Підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

Матеріальна відповідальність працівників за трудовим правом є одним із видів юридичної відповідальності, що полягає в їхньому обов'язку відшкодувати у встановлених законом розмірі й порядку шкоду, заподіяну з їх вини тому власникові, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання покладених на працівника обов'язків, у результаті чого й було заподіяно матеріальної шкоди.

Матеріальна відповідальність працівників настає при наявності умов, викладених у ст. 130 КЗпП, а саме:

1. Наявність прямої дійсної шкоди. Постанова ПВСУ №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками» визначає пряму дійсну шкоду як втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, або зробити зайві грошові виплати, викликані внаслідок порушення працівником своїх обов'язків.

Під прямою варто розуміти шкоду, що безпосередньо випливає із протиправного діяння працівника. Непряма шкода, тобто опосередкована шкода працівником не відшкодовується. У свою чергу, під дійсною шкодою варто розуміти будь-яке зменшення, погіршення або знецінювання, втрату майна, що враховується на балансі конкретного підприємства, організації, установи (у тому числі й кошти), а також необхідність для роботодавця зробити витрати на відновлення, придбання майна або зробити зайві грошові виплати.

Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (прибуток), які власник міг би одержати, але не одержав через протиправні дії працівника.

2. Протиправність діяння – це порушення, невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, передбачених трудовим законодавством, а так само трудовим договором (контрактом). Протиправне поводження може виражатися як у формі дії, так і бездіяльності. Дія вважається протиправною, якщо вона заборонена законом або іншим нормативним актом, тобто суперечить праву. Бездіяльність – це відмова або небажання працівника зробити певні дії, які покладені на нього за трудовим договором.

Не є протиправними дії працівника, які заподіяли шкоду підприємству, організації, установі, якщо вони вчинені в стані крайньої необхідності. Таким станом можуть бути виправдані лише дії, вчинені для усунення наявної (тобто вже існуючої або такої, що має найближчим часом відбутися) і дійсної (справжньої, а не уявної) небезпеки для охоронюваного правом інтересу. Заподіяння шкоди як наслідок усунення небезпеки визнається правомірним лише тоді, якщо цьому не можна було запобігти іншими засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим, охоронюваним правом, інтересам.

Матеріальна відповідальність не настає у випадках, якщо шкоди заподіяно у межах обґрунтованого виробничо-господарського ризику.

Ризик вважається обґрунтованим, якщо:

– ціль не могла бути досягнута іншими засобами;

– ризик відповідає призначенню мети;

– можливість настання шкідливих наслідків малоймовірна;

– об'єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя й здоров'я людей. До того ж, ризикувати мають право тільки особи, що володіють певною професійною підготовкою і досвідом.

До нормального виробничо-господарського ризику може бути віднесена шкода, яка настала при пошуку або випробуванні нових, виправданих у цих обставинах, технологічних прийомів роботи за умов вжиття всіх доступних заходів для запобігання шкоди і якщо при цьому неможливо було досягти бажаного результату іншим способом або для цього були потрібні значні витрати, що перевищують шкоду.

3. Винаконкретного працівника може виражатися у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості). Принцип вини є абсолютним, без вини немає відповідальності. Намір означає не тільки усвідомлення особою вчинених винних дій, а й бажання настання пов'язаного із цими діями результату. При необережній вині особа не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча повинна їх передбачати, або ж передбачає, але легковажно сподівається їм запобігти. Від форми вини часто залежить межа матеріальної відповідальності. Найпоширеніша форма вини при заподіянні шкоди підприємству, організації, установі – необережність (псування товару, його нестача можуть відбутися як у результаті умисного, так і необережного діяння працівника).

4. Необхідний причинний зв'язок між винною й протиправною поведінкою працівника і заподіяною шкодою. Цей зв'язок між поведінкою працівника та її наслідками повинен бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, але як безсумнівно достовірний. У тих же випадках, коли яка-небудь дія працівника сприяла настанню шкоди завдяки випадковому збігові обставин, такі дії не можуть бути підставою для покладання на нього матеріальної відповідальності.

За відсутності хоча б однієї з умов працівник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності.

Якщо протиправність поведінки працівника встановлена вироком, що набрав законної сили, суду по кримінальній справі або рішенням суду у цивільній справі про стягнення на користь підприємства шкоди, заподіяної його працівником, то факт протиправності дії (бездіяльності) вважається доведеним.