Характеристика принципів державної мови судочинства, змагальності і диспозитивності
Згідно Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток — мовою більшості населення даної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатися обвинуваченому в перекладі його рідною мовою, або іншою мовою, якою він володіє. Принцип державної мови судочинства без будь-яких обмежень застосовується на всіх стадіях кримінального процесу. На органи дізнання, слідчого, прокурора та суд законом покладено обов'язок роз'яснити учасникам процесу, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, їх права користуватися рідною мовою. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою проводиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Перекладач, який надається такій особі, повинен володіти мовою судочинства і мовою, якою говорить особа, що бере участь у справі, або якою складено документ. Він повинен перекладати всі показання, пояснення, думки, заяви, клопотання, запитання і відповіді, промови, репліки, рішення повністю і точно. Принцип державної мови судочинства забезпечує виховний вплив кримінального процесу, рівність усіх громадян перед законом та судом незалежно від їх національної приналежності, робить судочинство зрозумілим та доступним для місцевого населення, дозволяє широко залучати громадськість та ставити діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду під контроль народу. Принцип змагальності-це конституційно-правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинуваченню та захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом. Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:1) ніхто не може бути суддею у власній справі;2) розмежування в суді трьох кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту та вирішення справи);3) виконання кожної з функцій органами, незалежними один від одного; 4) рівність прав сторін і підтримання судом рівного положення сторін протягом усього часу провадження в кримінальній справі; 5) панівне становище суду;6) заборона вирішення судом за власною ініціативою суперечливих питань, які виникають між сторонами;7) суду заборонено виходити за межі пред'явленого обвинувачення;8) законом передбачено можливість для потерпілого й обвинуваченого скористатися допомогою, відповідно, представника та захисника своїх прав.Змагальність найбільш повно проявляється у судових стадіях кримінального процесу. Принцип диспозитивності-це конституційно-правове положення згідно з яким суб'єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-процесуальної діяльності. Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:-усі учасники кримінального процесу повинні бути ознайомлені зі своїми правами та їм повинна бути надана можливість їх реалізації;- учасники кримінального процесу (сторони) мають можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами;- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав. Винятки з принципу пов'язані з діяльністю прокурора щодо представництва інтересів громадян і держави у кримінальному процесі (зокрема, йдеться про випадки порушення прокурором кримінальних справ приватного обвинувачення та за відсутності скарги потерпілого).
11. Характеристика принципів забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист та публічності. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист-це конституційно-правове положення, відповідно до якого посадові особи, що ведуть процес, зобов'язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному сукупність процесуальних прав, завдяки яким вони отримують можливість захищатися передбаченими законом способами від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину. Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:1) забезпечення права особи знати, в чому її підозрюють або обвинувачують;2) забезпечення права самостійно захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення (давати показання або відмовитися від цього, подавати докази, виступати з останнім словом тощо);3) забезпечення права користуватись юридичною допомогою захисника (для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах й інших державних органах в Україні діє адвокатура), а в окремих випадках забезпечення обов'язкової участі захисника відповідно до закону;4) забезпечення права на вільний вибір захисника своїх прав. Якщо обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не має коштів або з інших об'єктивних причин не може запросити захисника, то участь захисника в справі забезпечується коштом держави.