Загальні основи педагогіки 2 страница. Розвиток мотивації до праціпередбачає усвідомлен­ня життєвої потреби у трудовій активності і виявленні іні­ціативи

Розвиток мотивації до праціпередбачає усвідомлен­ня життєвої потреби у трудовій активності і виявленні іні­ціативи, підприємництва, розуміння економічних зако­нів і проблем суспільства та шляхів їх вирішення, готов­ності до соціальної творчості, конкурентоспроможності и самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Роздумове виховання- це цілеспрямована діяльність педагогічного колективу з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення культури розумової праці: процес удосконалення інтелектуальної сфери і пізнавальних здібностей людини.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.

-С-

Статеве виховання— процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Система перспективних ліній— це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення по глибокого обов'язку.

Спільна мета родинно-шкільного виховання– це виховання у дітей почуття свого роду, вивчення свого родоводу, усвідомлення його історії як частини історії свого народу, піклування про продовження роду, збереження і примноження традицій.

Суб’єктивна основа формування особистості–це система організованого виховного впливу.

Самовиховання— свідома діяльність людини, спрямована на вироблен­ня у себе позитивних рис і подолання негативних.

Стимулююча функція перевиховання допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки.

Стимулювальна функція класного керівникаполягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

-Т-

Традиція— це різновид або фор­ма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведін­ки, які успадковані від попередніх поколінь.

Трудове виховання— виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Учнівське самоврядування – самодіяльна організація дитячого життя в школі.

-Ф-

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Формальна група— група, структура і діяльність якої раціонально організовані та стандартизовані згідно з точно приписаними гру­повими правилами, цілями і ролевими функціями.

Функція стимулювання — сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносин.

Теорія навчання (Дидактика)

-А-

Автоматизація навчання–широке використання тех­нічних засобів, електронно-обчислювальної комп’ютерної техніки у навчанні.

Автономія навчальна–самоврядування, право само­стійного рішення навчального закладу, педагогічного колекти­ву будь-яких проблем.

Активний метод навчання– сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтернативне навчання– система навчальних закладів всіх рівнів, державної чи недержавної форми власності, що характеризується відбором учасників навчального процесу, спрямованістю змісту, використанням інноваційних моделей і технологій, в яких реалізуються умови найпродуктивнішого розвитку здібностей, потреб, інтересів кожного з суб’єктів навчальної діяльності.

Аналіз:

1) логічний прийом, розкладання досліджуваного пред­мета на складові частини або компоненти, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєдна­ти за допомогою синтезу в ціле, збагачене новим знанням;

2) теоретичний метод дослідження.

Анкетування – метод наукового дослідження, який доз­воляє отримати первинну педагогічну, соціологічну, соціопсихологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

-Б-

Базовий навчальний планзагальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює граничне допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу.

Бесіда– словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

-В-

Вибіркові навчальні дисципліни– складовий компо­нент державного стандарту освіти, що вводиться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Встановлюються вищим навчальним закладом.

Вивчення досвіду– традиційний метод педагогічного дослідження, в широкому розумінні означає організовану пізна­вальну діяльність, що спрямована на встановлення історич­них зв'язків виховання, вичленення загального, стійкого в нав­чально-виховних системах.

Викладання– діяльність педагога, яка спрямована на реалізацію мети і завдань навчання, його основних функцій.

Виховуюче навчання– навчання, при якому досягаєть­ся органічний зв'язок між набуванням учнями знань, умінь та навичок та формуванням їх особистості.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями. Розрізняють загальнонавчальні (які стосуються всіх навчальних предметів) і спеціальні (характерні для конкретного предмета) вміння.

Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

-Г-

Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях.

Глобальне навчання – сучасна концепція, основними моментами якої є пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок і умінь, формування планетарного мислення, сприймання розмаїття культур, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного й взаємозалежного світу. Одним із авторів цієї концепції є американський вчений Р. Хенві.

Гнучкий розклад – організація навчання, за якої допускається варіювання кількісного складу, частоти та тривалості занять, уроків.

Говард-план – організація навчання за вільним розкладом і при самостійному виборі учнями навчальних предметів. Виник у 1920 р. з ініціативи керівника Говардської жіночої середньої школи (Лондон Гарріс).

Основна ідея Г.-п. – підвищення індивідуальної відповідальності учнів з свій розумовий розвиток. Виховна робота з учнями, де крім уроків, здійснювалася в спеціально створюваних “будинках”. Великого поширення Г.-п. не дістав.

Головна дидактична мета уроку характеризує його кінцевий результат, тобто що та на якому рівні повинно змінитися у сфері знань і умінь учнів, а також у вдосконаленні, розвиту та закріпленні в них певних навичок як підсумку даного уроку в цілому.

