Крайній В.О. - к.е.н
МИКОЛАЇВ 2013
Зміст
Вступ....................................................................................................... 3
Розділ I. Особливості методики проведення дидактичних ігор. 6
1.1. Сутність та поняття дидактичних ігор............................................................................... 6
1.2. Види дидактичних ігор та технологія їх проведення.............................................. 9
Розділ ІІ. Психолого-педагогічні особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів різного віку на уроках економіки.................................................................................................. 15
2.1 Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів початкових класів.. 15
2.2 Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів основної школи...... 21
2.3 Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів старшої школи…………………………………………………………….23
Розділ III. Розробка дидактичної гри на уроці економіки 24
3.1 Підготовка до проведення гри ……………………………………… ... 24
3.2 Проведення дидактичної гри ……………………………………….......27
Висновки........................................................................................... 33
Список використаної літератури........................................ 34
Вступ
Розбудова української держави, демократизація суспільного життя, відродження національної культури, посилення інтеграційних процесів з Європою, реформування економіки, впровадження ринкових відносин тощо поставили нові вимоги до освіти у XXI ст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманітною, нести гуманістичні цінності, використовувати нові технології навчання, бути всеохоплюючою та інформатизаційною, забезпечувати саморозвиток особистості.
У зв'язку з цим у державі розпочато роботу зі створення нової законодавчої і нормативної бази національної освіти, прийнято ряд реформ. Однак які б реформи і модернізації не проводилися, які б науково обґрунтовані шляхи перебудови не намічалися, усі вони в кінцевому рахунку замикаються на вчителі. Тому що не існує чудодійних систем. Існує вчитель, озброєний прогресивною системою, сформований як творча, соціально активна особистість, що вміє нешаблонно мислити, професійно діяти, створювати суспільні цінності. Школа - жива клітинка суспільного організму, а вчитель - її ядро. Його основним завданням є навчити, виховати розвинуту особистість, яка б вільно володіла предметом і могли знайти вихід із будь-якої складної ситуації.
Справжній учитель за всіх часів зберігав неповторність своєї особистості, збагачуючись із невичерпних джерел загальнолюдських цінностей. Вірний своєму суспільному покликанню, він виявляє високоморальний приклад практичної дії, установлює гуманістичні принципи добра і справедливості, кріпить духовний зв'язок поколінь. Ріст масштабів і динамізм соціальних перетворень постійно загострюють вимоги до вчителя, ускладнюють його задачі.
В умовах перехідного до ринкових відносин періоду все більш необхідним є вивчення і удосконалення саме економічної теорії. Країна потребує висококваліфікованих спеціалістів, новітніх розробок і досягнень. Тому введення курсу „Основ економіки” в шкільні програми безумовно підвищує можливості соціальної адаптації молоді в нашому бурхливому суспільстві.
Саме тому мною була обрана тема курсової роботи «Методика використання дидактичних ігор при викладанні основ економічних знань». Адже саме через ігри учні краще пізнають навчальний матеріал. А так як економіка відносно новий предмет, то на мою думку саме при використанні дидактичних ігор можливо добитись хороших результатів при викладанні основ економічних знань у школі.
Актуальність. За сучасних соціально-економічних умов розвитку ринкової економіки гострою є потреба в поширенні економічних знань, формуванні економічної культури населення. Сьогодні вивчення економіки в школі має забезпечувати розвиток економічного мислення учнів, навчити їх самостійно набувати, засвоювати і застосовувати економічні знання, спостерігати і пояснювати сучасні економічні явища. Але вивчення економіки припускає не лише засвоєння теоретичних знань, а також придбання навичок організації, планування і управління економічними об’єктами. Отримати ці практичні знання і навички можливо при використанні ігор в процесі навчання, особистій участі в спланованих ігрових економічних ситуаціях.
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні методики використання дидактичних ігор при викладанні основ економічних знань, розробці методичного забезпечення використання дидактичних ігор, виявленні доцільного місця і часу для їх проведення під час вивчення предмету.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми, в практичній роботі вчителя в умовах загальноосвітньої школи.
Об'єктом дослідження є навчання основ економічних знань учнів основної школи.
Предметом дослідження є методика використання дидактичних ігор при викладанні основ економічних знань.
Гіпотеза дослідження
• доцільно організовуючи дидактичні ігри і поєднуючи їх з іншими видами навчально-пізнавальної діяльності підлітків, добираючи з різних дидактичних систем і концепцій навчання раціональні та ефективні методи і форми проведення дидактичних ігор, визначаючи місце для їх проведення, спираючись на прогресивні способи організації навчально-пізнавальної діяльності, які зорієнтовані на розвиток здібностей можна значно підвищити педагогічну ефективність уроків з економіки;
Розділ I. Особливості методики проведення
дидактичних ігор
1.1. Сутність та поняття дидактичних ігор
Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації учнів;
2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який е її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.
У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття школярами, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.
Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.
Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання.
Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).
Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними.
Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність.
Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів).
