групи.

Решта учнів мають дорадчі функції.

Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо орга­нізації групової роботи:

Ø можна висловлюватися спочатку за бажанням, а потім — за чергою;

Ø необхідно дотримуватися правил активного слухання, коли хтось один говорить, а решта слухають, не перебиваючи; обговорювати ідею, а не особу, яка її висловила;

Ø утримуватися від оцінок учасників групи та образ на їхню адресу;

Ø намагатися дійти спільної думки, хоча в деяких випадках має право на існування й особиста думка когось з учасників.

Призначте термін виконання групової роботи.

Під час роботи в разі потреби надайте кожній групі допомогу.

Запропонуйте групам представити результати роботи.

Прокоментуйте роботу кожної з груп.

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Можливий такий варіант її проведення. Поставте учням питання для дискусії або створіть гіпотетичну ситуацію. Після пояснення питання або фактів щодо ситуації дайте учням трохи часу, аби вони самостійно продумали можливі відповіді або рішення. Об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватися, й запропонуйте їм обговорити свої ідеї одне з одним. Краще відразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари й спільне обговорення, що сприятиме чіткій організації роботи. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рі­шення. Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що створює дискусію.

«Мозковий штурм» — це поширений та ефективний інтерак­тивний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників проявляти свою уяву та творчість. Цей метод передбачає вільне висловлювання думок усіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень із конкретної теми. Порядок його проведення такий.

Ø Визначте основні правила (див. нижче).

Ø Повідомте учням проблему, яку треба розв'язати.

Ø Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

Ø Вислуховуйте їх по черзі надходження ідей. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

Ø Спонукайте учасників до висування нових ідей, пропонуючи при цьому свої.

Ø Не допускайте глузування, коментарів або висміювання якихось ідей.

Ø Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

Ø На завершення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

Ø Правила проведення «мозкового штурму» для учнів:

Уважно прислухайтеся до кожної висунутої ідеї. Якщо ви будете аналізувати ідеї та оцінювати їх під час своїх висловлювань, учасники зосередять більше уваги на обґрунтуванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші.

Необхідно швидко висловлювати якомога більше ідей, навіть фан­тастичних. (Якщо ідей небагато, це свідчить про те, що учасники вда­ються до самоцензури — двічі подумають, перш ніж висловитися.)

Слід пам'ятати, що кількість переходить в якість. Якщо висува­ється багато ідей, учасники мають змогу пофантазувати.

Усі учасники мають право розвивати або коректувати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто сприяє появі нових, досконаліших.

5. У класі можна повісити плакати такого змісту: . «Кажіть усе, що з приводу проблеми спаде вам на думку»;

«Не коментуйте й не критикуйте висловлювань інших»;

«Можна обговорювати ідеї, запропоновані іншими»; . «Доповнення запропонованої ідеї заохочується».

Імітаційними іграми називають процедури з виконанням пев­них простих відомих дій, які відтворюють (імітують) будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну си­туацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, на­приклад, проводячи дослід.

Симуляційні ігри. Симуляції полягають у створенні вчителем ситуацій, за яких учні спрощено копіюють процеси, що відбуваються насправді в суспільному, економічному та політичному житті. Симу­ляції — це складні імітації, які є «мініатюрною» версією реальності.

Імітаційні ігри, хоча й наближені до рольових, проте істотно відріз­няються від них метою: це не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів. Отже, іміта­ція — це не лише демонстрування акторських здібностей, а й уміле й за можливості безособове відтворення даного процесу. Симуляції — це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених і відомих ро­лей та кроків, які мають здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не лише розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та вислов­лювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту то­що. Регламент усієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті. Однак слід пам'ятати, що симуляція спрощує дійсність, бо інакше була б не­можливою на уроці.

Метод «Посядь або зміни власну позицію» корисний для проведення в класі дискусії на суперечливу тему. За обговорювані про­блеми слід взяти дві протилежні думки з досліджуваної теми. Учні ма­ють змогу висловити свій погляд і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення такий.

Ø У протилежних кінцях кабінету розмістіть два плакати, наприк­лад: «Згоден» та «Не згоден». (Варіанти можуть бути різними, але з по­лярними позиціями щодо проблеми, скажімо: «Вживати наркотики не можна» і «Спробувати наркотики можна всім»).

Ø Вивісьте правила проведення вправи, обговоріть їх (див. нижче).

Ø Запропонуйте учасникам стати біля відповідного плаката залеж­но від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

Ø Довільно виберіть кілька учасників із двох груп і попросіть їх об­ґрунтувати свою позицію.

Ø Вислухавши різні точки зору, запитайте, чи не змінив хтось із учасників своєї думки й чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.

Ø Попросіть учасників назвати найпереконливіший аргумент про­тивної сторони.

Ø Правила для учасників:

Ø Висловлюйтеся за чергою. Не перебивайте один одного.

Ø Не сперечайтесь один з одним. Наводьте нові аргументи або ідеї.

Ø Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові обґрунтувати зміну своєї позиції.

