Метод навчання іноземної мови як базова методична категорія

Метод навчання (від грецьк. metodos – спосіб пізнання, шлях до чогось) є однією з базисних методичних категорій і компонентом системи навчання іноземних мов. Методи навчання дозволяють реалізувати мету та завдання навчання.

У сучасні методиці це поняття використовується у трьох значеннях: загально методологічному (як спосіб пізнання, вивчення дійсності), загально дидактичному (як система взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів у процесі досягнення мети навчання) та суто методичному ( як напрям у навчанні, який визначає стратегію діяльності вчителя у процесі формування комунікативної компетентності учнів).

Метод – це сукупність способів взаємопов’язаної діяльності вчителя й учня, що спрямовані на досягнення цілей навчання, виховання та розвитку учнів.

Серед великої кількості класификацій методів, що визначаються за різними характерними ознаками, відповідно до комунікативно-діяльнісного підходу у навчанні іноземних мов широко застосовуються такі методи як: демонстрація, пояснення, вправляння. Проте, оскільки будь-який метод визначається діалектичним зв’язком усіх учасників навчально-виховного процесу, слід зупинитись на характеристиці методів, які використовує вчитель для викладення нового матеріалу, організації та контролю над рівнем його засвоєння, а також методів, що їх використовує у своїй навчальній діяльності учень у процесі пізнавально-практичної діяльності, а саме: ознайомлення (з новим матеріалом), осмислення, вправляння (практика іншомовного мовлення).

Демонстрація має особливе значення у процесі оволодіння іноземною мовою на всіх етапах навчання у загальноосвітніх закладах, проте особливе значення цей метод має для учнів молодшого шкільного віку, оскільки одним з психофізіологічних чинників успішності навчання іноземної мови дітей початкової школи є образність мислення і асоціативна пам’ять (яскрава та доцільно дібрана наочність сприяє кращому засвоєнню учнями молодшого шкільного віку навчального матеріалу). Демонстрація переважно використовується на етапі уведення нового матеріалу і у першу чергу вливає на сприйняття на чуттєву сферу учня, його слухові, зорові, моторні рецептори. Реалізація цього методу стає можливою через широке використання засобів наочності і показом особливостей функціонування усного та писемного іншомовного мовлення. Значущість цього методу зумовлено тим, що через демонстрацію відбувається ознайомлення з навчальним матеріалом, його розуміння, осмислення, а також створюється в учня готовність до вправляння. Важливість правильного використання цього методу спричинено відсутністю природного іншомовного оточення, що зумовлює вчителя приділяти увагу наочній демонстрації специфіки функціонування мовних та мовленнєвих іншомовних явищ у спеціально створеній на уроці іноземної мови комунікативній ситуації.

Пояснення як метод навчання іноземних мов у сучасній методиці займає відносно незначне місце, що обумовлено обраною стратегією комунікативності у процесі оволодіння іноземною мовою. Допоміжне значення пояснення займає і на уроках іноземних мов у початковій школі, оскільки однією з особливостей уроку іноземних мов у початкових класах є «імпліцитність пояснення» (без пояснення правил) мовного (наприклад, граматичного) матеріалу. Пояснення згідно з імпліцитним підходом відбувається через уведення нового матеріалу у спеціально створену ситуацію іншомовного мовлення на уроках, для того щоб учні розуміли закономірності практичного функціонування певного мовного явища у комунікативній ситуації.

Результатом ознайомлення й осмислення нового матеріалу на уроці іноземної мови є ефективне вправляння у іншомовному спілкуванні. Отже, вправляння є ще одним методом, що відіграє домінуючу роль у процесі формування іншомовної комунікативної компетентності учнів. Вправляння реалізується через виконання спеціальних вправ, переважно мовленнєвих, у результаті виконання яких формуються мовленнєві уміння і здатність до мовленнєвої діяльності у різних сферах спілкування.

Структурним компонентом кожного методу є прийом, що трактується як елементарний педагогічний вчинок учителя, за допомогою якого набуваються знання, формуються навички та вміння учнів, відбувається їх мотивація до засвоєння предмета.

Кожний з вище визначених методів реалізується у системі прийомів через вирішення учнем великої кількості задач, пов’язаних з мисленням та чуттєвим сприйняттям. Наприклад прийомами, що пов’язані з уведенням нового матеріалу можуть бути порівняння спільного і різниці між мовними явищами рідної та іноземної мови (порівняння), поєднання частин, елементів у загальне (синтез), відношення предмета до групи предметів, явищ (класифікація). Прийомами, що пов’язані з необхідністю застосування у практиці уведеного матеріалу можуть бути відповіді на питання, опис, зіставлення, переказ тексту тощо. Прийоми «наповнюють» будь-який метод і складають зміст мовленнєвої діяльності, що формується у вигляді мовленнєвої дій.

27. Поняття «іншомовна вправа» і «структура вправи»

Вправа – це спеціально організоване у навчальних умовах багаторазове виконання певного виду діяльності (мовної, мовленнєвої) з метою формування первинних навичок або розвитку та удосконалення умінь. Вправа має три або чотирифазову структуру:

1 фаза – завдання. Ця фаза передбачає постановку завдання-що треба зробити, як, у якій формі (письмовій або усній), з якою метою? Варто визначити, що правильний, з точки зору точності та деталізації важливих на даному етапі навчання моментів інструктаж вчителем щодо вправи, є запорукою успішного її виконання. Вчитель при опрацюванні результатів виконання вправи учнями має, у разі не зовсім успішних результатів має визначитись, а чи повним було тлумачення щодо змісту вправи з його боку. Напрочуд важливого значення інструктаж до виконання вправи набуває у навчанні іноземної мови дітей молодшого шкільного віку, адже відсутність навчального досвіду оперування іншомовним матеріалом, опрацювання іншомовних вправ різних видів, особливо мовних вправ, ускладнює процес її виконання. Отже саме від пояснень і допомоги вчителя залежатиме ефективність засвоєння певного мовного матеріалу, навички оперування яким є грунтом для розвитку мовленнєвих умінь.

2 фаза – зразок виконання. Зразок виконання може міститись, а може бути відсутній. Як правило, у сучасних підручниках з іноземних мов зразок до вправи має місце, оскільки його наявність суттєво полегшує її виконання, унаочнює правильний алгоритм дій, а вчитель контролює рівень свідомого розуміння учнями завдання і у разі неточного розуміння консультує учнів щодо незрозумілих моментів індивідуально.

3 фаза – виконання завдання. Це й є певна навчальна дія (власне вправа), у процесі виконання якої, у залежності від визначеної мети, триває засвоєння мовно – мовленнєвого матеріалу або формування навичок й умінь оперування ним.

4 фаза – контроль завдання. Ця фаза може бути повноцінно наявною, проте можливе співпадіння з фазою №3, оскільки контроль може відбуватись безпосередньо під час виконання вправи. Контроль може бути з боку вчителя, з боку учнів, взаємоконтроль тощо.