У Донецьку на будівлі, в якій жив П.Байдебура з 1948 по 1971 роки, встановлено меморіальну дошку. 2 страница

— Спасибі! Спасибі, мій друже! – з тремтінням у голосі повторював поет, цілуючи такого ж, як і сам, колишнього кріпака.

— Я радий, що вам до вподоби моя музика, – відповів зніяковілий, схвильований Олексій. – Тільки що ж це?.. От коли б мені та справжній інструмент! Але ж на пароплаві хорошого не можна держати – відволожується. Так я хоч на цьому відводжу душу... Поет і музикант залишилися на палубі лише вдвох.

— Вільноодпущений я зараз, – розповідав розчулений увагою Олексій,- а ще недавно був кріпосним пана Крюкова. Було всього... Не раз по спині батоги гуляли. Навіть за музику свою мав кару. Артистом хотів бути, та не судилося...

— Мріяв і я про іншу, світлу долю, – мовив засмучений поет, – та зі злої волі вже не простих, а коронованих панів я десять літ томився в неволі... Та цур їм, тим панам, хай згинуть, навіжені...

Олексій випростався і взявся за скрипку. – Заграй, друже! "Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя..." – затягнув стиха Тарас Григорович. Музикант, прислухаючись, вторив на скрипці, а потім по хвилі вже вправно грав улюблену пісню поета.

Ніч. Урочиста тиша. Пароплав ледь посувається вперед. Тривожно-ніжні звуки скрипки ніби повисли на прозоро легких пасмах туману. Пливуть, гойдаються над тихим лоном вод...

— Кріпосний Паганіні... – шепоче з благоговінням Тарас Григорович. – 3 твоєї бідної скрипки вилітають стогони зганьбленої кріпосної душі... Глибокий стогін мільйонів кріпосних душ... Великий мій, знедолений народе! Скільки талантів твоїх замучено, знівечено катами. Прокляті... Та буде суд над вами, буде!..

Тихо-тихо линуть звуки. І здається – переливам сумних мелодій вторить своїм шелестом листя гаїв прибережних, шепоче в зажурі осінній поникла, росою прибита трава, а хвилі повноводої Волги-ріки відносять ті звуки тужливі вдалину, до просторів Хвалинського моря...

Вслухається поет. Стоїть в тяжкій вселюдській скорботі натхненний і гнівний бунтар і пророк.

Робота з текстом 1. Охарактеризуйте будову тексту: назвіть експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. 2. Який сюжетний елемент у оповіданні передує експозиції? Чи є він обов’язковим? 3. Назвіть частини тексту, не пов’язані з розповіддю. 4. Назвіть основні частини оповідання. 5. Складіть план. 6. Запишіть слова і сполучення слів у три стовпчики: 7. а) ті, що служать для зв’язку речень на початку оповідання; б) для вираження послідовності дії в основній частині; в) для зв’язку речень у кінці оповідання.

Спробуй, чи креативний ти! 1. Напишіть твір-мініатюру з теми «Моє ставлення до героя оповідання П.А. Байдебури «На пароплаві». 2. Складіть власні запитання за змістом оповідання. 3. Створіть кросворд за текстом оповідання.

Перевір себе 1. Хто є головним героєм оповідання? 2. Звідки повертався поет? 3. Які думки снували в його голові? 4. Про що мріяв Т.Г.Шевченко? 5. Чому роки заслання поет згадує як страшний сон? Доведіть свою думку текстом. 6. Де довелося відбувати заслання поетові? Знайдіть у тексті і зачитайте. 7. У що вірив Т.Г.Шевченко? Зачитати з тексту. 8. Чим займався поет під час подорожі на пароплаві? 9. Яке враження справила на Т.Шевченка гра скрипаля? 10. Які думки викликали звуки скрипки? 11. Що єднало поета з музикантом? 12. Чому не здійснилися їхні мрії? 13. Що попросив зіграти музиканта Т.Шевченко? 14. Визначте тему та ідею твору.

§4. Оповідання Павла Байдебури «На пароплаві». Поглиблення поняття про прозову мову

Перевір себе 1. Який факт біографії Т.Шевченка покладено в основу оповідання «На пароплаві»? 2. Ким були батьки Т.Шевченка за соціальним становищем? Що означало бути кріпаком? 3. Розглянь картину І.Їжакевича «Кріпаків міняють на собак». Що нового про життя кріпаків ти дізнався з цієї картини?