Урізноманітнити інсценізації, рольові, ситуативні ігри, вправи, складання діалогів, монологів, всі ці види робіт сприяють розвитку ланцюгової реакції: усне мовлення внутрішнє мовлення письмовий виклад. Сутність цих завдань показує, що реалізація їх ґрунтується на особистісній індивідуалізації, оскільки створення на уроці ситуацій як системи учня з навчальним матеріалом можливе тільки за умови врахування рівня знань особистості, її власного досвіду, вікових особливостей, контексту діяльності, інтересів, світогляду почуттів.
Відчинити школяреві двері у світ мови, захопити його красою слова – значить використати інтерес до його використання, заохотити до осмисленої передачі звукового образу в усному і письмовому мовленні.
1.2. Види дидактичних ігор та технологія їх проведення
Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.
У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і виховання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.
Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:
1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння). Поширені вони в народній педагогіці, яка, враховуючи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Використання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про властивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, форму). У народних дидактичних іграшках закладено принцип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані неправильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання, з'єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв'язання дидактичного завдання.
Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє розвитку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять завдання, що вимагають усвідомленого запам'ятовування кількості та розташування предметів, зобов'язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про природу, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналізу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого ставлення до природи.
2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв'язання таких ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.
3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв'язках. У молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети, відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні розповіді.
Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:
1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;
2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;
3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б .?», «Що б я зробив, якби .?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;
4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;
5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.
Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):
— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;
— ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;
— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось? »;
— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);
— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.
Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.
Результативність дидактичних ігор залежить від методики їх організації та проведення. Позитивних результатів у навчанні та вихованні дітей з використанням ігрових методів можна досягти при умові спрямованості кожної гри на виконання програмних завдань конкретних предметів – ознайомлення з навколишнім світом, навчання грамоті, математиці.
Б.П. Нікітін умовно ділить дидактичну гру на три етапи. Кожному етапу гри відповідають і визначені педагогічні завдання. На першому етапі педагог зацікавлює дітей грою, створює радісне чекання нової гри, викликає бажання гратись. На другому етапі вчитель виступає не тільки як спостерігач, але й як рівноправний партнер, що вміє вчасно прийти на допомогу, справедливо оцінити поведінку дітей у грі. На третьому етапі роль педагога полягає в оцінці дитячої творчості при розв’язанні ігрових задач.
Організація дидактичних ігор здійснюється педагогом, на думку Є.І. Удальцової, в трьох основних напрямках: підготовка до проведення дидактичної гри, її проведення та аналіз.
Керуючи грою, вчитель використовує різноманітні засоби впливу на дітей і сам виконує відповідні ролі. Деколи він стає прямим учасником гри, а іноді через ролі, ігрові дії, ігрове правило непомітно для дітей, спрямовує гру, підтримує ініціативу дітей, радіє їхнім перемогам.
Саме завдяки правилам дидактичні ігри відкривають великі можливості для виховання в дітей уміння жити і діяти в колективі, уміння підпорядковувати свою поведінку нормам. Необхідність дотримуватись правил в умовах колективної гри спонукає кожну дитину співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяє виникненню спільних інтересів, а тому є важливою умовою формування суспільних рис у поведінці дітей.
Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає темі та меті уроку. Проте, як показали дослідження вчених-психологів і педагогів, гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших школярів до навчального процесу, якщо використовується епізодично.
Оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків такі:
- весь урок будується як сюжетно-рольова гра;
- під час уроку, як його структурний елемент;
- під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичайного способу постановки завдання, елементів змагання тощо).
Проте існують деякі обмеження для проведення дидактичних ігор:
- не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему;
- не доцільно впроваджувати ігри на підсумкових уроках та іспитах, якщо вони не використовувались у процесі навчання;
- не варто застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.
Якщо після гри знання, уміння і навички учнів не зростають, це означає, що гра не є ефективною і результати її впровадження негативні, тоді треба шукати причини негативних наслідків. їх може бути дві:
1) якість самої гри низька і не відповідає вимогам.
2) методика проведення гри неправильна.
Гра має велике освітнє значення, вона тісно пов’язана з усіма сторонами виховної і навчальної роботи в школі. У творчих іграх відбувається важливий і складний процес засвоєння знань, який мобілізує розумові здібності дитини, її увагу, пам’ять, уяву. Гра сприяє всебічному гармонійному розвитку особистості.
Розділ ІІ. Психолого-педагогічні особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів різного віку на уроках економіки
2.1. Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів початкових класів
Гра по своїй природі багатофункціональна, вона сприяє вихованню гармонійно розвиненої особистості. Гра надає дієвий вплив на формування особистості дитини, сприяє його психологічному розвитку - виховує навички колективіста, розвиває організаторські здібності, в іграх хлопці вчаться бути сміливими, вправними, чесними і добрими, в іграх народжуються такі якості, як взаємовиручка, взаємодопомога, чесність і порядність у дотриманні правил. Є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам'ять, увагу, вміння логічно мислити. Розумна, захоплююча гра завжди надає більш дієве вплив, ніж словесні форми виховання і навчання дітей.
