Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України).

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про праці°

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про пра­цю —

караються штрафом до» п'ятдесяти неоподатковуваних іїімумів доходів громадян»: або позбавленням права обіймати посади чи займатись певною діяльністю на строк до -трьох років, або виправнимда роботами на строк до двох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки _чи матері, яка має дитину ві_ком до чотирнадцяти років або ди-_тину-інваліда, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковува­них мінімумів доходів гроьщадян або позбавленням права об­іймати певні посади чи займгатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шезсти місяців.

Безпосереднім об'єктом з.лочинувиступають трудові права людини, передбачені законодавством про працю України.

Об'єктивна сторона злочишуможе вчинюватися у двох аль­тернативних формах: 1) незаконне звільнення працівника з роботи; 2) інше грубе порушення законодавства про працю. Незаконне звільнення працівника з роботи вчинюється тільки шляхом активних дій, інше- грубе порушення законодавства про працю скоюється шляхсом дії або бездіяльності.

Незаконним звільненням працівника з роботи слід розумі­ти дії, пов'язані з порушеннгям підстав чи порядку звільнен­ня працівника (звільнення ва_гітної жінки, звільнення при ско­роченні штатів, без дотрима ння вимоги законодавця про не­обхідність пропонування іншої роботи на цьому ж підприємстві). Чинне законодавство про пр^цю встановлює певний порядок та процедуру звільнення пра цівника з роботи. Недотримання підстав звільнення (наприклад, ст. 40 та 41 КЗпП України передбачає вичерпний перел Ік підстав звільнення працівни­ка з роботи за ініціативою роботодавця) або самої процедури звільнення (наприклад ст. 43 КЗпП України передбачає обо­в'язкове отримання згоди профспілкового органу на звільнення працівника з роботи) слід визгнавати незаконним звільненням працівника з роботи.

Інше грубе порушення законодавства про працю — це будь-яке порушення прав працівнгика, що передбачені законодав­ством про працю (КЗпП України, іншими законними та підза-^к°нними актами).

Вказівка законодавця на г-рубість порушення означає, що вказана ознака є оціночною і в зізнання порушення грубим зале­тить від конкретних обставин справи. Під грубим порушенням законодавства про працю слід визнавати випадки такого по­рушення прав працівника, яке є явним, спричиняє суттєву шкоду. Обставинами, що впливають на визнання порушення грубим, судова практика визнає наступне — категорія потер­пілих та їх кількість (неповнолітні, вагітні жінки, працівни­ки всього підприємства); ознаки об'єктивної сторони злочину — обстановку, спосіб, суспільне небезпечні наслідки (шкода жит­тю або здоров'ю людини, істотна матеріальна шкода, застосування насильства); ознаки суб'єктивної сторони злочину — мета та мотив злочину (злісний мотив, особисті неприязні стосунки).

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення вка­заних у законі діянь. Склад злочину формальний.

Суб'єктом вказаного злочину можуть бути як службові осо­би підприємства, на яких покладений обов'язок дотримання та забезпечення трудових прав працівників, так і фізична особа, яка виступає у ролі роботодавця та заключила із прац­івником трудовий договір. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність,— 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для незаконного звільнення працівника з роботи обов'язковим виступає мотив вчинення злочину. Під особис­тим мотивом слід розуміти усвідомлюване спонукання особи до вчинення конкретного злочину (неприязні стосунки, корис­ливий мотив, бажання замінити працівника на іншого тощо). Кваліфікуючі ознаки грубого порушення законодавства про працю пов'язані із вчиненням дій, вказаних у ч. 1 ст. 172 КК України відносно певної категорії працівників — непов­нолітніх, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до ! чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Неповнолітнім визнається особа, яка не досягла віку 18 років. За загальним правилом вік, з якого допускається пра­цевлаштування — це 16 років, в окремих випадках, за пого­дженням одного із батьків — 15 років.

Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 172 КК України, зок­рема вчинення вказаних дій відносно вагітної жінки, строк та стан вагітності значення не має.

Дитина-інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродже­ними вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлю­ють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.