Історія української школи і педагогіки

Виховання, школа і педагогічна думка в Київській Русі ( система виховання відповідала розвитку продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам; у період матріархату дітей виховувала мати, з появою патріархату – перехід до безладних зв’язків до одношлюбної сім‘ї – моногамії - дітей віддавали в будинки молоді на виховання; мета виховання – підготовка сильного і вправного орача, мисливця, воїна, а жінки – прясти й ткати і дати відсіч ворогові; ідеологічна засада – язичницька релігія; до прийняття християнства – язичницькі і християнські школи; а потім – школи книжного вчення; монастирські школи; школи грамоти; кормильство(домашнє вих.)жіночі школи; Досягнення – збірник цитат із Святого письма, трактат Іларіона«Слово про закон і благодать», «Повчання дітям»Володимира Мономаха);

Освіта і педагогічна думка у період українського Відродження(XVI — перша половина XVII ст.) – насадження католицької віри, вплив епохи Європейського відродження і Реформації – поява протестантських шкіл, братських шкіл( в основі – ідеологія просвітництва) – школа Львівського братства, Мелетій Смотрицький «Граматика словенская», навчали читанню, письму, хоровому співу, «сім вільних мистецтв», слов’янську, латинську і польську мови, елементи класно-урочної системи навчання, поява Острозької школи – академії, Києво – Могилянської академії, січові, монастирські і церковно - парафіяльні школи., школи музики і співу; видано «Козацьку читанку», «Азбуку» Федорова, «О воспитании чад» Іова Борецького, 18 творів Мелетія Смотрицького.

Українська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст.- освіта Правобережжя була представлена католицькими школами для заможних, поява уніатських шкіл , школи мандрівних дяків, здійснення шкільних реформ – 1777р. , 1781р., навчання у костелах – заборона навчання на руській мові, поява головних та тривіальних шкіл німецького типу, а по селах – парафіяльних шкіл, Львівський університет; у Лівобережній Україні – початкові школи, цифірні (елементарні)школи, полкові , гарнізонні школи, , Головна Січова школа, народні школи грамоти; домашнє навчання панівної верхівки; головні народні училища, поява»Статуту народних училищ»; малі народні училища;колегії і перетворення їх на духовних семінаріїв. Твори С. Яворського «Курс психології», «Камінь віри»; Ф.Прокоповича «Духовний регламент», «Перове учение отроков» «Поетика», «Риторика». Г.Сковороди «Благородний Еродій», «Убогий жайворонок».

Освіта і педагогічна думка в Україні першої половини XIX ст. – система освіти - парафіяльні училища, повітові училища, гімназії, університет, перші гімназії Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні; у Правобережжі – парафіяльні училища віддали католицькому духівництві, існували примітивні школи4 повітові училища були у Києві, Житомирі,Умані; гімназії – в Києві та вінниці; завснування вищої гімназії у Кременці, Київський університет, школи торгового мореплавства, школа виноградарствіа, школи садівництва, передання шкіл латинській консисторії, навчання польською і мадярською мовами» І.Котляревський «Енеїда», Т.Шевченко «Буквар», «Наймичка», П.Куліш «Граматика», М.Корф створив земську трирічну школу, книгу із школознавства «Русская начальная школа», «Наш друг»; О.Духнович «Книжицачитальная для начинающих», « Народная педагогіка в пользу училищ и учителей сельских», Ю.Федькович «Про школу і шкільні підручники»

Освіта і педагогічна думка в Україні в другій половині XIX — на початку XX ст. – початкові школи зросли у 12 р., рівень грамотності 15-20%, прийняття «Статуту гімназії і прогімназії», поява класичних і реальних гімназій, навчання рос. мовою, заборона укр., мови – Закон про повну заборону, відкрито кафедру укр. мови у Львівському університеті, введення навчання на укр. мові у парафіяльних і тривіальних школах, польська мова стає обов’язковою, виненикнення нової утраквістичної (двомовної ) школи,; Х.Алчевська «Книга дорослих», «Півроку з життя недільної школи», С.Васильченко «Записки вчителя», Б.Грінченко «Словарь української мови», М. Коцюбинський «Дві кізочки», « Шкільна справа».І.Франко «»Народні школи і їх потреби», «Освіта народу Галичини «, Л.Українка «Стародавня історія східних народів»,Т.Лубенець «»Педагогічні бесіди»,»Про наочне викладання».

Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у XX ст. Всеукраїнський з’їзд вчителів, створено Всеукраїнську учительську спілку та Головну Шкільну Раду, впровадження укр. мови, створення генерального Секретаріату освіти, запровадження українознавчих предметів, підготовка вчителів – українців., введення централізованого управління освітою, уповільнення темпу українізації школи, створено Академію Наук, запровадження всенародного і безплатного навчання, підготовлено «Проект єдиної школи»: молодша - 4р., старша - 4р., колегія – 4 р., видано декрет про укр. мову у УНР, створено державний Секретаріат освіти і Віросповідань, школи є державними, вкладання укр. мовою, положення «Про єдину трудову школу», поява інститутів народної освіти, , виникнення єдиної системи освіти – початкова, неповна середня і середня, введення класно – урочної форми навчання, роздільне навчання з 7 років хлопчиків і дівчаток(до 1954 р.), перехід до обов’язкової 7 освіти, поява шкіл – інтернатів, , обов’язкова 8 річна освіта, поява політехнічної школи, з 1964р. середня школа – 10-річна, , 1972р. перехід до обов’язкової середньої освіти , шкільна реформа 0-1984р., перехід на 11 р. термін навчання, структура школи – початкова, неповна середня, середня.