З усього існуючого різноманіття різних видів ігор саме дидактичні ігри тісно пов'язані з навчально-виховним процесом. Вони використовуються в якості одного із способів навчання різних предметів у початковій школі. Результати, яких домагаються діти, доставляють їм багато радості і викликають прояв почуття творчого задоволення. Дидактичні ігри, ігрові вправи і цікаві завдання сприяють розвитку здібностей і потреб пізнавального характеру, інтелектуальних та морально-вольових якостей, формування пізнавального інтересу. Дидактичні ігри та ігрові вправи стимулюють спілкування між викладачем і учнями та між окремими учнями, оскільки в процесі проведення цих ігор взаємини між людьми починають носити більш невимушений характер.
Дидактична гра (гра навчальна) - це вид діяльності, займаючись якої діти вчаться. Це є затвердженим, у педагогічній практиці та теорії, засобом для розширення, поглиблення та закріплення знань. Крім того, дидактична гра, являє собою самостійну діяльність, якою займаються діти: вона може бути індивідуальною або колективною. Дидактичні ігри відносяться до виду "ігор за правилами", до числа яких входять ігри рухливі та пов'язані з музикою. Саме вони є яскравим прикладом синтезу різних видів педагогічного впливу на учнів: інтелектуального, морально-вольового та емоційного.
Процес гри підпорядкований вирішенню дидактичної задачі, яка завжди пов'язана з певною темою навчальної програми. Вона передбачає необхідність оволодіння знаннями, потрібними для реалізації задуму гри. "Подвійна природа" ігри - навчальна спрямованість та ігрова форма - дозволяє стимулювати оволодіння в невимушеній формі конкретним навчальним матеріалом.
Дидактичні ігри складаються з ряду елементів:
Ігрового задуму;
Дидактичної задачі;
Ігрового дії;
Правила.
Ігровий задум і ігрову дію роблять дидактичну гру привабливим, бажаним і емоційним видом діяльності. Ігровий задум буває виражений в самому пізнанні гри і в ігровій завданню, шляхом вирішення якої діти починають розуміти практичне застосування отриманих ними знань. Ігровий задум визначає характер ігрового дії, а ігрове дія дає можливість дітям навчатися в той момент, коли вони грають. Правила допомагають направляти ігровий процес. Вони регулюють поведінку дітей і їх взаємини між собою.
Результати гри завжди бувають очевидними, конкретними і наочними. Дотримання правил зобов'язує дітей самостійно виконувати ігрову дію, і разом з тим у них виробляється критерій для оцінки поведінки своїх однокласників і свого власного. Робота над дидактичної завданням вимагає активізації всієї психічної діяльності дитини. Формуються пізнавальні процеси, мислення, пам'ять, уяву. Вдосконалюється розумова діяльність, що включає в себе проведення різних операцій в їх єдності. Увага стає більш цілеспрямованим, стійким, і в учня з'являється вміння правильно його розподіляти. Стимулюється розвиток пізнавальних здібностей, спостережливості, кмітливості і допитливості. У дітей починає проявлятися вольове стримуючий початок. Дотримання правил, що є результатом виниклого у дітей інтересу до гри, допомагає вихованню важливих моральних якостей, вольових якостей, таких, як організованість, стриманість, доброзичливість, чесність і т.д.
У процесі занять дидактичної грою формується вміння працювати самостійно, здійснювати контроль, самоконтроль, погоджувати свої дії.
На сучасному уроці часто використовуються дидактичні ігри, спрямовані на активізацію розумової діяльності учнів. Прикладом є різні сюжетні ігри, реалізовані в навчальному матеріалі. Такі ігри на етапі навчання сприяють включенню дітей у вчення. Причому ці ігри не вимагають якоїсь особливої підготовки, тут потрібна тільки ретельна продуманість ходу таких уроків. Сюжетні ігри можна проводити протягом всього навчального дня, підпорядковуючи роботу єдиної мети.
Гра - змагання та естафети. До таких ігор треба підходити обережно: неграмотно сформульована ігрова ситуація може стати серйозним бар'єром в оволодінні власне навчальної діяльністю. Позитивна роль таких ігор незаперечна при оцінці автоматизму навичок і вмінь. Але, проводячи подібні ігри, слід суворо враховувати індивідуальний темп оволодіння навчальним матеріалом кожним учнем, а також тип його нервової системи, заохочувати розвиток колективізму, а не конкурентної спрямованості навчальної роботи. Для успішного здійснення навчальної діяльності необхідний певний рівень сформульованості в учнів механізмів мислення, пам'яті і т.д. Тому виділяють ті ігри, які спрямовані на реалізацію цієї функції, як, наприклад, і предметні гри.
Серед загально навчальних навичок і умінь, якими повинні оволодіти учні в процесі навчання, особливе місце займають уміння контролювати й оцінювати свою діяльність. Ці вміння успішно формуються при використанні особистісно-рольової форми організації навчально-виховного процесу як приватного виду дидактичної гри. Це передбачає введення на окремих етапах уроку гри "Вчитель-учень". Протягом уроку одні діти виконують роль вчителя, інші - оцінювача, треті - контролера. Учні пробують свої сили: необхідно так провести урок, щоб було цікаво, і щоб тебе слухали. При цьому все різноманіття діяльності вчителя розподіляється між самими учнями. Подібні ігри можуть реалізовуватися в парній або груповій роботі. Діти можуть обмінюватися зошитами і перевіряти правильність виконання завдання один одного.