Гра – один із видів діяльності людини; один зі способів фізичного, розумового та морального виховання дітей. Гра рольова (сюжетно-рольова) – метод формування свідомості та досвіду дитини шляхом моделювання (відтворення) певних суспільних відносин. Зміст Г. рольової реалізується дитиною у взятій на себе ролі згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Усяка Г. рольова – це школа довільної поведінки діяльності, властивої поведінці та діяльності дорослих.

Граматист– учитель елементарної школи грамоти в Стародавніх Афінах і частково в Стародавньому Римі.

Громадська думка –

1) специфічний стан свідомості, який включає в себе потаєне чи явне ставлення різних соціальних спільнот до подій, фактів або процеси соціальної дійсності. Г. д. фіксує сприйняття дійсності через призму масової свідомості, формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики, всіх джерел масової комунікацїі;

2) висловлене у формі повних суджень, ідей та уявлень ставлення соціальних груп до явищ чи проблем соціального життя, що зачіпають загальні інтереси. Г. д. формується під впливом усіх засобів масового впливу (радіо, преса, телебачення тощо), хоч може виникати й стихійно, під впливом тих чи інших життєвих обставин і ситуацій;

3) думка учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або негативних рис особистості;

4) спільні для соціальної групи (колективу) уявлення судження, розуміння важливості для неї предметів, явищ, подій. Г. д. як спільність оціночних суджень членів групи виникає в процесі їх спільної діяльності, спілкування та відображає її позицію.

Громадянська освіта – 1) діяльність, спрямована на формування знань і навичок, необхідних громадянину в демократичній правовій державі для реалізації громадянських прав і свобод, користування інститутами сучасної правової демократичної держави. Завданням громадської освіти є культивування основоположних принципів і цінностей вільного демократичного суспільства і конституційного порядку. Вивчення прав і вміння реалізувати ці права формують ядро громадянської освіти;

2) навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

Гуманізація — упровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти – 1) упровадження в навчально-виховному процесі ідей гуманізму, запропонованих великими просвітителями та педагогами минулого; це спрямування навчального закладу до піднесення особистості учня, забезпечення максимально сприятливих умов його розвитку, урахування його особистих цілей і запитів;

2) принцип реформування системи освіти, суть якого полягає в утвердженні людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного процесу.

Г. о. – побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір'я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість — щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму.

Гуманістична освіта – освіта, основана на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я людини, вільного розвитку особистості.

Гуманітарна освіта – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, установлення зв'язків між предметами через загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистої зрілості учнів.

Гуманітаризація освіти – посилення уваги до людини, виховання в учнів ставлення до людини як до найбільшої цінності, спрямування освіти на формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності, всебічної культури, планетарного мислення; формування у свідомості учнів цілісної картини світу, усвідомлення єдності людини й навколишнього середовища. Г. о. передбачає: підвищення статусу гуманітарних наук у навчанні та вихованні; гуманітарно орієнтоване вивчення всіх без винятку навчальних предметів.

Гуманітарне знання досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, у результаті яких утворюється Г. з., означає розкриття того сенсу, який закладено в досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб'єктивність.

-Д–

Дальтон-план – система індивідуального навчання, розроблена в м. Дальтон (штат Массачусетс, США) у 20-х роках ХХ ст. Згідно з Дальтон-планом увесь обсяг навчального матеріалу з того чи іншого предмета розподілявся на місячні курси, складалися місячні програми, підбиралася література. На початку місяця учень разом з учителем планував свою роботу, а потім вивчав самостійно з будь-якою швидкістю вибрані теми. Він міг відвідувати лабораторії, консультації, де чергували вчителі. Раз на тиждень проводився загальний семінар, конференція, дискусія. Дальтон-план мав на меті дозволити учням навчатися на різних рівнях і з різною швидкістю. Це була спроба пристосувати систему навчання до особистості дитини.

Девіантна поведінка – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. — злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не карається.

Дедуктивний метод навчання – спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш конкретні завдання.

Дедуктивний спосіб пізнання характеризується рухом думки від загального до одиничного (наприклад, від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу і його застосування учнями. Д. с. п. відіграє велику роль у становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати наявні знання при засвоєнні нових, логічно обґрунтувати конкретні положення, доводити вірність своїх думок; виховує підхід до кожного факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов'язаних і ваємообумовлених явищ. Це сприяє розвитку активності і продуктивності мислення.

Дедукція – 1) форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних висловлювати нові, менш загальні припущення;

2) один з видів умовиводів, що представляє собою застосування загального положення до певного окремого, одиничного випадку.

Демократизація – упровадження демократичних засад, розвиток спільностей людей на демократичній основі.