С.Русова «Нова школа», «Дошкільне виховання», Г. Ващенко «Виховний ідеал», «Система навчання», А.Макаренко «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків», В.Сухомлинський «Сто порад учителеві», «Серце віддаю дітям».

Видатні педагоги. КОМЕНСЬКИЙ Ян Амос (28.III. 1592, м. Нівніце, Південна Мора­вія— 15.ХІ.1670,м. Амстердам, Нідер­ланди) — чеський педагог-гуманіст, засновник нової прогресивної педагогіч­ної системи, громадський діяч. В основу педагогічного вчення К. поклав принцип природовідповідності виховання (необ­хідності враховувати природу дитини). К. вимагав створення єдиної шкільної системи, обгрунтував ідею загального навчання й початкового навчання дітей рідною мовою. Дав теоретичне обгрунту­вання класно-урочної системи навчання, розробив дидактичні принципи навчан­ня, багато уваги приділяв питанням вихо­вання тощо. К. був знайомий з досвідом братських шкіл в Україні.

ВАЩЕНКО Григорій (23.ІУ.1878, с. Богданівка Полтавської обл. — 2.У.1967, Мюнхен) — український педагог і психо­лог. З 1918 працює доцентом Українського Полтавського університету, з 1927 профе­сор Інституту народної освіти в Полтаві, з 1936 — Сталінградського педагогічного інституту. Після Другої світової війни працює в Українському вільному універси­теті, а з 1950 — ректор Української бого­словської академії в Мюнхені. Автор ряду педагогічних праць, зокрема "Загальні методи навчання", "Виховання волі і характеру", "Основи естетичного вихован­ня» «Виховний ідеал»

Макаренко Антон Семенович (13.ІІІ. 1888, м. Білопілля Сумської обл. — 1. IV. 1939, Москва) —український педа­гог, письменник. У 1920 організував по­близу Полтави трудову колонію імені Горького для неповнолітніх правопоруш­ників. З кінця 1927 керував комуною іме­ні Ф. Е. Дзержинського, заснованою у передмісті Харкова. В 1935—1936 пра­цював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній Народного ко­місаріату внутрішніх справ, 1936—1937 керував трудовою колонією в Броварах. З 1937 жив у Москві. М. створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом, поєднання навчання з про­дуктивною працею, моральним, фізич­ним і естетичним вихованням. Багато зробив для розвитку теорії сімейного виховання. Свій досвід і педагогічні погляди М. виклав у творах "Марш 30-го року" (1932), "Педагогічна поема" (1932-1935), "Книга для батьків" (1937), "Прапори на баштах" (1938).

УШИНСЬКИЙ Костянтин Дмитрович [2.Ш.1823 (за іншими даними, 1824), Тула — 2 (за іншими даними, 3). 1.1871, Одеса, похований у Києві] — російський педагог, основоположник наукової педа­гогіки й народної школи в Росії. В педа­гогічній системі У. важливе місце посідає вчення про мету виховання, що визнача­лася ним як підготовка людини до життя і пращ, як формування в людини почуття обов'язку перед народом. У. обстоював думку, що кожний народ має право мати школу рідною мовою. Створив цілісну дидактичну систему. Визначив основні шляхи й засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психоло­гічних особливостей дітей. Надавав важ­ливого значення праці в психічному й фізичному розвиткові людини, вказував на керівну роль школи й особи вчителя у вихованні дітей. Склав підручники для початкового навчання "Дитячий світ і Хрестоматія" (1861) та "Рідне слово" (1864).

СУХОМЛИНСЬКИЙ Василь Олександро­вич (28.ІХ.1918, с. Василівка Кіровоград­ської обл. — 2.ІХ.1970, с. Павлиш тієї са­мої області) — український педагог, член-кореспондент АПН Росії (з 1957) і АПН СРСР (з 1968), заслужений учитель Ук­раїни (з 1958), Герой Соціалістичної Пра­ці (1968). У 1947—1970 —директор Павлиської середньої школи. Досліджував проблеми теорії й методики виховання дітей у школі й родині, всебічного роз­витку особистості учня, педагогічної май­стерності. Основні праці «Народження громадянина», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві»

СКОВОРОДА Григорій Савич (З.ХП.1722, с. Чорнухи Полтавської обл. —9.ХІ.1794, с. Пан-Іванівка Харківської обл.) — ви­датний український просвітитель, філо­соф і поет. Здобув освіту у Київській ака­демії, продовжував освіту за кордоном.

В 1753 викладав у Переяславському коле­гіумі, 1759—1764 — в Харківському коле­гіумі. Через переслідування за демокра­тизм і наукову самостійність у викладанні залишив педагогічну діяльність і з 1769 до смерті залишався мандрівним учите­лем. У педагогічних поглядах С. віддзер­калилися основні напрями прогресивної педагогіки: гуманізм, демократизм, висо­ка моральність, любов до батьківщини й народу. С. висміював дворянсько-арис­тократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого — створення гармонійно розвине­ної людини. Головним педагогічним принципом С. вважав виховання природ­них здібностей людини, проголошував ідею природного виховання. Ве­ликого значення надавав вихованню лю­бові до праці, самодіяльності учнів, ке­рівній ролі батьків і вчителів. Обстоював загальнодоступне, безплатне навчання для всіх верств населення.

ГЛОСАРІЙ