Зародження і розвиток національної літератури для дітей та юнацтва. Традиції української дитячої літератури.
До XIX ст. література для дітей не виділялась як специфічна галузь словесного мистецтва. Вона була невіддільною від «дорослої». В античному та середньовічному світі історія літератури не фіксувала окремих творів, що призначалися б спеціально для дітей. Хоча деякі філософські праці давнини містять тези, що стосуються значення літератури для людини, зокрема для виховання дитини. З виникненням шкіл та бібліотек при них дедалі вирізняється морально-дидактичне та навчально-пізнавальне спрямування літературних творів (житія святих та легендарних людей, Псалтир, вибрані біблійні оповідки, «Шестиднев» тощо). В епоху Ренесансу народжується література для дітей, зорієнтована на молодшого читача: італійський поет Понтано складає колискові пісні і пише твір «П'ятиліток» (XV ст.), італієць Фаерн укладає «Цікавий збірник», — близько ста байок для дітей (XVI ст.).
Поштовхом для розвитку дитячої літератури в Україні було виникнення друкарства (це питання ґрунтовно досліджено у книзі проф. І. Огієнка «Історія українського друкарства»). До друку найперших українських книжок, як вважає І. Огієнко, причетний українець за походженням Святополк Фіоль, який видав у Кракові в 1491 р. «Осьмигласник» і «Часословець» (кириличним шрифтом).
В Україні навчали дітей і за книжками Франциска-Георгія Скорини, який видавав у Празі книжки «руською» мовою. Тут одна по одній виходили «Псалтир» та 23 книги Старого Завіту під загальною назвою «Біблія руська» (1517–1519 рр.). Згодом його зусиллями побачили світ у Вільно «Апостол» (1525) і «Мала Подорожня Книжиця» (без року видання).
В Україні найповніше виявив свою діяльність Іван Федоров, видавши у Львові в 1575 р. книги «Апостол» і «Азбука» (у Москві книга «Апостол» з'явилася у 1564 р.). Подвижництво Івана Федорова стало можливим завдяки великій матеріальній підтримці і духовній допомозі з боку активістів місцевого релігійно-просвітницького братства. В Острозі І. Федоров відкрив друкарню і видрукував новий «Буквар» (1578). На середину XVII ст. припадає творчість українського власне дитячого письменника Климентія Зіновіїва. У своїх гуманістичних роздумах і поетичних творах він виявив особливу любов до знедолених дітей («О дітєх малих...», «Про зайців» та ін.).
У XVIII ст. українську літературу для дітей збагатили Іван та Ігнатій Максимовичі, Іван Пашковський. Григорій Сковорода своїми різножанровими творами для дитячого читання ніби вінчав довгий процес зародження дитячої літератури епохи українського Ренесансу й бароко.
Г. Квітка-Основ'яненко залишив у харківському часописі «Украинский весник» сторінку для творів, адресованих дітям. їм були призначені «Читанка» (1836, видана 1850) М. Шашкевича, «Книжиця» (1847) О. Духновича, «Буквар» (1861) Т Шевченка та ін.
Твори нової і новітньої літератури представлені іменами Т. Шевченка, Марка Вовчка, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, С. Васильченка, В. Винниченка та інших. Вони заклали основи української літератури для дітей, теоретично її обґрунтували, осмислили специфіку, функції (естетичні, етичні та навчально-дидактичні тощо) і значення.
Важливу роль у розвитку та поширенні Л. д. д. відіграв львівський часопис «Дзвінок» (1890—1914), а на Наддніпрянщині — «Молода Україна» (1906—14, з перервами), додаток до журналу «Рідний край». Ці видання ставили за мету формування естетичного смаку, національної свідомості, гідності та громадянської мужності юних читачів. Вагомий внесок у Л. д. д. зробили Леся Українка, Дніпрова Чайка, О. Олесь, В. Королів-Старий, пізніше — А. Головко, О. Копиленко, О. Донченко, Наталя Забіла, Марія Пригара, А. Чайківський, А. Лотоцький та ін.
У радянські часи дит літ зазнала хворобливої заідеологізованості, естетичного вихолощення, нівеляції історичної пам'яті. Та всупереч засиллю псевдохудожніх нормативів соціалістичного реалізму з'являлися твори неперебутньої мистецької якості, призначені дітям: "Климко", "Вогник далеко в степу" Гр. Тютюнника, "Звук павутинки", "Земля світлячків" В.Близнеця, "Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим" І.Багмута, "Тарасові шляхи" Оксани Іваненко, "Князь Кий", "Черлені щити" І.Малика, "Тореадори з Васюківки", "Чудеса в Гарбузянах" В.Нестайка, "Цар Плаксій і Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки", "Казка про Дурила" В.Симоненка,-"Сіроманець", "Первінка" М.Вінграновського, «Гопки для Кракатунчика» С. Дзюби, прозові твори В.Кави, В.Довжика, поезії Ліни Костенко, О. Орача, Тамари Коломієць, І.Калинця та ін. Особливе місце у Л.д.д. посіла літературна спадщина видатного педагога В.Сухомлинського. Поширенню української Л. д. д. сприяють книжкові видавництва «Веселка» (м.Київ), часописи "Малятко", "Барвінок", "Дзвіночок",«А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Школа», "Однокласник". Тенденції її розвитку осмислювалися на сторінках часопису «Література. Діти. Час» (1976—80).
Україні максимум десятка півтора письменників, що переважно працюють у дитячій літературі. Для майже п’ятдесятимільйонної нації це катастрофічно мало. Серед них є Леся Вороніна, яка об’єктивно вже класик, є Галина Малик, Зірка Мензатюк, Володимир Рутківський, Андрій Кокотюха, який написав цикл дитячих детективів; Степан Процюк написав цікаву підліткову любовну повість із трьох частин про Марійку і Костика. Є дуже талановиті молоді автори: Марина Павленко, Сашко Гаврош і Сашко Дерманський. У дитячій поезії - неповторний Роман Скиба, дивовижна Мар’яна Савка; та й кількох поетів старшої ґенерації, таких як Анатолій Качан чи Ігор Січовик.