Дидактичної гри в початкових класах властиві певний темп, ритм, а в її процесі припустимі просторові пояснення; правила повинні бути викладені стисло, лаконічно, доступно. Знижує інтерес велика кількість зауважень дисциплінарного характеру, пасивне очікування дитиною своєї участі в грі. Учитель повинен сам показувати живий інтерес до гри, захопити учнів. У деяких іграх він створює ситуацію очікування, загадковості. Успіх гри залежить від того, як вчитель її проводить. Млявість, байдужість вловлюється дітьми, інтерес до гри моментально згасає. У грі діти повинні відчувати себе вільно, невимушено, відчувати задоволення від усвідомлення своєї самостійності і повноцінності. Гра, що містить кілька правил, розчленовується на складові частини і виконується поетапно.
У більшості ігор доцільно вносити елементи змагання, що підвищує активність дітей у процесі навчання. Для проведення змагання вчитель, в таблиці на дошці, зірочками відзначає дружну роботу команд протягом уроку. Якщо активність і інтерес дітей будь - якої команди слабшає (наприклад, через те, що команда набрала меншу кількість зірочок), вчитель повинен запитати будь-якого учня цієї команди, з тим, щоб за правильну відповідь була отримана зірочка. Наприкінці уроку вчитель разом з дітьми, підбиваючи підсумки змагання, звертає увагу на дружну роботу команд, що сприяє формуванню почуття колективізму. Необхідно поставитися з великим тактом до дітей, що припустилися помилок. Учитель може сказати, що він ще не став "капітаном" у грі, але якщо буде намагатися, то неодмінно ним стане. Помилки учнів треба аналізувати не в ході гри, а в кінці, щоб не порушувати враження. До розбору помилок треба залучати слабких учнів.
Форма проведення гри може бути різною: колективної, страхової та індивідуальної. При поясненні нового матеріалу або при його первинному закріпленні доцільно проводити гру з усім класом. При організації самостійної роботи гра може бути груповий або індивідуальної. У цьому випадку слід використовувати ігрові картки. У роботі зі слабкими учнями доцільно проводити індивідуальні ігри з роздатковим матеріалом.
Учитель проводить гру зі слабкими учнями по-різному. В одному випадку він може викликати їх до дошки, коли інші зайняті самостійною роботою, нагадати їм правила гри, виконавши з ними на дошці 1-2 ігрових дії, і запропонувати закінчити гру за картками на своєму робочому місці. В іншому випадку він організовує роботу слабкого учня в парі з сильним, який допомагає першому виконати ігрові дії. У тих випадках, коли слабкі учні добре засвоюють правила тієї чи іншої гри, їм пропонують гру з роздавальними картками.
За результатами психологічних досліджень можна виділити наступні професійно важливі якості педагога щодо ігрової діяльності дітей молодшого шкільного віку:
Уміння спостерігати, аналізувати гру; планувати прийоми, спрямовані на її розвиток;
Збагачувати враження дітей з метою розвитку їх ігор;
Вміти організовувати початок гри;
Створювати сприятливі умови для переходу гри на більш високий рівень;
Вміти встановлювати ігрові відносини в процесі гри;
Вчити дітей оцінювати гру і обговорювати її результати і т.п.
Складність керівництва грою пов'язана з тим, що вона є вільною діяльністю дітей, і вчителю важливо зберегти цю свободу і невимушеність. При використанні ігрових ситуацій вчитель не створює нової гри, а як би запозичує елементи "позашкільної" досвіду дітей. Щоб таке використання було успішним, вчитель повинен добре володіти засобами експресії. Зміна темпу, чергування напруженої роботи і невеликих пауз - хороший засіб для розрядки.
Учитель повинен дуже добре володіти методикою проведення ігрових вправ, чітко представляти їх мета, надавати дітям відносно велику самостійність. Не можна передбачати гру і давати їй свою оцінку, адже вона може обдурити надії дітей і викликати зворотну реакцію. І подальші спроби вчителя активізувати увагу учнів аналогічним способом можуть викликати в дітях негативне ставлення до гри. Вводячи ігровий прийом треба пам'ятати, чи рівні можливості дітей, беруть участь у грі. Іноді "дрібниці" можуть стати причиною зародження страху, невпевненості, замкнутості маленької людини.
Вигадувати нову гру на кожен урок практично неможливо, а часте використання одних і тих же ігор загрожує повною втратою інтересу до них. Як бути? Перш за все, потрібно дуже добре відчувати свій клас, рівень підготовки дітей, їх ставлення до тієї чи іншої пропонованої грі. Часом на уроці ігрова ситуація складається стихійно і йде від самих дітей. Цього не слід боятися, хоча план уроку доведеться коригувати "на ходу".