«Кріпаків міняють на собак» І.Їжакевич

Робота з текстом 1 Хто є головними героями твору П.Байдебури «На пароплаві»? 2 Чому Т. Шевченко звернув увагу на Олексія Панова? 3 Що дізнався поет про скрипаля? Чому його так схвилювала доля музиканта? 4 Знайди та зачитай рядки, які свідчать, що скрипаль був дуже талановитим. 5 Яке враження справила почута музика на Т. Шевченка? Які картини виникли в його уяві під час її звучання? Зачитай відповідні рядки.

Попрацюй у парах 1. Виразно прочитайте в ролях або інсценізуйте уривок від слів «Шопен, мазурка» до «та цур їм, тим панам, хай згинуть, навіжені…» 2. Чому мрії О.Панова та Т.Шевченка не здійснилися? 3. Сформулюй тему та основну думку оповідання «На пароплаві» 4. Про долю ще яких талановитих кріпаків тобі відомо?

Запам’ятай! Михайло Щепкін – відомий російський актор. За короткий час здобув визнання. У 1818-21 роках – актор Полтавського театру під керівництвом І. Котляревського, який допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва у графині Волькенштейн.

Мандруючи Україною, трупа знайомила глядачів багатьох міст з найкращими творами української та світової драматургії. У 1822 переїхав до Московського Малого театру, де працював сорок років. Працюючи в Росії, актор не поривав своїх творчих зв'язків з українським театром. У 1857 році Щепкін спеціально приїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Т.Шевченка, який повертався із заслання.

Під час одного з читань Гоголя на відкритому повітрі він застудився і сильно захворів. Помер Щепкін 11 серпня 1863р. у Ялті. Тіло його було привезено до Москви і поховано на П'ятницькому цвинтарі. Над могилою актора був споруджений пам'ятник з великого дикого каменя з епітафією: "Михайлу Семеновичу Щепкіну, артистові і людині".

Зарубай собі на носі Слово проза походить від латинського прикметника prosus, що означає вільний, прямий, незв’язаний. Прозова мова – це мова, що має вільний, неорганізований ритм, нагадує розмовну мову. У прозових творах немає поділу на рядки, немає співзвучних закінчень рядків, тобто рими. Елементи ритму в прозовій мові незначні. У прозовій мові різні види тропів займають значно менше місця. Прозова мова являє собою суцільний безперервний текст.

Спробуй, чи креативний ти! 1. Складіть асоціативний кущ до слова «кріпацтво». КРІПАЦТВО 2. Заповніть кола, знайшовши спільне та відмінне у долі Т.Шевченка та О.Панова. 3. Спробуйте у віршовій формі висловити свої думки з теми, порушеної в оповіданні.

§5. М.Ф.Чернявський.
«У донецькому краї», «Шахтар»

Шахтар зомлілими руками
Б’є камінь, вугіль добува,
У землю вік свій зарива

М.Чернявський

Про своє народження Микола Чернявський написав так: «Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною стріхою, в селі Торській Олексіївці (або Шаховій) Бахмутського повіту, побачив світ Божий. У сім’ї молодого диякона, четвертою дитиною було вписане моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали ім’я Микола й 24 грудня, на Святвечір, коли по селу лунали співи колядників, святкували мої перші іменини… Водою з річки Торця (колишній Тор) була наповнена купіль моя…».

Через два роки його батька з диякона висвятили на священника й дали приход у селі Новобожедарівці, Слов'яносербського повіту. Це село розташоване над Північним Дінцем, межувало з козачими станицями донців. В одній з таких станиць перші три роки хлопець учився в початковій, так званій народній школі.

Далі навчання пішло стежкою, звичайною для попівських дітей. Щоб вступити в духовну школу, хлопець півроку готується до іспитів у приватного вчителя, а потім ще півроку у попа.

Це дає свої наслідки, його зараховують до Бахмутської духовної школи, а після закінчення її – у Катеринославську семінарію.

