Педагогічний досвід як джерело інноваційної діяльності

Для педагогів, які працюють в інноваційному режимі, важливе значення має вивчення педагогічного досвіду як джерела інноваційної діяльності. Особливий інтерес вони виявляють до таких його різновидів, як передовий і новаторський педагогічний досвід.

Передовий педагогічний досвід - навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати у розв'язанні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових освітніх систем або інтеграції традиційних форм, методів, прийомів і засобів.

Головними критеріями передового педагогічного досвіду є:

- актуальність - відповідність досвіду найважливішим на певному етапі проблемам навчання і виховання;

- новизна - наявність у теорії та практиці раніше не відо­мих знань, форм і методів діяльності. Вона властива не тільки науковим відкриттям, а й раціоналізації окремих аспектів пе­дагогічної діяльності;

- результативність - підвищення рівня розвитку дітей у процесі застосування конкретного досвіду, оптимальне вико­ристання учителем (вихователем) і дітьми сил і часу для досяг­нення результату;

- стабільність - використання досвіду в діяльності інших педагогів протягом тривалого часу;

- раціональність - досягнення високих результатів за розумної інтенсифікації зусиль, засобів і використання часу;

- перспективність - можливість творчого наслідування досвіду іншими педагогами.

Передовий педагогічний досвід, маючи багато спільного з новаторським досвідом, суттєво відрізняється від нього.

Новаторський педагогічний досвід - породжена радикально новою педагогічною ідеєю навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність. Залежно від змісту і конкретних результатів виокремлюють такі його види:

- дослідницький педагогічний досвід (суть його полягає в отриманні оригінальних даних, нерідко - відкриттів завдяки використанню пошуку);

- раціоналізаторський педагогічний досвід (його метою є вдосконалення практики навчання і виховання на основі використання творчих ідей).

Як правило, новаторський педагогічний досвід є результатом творчого пошуку, реалізації оригінальних, смислових педагогічних ідей. Так були обґрунтовані теорія і методика педагогіки співробітництва, авторські програми Л. Блудової та Н. Дернович «Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання» та «Ладки», авторська методика Л. Шульги з розвитку художніх здібностей дітей дошкільного віку, програма з фізичного виховання дошкільників і молодших школярів М. Єфименка.

Певний потенціал перспективних ідей, які збагачують педагогічну практику, містить зразковий (репродуктивний) педагогічний досвід.

Зразковий (репродуктивний) педагогічний досвід - навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність, яка забезпечує ефективне і якісне розв'язання завдань навчання і виховання.

Залежно від того, хто є автором чи носієм досвіду (окремий педагог, група вчителів або вихователів, методичне об'єднання працівників освітніх закладів району, міста, області та ін.), його класифікують як колективний, груповий або індивідуальний.

Антиінноваційні бар'єри

Упровадження нової ідеї, проекту або технології часто наштовхується на різні перешкоди, які названо антиіннова-ційними бар'єрами.

Антиінноваційні бар'єри (франц. barriere - перешкода, перепона) - зовнішні або внутрішні перешкоди, які заважають здійсненню інноваційної діяльності.

До зовнішніх бар'єрів належать:

- соціальні бар'єри (несумісність нового з наявним досвідом і цінностями, прийнятими в суспільстві; стереотипи мислення педагогічного співтовариства);

- організаційні бар'єри (протидія керівних органів освіти втіленню нововведень; відсутність координаційних центрів з розроблення та впровадження педагогічних інновацій);

- методичні бар'єри (брак методичного забезпечення нововведення, недостатня поінформованість у галузі педагогічної інноватики);

- матеріально-технічні бар'єри (навантаження педагогів, побутові умови, рівень заробітної платні).

До внутрішніх бар'єрів належать психологічні (особистісні) бар'єри, які приховують глибинні особистісно-професійні проблеми.

Психологічні бар'єри - психічні стани, що виявляються в неадекватній пасивності педагога, яка заважає здійснювати інноваційну діяльність.

Опір нововведенням є поширеним явищем. Він може поставати як пряма відмова від участі в інноваційній діяльності, імітація активності з одночасною демонстрацією того, що нововведення не дає позитивних результатів, тощо.

