Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками

Між предметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка – ефективність виховних впливів, які призводять до змін у психіці людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи; співвідношення природних та соціальних факторів у розвитку людини. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв’язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти; корекційна педагогіка. Історія – розвиток виховання пов’язаний з розвитком суспільства. Література – вивчає людину в суспільстві, показує систему її соціальних зв’язків та інтересів. Географія – вивч. особливості певних регіонів (вплив на навчально- виховний процес). Політологія – освітня політика є відображенням певної ідеології. Екологія – вивчає вплив природи на людину. Математика ,кібернетика – обробка результатів. Археологія – це здобутки минулого. Економічні науки – економічна політика-необхідна умова розвитку світу.
Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. – це спільність об’єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. – взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. – педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ.

4. Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя.

У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти:

• „ ...Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і засоби виховного мистецтва, перш ніж стати практиком ...”

... Звичайно не кожен педагог-практик повинен бути вченим і глибоким психологом, рухати науку вперед і сприяти створенню випробуванню на ділі і виправленню психологічної системи. Але від кожного педагога-практика можна і повинно вимагати, щоб він добросовісно і свідомо виконував свій обов’язок. Узявшись за виховання духовної сторони людини, вживаючи всі залежні від нього засоби, познайомитися, скільки можливо ближче, з предметом діяльності всього свого життя...

• ... Педагогічна література представляється для цього самий наймогутніший засіб. Вона знайомить нас з психологічними наглядами безлічі розумних і досвідчених педагогів і, головне, направляє нашу власну думку на такі предмети, які легко могли б вислизнути від нашої уваги.

Педагогічна література одна тільки може пожвавити виховну діяльність, додати їй те значення і ту цікавість, без яких вона скоро робиться машинальним проведенням часу, призначеного на уроки...

• ...Вона одна тільки може порушити в суспільстві увагу до справи виховання і дати в ньому вихователям те місце, яке вони повинні займати по важливості обов’язків, що покладаються на них. Педагогічна література встановлює в суспільстві , з однієї сторони, правильні вимоги відносно виховання, а з другого боку – відкриває засоби для задоволення цих вимог.

Потрібно стільки любові до дітей, щоб поодинці про них постійно думати, і суспільство не має права вимагати такої любові від кого б не було, якщо воно саме не показує участі до справи виховання.

• Важко переконати деяких педагогів, що його особиста, недовголітня досвідченість, хоч їй і 40 або 50 років, ніщо перед досвідом декількох сторіч, в якому зосередилися результати педагогічної діяльності багатьох педагогів, притаманні, таких же як він, між якими було багато чудових талантів і незвичайних осіб, що віддали всі свої сили вихованню підростаючого покоління.
• Але не для одних вихователів необхідна пед. Література, вона необхідна і для батьків.
• Там, де історично не сформувалась громадська думка в справі виховання, як наприклад, виробилася вона в Англії тисячолітніми університетами і багатовіковими школами, діяльна педагогічна література являється найважливішим органом не тільки для виразу громадської думки, але і навіть для його розвитку і очищення. Ясна ж і визначена громадська думка про виховання, обізнана мета виховання, його вимоги і засоби, є саме той грунт, в якому може укорінятися самостійний розвиток громадського виховання – один з найважливіших історичних завдань загального народного розвитку.
• Виховання діє, зокрема, на людину і на суспільство через переконання; а органом життя такого переконання і є педагогічна література.”

Сухомлинський В.О. з книги „Павлиська середня школа”: „Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Логічний наслідок цього аналізу своєї роботи полягає в тому, що вчитель зосереджує свою увагу на якомусь боці педагогічного процесу, який на його думку, відіграє в даному разі найважливішу роль, досліджує, визначає факти, читає педагогічну і методичну літературу. Так починається вищий етап педагогічної творчості – поєднання практики з елементами наукового дослідження. В результаті після року, двох, трьох роботи вчитель виступає на теоретичному семінарі або на засіданні педагогічної ради з доповіддю ... найголовніше, для вчителеві потрібен час, - це питання. Без читання, без духовного життя вчителя серед книжок втрачають сенс усі заходи підвищення його педагогічної кваліфікації.”