Ix. поняття про уміння. учбова діяльність учні» як одна з форм учіння

Г.П. Щедровицький розрізняє учіння та учбову діяльність учнів, вихо­дячи з того, що в учінні має місце стихійне засвоєння, а учбова діяльність учня - це організовані умови засвоєння досвіду. При цьому ця діяльність теж є предметом засвоєння.

С.Л. Рубінштейн учінням називає процес здобуття досвіду, а процес здобуття здібностей - розвитком. На його думку, учіння - це спеціальна діяльність, метою та мотивом якої є научіння. Досить цікавою є думка С.Л. Рубінштейна про те, що учбова діяльність учня є практична або тео­ретична трудова (ігрова) діяльності. Вони спрямовані на засвоєння самих себе, а не на отримання продукту цих діяльностей.

А тому загальна структура учіння прирівнюється до загальної струк­тури будь-якої діяльності людини. С.Л. Рубінштейн, аналізуючи структу­ру діяльності, розвинув принцип єдності свідомості т?. діяльності. Відпо­відно до цього принципу психіка функціонує, виявляється та змінюється, формується в діяльності, а діяльність спрямовується психікою та свідо­містю. Проте С.Л. Рубінштейн писав, що учіння похідне від трудової ді­яльності, їхні структури не тотожні. За своєю структурою учіння ближче стоїть до пізнання. Учіння та наукове пізнання не тотожні, але пов'язані між собою. Учіння є різновидом пізнання в особливих умовах навчання та управління пізнавальним процесом учнів.

С.Л. Рубінштейн структуру пізнання, яку він розглядає за схемою ру­ху від конкретного до абстрактного та сходження від абстрактного до конкретного, взяв за основу аналізу структури учіння.

Автор в учінні емпіричного рівня виділяє такі компоненти або ета­пи, фази, як сприйманії:! матеріалу, осмислення матеріалу, закріплення та оволодіння ним. Всі ці процеси учіння здійснюються на основі процесів аналізування, синтезування, абстрагування та узагальнення характерис­тик об'єктів пізнання. Наприклад, осмислення матеріалу включає в себе всі базові мисленнєві процеси: порівняння, зіставлення та розрізнення, аналіз та синтез, абстракцію та узагальнення, що лежать в основі пере­ходу від конкретного, одиничного до абстрактного загального та від ньо­го до конкретного наочного одиничного. Закріплення матеріалу відбува­ється на основі пам'яті, але опосередковується аналітико-синтетичною діяльністю. Оволодіння навчальним матеріалом здійснюється у процесі розв'язування задач, виконання вправ на основі процесів аналізу, синте­зу, абстрагування та узагальнення. У цьому процесі потрібен особливий аналіз, саме той, на основі якого синтезуються виділені особливості за­дачі, вправи зі знаннями, які спрямовуватимуть розв'язок задачі чи ви­конання вправи.

У поясненні складу та структури учіння С.Л. Рубінштейн спирався на загальнонауковий принцип про дію зовнішніх причин через внутріш­ні. Зовнішніми детермінантами учіння є об'єкти пізнання, знання про їх

властивості і способи відображення та соціальні фактори. До внутрішніх зумовлювачів належать, зокрема, сам рівень сформованості учбової ді­яльності у школяра, способи пізнання, включення школяра у конкретну діяльність, у якій він використовує свої знання та дії.

Д.М. Богоявленський та Н.О. Менчинська зосередили свою увагу на механізмах учіння. Вони, як і С.Л. Рубінштейн, вважали основними ме­ханізмами учіння аналіз, синтез, абстракцію та узагальнення. Етапи або фази учіння, зокрема, сприймання, осмислення, закріплення, оволодіння визначаються рівнем цих процесів та характером зв'язку між ними.

Н.О. Менчинська досліджувала залежність процесу учіння від спів­відношення актуалізованих операцій аналізу та синтезу, від практичної діяльності учнів, від способу пояснення та організації вправлянь, наяв­ності порівнянь тощо.

О.М. Кабанова-Меллер структуру учбової діяльності учнів розгля­дала як сукупність різних видів засвоюваного в учінні матеріалу, знань, умінь та навичок, прийомів розумової діяльності та прийомів управління своєю діяльністю.

О.М. Кабанова-Меллер надає великого значення прийомам розумо­вої діяльності, зокрема, прийомам понятійного узагальнення та діям, які входять до їх складу (виділення тотожних ознак предметів та об'єднання предметів за цими ознаками; узагальнення у напрямку від загального по­няття до одиничних предметів та від них і через їх порівняння до загаль­них). За особливостями виділення загальних істотних ознак виділяються однофазні узагальнення та двофазні узагальнення.

Л.Б. Ітельсон розрізняв ненавмисне, попутне научіння та спеціальне, навмисне научіння. Навмисне научіння можна назвати учінням. На дум­ку Л.Б. Ітельсона, учіння має місце там, де людина у своїх діях керується свідомою метою.