2.2. Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів основної школи
Дидактичні ігри на уроках економіки для учнів основної школи мають включати: 1) об'єкт моделювання, введення в дидактичну гру; 2) опис основних способів взаємодії учасників гри; 3) правила взаємодії суб'єктів гри; 4) список команд-учасниць; 5) розподіл ролей і функцій учасників дидактичної гри; 6) інструкцію кожному учаснику або кожній команді щодо участі в грі; 7) загальну схему (етапи) проведення гри; 8) модифікацію; 9) способи, умови і критерії підбиття підсумків гри.
Введення дидактичної гри в навчання основ економічних знань – процес багаторівневий, що включає концептуальний (розроблення понятійного апарату, постановка навчальної задачі, вибір форми гри, часу її проведення), операційний (типологізація навчальної гри, врахування ігрових та навчальних цілей, виготовлення або вибір наочності, визначення місця в навчальному процесі) та технічний (розроблення вказівок, що мають забезпечити коректне управління діяльністю учнів на уроці економіки з використанням дидактичної гри) рівні реалізації.
Дослідники виділяють шість основних груп умов ефективності застосування дидактичних ігор на уроках економіки: 1) умови, що забезпечують формування соціальної і пізнавальної активності як ключових особистісних характеристик підлітка; 2) умови, що забезпечують розвиток самостійності учнів: діалогова організація діяльності у процесі гри, наявність кінцевого та проміжних результатів на різних стадіях гри, варіативність вибору завдань та початкових умов; 3) умови, що забезпечують розвиток здатності до самореалізації та саморегуляції навчальної діяльності підлітків у процесі гри; 4) умови, що забезпечують гармонійну індивідуальність особистості підлітка; доцільне співвідношення образного і логічного компонентів мислення, рівня пізнавальних потреб та можливостей щодо їх реалізації під час виконання завдань гри; розумне поєднання емоційного і раціонального під час навчання; 5) умови, що забезпечують узгодженість особистих прагнень підлітків з суспільно-корисною спрямованістю їх діяльності; 6) умови, що забезпечують доцільне поєднання педагогічного керівництва і самостійної діяльності учнів, раціональне співвідношення безпосереднього і опосередкованого впливів педагога та колективу на учня.
Результати дослідження вказують на те, що під час організації дидактичних ігор на уроках економіки необхідно дотримуватися таких положень: 1) правила гри мають бути простими, чітко сформульованими, а економічний зміст матеріалу – доступний розумінню учнів; 2) завдання гри повинні містити достатню кількість інформації для активної мислительної діяльності підлітків на уроці, що забезпечуватиме досягнення розвивальної та навчальної цілей уроку; 3) дидактичний матеріал, який використовується в процесі гри, має бути цікавим, педагогічно доцільним і зручним у користуванні; 4) якщо дидактична гра має характер змагання, то слід забезпечити справедливий і об'єктивний контроль її результатів; 5) кожен учень має бути активним учасником дидактичної гри; 6) якщо на кількох уроках підряд проводяться дидактичні ігри, які вимагають аналогічних мислительних дій від учнів, то за змістом математичного матеріалу вони мають задовольняти принцип: від простого до складного, від конкретного до абстрактного; 7) необхідно дотримуватися міри використання дидактичних ігор у навчанні, щоб підлітки не звикли в усьому бачити тільки гру; 8) під час дидактичної гри від учнів слід вимагати чіткого і грамотного вираження своїх думок, проведення послідовних логічних міркувань, обґрунтовування висновків; 9) дидактична гра буде результативнішою, якщо вона закінчиться на тому самому уроці, на якому і розпочалася.
Найбільш ефективними для учнів основної школи на етапі вивчення нового матеріалу з основ економічних знань виявилися такі дидактичні ігри: в процесуальному аспекті за рівнем пізнавальної самостійності – конструктивні і творчі, за логікою чергування кроків гри – традуктивні, за часом перебігу – довготривалі, ділові; в управлінському аспекті за способом визначення результатів – вільні, за формою проведення гри – колективні або групові; в соціально-психологічному аспекті за характером ігрового процесу – стратегічні, за включенням виду гри в навчання – художні, загадково-виграшні, за збігом цілей та інтересів суб'єктів гри – спільні за цілями, інтереси можуть збігатися, а можуть бути різними.
2.3. Особливості методики проведення дидактичних ігор для школярів старшої школи
У старших класах можливості використання дидактичних ігор звужуються через збільшення обсягу та складності досліджуваного матеріалу. Разом з тим можливості самих учнів розігрувати досить швидко вельми складний за змістом матеріал значно зростають. Тому навряд чи виправданим можна вважати положення, коли в деяких старших класах (школах) гра на уроках взагалі не використовується.
Я. Коменський використовував гру в навчанні. Він писав: «Я склав з перших 20 глав« Двері мов »перше уявлення, відібравши для нього 52 дворянських юнаків. ... Наші актори грали свої ролі так уміло, що ми дивилися з подивом. Бо ті, що перш ледве могли витримати погляд дорослої людини і нічого не могли сказати без заїкання, тримали себе з пристойною свободою »(« Автобіографія »).
