Дисциплін. вимоги до сучасного уроку правознавства

Успішна реалізація навчально-виховних завдань шкільного курсу правознавства залежить як від змісту навчальної дисципліни (до­бору, групування та викладу матеріалу), так і від способу його по­дання. Важливу роль у цьому відіграє раціональне поєднання кон­кретного матеріалу та логічного, переконливого узагальнення. Одночасно програма курсу зорієнтована на використання всіх відо­мих форм і методів проведення занять, передбачає постійне вдос­коналення організаційних форм навчання. Насамперед мова йде про перехід від методики, типовою рисою якої є пояснювально-ілюстра­тивний характер викладання матеріалу, до методики, заснованої на організації активної самостійної роботи школярів. У процесі цієї роботи учні вчаться моделювати процеси та явища, що відбувають­ся у сучасному світі, зіставляти засвоєні правові поняття та терміни з поняттями інших гуманітарних дисциплін, осмислювати їх, спи­раючись на власний життєвий досвід, та переосмислювати первісні уявлення про права і свободи громадян, правову державу тощо.

У зв'язку з цим основою навчального процесу у викладанні шкільного курсу правознавства повинні бути форми, методи та засоби навчання, які б забезпечували високу пізнавальну активність та самостійність учнів. Невід'ємним компонентом навчання має стати розв'язання правових ситуацій і виконання практичних зав­дань, спрямованих на розвиток у школярів самостійного мислення та формування навичок, застосування набутих знань на практиці. Використання у навчанні різних форм занять (комбінованих уро­ків, семінарів, підсумкових співбесід) слід поєднувати з різноманіт­ними формами позакласної роботи - диспутами, конференціями, зустрічами, самостійною роботою з джерелами права. Проте в ціло­му викладання правознавства в школі - складного, проблемного, якісно оновленого - передбачає творчу ініціативу вчителя у виборі форм і методів класної та позакласної роботи.

Вивчення правознавства проходить у різноманітних формах, що відрізняються розкладом занять, місцем їх організації, складом уч­нів та роллю вчителя в їх проведенні. Однак основною формою орга­нізації навчального процесу в школі є урок, що одночасно акумулює змістовну, процесуальну та результативну функції навчально-ви­ховної роботи. Тому провідна роль у методиці викладання шкіль­ного курсу правознавства належить уроку, вдосконаленню його форм та підвищенню пізнавально-освітньої ефективності.

Урок - це діалектичний феномен. Він є частиною навчального процесу й одночасно його цілим. Як частина навчального процесу він дозволяє вирішувати допоміжні завдання, в цьому плані кож­ний окремо взятий урок знаходиться в горизонтальному ряді щодо інших уроків. У цій серії уроків горизонтального ряду здійснюється динаміка навчального процесу: те, що було метою попереднього уроку, стає засобом наступного, що обумовлює тісний взаємозв'язок уроків, природну варіативну повторювальність від одного уроку до іншого, яка забезпечує поступальний рух до кінцевої навчально-виховної мети. Зазначимо, що кінцеві завдання кожного уроку вип­ливають із завдань, які вирішувалися на попередньому уроці з огля­дом на майбутній. Кожний урок повинен забезпечувати досягнення практичної, освітньої, виховної і розвиваючої мети через розв'я­зання конкретних завдань. Тому перше, з чого починає вчитель пра­вознавства при підготовці до уроку, — це формулювання практичних завдань уроку. Завдання виховні, освітні й розвиваючі визначає сам учитель правознавства, їх не завжди можна конкретно сформулювати до кожного уроку, оскільки вони залежать від групи, класу, від рівня освіченості та виховання класу; від подій, які відбувають­ся в даний момент у школі, селі, місті, країні; від особистості самого вчителя правознавства, його інтелігентності, винахідливості, ком­петентності і насамкінець від стимулів, зумовлених навчальним ма­теріалом. Крім того, слід зазначити, що урок правознавства має бу­ти змістовним і вмотивованим.

З урахуванням загальних положень дидактики, особливостей і специфіки курсу як логічно поєднаної системи знань можна виді­лити такі вимоги до проведення уроків правознавства:

- урок має в комплексі вирішувати завдання освіти, виховання

та розвитку учнів (з урахуванням навчальної мети уроку);

- тема уроку визначається програмою та викладається відповідно до змісту підручника. Вчитель має простежити, щоб інформація, яку отримують учні, була не тільки теоретично роз­роблена, а й доступна для розуміння та засвоєння. Ретельний добір та дозування навчального матеріалу сприяє реалізації мети уроку й одночасно дозволяє запобігти перевантаженню школярів домашніми завданнями;

- додатковий матеріал, що використовується вчителем на уроці,

має ілюструвати та конкретизувати поняття курсу. При цьо­му вчителеві не слід боятися знайомити школярів зі спірними питаннями, дискусійними концепціями тощо;

- зміст уроку кожної теми має бути якомога тісніше пов'язаний

з реаліями сьогодення, процесами та явищами, що відбувають­ся у найближчому соціальному оточенні школяра та у суспіль­стві в цілому. Інакше засвоєні морально-правові поняття пере­творяться на абстрактні, схоластичні догми, жодним чином не пов'язані з особистим досвідом учня;

- кожний урок має будуватися з урахуванням реалізації головної навчально-виховної мети курсу (виходячи, звичайно, з мож­ливостей і специфічних завдань теми). Тому при підготовці до нього важливо визначити місце теми у тематичному блоці, розділі, її значення в усій системі правознавства. Уроки пра­вознавства мають бути взаємно пов'язані за змістом, завдан­нями, дозуванням навчального матеріалу, методичними прийо­мами роботи з учнями та розвитком у них певних умінь та навичок. Кожне поняття, сформоване у попередніх темах, має збагачуватись і розкриватися при вивченні наступних роз­ділів курсу і одночасно слугувати підґрунтям для засвоєння нового навчального матеріалу;

- будучи частиною педагогічного процесу, урок одночасно має

бути тематично цілісним і завершеним. Учителю слід чітко і визначати дозування навчального матеріалу, уникаючи пере­несення недоопрацьованої теми на наступний урок;

- урок правознавства покликаний сприяти розвиткові пізнавальної активності та самостійності учнів. Тому під час під­готовки до нього важливе місце належить добору ефективних засобів та методів навчання для керування пізнавальною діяльністю учнів та розвитку в них здатності самостійно зас­воювати знання;

- курс правознавства, як і всі суспільствознавчі шкільні дисципліни, вимагає реалізації на уроках ретроспективних та перс­пективних міжпредметних зв'язків. Його зміст побудовано з урахуванням знань, які здобуваються учнями при вивченні інших предметів гуманітарного циклу (історії, літератури). Залучаючи ці знання при опрацюванні окремих тем, форму­ванні понять і у вирішенні правових ситуацій, учитель має враховувати і перспективні міжпредметні зв'язки. Набуті уч­нями правові знання, засвоєні терміни, поняття мають бути використані при вивченні інших дисциплін, стати основою формування нових предметних знань і категорій.