Часто на шляху нового стає консервативний і непіддатливий до новацій досвід роботи. Певні проблеми щодо цього пов'язані з особливостями мислення багатьох педагогів, які орієнту.

Заважають ішюшщіям застарілі, консервативні інструкції, розпорядження і накази, намагання органів управління освітою все зарегламентувати, карати за будь-які відхилення. Щоб подолати всі ці бар'єри, педагог нерідко повинен не тільки виносити, осмислити, обґрунтувати інноваційну ідею, а й виявити громадянську мужність під час її реалізації.

Психологічні бар'єри виникають за необхідності вийти за межі звичних способів розв'язання професійного завдання, надати перевагу іншій точці зору. Вони постають як внутріпіні перепони (небажання, боязнь, невпевненість тощо), що заважають людині виконувати певну дію.

Використовуючи їх для самозахисту, людина зосереджується лише на тій зовнішній інформації, яка може бути нею засвоєна і не вноситиме розладу в її душевний стан. Таке оберігання усталеного уявлення про світ заважає творчому процесу, налаштованості на пізнання осмислення, використання і творен­ня нового.

Особистісний бар'єр є соціально-психологічним утворенням, його параметри змінюються у просторі й часі на різних етапах нововведення, в різних організаціях, у різних категорій працівників.

Психологічні бар'єри існують як:

1) форма прояву соціально-психологічного клімату колективу в умовах інновацій у вигляді негативних психічних станів працівників, спричинених нововведенням;

2) сукупність дій, суджень, понять, очікувань і емоційних переживань працівників, у яких усвідомлено чи неусвідомлено, приховано чи неприховано виражаються негативні психічні стани.

Нове і невідоме завжди викликало у людей тривогу і страх. Нерідко інновації, які руйнували усталений спосіб життя, звички людей, зумовлювали хворобливі й неадекватні реакції. Одним із видів негативної психічної реакції на інновації є фрустрація.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, марні сподівання) -психічний стан, викликаний об'єктивно неподоланними (або такими, що так сприймаються суб'єктом) труднощами у розв'язанні значущих для людини завдань.

Такий стан може бути спричинений надто швидким, надто частим або перманентним впровадженням інновації. Подібні наслідки можуть мати і впровадження масштабних (системних) та безальтернативних інновацій.

Якщо у механізмі захисту людини не відбувається глибинних порушень моделі діяльності, настає період стабілізації особистості, що виявляється в усуванні або зведенні до мінімуму негативних емоцій - страху, тривоги, мук сумління.

Спільною особливістю усіх видів психологічного захисту особистості (ідентифікації, заперечення, відчуження, раціоналізації, витіснення, катарсису тощо) є їх неусвідомленість, тому спостерігати можна лише зовнішні прояви роботи захисних механізмів. За таких умов спотворюється звичайна поведінка людини, про що можуть свідчити немотивована нерішучість, невпевненість у собі, недовіра.

Сприйняття педагогічних нововведень залежить і від соціального оточення, педагогічного співтовариства. Часто психологічні бар'єри обумовлені не тільки індивідуальними особливостями педагога, а й соціально-психологічними рисами спільноти, до якої він належить.

Опір новому нерідко спричинюють боязнь проявити власну некомпетентність, особистісну неспроможність, занижена або завищена самооцінка, слабка мотивація тощо.

Ускладнюють, а іноді й унеможливлюють інноваційну педагогічну діяльність бар'єри творчості - перешкоди, які заважають особистісному вияву творчої діяльності. У сфері навчання і виховання вони проявляються як:

- схильність до конформізму (прагнення бути подібним на інших людей, не відрізнятися від них своїми судженнями і вчинками);

- боязнь виявитися «білою вороною», видатися нерозумним і смішним у своїх судженнях;

- боязнь видатися надто екстравагантним у своєму неприйнятті і критиці чужих думок;

невміння реалізовувати нові способи і форми здійснення педагогічної діяльності;

- ригідність (негнучкість) мислення.

З метою подолання бар'єрів в інноваційній діяльності педагога використовують соціально-психологічні методи, зокрема індивідуальні та групові психотехнології.

