Природні та штучні екосистеми
Гуляючи у полі, ви знаходитеся у наземному повітряному середовищі. До наземного повітряного середовища відносяться також ліси, степи, пустелі, гори. У цьому середовищі достатньо кисню, але часто не вистачає вологи, тому у степах та пустелях тварини і рослини мають пристосування для видобування, запасу та економного використання вологи. Наприклад, кактус, складається переважно з вологи. У австралійській савані серед густих трав трапляються своєрідні пляшкові дерева, товстий стовбур яких звужується доверху. В ньому дерево накопичує вологу, яку потім витрачає у посушливий сезон. Існують ящірки, які шкірою можуть всмоктати невеличку калюжу. Усі змагаються за воду у боротьбі за існування – хто як уміє!
У наземному повітряному середовищі трапляються значні коливання температури, особливо у районах з холодною зимою та у високогір’ях. При зниженні температури усе життя живих організмів істотно змінюється. Осінній листопад, відліт птахів до теплих країв, зміна звірами шерстяного покрову на більш густий й теплий – це все пристосування живих організмів до зміни природних сезонних явищ.
Хоча деяким тваринам холодні умови, здається, навіть більше підходять. Ось, наприклад, кльост-ялинник – розміром із снігура і йому ж споріднений птах. Самці яскраво-червоного кольору, а самки – зеленувато-сірі. Видобуваючи насіння з шишок, вони висять на гілках в різноманітних позах: і боком, і догори ногами. Яскраве забарвлення і схожа поведінка - чим не папуга? Тільки ось сніг довкола... Кльости цікаві тим, що час гніздування у них непостійний: він буває не тільки навесні та влітку, але за наявності великої кількості їжі – восени і навіть взимку. Проте найчастіше вони приступають до розмноження в кінці зими і на початку весни, коли ще лежить глибокий сніг і бувають люті морози. Цей час співпадає з найбільшою кількістю насіння ялини і сосни.
Важлива проблема для всіх тварин, незалежно від середовища їхнього існування, є переміщення. Страуси, гепарди, антилопи, олені – бігають; кенгуру, тушканчики, коники – стрибають. З кожних 100 тварин наземного повітряного середовища 70 вміють літати. Це більша частина птахів і комах, а також різні види летючих мишей і летючих собак.
Море, річка, озеро – водне середовище існування, у якому цілком достатньо вологи. Але кисню часом не вистачає. На відміну від температури повітря, температура води не змінюється так різко – вода нагрівається і стигне повільно. Але після замерзання водоймища кисень не потрапляє у воду – йому заважає крига. Коропові – короп, сазан, карась – добре переносять нестачу кисню. Карась взагалі закопується глибоко у мул взимку. Форель може існувати тільки у воді, яка добре насичена киснем. Коли водойми вкриваються льодом, рибам не вистачає повітря і вони іноді вмирають від задухи. Щоб цього не трапилося і кисень мав можливість потрапляти до водойми, у кризі навмисно прорубають ополонки.
У водному середовищі світла менше, ніж у наземному повітряному. В океанах і морях на глибині 200 метрів панує сутінок, а ще глибше – непроглядна тьма, тому водяні рослини зростають тільки там, де для них достатньо світла. А на великій глибині, у суцільній темряві можуть жити тільки тварини. На цій глибині полюють кашалоти. Тварини, які мешкають на великій глибині харчуються залишками мертвих мешканців океану, що постійно падають згори, з верхніх шарів океану. Окрім цього вони полюють один на одного.
У мешканців водяного середовища є помітні особливості, які зумовлені необхідністю пристосування до умов існування у воді. Ці особливості дуже різноманітні. У китів, дельфінів і риб – плавники; у моржів, тюленів, морських котиків – ласти; у бобрів, водоплавних птахів, жаб – перетинки між пальцями; у жуків-плавунців – ніжки для плавання; у водомірок – кінчики ніжок нагадують перевернуті блюдця, що дозволяє їм швидко пересуватися по водній поверхні. Риби та раки дихають зябрами, споживаючи з води розчинений у ній кисень. Жаби та тритони дихають шкірою. Тварини, які освоїли водне середовище – кити, пінгвіни, дельфіни, деякі жуки і павуки – дихають легенями, час від часу підіймаючись на поверхню води для вдиху.
У ґрунтовому середовищі знайшли собі притулок безліч бактерій та найпростіших. У ґрунті розміщуються корені рослин та гіфи грибів, мешкають черв’яки та комахи; тварини, які пристосовані до копання – кроти, земляні щури, миші. У ґрунті облаштовують нори й крупні тварини: борсуки, дикі кролі. Постійні мешканці знаходять у цьому середовищі необхідні для них умови для існування: воду, мінеральні солі, їжу, повітря. Хоча в останньому кисню не так багато, як на поверхні, а переважає вуглекислий газ. Іноді у ґрунті буває забагато води – під час дощу або повені. Але температура у ґрунті більш стабільна. На глибині ґрунту взагалі немає світла, тому тварини там або мають дуже маленькі очі, або взагалі не мають органів зору. У них загострений нюх і дотик, які допомагають їм виживати не гірше за зір.