Демократизація освіти – 1) один з основних принципів державної політики у сфері освіти, що пронизує всі сторони шкільного життя.

2) принцип реформування освіти в України на демократичних засадах, який передбачає: децентралізацію, регіоналізацію в управлінні, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості), співробітництво “учитель — учень”, “викладач — студент” у навчально-виховному процесі. Д. о. означає утвердження в системі освіти норм демократичної етики — толерантності, чесної співпраці та змагальності.

Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Державна кадрова політика в системі вищої освіти – це комплекс заходів і принципів державних органів управління освітою в організації трудових ресурсів на основі формування, підтримки і розвитку освітніх цінностей, ідеалів, норм, правил і процедур. Її метою є оптимізація балансу трудових ресурсів відповідно до намічених завдань і запитів суспільства на основі чинного законодавства.

Державна підсумкова атестація учнів (вихованців) – це форма контролю за відповідністю освітнього рівня випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов'язкових засобів навчання та освітнього рівня вступника.

Дефініція – коротке визначення (тлумачення) якого-небудь поняття, що відображає істотні ознаки предмета чи явища. Однією з особливостей Д. у психології є їх недостатньо точна верифікація.

Децентралізація управління — процес передачі делегування управлінських функцій місцевим органам управління.

Децентралізація освітніх закладів – одночасний розвиток різних типів навчальних закладів.

Дидактика – 1) розділ педагогічної технології, який вивчає, досліджує, узагальнює принципи, закономірності, форми, методи та прийоми навчального процесу, їх вплив на формування в особистості учня знань, умінь і навичок, розвиток його світогляду та громадянської позиції;

2) галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом Д. є загальна теорія навчання усіх предметів;

3) галузь педагогічної науки, що розкриває теоретичні засади освіти і навчання в їх найбільш загальному вигляді. Д. виявляє закономірності, принципи навчання, задачі, зміст освіти, форми і методи викладання й учіння, стимулювання і контролю в навчальному процесі для всіх предметів і на всіх вікових етапах навчання.

Дидактика спеціальна – галузь дефектології, яка вивчає теорію освіти і навчання дітей з відхиленням в розвитку (цілі, задачі, зміст, принципи, методи й організація педагогічного процесу в спеціальних школах).

Дидактична гра – 1) метод стимулювання інтересу до навчання, в основі якого лежить створення в навчальному процесі ігрової ситуації;

2) форма гри з правилами, в яку включається виконання певних операцій, дій, необхідних для виконання ігрової задачі. Різноманітні дидактичні, інтелектуальні ігри (анаграми, загадки, кросворди, ребуси), ігри-подорожі, вікторини, рухливі ігри сприяють точному сприйманню окремих якостей, речей, предметів, розвитку спостережливості, формуванню вмінь аналізу порівняння, узагальнення та інших операцій мислення, удосконаленню спортивних умінь і навичок.

Дидактичні категорії – найбільш загальні й фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання.

Дискусія– обговорення якого-небудь суперечливого пи­тання, проблеми. Дискусію як новітню технологію було зап­роваджено в навчальний процес з практики наукових дослід­жень та обговорення їх результатів.

Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що базуються на закономірності; знання, одержані в ході зіткнення, думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості.

Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування телебачення, радіо, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з викладачем. Друковані, аудіовізуальні та інші спеціально підготовлені матеріали направляються індивідуальним учням або групам. Процес засвоєння матеріалу контролюється за письмовими завданнями, що адресуються викладачу та повертаються назад з виправленнями та рекомендаціями.

Диференціація навчання – 1) принцип урахування індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів і здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу диференціації.

Диференційоване навчання – вид навчання, що базується на принципі диференціації та педагогічній технології диференційованого навчання, яка передбачає створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування як індивідуальних особливостей, так і домінуючих особливостей їх контингентів.

Діагностика – 1) психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;

2) кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ і т. п. з допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діалогічна модель – конструювання навчальних програм. Д. м. виходить переважно з потреб учнів. Для визначення цих потреб учителі на першому етапі вступають у діалог з учнями, для яких призначена дана програма. Потім вони прагнуть узгодити наявний навчальний матеріал з виявленими в учнів потребами та інтересами. Модель активно залучає школярів у розробку навчальних програм, причому їх потреби та інтереси одержують пріоритет на соціальними та науково-дисциплінарними аспектами змісту програми.