У сучасних умовах на уроках крім ігор-змагань і драматизації проводять ігри-імітації, що моделюють певні відносини реального світу.
Розділ III. Розробка дидактичної гри на уроці економіки
3.1. Підготовка до проведення гри
Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів:
1. Вступна частина (мета ігрового заняття).
2. Підготовча частина (правила гри).
3. Гра (постановка завдань, саме гра).
4. Аналіз результатів, підведення підсумків.
Ділові ігри можна будувати по-різному: або кожен гравець перед грою отримує точні інструкції, або лише приблизний перелік того, що йому доведеться зробити. Орієнтовно процедуру розробки гри зображено на рис.
Взагалі необов’язково дотримуватись якоїсь чіткої процедури. Проте до опису навчальної (ділової) гри мають увійти такі обов’язкові елементи:
1. Об’єкт імітації та його перетворення, яке досягається в результаті гри.
2. Мета і завдання гри.
3. Галузь застосування гри, на кого її розраховано.
4. Суть проблемної (конфліктної) ситуації.
5. Комплект ролей та функцій гравців.
6. Правила й умови гри, документальне забезпечення її.
7. Система ігрових оцінок.
У викладача економіки є дві можливості:
– розробити власні ігрові заняття та тренінги;
– адаптувати вже відомі ігри.
Безумовно, є і третя можливість — взагалі не використовувати ігор, але ця лекція не для таких викладачів.
Про першу можливість ми вже говорили. Створення ігрових форм навчання — надто складний, трудомісткий і дуже коштовний процес. За даними американських ігротехніків на розробку комплексної гри з використанням комп’ютерів витрачається до 10 тис. годин висококваліфікованої праці, що виливається у вартість (США) до 12 тис. доларів за гру.
Адаптація гри — справа простіша і дешевша, але вона потребує від викладача великої педагогічної майстерності, творчого підходу і справжнього професіоналізму. В процесі адаптації ділових ігор потрібно враховувати етнопсихологічні фактори, тому що «вестернізація» ігор не дає бажаного ефекту.
Економічна та соціальна перебудова в країні значно підвищує вимоги до професійної підготовки економічних кадрів. У цих умовах потрібна більш гнучка, побудована за модульним принципом система навчання в цілому та ігрового навчання зокрема. При виборі принципів використання навчальних ігор в економічному вузі перевагу, на наш погляд, потрібно надавати іграм «відкритого типу», організаційно-діяльнісним іграм, коли у гру можна вводити будь-який фактичний матеріал для аналізу й вирішення виробничих проблем в ігровій формі.
У ділових іграх має бути реальна конфліктна ситуація, елемент змагання і можливість використання різних сполучень економічних методів управління. Оцінювати треба не тільки дії гравців, а й якість моделювання економічних методів управління. за збалансованості умовних і реальних компонентів навчально-виробнича ситуація сприймається і як навчальна, і як реальна. Гра сприяє розвитку особистості спеціаліста. В іграх на замовлення підприємств створюються реальніші умови опрацювання студентами професійних вмінь, а участь працівників підприємств дозволяє останнім краще оцінювати якість вузівської підготовки.
Рис.1. Етапи розробки ділової гри
Майбутнє за формуванням імітаційно-ігрових комплексів для викладання економіки у школі. При цьому має застосовуватись модульний принцип, який дозволяє використовувати ці комплекси в навчальних закладах різного рівня (профшколи, ліцеї, загальноосвітні школи, вузи).
Розробка гнучких модульних комплексів ігрових занять зі спеціальності дозволяє забезпечити глибший зв’язок з виробництвом за рахунок зміцнення договірних зв’язків вузів з підприємствами і оформлення замовлень на конкретних спеціалістів.
Ігрове моделювання може бути використано для початкового навчання принципам конкуренції та підприємництва, кооперації, реклами, торгівлі тощо. У вузах його можна застосувати для розробки системи наскрізних виробничих ситуацій з найважливіших розділів курсу; вдосконалення форм самостійної праці студентів; поліпшення якості та стилю підручників і навчальних посібників; підготовки викладачів з активних методів навчання та планування великих витрат часу викладачів на підготовку до занять. Тільки така підготовка питання забезпечує виконання завдань підвищення якості підготовки економічної молоді.
3.2. Проведення дидактичної гри
Керівник гри повинен знати сильні та слабкі сторони ігрового методу. І передусім, наскільки ефективне навчання у процесі гри? Чи доцільні великі витрати творчої праці викладача? Чи можна передати будь-яке знання у процесі ігрового заняття? Чи будуть діти і дорослі грати у штучні ігри так само охоче, як і в традиційні «дочки-матері»? тощо.
Проблема оцінки ефективності активних методів навчання дуже складна і потребує глибокого експериментального дослідження.
Труднощі процесу впровадження ділових ігор зв’язані з тим, що педагоги мало знають про корисність ігор (крім того, серйозних викладачів лякає і «грайливість» теми, і складність бути присутнім на грі протягом 6–8 годин, хоч тільки це може дати розуміння суті й корисності гри). До того ж не всі викладачі дозволяють присутність, бо це дуже ускладнює проведення самої гри; існує звичайний природний опір усякому новому процесові; достатньо багато організаційних та методичних труднощів тощо.