Дослідження у сфері соціальної психології, життєва практика свідчить, що група є ефективним інструментом соціально-психологічного впливу на особистість. Як відомо, присутність інших підсилює мотивацію кожного учасника до опанування певних норм і принципів, стратегії та стилю поведінки, збагачує особистісний репертуар рішень, допомагає обрати найадекватніші. Взаємодія у групі сприяє формуванню й розвитку ко­мунікативних навичок, підвищенню самооцінки, подоланню тривожності, агресивності, підсиленню позитивної мотивації поведінки. Для цього у групі має утвердитися спокійна, доброзичлива атмосфера, в якій би кожен індивід убачав джерело психологічного захисту, важливий чинник регуляції своєї поведінки. Розвиток самосвідомості в таких умовах відбувається за не­перервного зниження бар'єрів психологічного захисту. Одночасно знижується рівень особистої нещирості, оскільки кожний усвідомлює, що вона утруднює роботу групи.

Благотворний вплив групи на особистість забезпечують:

- наявність зворотного зв'язку (взаємодія у групі створює і підтримує оптимальні умови для того, щоб кожний мав змогу побачити й усвідомити дефектні прояви своєї й чужої поведінки);

- емоційне переживання отриманих під час групової роботи нових даних про себе й інших (воно породжує сильний імпульс, що спонукає до переосмислення «Я-концепції»). Основою розуміння власних проблем є співпереживання подібних станів інших учасників групи;

- роль ведучого, який може бути активним творцем ситуації, каталізатором процесів у групі, соратником чи опонентом учасників групової взаємодії.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

Сприяти усвідомленню студентами поняття про інноваційну педагогічну діяльність, її струк­турні компоненти: мотиваційний, креативний, операційний, реф­лексивний. Визначити особливості взаємин педагога-новатора з колегами, адміністрацією, стилю його поведінки. Обгрунтувати психологічні бар’єри в інноваційній діяльності педагога.

Питання для самоконтролю:

1. Чим обумовлені психологічні бар’єри інноваційної діяльності педагога?

2. Розкрийте поняття про інноваційну педагогічну діяльність, її струк­турні компоненти.

3. Чи можна визначити готовність педагогів до інноваційної діяльності?

4. Які види психологічного захисту педагога?

5. в чому сутність процесу формування готовності педагогів до інноваційної діяльності?

Самостійна робота

Завдання:

1. Скласти авторську програму розвитку навчально-виховного закладу (дитячого садка) на особистісно зорієн­тованій основі.

2. Проранжувати 12 найбільш значущих якостей педагога інно­ваційного типу.

3. Визначити внутрішні (спрямовані на себе) і зовнішні (спря­мовані на вихованців, колег, адміністрацію тощо) мотиви інноваційної діяльності.

4. Вивчивши публікації про педагогів-новаторів, вихователів інноваційного типу, охарактеризувати особистісні і про­фесійні якості декількох із них.

5. Підготуватися до проведення тренінгу «Є ідея!» (мета формування мотивів інноваційної діяльності; навчання способам формування інноваційних характеристик).

Підготуватися до проведення дискусії «Бути чи не бути нововведенню?». Питання для дискусії: а) чи завжди по­трібно використовувати нововведення? 6) на Вашу думку, чи є технологія новаторською, якщо вона складається з відомих елементів? в) яке Ваше ставлення до новатора і традиціоналіста?.

Література

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. Підручник / І.М. Дичківська. - 2-ге вид., доповн. - К., 2012. -С 259-307.

2. Дичківська І.М. Основи педагогічної інноватики. - Рівне, 2001.- С 43-62.

3. Козлова О.Г. Сутнісні складові інноваційної діяльності вчителя / О.Г. Козлова. - Суми, 1999. - 92 с.

4. Машкіна ЛЛ. Підготовка студентів до впровадження педагогічних інновацій в дошкільних закладах: Монографія (За науковою редакцією Т.І. Поніманської) / Л.А. Машкіна. - Хмельницький, 2004. - 203 с

5. Підласий І.П. Формування професійного потенціалу як мета підготовки вчителя / І.П. Підласий, С.А. Трипольська // Рідна школа. - 1998. - № 1. – С 3-8.

6. Сластёнин ВЛ. Педагогика: инновационная деятельность / В.А. Сластёнин, Л.С. Подымова. - М., 1997. - 223 с.