Творчість українських композиторів: Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, В.Косенка, М.Вериковського, Г.Хоткевича, К.Богуславського та ін
Ревуцький Левко Миколайовичнародився 20 лютого 1889 у селі Іржавець на Чернігівщині.Музична обдарованість Левка виявилася рано. У нього був абсолютний слух, за що його жартома називали "камертоном". З чотирьох років він уже імпровізував на фортепіано. Першими його вчителями були мати, Олександра Дмитрівна, та її подруга, піаністка О.Мельникова, що приїздила на відпочинок до Іржавця. Згодом сім'я Ревуцьких переїхала до Прилук, де Левко вступив до гімназії. А з 1903р. Лев Ревуцький продовжує навчання в Києві, у приватній гімназії Валькера. Одночасно навчається у музичній школі М.Тутковського, в класі метра української класичної музики Миколи Лисенка. Маститий композитор помітив неабияке музичне обдарування учня. Спілкування з великим композитором залишило глибокий слід у душі Ревуцького.Перші композиторські спроби Ревуцького належать до 1907-1908рр. Це романси та фортепіанні п'єси, в яких відчувався вплив творчості С.Шопена та С.Рахманінова, проте проявлялися і яскраві паростки власної особистості.В 20-ті роки відбувається остаточне формування музичного стилю Ревуцького. Композиторські задуми охоплювали в той час різноманітні теми і жанри, великі і малі музичні форми. Проте головний інтерес композитора викликала народна пісня. Загалом він створив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів (сольних і хорових), що складають збірки: "Галицькі пісні", "Сонечко", "Козацькі", "Єврейські", "Балкарські" та ін.
Бори́с Ми́колайович Лятоши́нський(*22 грудня 1894, за новим стилем: 3 січня 1895, Житомир — †15 квітня 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Неодноразовий член журі міжнародних і всесоюзних конкурсів та активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів таких як І.Шамо, В.Сильвестров, І.Карабиць, Є.СтанковичЗ ранніх років виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких — для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі. Відвідував житомирську гімназію, закінчив її у 1913.У 1913 році Борис Лятошинський переїхав до Києва, та вступив до юридичного факультету Київського університету. Водночас готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р. Глієра: після запрошення останнього став студентом його класу. А вже в 1914 році відбулося знайомство Лятошинського з майбутньою дружиною Маргаритою Царевич..Твори:струнний квартет ор. 1, d-moll,романси «Проклятое место» (на слова Ф. Ґеббеля), «Цветок самоубийцы» (Г. Гейне), «На кладбище» (І. Буніна), цикл «Лунные тени», «Камыши», «Подводные растения» (К. Бальмонта), перша опера композитора «Золотий обруч» за історичною повістю І. Франка «Захар Беркут», Друга симфонія (1935 р.). опера «Щорс» тощо.
Віктор Косенконародився 24 листопада 1896 р. в Петербурзі у сім’ї генерал-майора. Невдовзі Косенки переїжджають до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочинається і його музичне становлення. По-перше, в атмосфері батьківського дому, де завжди співали українські народні пісні, виконували фортепіанні твори Ф. Шопена, Ф. Шуберта, П. Чайковського та інших; по-друге, в атмосфері яскравого музичного життя Варшави, де хлопець відвідував оперний театр, різноманітні концерти, чув гру видатних піаністів Ф.Бузоні, Й. Гофмана, С. Рахманінова, Ф. Крейслера та спів Ф. Шаляпіна, Л. Собінова, А. Нежданової, С.Крушельницької.Він пише чимало фортепіанних творів і романсів (багато з яких присвячує своїй дружині), інструментальних п’єс, музику для вистав «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги та «Любов під в’язами» О’Нейля . Раїса Канеп (названа донька) так згадувала про композитора: «Манера писати у нього була дещо своє рідна. Він або ходив, або лежав на канапі — думав. Потім брав нотний папір і записував. Вже після цього підходив до рояля і програвав».Більшу частину свого життя Віктор Косенко провів у Житомирі.Тут написав найкращі свої романси, етюди, п’єси, музику до театральних вистав. Зокрема, у меморіальному музеї В.С. Косенка в Києві зберігається рукопис композитора “Музика до п’єси І.А. Кочерги “Фея гіркого мигдалю”".Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.Яскравий представник вітчизняної романтичної музики першої пол. ХХ ст., основоположник провідних жанрів української фортепіанної і камерної музики. Його „11 етюдів у формі старовинних танців”, „24 дитячі п’єси”, цикли романсів на вірші О.Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова, Ф.Тютчева, П.Тичини, „Класичне тріо” для скрипки, віолончелі і фортепіано, віолончельна соната, „Героїчна увертюра” і „Молдавська поема” для симфонічного оркестру увійшли до класичного надбання української музики.
