Коротко схарактеризуємо кожне із завдань, їх зміст визначається лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодін­ня мовою

1. Виховання звукової культури мовлення зумовлюється тим, що звук — найменша одиниця мови, а розвиток сприймання мовлення і формування правильної звуковимови становлять онтогенетичне первинне завдання розвитку мовлення. Виховання звукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

• на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть участь у формуванні мовлення (слуху, дихання та артикуляції), відбу­вається формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєво­го дихання, звуко- і слововимови, виховання орфоепічної правиль­ності мовлення;

диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їх характеристики, символічне та знакове визначення їх як основи грамотності;

виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жести, мімі­ка, постава) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та завдань спілкування.

Розвиток словника. У дошкільному віці традиційно центральним завданням лексичного розвитку визначалося розширення словниково­го запасу в процесі ознайомлення з довкіллям, тобто кількісне накопи­чення лексики, насамперед в активному словнику.

Проте лексичні одиниці утворюють навколо себе безліч різноманіт­них пересічених структурно-системних зв’язків — семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними полями, з яких вона вибирає слово, щоб висловити свою дум­ку (В. Звягінцев). Крім кількісного росту, головною умовою свідомої будови мовлення є формування в дитини дошкільного віку розуміння семантичного значення, смислової структури слів, тобто якісне освоєн­ня лексики. Змістом цієї роботи є формування вміння добирати най­доцільніші для конкретного висловлювання слова, ознайомлення ді­тей з поняттями полісемії, антонімами і синонімами, переносними зна­ченнями слів та словосполучень (метафора, фразеологізми, образні при­слів’я). Отже, виокремимо завдання, що становлять зміст лексичної роботи:

• кількісне накопичення лексики, тобто збагачення лексичного запасу дитини;

• усвідомлення семантичного значення слів, доречне застосування їх відповідно до контексту висловлювання, тобто уточнення значення слів;

• активізація лексичного запасу.

Формування граматичної правильності мовлення. Завдання формування мовлення дошкільників передбачають засвоєння ними морфології, що вивчає структуру слова та граматичне значення в ме­жах слова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словотвору (аспектів творення нових слів, функціонування й будови похідних і складних слів), синтаксису (способів поєднання слів у словосполучен­ня, порядку розташування слів, загальних властивостей речення). За­своюючи граматичні правила практичним шляхом, дитина починає розуміти смислові зв’язки, навчається правильно будувати речення та об’єднувати їх у зв’язне висловлювання.

Науковці, визнаючи стратегічне спрямування роботи з формування граматичної будови мови, зауважують, що ядро її у засвоєнні дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не шляхом наслідування мов­них зразків педагога, а насамперед завдяки власним продуктивним діям, активній мовленнєвій практиці.

Розвиток зв’язного мовлення передбачає формування діалогіч­ного і монологічного мовлення. Упродовж багатьох років у методиці обговорювалося питання: навчати чи не навчати дітей діалогічного мов­лення, адже за своєю природою воно входить у життя дитини з перших годин її життя. Спілкуючись з тими, хто його оточує, малюк мимоволі навчається слухати і розуміти звертання іншої людини, ставити запитання, підтримувати розмову. Сучасна методика розглядає поняття діалогіч­не мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не тільки мовленнєвий, а й психологічний, соціально-культурний аспекти. У процесі формування діалогічного мовлення потрібно реалізовувати такі завдання:

• навчати дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікатив­ну поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомо­гою мовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;

ознайомлювати дітей з основними правилами мовленнєвого етикету та виховувати якості культурного співрозмовника (повагу до людини, стриманість, толерантне ставлення позиції до іншого); розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати по суті поставленого запитання, підтримувати розмову; розвивати вміння творчо використовувати комунікативні еталони (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови тощо) відпо­відно до конкретної ситуації.

Розвиток зв’язного монологічного мовлення передбачає:

І навчання дітей переказу текстів;

оволодіння різними видами розповіді (описом, повідомленням, мірку­ванням) на основі елементарних уявлень про структуру, функціо­нальне призначення тексту, засоби образності;

• формування якостей самостійного зв’язного висловлювання: ціль­ності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.

Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мов­лення. Процес оволодіння мовою, за Ф. Сохіним, характеризується не лише відтворенням зразків мовлення дорослих на основі наслідування та інтуїтивного засвоєння мовних засобів і норм, а й передусім розвит­ком мовних узагальнень та елементарного усвідомлення мовних явищ. Засвоєння мови дітьми — це не просте ознайомлення зі словами і за­кладання їх у пам’ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттє­во актуалізувати потрібні слова, доречні саме в конкретній ситуації. Отже, виокремлюючи означене завдання, слід зауважити, що цілеспря­мована робота з розвитку мовлення дітей має відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не зводитися тільки до уподобання дітьми мовлен­нєвого зразка педагога, а спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. В різних формах роботи з розвитку мовлення та її напрямах треба створювати умови для самостійних спо­стережень дітей над мовою, для саморозвитку мовлення, здійснення кон­тролю і самоконтролю над висловлюваннями.