Розкрнити основні положення КУ з питань екологічного права та екологічної відполвідальності

Нормативно-правові акти, що є джерелами екологічного права, виконують різні функції, є взаємозалежними та перебувають у чіткій ієрархічній підпорядкованості. Вони мають різну юридичну силу, але діють за принципом "піраміди", на вершині якої - Конституція України.

Виходячи із принципу верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. її норми є нормами прямої дії. Всі закони й нормативно-правові акти, що регулюють у тому числі й екологічні відносини, повинні прийматися на основі Конституції України і їй відповідати.

Як джерело права вищої юридичної сили Конституція містить комплекс норм, які виділяють конституційну функцію охорони навколишнього природного середовища як особливу; встановлюють загальноправовий принцип пріоритету охорони навколишнього природного середовища; закріплюють відповідальність нинішнього покоління перед майбутніми; передбачають екологічний суверенітет держави і обов'язки його захисту державою у внутрішніх і зовнішніх відносинах. Тим самим Основний Закон держави встановлює конституційний екологічний правопорядок.

Відповідно до ст. З Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Це положення є визначальним для правового регулювання більшості галузей права, у тому числі й екологічного. Таким чином, "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Зокрема, уст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є, згідно зі ст. 16 Конституції України, обов'язком держави. Багато уваги приділяється Конституцією екологічним правам та обов'язкам людини та громадянина. Так, згідно з ч. 1 ст. 50 Конституції України кожний має право на безпечне для життя й здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування заподіяного порушенням цього права шкоди. Частина 2 ст. 50 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Разом з тим ст. 66 на кожного покладає обов'язок не заподіювати шкоду природі й відшкодовувати заподіяні збитки. В екологічному праві ця норма є правовим принципом, який визначає ухвалення галузевих норм щодо відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Стаття 92 Основного Закону передбачає, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також основи екологічної безпеки повинні визначатися виключно законами України. Зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного екологічного законодавства, присвяченого регулюванню конкретних питань.

Ряд норм Конституції закріплюють основи й принципи діяльності, а також компетенцію державних органів в екологічній сфері (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та ін. (статті 85, 92, 106, 116, 138, 142 та ін.)), у тому числі й шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів, що регулюють відносини охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 85 Конституції Верховна Рада України приймає закони, у тому числі екологічної спрямованості, затверджує загальнодержавні програми з охорони довкілля, надає у встановлений законом строк згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію і т. ін. Згідно зі ст. 106 Конституції Президент України очолює Раду національної безпеки та оборони України, приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави на основі та на виконання Конституції України видає Укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, у тому числі і з екологічних питань.

Відповідно до Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві й Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Зокрема, вони забезпечують на відповідній території дотримання прав і свобод громадян, у тому числі й екологічних, а також виконання державних і регіональних програм охорони довкілля (п. З ст. 119)

3. Консульт.соц.пед щодо питання поняття «права людини»

Права людини невід'ємні від суспільних відносин. Саме вони визначають спосіб буття індивіда. Права людини є наднормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх поведінки та координації діяльності, вони ж є також засобом подолання протиріч і конфліктів. Права забезпечують нормативне закріплення умов життєдіяльності індивіда, що об'єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства і держави. Права людини встановлюють міру свободи, що, з одного боку, забезпечує реалізацію суб'єктивних інтересів, а, з іншого — не порушує можливостей, наданих іншим суб'єктам суспільних відносин.

Права людини — складне, багатоаспектне явище, пов'язане з генезою правових норм, які формулюють ці права.

Необхідно погодитись з думкою вчених про те, що основні права індивіда — це конституційні права. На це також вказує положення ст. 21 Конституції України, яка серед основних властивостей прав людини називає невідчужуваність та непорушність. Вказане надає можливість визначити основні права людини як комплекс можливостей, закріплених конституцією держави та міжнародно-правовими документами, які складають нормативну основу суб'єктивних прав. Як правова категорія, права людини мають певні ознаки, що визначають її наукову самостійність.

1. Це можливості людини задовольняти власні інтереси та забезпечити нормальне існування і розвиток шляхом вчинення певних дій чи утримання від них.

2. Це можливості, що мають природний характер та належать людині від народження.

3. Це можливості, які не залежать від території чи належності індивіда до громадянства держави.

4. Це можливості, які залежать від соціально-економічного рівня розвитку суспільства.

5. Це можливості, що гарантуються державою з моменту їх правового закріплення.

При цьому наголосимо, що необхідно розрізняти поняття «права людини» та «права громадянина». Права людини є природними можливостями індивіда, що забезпечують необхідні умови його життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. Права громадянина — сукупністю можливостей, закріплених у нормативно-правових актах, які визначають міру свободи суб'єкта, що має постійний політико-правовий зв'язок з певною державою. Відмінності прав людини та громадянина можемо визначити схематично.

Права людини є засобом відображення не потенціальних, а реальних можливостей індивіда, закріплених у законодавчих актах держави. Це вказує на суб'єктивний характер даних прав.

Суб'єктивне право як юридична категорія має свій зміст та структуру. Зміст права складають можливості, які забезпечують реалізацію інтересів суб'єкта суспільних відносин. Структуру суб'єктивного права становлять чотири різновиди можливостей:

а) можливості поведінки у межах свободи, яка встановлена нормою права. Ця свобода забезпечує реалізацію інтересів людини у певній сфері законним шляхом, що включає порушення прав інших суб'єктів;

б) можливості користування наданим благом з метою реалізації закріплених правом суб'єктивних інтересів. Саме ця складова суб'єктивного права забезпечує реальність, дієвість та ефективність правових норм;

в) можливості вимагати виконання обов'язку іншими суб'єктами права як гарантії дієвості права;

г) можливості звертатися до суду за захистом порушеного права як гарантії поновлення порушеного права та покарання винних у порушенні прав суб'єктів.

Необхідно зазначити, що держава закріплює права індивіда не довільно. Реальними будуть лише ті можливості, які відповідають певним вимогам та правилам. Підлягають закріпленню та гарантуванню державою:

— природні права людини;

— права, обумовлені рівнем економічного розвитку суспільства;

— права, для здійснення яких сформувалися соціально-економічні та політичні передумови;

— права, що відповідають об'єктивним умовам розвитку суспільства;

— права, які забезпечують людині певний стандарт життя;

— права, що визначають зв'язаність держави принципами і нормами природного права та умовами соціальних взаємозв'язків людей.

Права людини	Права громадянина
Можуть існувати незалежно від державного визнання і закріплення	Знаходяться під захистом держави, громадянином якої є особа
Мають морально-соціальний характер	Мають нормативно-правовий характер
Не передбачають обов'язкової наявності громадянства чи підданства	Належать лише громадянину певної держави
Належать людині від природи	Надаються і гарантуються державою
Засновуються на загальнолюдських цінностях	Засновуються на системі принципів національного і міжнародного права
Задовольняють природні інтереси	Задовольняють політичні, економічні та соціальні інтереси
Залежать від природи людини	Залежать від політики держави
Залежать від рівня розвитку суспільства та людини	Залежать від розвинутості держави
Покликані задовольняти економічні та соціальні інтереси	Окрім економічних та соціальних інтересів, задовольняють політичні потреби
Мають моральну основу	Мають правову основу
Гарантуються природою людини та суспільством	Гарантуються державою, у тому числі і примусовими засобами
Не мають документальної форми закріплення	Мають письмову форму закріплення (нормативно-правовий акт)

Білет 23