Ділова гра – 1) моделює процес педагогічної діяльності вчителя і дозволяє оцінити професійний рівень, що проявляється на всіх ділянках такої діяльності, а також діагностувати труднощі, що виникають на різних етапах професійної діяльності;

2) метод пошуку управлінських рішень в умовах проблемної ситуації. Д. г. використовується як метод активного навчання працівників управління з метою вироблення в них навичок приймати рішення в нестандартних ситуаціях, а також як засіб тестування певних здібностей у працівників окремих категорій;

3) метод імітації ситуацій, що моделюють професійну чи іншу діяльність шляхом гри, в якій беруть участь різні суб'єкти, наділені різною інформацією, різними функціями і діють за заданими правилами.

Діяльність – 1) специфічна форма свідомого, цілеспрямованого активного ставлення до оточуючої дійсності для її доцільної зміни і перетворення. Структура людської діяльності складається з потреб, мотивів, цілей, задач, дій, операцій. Аналіз конкретної діяльності можливий лише за умови визначення потреб, мотивів такої діяльності та умов досягнення мети;

2) активність людини, спрямована на осягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства. Виділяють такі компоненти Д.: постановка мети, планування роботи, виконання роботи, перевірка результатів, підбиття підсумків, оцінка роботи;

3) специфічно людська, регульована свідомістю як вищою інстанцією внутрішня і зовнішня активність, що спричиняється потребою. Д. направлена на пізнання, творче відтворення і перебудову зовнішнього світу.

Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка) – форма організації навчання; самостійна, поза уроками робота учнів з виконання письмових завдань.

Д. н. р. у. включає: вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці; самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів; виготовлення наочних посібників; написання творчих робіт (творів, рефератів) тощо.

Доручення – метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру особистості учня, його ставлення до виконання безплатної та оплачуваної роботи.

Дослідницький метод навчання – метод навчання, що забезпечує вищий рівень пізнавальної самостійності учнів; метод навчання, при якому пізнавальна діяльність учнів за своєю структурою наближається до дослідницької діяльності вченого, який відкриває нові наукові знання; спосіб навчання шляхом самостійного “відкриття” учнями знань. Він включає всі елементи проблемного навчання: а) виявлення проблеми (переведення її у форму конкретного запитання чи задачі), предмета дослідження; б) аналіз умов, їх оцінку, відокремлення відомого від невідомого; в) висунення гіпотези чи припущень; г) розробку плану розв'язання проблеми; д) виконання плану; е) перевірку вірності дій та одержаного результату.

Доступність навчання – дидактичний принцип, який вимагає побудови навчального процесу (завдань, змісту, методів, форм навчання) відповідно до реальних навчальних можливостей учнів, тобто відповідно до рівня їх підготовленості і загального розвитку. Д. е. знаходить свій вияв у правилах: від близького до далекого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого, від простого до складного. Доступне не означає легке. У навчанні обов'язково повинні бути труднощі, але помірні. Навчання лише тоді сприятиме розвиткові учнів, якщо воно вимагає від них напруження розумових сил, пізнавальної активності. Тому воно повинно орієнтуватися не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого розвитку, тобто на більш високий рівень, але такий, який учні можуть осилити при цілеспрямованій допомозі вчителя.

Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку. До Д. в. з. належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

-Е-

Евристика:

1) спеціальні методи вирішення завдань (евристичні ме­тоди), які традиційно протистоять формальним методам рішен­ня, що спираються на точні математичні моделі;

2) організація продуктивного творчого мислення (евристична діяльність);

3) наука, що вивчає евристичну діяльність, спеціальний
розділ науки про мислення.

Евристична бесіда – діалогічна форма навчання, при якій вчитель не доводить до учнів готові знання, а вправно постав­леними запитаннями примушує їх самих, на основі існуючих знань, спостережень, особистого досвіду, підходити до нових понять, висновків, відомостей, правил.

Евристичне програмування– складання програм для ПК або чітких правил (рекомендацій), заснованих на поперед­ньому вивченні варіантів розв'язування задач.

Екзамен– метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів (тут – учасників навчального процесу). За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими (які за­вершують вивчення певного розділу навчальної дисципліни, практичного чи теоретичного курсу), та державними, що на­дають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи об­іймання певної посади.

Екологічно-природоохоронна діяльність передбачає оволодіння дітьми, учнівською та студентською молоддю знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи, збереження навколишнього середовища.

Екскурсія навчальна – форма організації навчання поза межами школи, спрямована на вивчення учнями певних явищ, процесів, предметів шляхом їх “живого споглядання” і безпосереднього сприймання. Види Е. н.: за змістом — загальноосвітні, краєзнавчі; за часом – короткотермінові, тривалі; за змістом у навчальному процесі – вступні, супровідні, заключні.

Е. н. – форма навчальної роботи, яка дозволяє організовувати спостереження і вивчення різних предметів та явищ у їх природних, звичних умовах (природа, історичні місця та ін.) або в музеях, на виставках тощо.

Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.