З 1889 учителював у Бахмутській духовній школі, на цей раз уже в становищі вчителя. Тут викладав співи і музику. Поповнюючи знання шляхом самоосвіти, готує першу збірку поезій, яку видає у 1895 року під назвою «Пісні кохання». А вже через три роки виходить друга збірка поета – «Донецькі сонети» (1898) і стає чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. З цього, власне, часу починає розвиватись літературне життя у шахтарському краї. М.Ф.Чернявський звертався у своїй творчості до теми шахтарської праці.

Довгий час помилково вважалося, що М.Чернявский загинув у 1948 році. Лише у 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті письменника. Він був розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року.

Микола Федорович Чернявський був реабiлiтований у 1955 роцi.

Майже кожен поет Донеччини звертався до шахтарської тематики. Так і і Микола Чернявський, вболіваючи за шахтарів, за їхню важку працю, у 1895 році написав поезії, їм присвячені. Це – «У Донецькому краї», «Шахтар».

У Донецькому краї

І степ, і гори обгорілі Дощем обмило громовим. Та знов такі ж вони немилі, Нічим не скрасились новим. Ревуть гудки. Дими стовпами Повзуть за вітром по степу. А там, під степом, у склепу, Шахтар зомлілими руками Б'є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива... Поглибше рий! За гріш добутий Ти завтра вип'єш дурману І підеш голий, необутий, Шпурнувши лайку не одну, Додому з шахти. За тобою Не пожалкує тут ніхто. Нові накинуться юрбою Голодні люди в це гніздо, В цю вільну каторгу без гратів, Гіркого хліба добувати.

Та може вернешся ще й сам, Немов старий моряк до вахти, Віднісши свій привіт лісам І надивившися на плахти Злотистих нив, – ти знов до шахти. А поки що – довби й довби, Роботу каторжну роби!.. Гудуть гудки. Мов гусінь чорна, Йдуть важко хури на вокзал. А там, неначе генерал, Солдат вишколює – моторно Ганя пагони паротяг. Сопе і свище з нетерплячки, І кида разом: – Хай їм враг! – І воду п'є із водокачки. А сонце палить все. Пашить Огнем земля й руде каміння, І вдалині, мов драговиння, В повітрі срібло мерехтить. (1895 р.)

	Робота з текстом 1. Який настрій поет передав даними рядками? 2. Замініть словосполучення дими повзуть синонімічним. 3. Якими словами автор передає своє ставлення до важкої праці шахтарів? 4. Як письменник говорить про працю шахтарів? 5. Чи сподобався вам вірш? Чим?

Зарубай собі на носі Пое́зія (грец.ποίησις – «творчість» від ποιέω – «роблю», «творю») – художньо-образна словесна творчість. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів.

Шахтар

У сажі, чорний, як мара, Рукою піт з лиця втира, І кайлом уголь б’є і б’є В норі шахтар. На нього ллє Мутна, холодная вода, І лямпа світиться бліда, Моргає стиха, мов дріма, Повітря дихати нема. Чи скоро зміна? Голова Звиса, неначе нежива... Півсуток цілих у норі: Тут знайдуть смерть багатирі! І тут працює чоловік І не один, не другий рік... Чи скоро ж зміна?.. Сил нема. Але робітник не дріма, Бо ще уроку не зробив, На хліб, на сіль не заробив. І гляне часом він назад, – Там нор чорніє цілий ряд...

Струмки води із їх біжать... Безсонні криси шарудять... І всюди в норах у землі Кують підземні ковалі, – Такі ж нетяги шахтарі, Кують з зорі і до зорі... Добро їм там, в глибу землі, Без неба, сонця, у норі Дорогу в пекло прокладать, Багатим гроші здобувать! Добро їм там, у глибині, При ламп нещасному вогні, Гроші й собі якісь кувать, Щоб їх уранці пропивать! А потім спать... а потім встать – І знов у нору залізать!.. А місяць ходить уночі І дума, небом пливучи: Чого гуде всю ніч земля? Не бачить в ній він шахтаря! (1895 р.)

	Робота з текстом 1. Про що розповідає ця поезія? 2. Якими рисами наділені шахтарі? 3. Які умови праці описує автор? 4. Як називає письменник шахтарів? 5. Що змінилося з тих давніх часів у роботі шахтарів, чи стала їхня праця легкою та небезпечною? Порівняйте тогочасні умови праці шахтарів із сучасними.
	Спробуй, чи креативний ти! 1. Зробіть ілюстрацію до будь-якої з розглянутих поезій. 2. Складіть кросворд за поданими віршами.