Ø Вислухайте аргументи та ідеї інших. Будьте готові відповісти, які з них здалися вам найпереконливішими.

Проектна технологія, як засвідчила шкільна практика, є високо­ефективною. Застосування її в процесі навчання спрямоване на набут­тя учнями досвіду самостійного здобуття нових знань і творче їх вико­ристання, на формування у вихованців нових пізнавальних цінностей та життєвих орієнтацій. Метод проектів сприяє поглибленню їхнього інтересу до пізнавальної та творчої діяльності, формуванню вмінь і на­вичок дослідництва в сприйнятті та осмисленні світу. Проектна техно­логія вимагає використання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своїм змістом методів, прийомів, засобів.

Мета проектної технології — стимулювати інтерес учнів до розв'я­зання нових проблем, які передбачають практичне застосування набу­тих знань як інструментів проектної діяльності.

У процесі проектної діяльності учні набувають таких ум і н ь:

Ø планувати свою роботу;

Ø використовувати багато джерел інформації;

Ø самостійно відбирати й нагромаджувати матеріал;

Ø аналізувати, підставляти факти;

Ø аргументувати факти;

Ø приймати рішення;

Ø налагоджувати соціальні контакти

Ø створювати «кінцевий продукт» (фільм, журнал, календар, про­спект, сценарій тощо); • презентувати створене перед аудиторією; . оцінювати себе й одне одного.

Критерії проектної діялності:

Ø орієнтація на інтереси учнів, на актуальні проблеми й завдання;

Ø причетність до власного перспективного дослідження;

Ø інтегративність;

Ø орієнтація на «кінцевий продукт»;

Ø розвиток комунікативних умінь;

Ø партнерська роль педагога в окресленні шляху досягнення постав­леної мети.

Підготовка до опанування нової за змістом і формою діяльності — проектування — вимагає від учнів не засвоєння знань з однієї конкрет­ної галузі, а їх синтезу. Учні вчаться самовиражатися, бути реалістами, спокійно реагувати на перемоги й невдачі, самостійно приймати рі­шення й застосовувати знання в нових незвичних ситуаціях.

Для безпосереднього здійснення проекту учням потрібні спеціальні знання, вміння й навички, володіння сукупністю способів поведінки, які забезпечують успіх особистості в самореалізації. Для цього їх треба навчати виконувати конкретні соціальні ролі, керуватися фактами в життєдіяльності, ставити відкриті запитання й відповідати на них, при­слухатися до ідей інших та обстоювати свою точку зору, відповідати за результати своєї діяльності, не шукати в інших людях причини своїх труднощів і невдач, правильно використовувати час, розуміти свої по­чуття та обмеження, бути гнучкими в стосунках — у співпраці й парт­нерстві.

Система підготовки учнів до проектної діяльності спрямована на досягнення таких цілей:

Ø формування системи знань про проекти;

Ø допомога в розумінні змін, що відбуваються в найближчому ото­ченні, суспільстві;

Ø сприяння усвідомленню практичної цінності проектної діяльності;

Ø формування проектного мислення, мотивів та поведінки партнерст­ва й співробітництва;

Ø розкриття соціальної цінності й ролі «Я» в самореалізації життєвих планів і потреб.

Завдання підготовки:

Ø засвоєння учнями теоретичних основ проектування, організація по­шукової роботи;

Ø створення необхідних передумов для здобуття знань і застосування їх у стосунках і спільній діяльності з однолітками, близькими й не­знайомими людьми;

Ø організація практичної діяльності учнів — підготовка й проведення засідань клубів, тренінгів, ділових ігор тощо.

Залучення учнів до проектної діяльності сприяє розвиткові їхньої творчої ініціативи, самостійності, організаторських здібностей, стиму­лює процес самовдосконалення, самоствердження, усвідомлення себе як потрібної в соціумі особистості.

Проектна діяльність відкриває широкі можливості для вибору ролі в системі взаємин (організатор, учасник, виконавець), передбачає ак­тивність кожного, оскільки кінцевий результат залежить від спільних зусиль, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій.

Проектна технологія дає змогу залучати учнівську молодь до роз­в'язання різних суспільних проблем, формувати нові стосунки, нову систему спілкування, що, своєю чергою, зумовлює нові обов'язки й значно вищі вимоги до пізнавальної діяльності.

Такий підхід гарантує систематичне співвіднесення та об'єктивне оцінювання, коригування й розвиток якостей особистості згідно з ви­могами соціальної реальності. У зв'язку з цим надзвичайної ваги набу­ває проектна діяльність, яка залучає учнів до клопотів проблем най­ближчого оточення, сприяє вдосконаленню життя в мікросоціумі. Со­ціальне проектування є важливим джерелом набуття соціальних знань та соціального досвіду.

Головне завдання проектної діяльності — допомогти учнівській мо­лоді зорієнтуватись у вирі суспільних подій та явищ — соціальних, економічних, екологічних, інформаційних, а також набути досвід жит­тя в громаді. Все це передбачає не пасивну адаптацію в соціумі, а актив­не й творче самоствердження в суспільстві задля його розвитку й удосконалення.