Михайло Іванович Вериківський-Видатний композитор, диригент, педагог, учений, заслужений діяч мистецтв України, він увійшов в історію вітчизняної музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. М.І.Вериківський володів особливим почуттям причетності до глибинних джерел національного мистецтва. Був першим у відкритті багатьох жанрів в українській класичній музиці. Народився М.І.Вериківський у старовинному мальовничому містечку Кременці (на Тернопільщині) у багатодітній сім'ї. Всю родину об'єднувала любов до народної пісні. Всі діти (їх було семеро) володіли добрими голосами, а батьки підтримували та розвивали їхні музичні захоплення. У цій атмосфері зростав і маленький Михайлик.М.Вериківський прийшов у музику в двадцяті роки як композитор, диригент, учений, педагог. Його творчість різноманітна за жанрами, хоча в ній помітно переважає вокальна музика, що є давньою традицією для України. Окреме місце в доробку митця посідають обробки народних пісень, хорові композиції, пов'язані з дитинством, коли він співав у архієрейському хорі рідного Кременця. Саме в жанрі церковної музики були зроблені перші творчі спроби, а згодом, уже в часи навчання в Київській консерваторії (вступив туди 1914 р.), ншисані фантазія для хору "Гайдамаки", два хорові реквієми — пам'яті М.Леонтовича та пам'яті М.Лисенка. На особливу увагу заслуговує "Реквієм пам'я"і Леонтовича", ствсрений як безпосередній відгук на жорстоке вбивство композитора.Першою значною композицією Михайла Івановича, підґрунтям для якої були хори початку 20-х, стала ораторія "Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку".
З-поміж багатьох українських письменників першої половини XX ст. Гнат Мартинович Хоткевич вирізнявся тематикою творчості, своєю універсальністю і життєвою своєрідністю. Окрім письменницького обдарування в його особі втілювалась ціла низка талантів, здібностей та зацікавлень. Неперевершений бандурист, автор підручників гри на цьому інструменті, організатор театрів і диригент капели бандуристів, науковець і перекладач творів Шекспіра, Мольера, Шиллера, Гюго, редактор журналу, організатор страйку залізничників у Харкові. А разом з тим — людина надзвичайної працьовитості, обізнана з різними сферами життя й науки.Хоткевич є автором близько 600 музичних творів — романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байда», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» сьогодні вважаються народними. та ін. Хоч чимало композицій Г. Хоткевича були видані за його життя, в 1931 році вони всі були заборонені і виключені з виконавської практики, тож на сьогодні більшість його творів забуто.