Запам’ятай! Шахта – механізоване і автоматизоване підприємство, обладнане продуктивними машинами і механізмами для видобування і транспортування корисної копалини, проведення гірничих виробок, водовідливу і вентиляції. Термін служби шахт, що відпрацьовують потужні родовища, сягає понад 50-70 років. Традиційно шахтою називається підприємство з підземного видобутку кам'яного вугілля. Якщо підземним способом видобувається руда, шахту називають рудником. Шахта має наземні споруди: копри, надшахтні будівлі, склади і систему підземних гірничих виробок, призначених для розробки родовища в межах шахтного поля.

§6. С.Ф.Черкасенко.
«Під землею», «Шахтарі»

Майбутнє належить людям чесної праці.

М. Горький

Перевір себе 1. Чи знаєте ви, як пов'язаний С.Черкасенко з Донбасом? 2. Яких проблем торкався автор у своїх творах?

Творчість Спиридона Черкасенка – це цілий материк літератури: поезія, драматургія, педагогіка. Спиридон Федосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Миколаївщині в селянській родині. Після закінчення учительської семінарії з 1895 року вчителював, зокрема на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецька). Помітне місце у творчості періоду перебування на Донбасі займала тема шахтарської праці. У 1892 році на землях поміщиці Горбачової з'являється невелика шахта, яка була названа ім'ям дочки засновника цієї шахти бельгійця О.Шена – «Лідія». Сюди під кінець XIX ст. і прибув на вчителювання молодий Спиридон Черкасенко. Тут він познайомився з робітниками, праця яких була надзвичайно небезпечна і важка.

Перебуваючи на Донбасі, поет активно включився в літературний процес цього краю, виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями і драматичними творами в журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Дзвін», в альманах «Перша ластівка», «В неволі», «Терновий вінок». Картини побуту шахтарських сімей, виробничі стосунки письменник розкрив в оповіданні «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П’яниця», «Ахметка», «Вони перемогли», «Блажчукове весілля», «Юдита».

Наприкінці 20-х років переїхав до Праги. В еміграції написав «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів» (1937).

Черкасенко став відомим драматургом. Він автор п’єс «Про що тирса шелестіла…», «Казка старого млина». Збірка «Маленький горбань» та інші оповідання вийшли в світ у 1912 році.

Помер поет у Празі 8 лютого 1940 року, його поховали на Ольшанах, у передмісті Праги.

Під землею Тут вічна ніч. Але не та, Що після стомленого світу Клопітну землю обгорта У ласці тихого привіту. Тут вічна ніч. Вона не сни Несе утішнії людині: Землі занедбані сини Помалу гинуть в домовині. Замісто зірок золотих Ночей і вроди, і принади, В кутах далеких і страшних Убогі блискають лампади – Неначе шабаш свій мерці Сюди збирались святкувати, Й свої смердючі каганці Де-де забули поховати. І розійшлись, і чутно стук Глухій, зловісний в домовину... Із всіх кутків могильний згук Жаха незвичную людину... Тут вічна ніч, тут повно вщерть Страждання, болесті і муки, І звідусюди тільки згуки: Стук-стук! тут ніч! Стук-стук! Тут смерть!

Шахтарі Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гніт Блима, чадить. Тяжко... повітря нема... Сльози бринять, Тиша панує німа... Треба довбать! Гучно ми в груду землі Кайлом б'ємо, Вперто ми шиї свої Сунем в ярмо! Вугілля кожний шматок Сяє, блищить: Сила шахтарських кісток В йому горить!

Робота з текстом 1. Які почуття викликають у вас ці поезії? 2. Визначити тему та ідею, назвати художні засоби 3. Чому автор співчутливо відноситься до шахтарів? (Вірш «Шахтарі») 4. З якою метою в поезії «Шахтарі» багато дієслів?

Перевір себе 1. Чим віршована мова відрізняється від прозової? 2. Що характерно для віршованої мови? 3. Наведіть приклади прозової мови і віршованої.

