Радянський період розвитку муз.термінології

У 1965 році в Києві було видано короткий словник-довідник «Музиканту-любителю» С.Павлюченка, який містить понад тисячу гасел. Уперше він вийшов російською мовою у 1905 р. ,а згодом Є. Дроб*язко преклав словник для українського видання.

Цій лексикографічній праці властива заідеологізованість, кон*юктурність.

У поясненні національних термінів відсутнє слово «український»: бугай – «народний інструмент, що видає звук непевної висоти»; бубон – ударний інструмент непевної висоти звука, … увіходить до вкладу троїстої музики».

Деякі старовинні укр..народні інструменти пояснено як російські: дудка,дуда - 1) російський духовий народний інструмент, тепер рідко вживаний…; 2) спільна назва російського, білоруського, українського духового народного інструмента роду подовжньої флейти і т.д.

Отже, С.Павлюченко подав тлумачення муз.термінів з позиції російської термінології.

У Києві 1971 року десятитисячним тиражем вийшов «Словник музичних термінів» Ю.Юцевича. Він фіксує близько 2 тисяч статей «з різних питань, які добирались з урахуванням потреби стислого тлумачення основної термінології, що вживається в програмах, підручниках з музичних дисциплін».

З переліку використаної літератури бачимо, що автор зорієнтований виключно на російські видання. Така одновекторність укладача словника стала причиною того,що збіднено українську музичну термінологію,зокрема відсутні назви на позначення музичних інструментів, що побутують в Україні. Деякі музичні інструменти відповідно до російських першоджерел інтерпретуються як російські : гудок, гуслі, набат, ріжок.

Отже, обидві лексикографічні праці радянського періоду орієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв. Проте ,незважаючи на вказані недоліки, ці словники стали популярними і відіграли важливу роль в усталенні і систематизації української музичної термінології.

6. Сучасний період розвитку муз.термінології (1990-ті роки ХХ ст.. – початок ХХІ ст..)

У 90-х роках ХХ ст.. музикознавці різних міст України активно працювали над укладанням музичних термінних словників. Студії вчених вилилисяу у лексикографічні праці, які мають низку недоліків: не завжди добре продумані та науково виважені,часто не позбавлені мовних огріхів, нові словники виходять дуже малим тиражем.

У Сумах 1993 року надруковано термінний словник «Естрада. Рок-музика. Джаз» старшого викладача кафедри духових інструментів Харківського державного інституту культури В.Откидача. Свою роботу автор розглядає як «першу спробу дати україномовну інформацію про термінологію, яка вживається при викладанні в навчальних закладах, при творчих стосунках між музикантами». Словник вартісний, адже він містить терміни, що називають музичні терміни, течії, школи, жанри, форми та інші музичні поняття, не зафіксовані у жодній раніше виданій лексикографічній праці укр..мови наприклад, гард-рок, геві-метал, свінг, соул, шейк. Проте ця лексикографічна праця обмежена невеликою кількістю гасел і малим тиражем. Недоліки словника: трапляються орфографічні та стилістичні помилки, кальки з російської мови.

У Києві 1994 році видано «Російсько-український словник муз.термінів» В.Іванова, що містить понад дві тисячі російських муз.термінів та українських відповідників «з музичної педагогіки, естетичного виховання, теорії і практики вокально-хорового та інструментально-оркестрового мистецтва, історії й теорії музики, фольклору, музикознавства, акустики, церковної музики». У словнику зафіксовано терміни, які недавно увійшли в укр. термінологію з англ..мови (арс-нова, панк-рок, слоуфокс, мюзикл); широко представлені екзотизми (анклунг – індонез , атух-пандур – чечен та ін.. ).

Професор В.Іванов є спеціалістом з давньої церковної музики, тому 1998 року в Миколаєві вийшла друком ще одна лексикографічна праця цього автора «Словник термінів і слів укр..церковного співу(посібник-довідник)»,що містить 1300 муз. термінів з теорії і практики укр..церковного мистецтва Х-ХХ ст.. Цей посібник-довідник є першою спробою системного укладання хорознавчих церковно-півчих термінів.

В останнє десятиріччя вийшло декілька вартісних лексикографічних праць, серед яких словник-довідник «Музика» Ю. Юцевича (Тернопіль, 2003. – 352 с.), «Словник іноземних музичних термінів» за ред.. Ж. Хабаль (Хмельницький, 2004. – 160 с.), «Словник іноземних музичних термінів та виразів» В. Павленка (Вінниця, 2005. – 384 с.), «Тлумачний словник джазу» В.Колесникова (Донецьк, 2010. – 254 с.).

На сучасному етапі розвитку муз. Термінології спостерігаємо дві тенденції: впровадження запозичень і відродження давніх українських назв.

Формування муз. терміносистеми зумовлене екстралінгвальними (культурними, соціально-історичними, психологічними) та інтралінгвальними (внутрішньомовними та міжмовними ) чинниками. Після закріплення статусу укр..мови як державної актуальними завданнями мовознавства є створення й упорядкування терміносистем, міжнародне узгодження та уніфікація термінів, укладання термінних словників та енциклопедій.