Костянти́н Євге́нович Богусла́вський(*1895, Павлівка — †1943) — український композитор, співак, хормейстер. Опери («Турбаївське повстання», дитяча «Годинник»), музична комедія «Кум» та «ніч проти Різдва,» понад 300 пісень; музичний редактор Харківської радіостудії; репресований 1937.Народився в селі Павлівка Старобільського повіту Харківської губернії. 1922 — 1933 працював керівником хору Школи червоних старшин у Харкові. На початку 1920-х років виступив як автор перших українських радянських масових пісень («12 косарів», «Слава волі», «Рік за роком»), створив багато популярних червойоармійських пісень («Червоноармійський марш», «Юнацький марш», «Чапаєвська пісня», «На лінкорі» та ін.), написав велику кількість пісень і хорів для школярів, обробок українських народних пісень. Богуславський є автором струнного квартету на народну тему «Комарик», дитячої опери-гри «Андрійко-козак», кількох музкомедій. Більшість його пісень відзначається бойовим запалом, вольовою пружністю ритмів, за характером мелодики вони дуже близькі до української народної творчості.
99. Тоталітаризм та українськ акультура 50-80хх років
В 50—80-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г. Жуковського, Г. Таранова, В. Кирейко, Г. Майбороди, А. Кос-Анатольського), балети(автори — М. Скорульський, В. Нахабін, Д. Клебанов, К. Данькевич), симфонії(Б. Лятошинський, В. Борисов, А. Штогаренко, Г. Майборода, К. Домінчен, М. Колесса). У вокальному та симфонічному жанрі талановито виявили себе Л. Ревуцький, Ф. Козицький, в хоровому — П. Гайдамака, Ф. Козицький, К. Данькевич, Б. Лятошинський, пісенному — П. Майборода, А. Филипенко, А. Кос-Анатольський, І. Шамо. Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співакиД. Гнатюк, Б. Руденко, Т. Пономаренко, В. Тимохін, Л. Лобанова та багато інших.
В українському живописі цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника та образи природи.
Невід'ємною частиною багатоаспектного прояву української культури зазначеного періоду, була народна культура і безпосередньо народне мистецтво. Народному мистецтву як певній художній структурі властиві певні стильові ознаки: декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність, внутрішня сутність твору, що розкривається при його сприйнятті. Розвиток народного мистецтва в 50—80-х роках триває у двох основних напрямках: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Саме в цей період народився станковий народний живопис, що його репрезентували М. Примаченко, Є. Миронова. М. Буряк та ін. Образне сприйняття природи й довколишнього життя майстрів народного живопису настільки багате та індивідуальне, що мова їхніх барв і пластика форм нагадує мову самобутніх поетів. Саме в цей час було винайдено нові норми застосування народного живопису. Крім малювання станкових композицій на папері, майстри оформляють дитячі книжки (широковідомі ілюстрації Марії Примаченко до віршів М. Стельмаха "Журавель" та "Чорногуз приймає душ"), створюють, розписують фарфор, працюють у сучасній архітектурі.
Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гончарства є опішнянські фігурки. Опішнянська кераміка відзначається спокійними, повновагомими формами ужиткового посуду, невичерпною фантазією і веперевершеною пластикою декоративних виробів (відомі майстри І. Білик, І. Кітриш, В. Никитченко, А. Пошивайло та ін.). Набули визнання орнаментальні тканини П. Клин, О. та Р. Горбових, І. Дерцені, М. Шерегій, Г. Вергес.
Різьба по дереву — один з найпоширеніших та оригінальних виробів народного мистецтва України. З одного боку, вона розвивається як ужиткова й архітектурна орнаментика, з другої — як скульптура, іграшка, об'ємний декоративний посуд тощо. У сучасних народних промислах продовжують жити і розвиватися кращі традиції минулого, зберігаються прадавні архетипи мислення та естетичні уподобання нашого народу.
Епоха тоталітаризму, яка проникла у всі сфери людського буття, певним чином позначилась і на розвитку декоративно-ужиткового мистецтва післявоєнних і новітніх часів, деформувала етнокультурну парадигму мислення народу, позначила тенденційність сучасного мистецтва.