Зарубай собі на носі Ритм – це рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів, розміреність і злагодженість у звучанні. Рима – це співзвучні закінчення рядків. Віршована мова – ритмічно організоване мовлення, здійснене на основі конкретної системи взаємодії слів з інтонацією, відмінне від прози. Найчастіше використовується в ліриці для надання образності та емоційної забарвленості. Віршована мова має ритмічні паузи – короткі перерви під час читання, які у вірші зазвичай збігаються із закінченням рядка. Ще однією відмінністю віршованої мови є те, що її записують у стовпчик (строфу). І для прозової, і для віршованої мови властива образність, використання різноманітних художніх засобів.

§7. В.М.Сосюра про своїх учителів.
«Незабутній». Автобіографічна основа вірша

Я з рук твоїх давно пішов у люди
В життя бурхливі, грозяні моря
Учитель мій!.. Тебе я не забуду,
Моєї юні радісна зоря!

В. Сосюра

Перевір себе 1. Чому В.Сосюру називають співцем донецького краю? 2. Які вірші поета про Донеччину ви знаєте?

Народився Володимир Сосюра 6 січня 1898 року в місті Дебальцеве Донецької області в бідній шахтарській родині. Незабаром батьки переїхали в селище Третя Рота, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Сім’я жила в старій хатинці з двома віконцями, закритими подушками та цеглинами. Ще одинадцятирічним хлопчиком Володя стає на трудовий шлях. У вільні від шкільного навчання літні місяці він працює в бондарній майстерні Донецького содового заводу. А після смерті батька йому довелося й зовсім залишити школу і заробляти на шматок хліба всій сім’ї: возити тачками щебінь, працювати коногоном на шахті. Це була сувора школа життя, яка загартувала його волю, характер.

Із 14 років В.Сосюра пише вірші. Перша збірка «Поезії» вийшла у 1921 році. У 20-ті роки він був одним із найпопулярніших ліриків. Полум’яне серце Володимира Сосюри перестало битися 8 січня1965 року.

Поміркуй… 1. Пригадайте, коли ви вперше переступили поріг школи? 2. Якою вона вам здалася? 3. Хто допоміг вам швидко звикнути до неї, полюбити її? 4. Розкажіть про вашу першу вчительку, що залишилось у пам’яті? 5. За що ви поважаєте своїх учителів?

Незабутніми для кожної людини залишаються спомини про шкільні літа. Володимир Сосюра у своїй пам’яті зберіг хвилюючі враження про навчання у селищі Третя Рота, про свого вчителя, який відкрив школярам дорогу у захоплюючий світ знань. Василь Мефодійович завоював щиру любов і повагу своїх вихованців добротою, ласкою, теплом своєї душі.

Незабутній

Твій образ знов стоїть переді мною, Учитель!... І тихий кашель твій Я чую знов за довгих літ стіною У далині донецькій заводській... Ось ти ідеш... Над церквою новою Літають галки. Осінь. День смутний… І хлюпає болото під тобою... Перед очима знову образ твій... Маленький, я тебе випереджаю, Щоб швидше в клас потрапить гомінкий... Усе, що задано, я вивчив, знаю. Біжу, а за плечима кашель твій... А в класі повно пороху і крику... Дзвінок... Заходить вчитель. Ми встаєм. Як передать любов мою велику До нього, що зростала з кожним днем В маленькім серці! Задушевним словом Він нас учив любити рідний край. Ми з ним ходили, рідним, чорнобровим, Не раз, не два у поля і гай. Текли кудись Дінця величні води, Ми слухали, уважні і малі, Про неповторнеє життя природи і про любов до рідної землі...

Василь Мефодьєвич! Ти вчив любить прекрасне І готував до чесного труда Нас, селюків. У серці не погасне Твоїх очей усмішка молода, Покіль воно у грудях буде битись... Знов образ твій переді мною, Ти перед бідою кликав не коритись, Для батьківщини радості рости. Одснилась школа... Юними ми стали. В осінній день, задуманий такий, Твої слова в душі моїй звучали, Коли пішов за щастя я на бій... Ти йшов зі мною в огненні походи, В знемоги час підтримував мене, Як рідні плечі воїнів свободи... Я не забув лице твоє ясне І запорозькі довгі чорні вуса, Що так нагадували батька... Ти в душі моїй навіки, я клянуся, Хоч поміж нами - днів мости й мости... Хоч ми йдемо все вище і все вище, Все далі ми од горя і нужди... А ти лежиш давно на кладовищі, Де татко мій, де брат, баби й діди... Я з рук твоїх давно пішов у люди, В житті бурхливі, грозяні моря, учитель мій!... Тебе я не забуду, моєї юні радісна зоря! (1959 р.)

