Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу

Хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціальне дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкого­лізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протиту­беркульозних закладів, визначених місцевими органами виконав­чої влади (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про боротьбу із захворю­ванням на туберкульоз»).

Для такої категорії справ встановлено альтернативну підсуд­ність. Відповідно до ст. 283 ЦПК України заява про обов'язкову

303госпіталізацію до протитуберкульозного закладу може подаватися до одного з таких судів:

1) за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим;

2) за місцем виявлення такого хворого.

Зі змісту ст. 283 ЦПК України та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» випливає, що для подання заяви про обов'язкову госпіталізацію потрібна наяв­ність двох підстав у сукупності: по-перше, особа хворіє заразною формою туберкульозу, і по-друге, вона ухиляється від лікування.

Заява про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження лікування подається до суду протитуберку­льозним закладом, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, протягом 24-х годин з часу виявлення в особи за­грозливої форми туберкульозу (ч. 2 ст. 284 ЦПК України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберку­льоз»).

У такій заяві повинні бути зазначені встановлені законом під­стави для госпіталізації. До заяви має бути доданий мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіта­лізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лі­кування, в якому зазначається строк, протягом якого буде прове­дено лікування.

Справа про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування має бути розглянута су­дом у триденний строк після відкриття провадження по справі.

Закон надає особі, стосовно якої порушено справу, право осо­бистої участі в судовому засіданні. Виняток становить випадок, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа стано­вить загрозу розповсюдження хвороби.

При розгляді справи обов'язковою є участь представника про­титуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, та представника особи, стосовно якої вирішується питан­ня про госпіталізацію.

Розглянувши справу, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволення відповідної заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подальшого ліку­вання особи в протитуберкульозному закладі на встановлений за­коном строк.

2.11. Розгляд судом справ про розкриття

Банками інформації, яКа містить БанМвсьКу таємницю,

щодо юридичних та фізичних осіб

Під банківською таємницею розуміють інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи тре­тім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає порядок розкриття банківської таємниці. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 62 цього закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду.

Заява про розкриття банком інформації, яка містить банків­ську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи у ви­падках, встановлених законом, подається до суду за місцезна­ходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

У цій заяві мають бути наявні такі реквізити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та особи, стосовно якої вима­гається розкриття інформації, що містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представ­ника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, стосовно якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обгрунтування необхідності та обставини, за яких вимагаєть­ся розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, стосов­но особи, із зазначенням положень законів, що надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно особи та мету її використання (ст. 288 ЦПК України).

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківсь­ку таємницю, має бути розглянута у п'ятиденний строк з дня над­ходження заяви. Для розгляду цієї категорії справ закон передба­чає обов'язкове закрите судове засідання.

305Така справа розглядається з повідомленням заявника, особи, стосовно якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку. Проте неявка цих осіб чи їх представників не перешкоджає роз­гляду справи, якщо суд не визнав їх участь обов'язковою. У випа­дках, коли справа розглядається з метою охорони державних інте­ресів та національної безпеки, її розглядають з повідомленням тільки заявника.

Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтере­сованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У рішенні суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи за­значаються:

1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце про­живання або місцезнаходження, а також ім'я представника одер­жувача, коли інформація надається представникові;

2) ім'я (найменування) особи, стосовно якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, стосовно якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її ви­користання (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо під час судового роз­гляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інфор­мацію, яка містить банківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених за­коном.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Ко­пії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, стосовно якої надається інфор­мація.

Особа, стосовно якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Список рекомендованої літератури

1. Заворотько П. П.; Штефан М. Й. Непозовне провадження в радян­ському цивільному процесі.- К., 1969.- 101с.

2. Удальцова І. В. Окреме провадження та проблеми визначення громадя­нина обмежено дієздатним чи недієздатним: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого.- X., 1999.-20с.

3. Фурса С. Я. Окреме провадження у цивільному процесі України: Навч. посіб.-К.: Полігр. центр Київ, ун-ту ім. Тараса Шевченка., 1999.- 309 с.Розділ IV ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Глава 25 АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Сутність та значення апеляційного провадження

Однією з гарантій забезпечення законності й обґрунтованості судових рішень, забезпечення однакового застосування судами законів при вирішенні цивільних справ виступає апеляційне провад­ження, тобто оскарження та перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку (статті 291-322 ЦПК України).

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім ви­падків, встановлених законом, віднесено ст. 129 Конституції Ук­раїни до основних засад судочинства.

Значення даної стадії полягає у тому, що розгляд справ за апе­ляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуаль­ного права, а також має превентивний характер - попереджає по­рушення норм права фізичними й юридичними особами .

Проаналізувавши норми, що регламентують апеляційне провад­ження, можна визначити такі характерні ознаки цієї стадії:

1) апеляційна скарга подається на рішення, ухвалу суду першої інстанції, що не набрали законної сили;

2) у зв'язку із поданням апеляційної скарги справа направляється на розгляд суду вищої інстанції (апеляційного суду);

3) суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не тільки питання відповідності судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, а й торкається суті спірних правовідносин;

4) апеляційний суд здійснює розгляд справи у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції .

Об'єктом апеляційного оскарження є рішення та ухвали суду першої інстанції. Однак ухвали суду можуть оскаржуватися окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 293 ЦПК Ук­раїни.

Отже, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеля­ційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення

позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил під­судності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуаль­ний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз'яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконав­чого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікуваль­ного закладу;

Див.: Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч­ник.- К.: Ін Юре, 2005.- С. 475-476.

' Див.: Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю. В. Білоусова- К.: Прецедент, 2005,- С. 228.

30922) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він воло­діє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи ін­шої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.