Контроль координаційних здібностей

Координація спортсмена характеризує в основному його спритність та здатність зберігати рівновагу. Спритність – це спроможність швидкого освоєння нових рухів, швидкість перебудови структури рухових дій відповідно до умов, що несподівано змінюються. Спритність характеризується прудкістю освоєння дій, рухів, прийомів. Для її оцінки використовують тести, які полягають, наприклад, у швидкості проходження дистанції з різними перешкодами або у точності попадання в ціль за мінімальний проміжок часу. Як тести для визначення координації рухів, можна використовувати асиметричні рухи руками у різних площинах.

Рівновага – це здатність спортсмена зберігати стійке положення тіла (стійкість) у статичному і динамічному становищах. Стійкість залежить від положення загального центру тяжіння (мас) по відношенню до опори, а також від величини опори, від висоти снаряда, який служить опорою, від швидкості руху тіла, від складності виконуваних рухів й так далі.

Динамічну стійкість (ДС) визначають як відношення величини сумарного відхилення від прямолінійного відрізку до часу проходження цього відрізку

.

Якщо < 10, то це свідчить про високу ДС, якщо 10 < < 30 – про середню, якщо > 30 – про низьку.

Контроль гнучкості

Гнучкість – це здатність спортсмена виконувати певні рухи з великою амплітудою. У спорті виділяють активну і пасивну гнучкості. Активна гнучкість – спроможність здійснювати рухи з великою амплітудою за рахунок активності м’язів. Пасивна гнучкість– виконання рухів з максимальними амплітудами, що досягається за рахунок додатка зовнішніх сил. Значення амплітуд пасивної гнучкості більше, ніж активною. Різницю між величинами амплітуд активної і пасивної гнучкостей (у одиницях довжини або кутових переміщеннях) називають дефіцитом активної гнучкості (ДАГ). Чим більше ця різниця, тим більше резервна розтяжність, а отже можливість збільшення амплітуди активних рухів.

Гнучкість залежить від стану суглобів, еластичності в’язок і м’язів, віку, температури спортсмена, а також від часу дня. Гнучкість можна вимірювати за допомогою гоніометра або рентгенографічними (аналіз будови суглобів) чи оптичними методами, фото-, кіно- та відеореєстрацією тих сигналів, які надходять від датчиків – маркерів, укріплених на суглобових точках спортсмена. Значні вимоги до гнучкості пред’являють у гімнастиці, акробатиці й тому подібне тощо.

Контроль роботи серцево-судинної системи

Гемодинаміка (від грецького слова «gemato» – кров і динаміка) – рух крові по судинах, тобто робота серцево-судинної системи (ССС), що виникає внаслідок різниці гідростатичного тиску у різних ділянках кровоносної системи (з області високого тиску в область низького). Цей рух залежить від опору потоку крові, стінок судин і в’язкості самої крові. Основними вимірюваними показниками гемодинаміки є частота серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ).

Частотою сердечних скорочень називають кількість скорочень шлуночків серця за 60 с. Реєстрація може бути проведена за електрокардіограмою або пальпацією, якою визначають число коливань стінки сонної або променевої артерії. Пульс зазвичай підраховують за 10, 20, 30 с з подальшим перерахунком за 1 хв. Відносна похибка виміру ЧСС пальпацією приблизно дорівнює 10 %. Норма пульсу для дорослої людини у спокої складає 60-72 уд/хв, у спортсмена вона нижча на 10 %. Почастішання пульсу у спокої понад 80 уд/мин називають тахікардією (у перекладі з грецької мови – швидкий і серце), уреження пульсу – брадикардією (також з грецької мови – повільний і серце).

У стані спокою величина ЧСС залежить від пози випробовуваного. У положенні сидячи або лежачи вона менша, ніж у положенні стоячи. На цій особливості роботи ССС заснована низка методів контролю, так звані ортостатичні проби. Із збільшенням фізичного навантаження ЧСС зростає приблизно до 170 уд/хв. Це властивість реакції ССС на фізичне навантаження, покладена в основу функціональних проб для визначення фізичної працездатності спортсменів.

Іншим важливим показником гемодинаміки ССС є артеріальний тиск. Виділяють систоличний тиск (максимальний) і діастоличний (мінімальний). Нормою систоличного тиску вважають 100-129 мм. рт.ст., а діастоличного – 60-80 мм. рт.ст.

При тестах із навантаженням у фізично здорових людей спостерігають одночасну зміну АТ і ЧСС. При навантаженнях підвищується максимальний тиск і дещо знижується мінімальний. Відповідно підвищується пульсовий тиск (різниця між тиском систоли і тиском діастоли). У норму пульсовий тиск повертається до початкових даних протягом 3-5 хв. Причому чим швидше це відбувається, тим краще функціонує ССС.

Виділяють чотири види реакції ССС на фізичне навантаження:

■ нормотонічний – почастішання пульсу під впливом кожного навантаження різною мірою, яке супроводжується підвищенням максимального і зниженням мінімального АТ;

■ гіпертонічний – різке підвищення максимального тиску. Мінімальний тиск при цьому може бути або постійним, або підвищуватися;

■ гіпотонічний – зниження максимального АТ і різке почастішання пульсу. Цей тип реакції вважають за не сприятливіший;

■ діатонічний – зниження мінімального АТ.