Робота з текстом 1. Чим вразила вас ця поезія? 2. Чого навчився від свого вчителя В.Сосюра? 3. Назвіть художні особливості поезії (порівняння, епітети, метафори, звертання та ін.) 4. За що школярі вдячні своєму вчителеві? Як про це сказано в поезії? 5. Поміркуйте, що надає цьому віршеві задушевності, ліризму? 6. Прокоментуйте рядки з поезії: Ми слухали, уважні і малі, Про неповторнеє життя природи І про любов до рідної землі. 7. Які думки і почуття висловлені у вірші? 8. Доведіть, що цінність краси людини не тільки в зовнішності, а й у її вчинках, поведінці тощо.

Спробуй, чи креативний ти! 1. Запишіть асоціації до слова вчитель. 2. Прочитай ключове слово, розгадавши кросворд: 1) Якою премією В.Сосюру було нагороджено за його літературну творчість? 2) В якому місяці народився поет? 3) У скільки років хлопець стає на трудовий шлях? 4) Який вірш Сосюра присвятив своєму вчителю? 5) В якому місті народився поет-лірик? 6) До якого жанру належить вірш «Незабутній»? 7) Ім’я вчителя, якому він присвятив цей вірш?

§8. В.М.Сосюра про своїх вчителів.
Картини рідної Донеччини у вірші
«Ті озерні води, неба синь тонка»

Твій добрий зір в моїй уяві лине...
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
Ти вчив любити подвиги людини,
Красу труда й безсмертний рідний край.

В. Сосюра

Перевір себе 1. Який вид опису називається портретом? 2. Який вид опису називається пейзажем? 3. Які ви знаєте художні засоби виразності?

Учительство – насправді святе діло. Здавна людство шанувало вчителя нарівні із лікарем та священиком. Адже кожен із цих людей у своєму труді торкається найпотаємніших царин людського духу. Для кожної людини роки дитинства залишаються незабутніми. Так само в її пам’яті живуть спогади про шкільні роки. Володимир Сосюра зберіг у своєму серці хвилюючі враження про навчання в селищі Третя Рота й про свого першого, улюбленого вчителя Василя Мефодійовича, який відкрив школярам чарівний світ знань.

В автобіографічному романі «Третя рота» В.Сосюра з любов'ю згадує Сергія Лукича, бібліотекаря за фахом, чуйну та надзвичайно добру людину, який залишив незабутній слід у житті В.М.Сосюри, посівши рівноправне місце поруч із Василем Мефодійовичем. Ці два чоловіки навчили Володимира Миколайовича бачити красу природи, любов до якої поет проніс через життя.

«Я страшенно полюбив книжки. Вони мені давали той світ, у якому одмовила доля. Я плавав з капітаном Немо на підводному човні, був в'язнем на повітряному кораблі божевільного вченого, ганявся за злочинцями з Натом Пінкертоном, був під землею і в зоряних світах, полював на індіанців на далекому заході і в тропічних лісах гойдався на ліанах над мутними водами, повними алігаторів і невідомих тварин. У нас не було книжок, і я просив їх у знайомих, а то й зовсім чужих людей, яких я зустрічав на вулиці й питав:

– Дядя! У вас нет сыщиков?

Одні сміялись з мене й проганяли, а другі звертали на мене увагу, і я годинами на жорстокому морозі стояв біля їх воріт (соромився зайти до хати), поки вони вийдуть, щоб перемінити книжку. Літом я тікав у поле і в траві, що пахучо шуміла наді мною, забував над книжкою все в чарах нових світів і пригод.

Про мою любов до книжок узнав завідуючий заводської бібліотеки Сергій Лукич Зубів і почав давати мені даром читати книжки. Як сон були мені Третя Рота й порожній живіт. Книжки замінили мені товаришів і ласку матері, вони влили нові барви в мою душу, і вона зацвіла ярко і любовно під сяйвом звільненої думки.