Вивчення досвіду використання навчальних ігор (як і будь-якої іншої проблеми) потребує відповіді на такі традиційні запитання:
– що в цьому досвіді є позитивним;
– що в ньому є негативним;
– що потрібно врахувати в майбутньому.
Для того, щоб дати такі відповіді, щоб зрозуміти гру та її ефективність, потрібно обов’язково взяти участь у ній, отримавши і виконавши конкретну роль. Саме тому автори ігор не часто запрошують на них колег-викладачів. Проте створити певне уявлення про ефективність гри можна, так би мовити, опосередковано — через анкетування її учасників. Подамо приклад такої анкети.
Аналіз анкет показує, що гра вчить застосовувати знання на практиці, розвиває творчі здібності, виховує почуття колективізму, посилює інтерес до майбутньої праці та впевненість у правильному виборі спеціальності. Студенти відзначають день гри як один з найкращих у студентському житті. Анкетування (особливо анонімне) дає дуже багатий матеріал для подальшого вдосконалення методики гри і розуміння психології учнів.
Поряд з позитивними якостями ділові ігри мають ряд недоліків і обмежень, які необхідно враховувати при проведенні гри та оцінюванні її результатів.
1. Учень не може приділити праці стільки часу, скільки необхідно, він змушений пристосовуватись до ритму гри.
2. Учень надто збуджується, часто виходить на межу емоційної витривалості.
3. Коли учень не повірить у реальність «запропонованих обставин» (термін К.С. Станіславського), всі зусилля викладача будуть змарновані, а гра перетвориться на звичайнісінький семінар.
4. Надзвичайна трудомісткість гри: її підготовка забирає до 10 тис. годин праці викладача.
Причини таких невдач частіше за все пояснюються поганою підготовкою учасників, слабким розумінням суті проблеми, яка лежить в основі гри. Часто студенти (особливо ті, що добре вивчили теорію) нездатні співвіднести бажані (літературні) цілі з конкретними даними гри та своїми можливостями. Хоча слід відзначити, що краще за все грають групи, які краще підготовлені.
Необхідно також усвідомлювати труднощі практичного проведення ігор. Ми вже говорили про великі витрати часу викладача, високу інтенсивність його праці. До цього треба додати складність знаходження у жорстко регламентованому розкладі часу для гри, постійний брак вільних аудиторій тощо. Діапазон застосування ділових ігор обмежується і тим, що ділова гра завжди відображує конкретну, реальну ситуацію, що звужує сферу навчання.
Що ж треба зробити, щоб отримати від навчальних ігор найбільший можливий ефект? Передусім необхідно позбутися спрощеного розуміння ділових ігор тільки як «модної» форми навчання. Потрібно брати навчальні ігри за якісно нову і більш високу форму навчання, що вимагає глибокої організаційно-методичної підготовки.
Найбільшим ворогом ділових ігор є халтура, кон’юнктурщина та діляцтво, бо найстрашніший ворог той, хто свою неправду викладає твоїми ж словами. Керуймось принципом «Ліпше менше, та ліпше».
За збалансованості умовних та реальних компонентів навчальна ситуація усвідомлюється і як умовна, і як реальна, а гра служить засобом розвитку особистості учасника. За переважання виробничої сторони ділова гра стає одноплановою і «вироджується» у тренажер — складний, але такий, що принципово не відрізняється від інших (не ігрових) типів тренажерів.
Психологи вважають гру способом імітації діяльності, особливою мовою майбутнього. Проте не ясно, яким має бути зв’язок ігрової та реальної діяльності учасників гри, чому студенти навчаються чи можуть навчитись у ході гри, які проблеми доцільно вирішувати ігровим методом, а які — ні. Від відповідей залежить і ставлення до ігор та їхнє майбутнє. Але це потребує спеціальних досліджень, експериментальної перевірки і виходить за рамки нашої книги.
Зрозуміло одне: для підвищення ефективності навчальних ігор треба не копіювати реальну господарську ситуацію (це в багатьох випадках просто неможливо), а відтворювати основні зв’язки, які учні повинні виявити, зрозуміти та використати.
Особливо ефективні орієнтаційно-рольові ігри у випадках, коли через об’єктивні причини школярі ще не можуть практично застосувати свої знання у галузі економіки. Проте, виконуючи роль дорослої людини, учень може зрозуміти значення економічних, моральних, етичних, юридичних, тобто тих соціальних норм, які регулюють людські взаємини в різних соціально-економічних сферах. У процесі ігрової взаємодії та подальшого аналізу результатів гри учень шукає і знаходить потрібні йому соціальні орієнтири для майбутніх вчинків.
Сюжетно-рольова гра (або ігрова взаємодія) дає можливість студенту (учневі) поведінково виявити себе. Аналіз ігрових вчинків дає учаснику гри можливість порівняти й усвідомити свої вчинки, а це і є мета навчання взагалі, і навчання економіці зокрема, рушійна сила процесу самовиховання на основі обраних соціально-економічних норм поведінки.