100. В українському музичному процесі 50—60-х років виявляються дві художні системи. "Офіційна музика" доби соціалістичного реалізму була художньою системою, в якій діють принципи естетики тотожності, штамп. Домінують твори, написані на "соціальне замовлення", "ювілейні" тощо. Інша художня система (Б. Лятошинський та його школа) ґрунтується на принципах естетики протиставлення. Тут домінують інструментальна непрограмна музика, камерність, що виявляється навіть у традиційних "монументальних" формах (зокрема, симфоніях).
У руслі другої художньої системи розвивається творчість композиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського, представників українського авангарду. Серед них — В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.
Бори́с Ми́колайович Лятоши́нський — український композитор, диригент іпедагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСРім. Т. Г. Шевченка (1971)
Його перші твори (зокрема, струнний квартет ор. 1, d-moll) виявляють значний вплив композиторів-кучкістів. Цим творам властива поміркована гармонічна мова (чітка акордова будова іладотональна логіка), ясний рельєфний ритм і випукла мелодія.
Дальший період творчості Б. Лятошниського (ор.5—18) характеризується зростаючою самозаглибленістю, пориванням у світ індивідуальних емоцій із забарвленням романтичного пасеїзму. Такі романси, як «Проклятое место» (на слова Ф. Ґеббеля), «Цветок самоубийцы» (Г. Гейне), «На кладбище» (І. Буніна), цикл «Лунные тени», «Камыши», «Подводные растения» (К. Бальмонта) та інші, написані близько 1921 р ., виявляють впливи «сучасництва» з його загостреними засобами музичної мови, з тяжінням до нервової, напруженої ритміки, до перенесення опорних функцій тризвуківна великий септакорд, нонакорд та інші складні гармонічні співзвуччя. У цьому розумінні особливо показові його фортепіанна соната ор. 13, фортепіанний цикл «Відображення», ор. 16, друга соната для фортепіано, ор. 18 і т. ін.
Творча перебудова композитора особливо яскраво виявляється, починаючи з увертюри на чотири українські теми, ор. 20 (1926 р.) для великого оркестру. Тут прояснення його стилю пов'язане з використанням засобів виразності народної пісні. Ще більше це помітно в дальших творах — у трьох п'єсах на теми таджицьких народних пісень для скрипки з фортепіано, ор. 25 і особливо в першій опері композитора «Золотий обруч» за історичною повістю І. Франка «Захар Беркут» (1929 р.).
Використання українського народного мелосу спостерігаємо в камерно-інструментальних жанрах, зокрема у Тріо № 2, Українському квінтеті, Струнному квартеті № 4, Сюїті для струнного квартету на українські народні теми.
Живий зв'язок з життям, метод художньої правдивості, що стали характерними для композитора, забезпечили його місце як одного з визначних українських композиторів. В той же час музиці Лятошинського інколи закидають певну перенасиченість, що нагадує так званий «російський» стиль, який є, за словамиС.Ріхтера, «щось середнє між Бородіним, „Богатирськими воротами“ Мусоргського і соковито-масивним Чайковським».
Велика музична спадщина Б. М. Лятошинського є золотим фондом української музики. Симфонічний оркестр Держтелерадіо нині (Національна радіокомпанія України), під керівництвом народного артиста України Вадима Гнєдаша, був першим інтерпретатором творів Б. М. Лятошинського. Його симфонії, симфонічні поеми, хорові, камерні та вокальні твори записані в фонд українського радіо і складають золотий запас українського мистецтва.
Національну музично-пісенну культуру розвивають професійні колективи - "Думка" (з 1930р. — Державна заслужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. — Державна заслужена хорова капела України), Український народний хор, організатором і керівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964). Нових барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. Розширилися різновиди симфонічної музики (Є. Станкович, В. Губаренко, М. Скорик).
Створені перші зразки рок-опери ("Орфей та Евридіка" О.Журбіна), джазові й естрадні композиції. Широкої популярності набули виконавці масової естрадної пісні (Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук), рок-ансамблі.
Оригінальним мистецьким явищем є українська авторська пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і композитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грунтується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.
З 1989 р. започатковані конкурси хорів ім. М. Леонтовича.