Основні фактори ефективності економічних ігор. Ефективність гри (як і принципи її побудови) залежить від тієї теорії навчання, на якій (свідомо чи ні) базуються її творці й організатори. Як вважають дослідники, основною теоретичною базою для проведення імітаційних ігор був біхевіоризм, в кінці 60-х років сталася переорієнтація на праці Дж. Брунера, який вважав найкращим способом набуття практичних навичок той досвід, який дають ігри, а не лекції або інші дидактичні методи. У грі, як у житті, знання і досвід набувають методом спроб та помилок. Проте ціна помилки у грі не така велика, як у реальному житті.
Навчальна гра є формою навчання, у якій реалізуються частково-пошуковий, і навіть дослідницький методи навчання (ряд авторів розглядають гру як форму і метод навчання й виховання).
Та сама гра може виконувати кілька функцій:
1. Навчаючу — розвиток таких загальнонавчальних вмінь і навичок, як пам`ять, увага, сприймання інформації різної модальності; розвиток навичок володіння рідною (іноземною)
мовою.
2. Розважальну — створення сприятливої атмосфери, перетворення уроку на захоплюючу пригоду.
3. Комунікативну — об’єднання учнів у колектив, встановлення емоційних контактів.
4. Релаксаційну — зняття емоційної напруженості, спричиненої навантаженням на нервову систему за інтенсивного навчання.
5. Психологічну — підготовка для більш ефективної діяльності, перебудова психіки і фізіології для засвоєння великих обсягів інформації.
6. Розвиваючу — гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей.
7. Виховну — психотренінг і психокорекція поведінки в ігрових моделях життєвих ситуацій.
В основі гри лежить поєднання інформаційного (репродуктивного), проблемного (евристичного) й ігрового навчання. В ній можна спостерігати принаймні три рівні активності учасників:
1. Репродуктивний — учасник гри за найсумліннішої праці не виходить за межі раніше знайденого способу дії.
2. Евристичний — учасник гри не задовольняється відомими, апробованими методами розв’язування задач, а шукає оригінального розв’язку.
3. Творчий — учасник гри, знайшовши розв’язок евристично, не спиняється на цьому, а намагається зрозуміти і використати всі його наслідки і можливості. Активність на творчому рівні якісно інша, ніж на евристичному: це вже шлях до самостійної творчості.
Метод конкретних ситуацій спрямований на вдосконалення аналітичних граней розумового процесу, здатність розуміти й вирішувати реальні, не адаптовані практичні завдання не тільки з урахуванням НТІ, а й соціально-психологічних компонентів ситуації.
Ділові ігри, забезпечуючи максимальне емоційне і практичне залучення до конкретної ігрової ситуації, створюють принципово нові можливості у навчанні, дозволяючи радикально скоротити час накопичення власного соціального досвіду, перетворюють загальні знання на особистісно значущі, сприяють розвитку організаторських навичок у спеціалістів. Недарма широке використання ділових ігор дозволяє зменшити визначений для вивчення деяких дисциплін час на 30–50 %.
У соціально-економічній тематиці потрібно моделювати не тільки явища, структуру, процеси, а й соціальну діяльність.
Правильна управлінська поведінка у складних і таких, що постійно змінюються, умовах — це мистецтво, хоч окремі рішення можуть базуватись на суто наукових (наприклад, економіко-математичних) засадах.
Ефективність імітаційних ігор як засобу пізнання і надбання, вмінь та навичок зумовлена синтезом в рамках однієї діяльності ігрового й пізнавального інтересів.
Висновки
1. В умовах перебудови суспільства та всіх його сфер виникає необхідність перебудови навчально-виховного процесу в школі. Рівень навченості, розвитку, вихованості та пристосованості учнів до суспільних умов можна суттєво підвищити, якщо на уроках економіки поєднати їх навчальну діяльність з ігровою. Таке поєднання забезпечує задоволення головних вікових потреб учнів у спілкуванні з однолітками та самоутвердженні і тому сприяє підвищенню рівня успішності у навчанні.
2. Найважливішими умовами організації ігрової діяльності на уроках економіки з метою покращення якості та успішності навчання, виховання та розвитку підлітків є вибір доцільної дидактичної гри, дотримання вимог до змісту та проведення дидактичних ігор, визначення місця і ролі їх у в системі інших видів навчально-пізнавальної діяльності підлітків, вибір доцільних способів керівництва грою.
3. Використання дидактичних ігор в процесі вивчення основ економічних знань підвищує успішність та якість навчання.
Вміле поєднання індивідуальних, групових, мережевих та колективних форм навчальної діяльності у процесі дидактичних ігор на уроках економіки допомагає учням долати соціально-психологічні та фізіологічні бар'єри, які виникають під час вивчення економіки.
4. Уроки з основ економічних знань організовані з використанням дидактичних ігор, під час яких учні виступають в ролі консультантів, виконавців, аудиторів тощо, дають змогу виховувати в учнів активність, бажання вивчати економіки, розвивають їх пізнавальні інтереси.