Ознайомтесь, випишіть типи вправ щодо вивчення граматичного матеріалу та особливості їх застосування

У методичній літе­ратурі зазначається, що ефективне засвоєння грама­тичних форм слова відбувається лише на основі вправ, що мають мовленнєву спрямованість. Зокрема, така точка зору є пануючою в методиці навчання іноземної мови. В останні роки вона завойовує дедалі більшу по­пулярність і в методиці навчання рідної мови (М. Ва­шуленко, Л. Варзацька) та близькоспоріднених.

Під час вивчення граматичного матеріалу застосо­вуються вправи, які в методиці навчання другої мови розділяються на два рівні. До першого з них відносять­ся безпосередньо мовні тренувальні вправи, які потре­бують свідомого застосування здобутих знань. До дру­гого рівня належать елементарні комбіновані вправи (Б. Лапідус), які деякі методисти називаютьчастково мовленнєвими, інші —умовно мовленнєвими, або ситуативними. Очевидно, ці назви зумовлені тим, що вправи спрямовані на відпрацювання у мовленні лише окремих умінь, наприклад — граматичних. На нашу думку, у методиці навчання української мови як дру­гої слід виділяти і вправи третього рівня, або безпосе­редньо мовленнєві вправи, які передбачають вихід на вищий мовленнєвий рівень — текст (діалог і монолог). Складання текстів потребує не лише умінь з грамати­ки, а й лексики, орфоепічних або орфографічних умінь. Такі вправи широко використовують на уроках української мови.

Проаналізуємо вправи, які стосуються формування саме граматичних умінь. Це мовні йкомбіновані, абочастково мовленнєві вправи.

Як уже зазначалося, до мовних вправ належать ті, які потребують свідомого застосування здобутих знань. Наприклад, завдання «Спишіть речення і підкресліть іменники, вжиті у певному відмінку» мов­не, бо спрямоване на граматичний аналіз. Таким са­мим є завдання на визначення відмінків і позначення їх закінчень у заданих граматичних структурах (слово­сполученнях чи реченнях), на побудову словосполу­чень і речень з наступним граматичним аналізом.

Такі вправи вкрай потрібні на етапі формування вмінь свідомо застосовувати знання з граматики. Особ­ливо корисними є конструктивні вправи. Адже саме під час конструювання словосполучень виявляються грама­тичні зв'язки, що виражаються за допомогою закінчень. Ці вправи є також засобом збагачення мовлення грама­тичними конструкціями іменниково-прийменниковими (пароплав, річка, на), дієслівними з прийменниками або без них (розповідати, товариш; відпочивати, подруга, з). Корисними є і вправи на переконструювання словоспо­лучень (поле без меж — безмежне поле), конструювання словосполучень за допомогою самостійно дібраного за­лежного слова в словосполученні. Наприклад:

— Утворіть словосполучення, дібравши замість крапок іменник того чи іншого роду. Поміркуйте, якого відмінка потребують прийменники: розмовляти з ..., мокнути під ... .

Виконання таких вправ доцільно супроводжувати граматичними завданнями на усвідомлення вжитих граматичних форм. Такими є визначення відмінка (осо­би) і позначення закінчень, завдання звірити пра­вильність вживання закінчень з опорною схемою чи таб­лицею. Робота зі словосполученнями буде неповною, якщо учні не одержуватимуть завдання побудувати ре­чення з одним-двома словосполученнями, що, вияв­ляється, зовсім не просто і вимагає певних вправлянь.

Однак на етапі формування (корекції) граматичних умінь ефективними будуть вправи, що мають мов­леннєву спрямованість. Під час виконання цих вправ активізуються засвоєні форми слів у процесі цілеспря­мованого усного висловлювання.

До них належать вправи, що містять завдання й опорні слова, які можна використати під час відповіді на поставлене запитання. Наприклад, формуючи вмін­ня застосовувати знання про закінчення іменників у місцевому відмінку однини, можна запропонувати та­ке завдання:

Дайте відповідь на запитання, використовуючи слова, що в дужках.

— Де ви відпочивали влітку? (Бабуся, село, дача, річка, море.)

Під час відповідей діти вживатимуть слова у формі місцевого відмінка, бо цього вимагає поставлене запи­тання. Вчитель має простежити за правильним вжи­ванням закінчень. Якщо більшість учнів поми­ляється, це означає,що вони ще недостатньо засвоїли матеріал про особливості закінчень цього відмінка в українській мові, а тому слід поставити мовне запи­тання:

— Яке закінчення мають іменники у місцевому відмінку?

Після відповіді вчитель пропонує:

— Отже, відповідаючи на запитання, вживайте слова, що в дужках, у місцевому відмінку.

За таких обставин наведена мовленнєва вправа пере­творилася в мовну, оскільки діти тепер зосереджувати­муть увагу на вживанні слова у місцевому відмінку. А для вчителя це сигнал, що треба ще попрацювати над засвоєнням закінчень.

Цікавими й надзвичайно ефективними є ситуа­тивні вправи. Вони також мають мовленнєву спрямо­ваність і підпорядковані формуванню вмінь практично використовувати здобуті знання.

Наприклад, під час засвоєння закінчень іменників жіночого роду в орудному відмінку вчитель у вступно­му слові змальовує таку життєву ситуацію:

— Я знаю, що до школи ви часто не самі йдете, а з подру­гою чи другом, з бабусею, мамою чи татком. Розкажіть, хто з ким іде до школи.

Тут учитель змалював ситуацію, в основу якої по­кладено реальну обставину, й запропонував мов­леннєве завдання, що спонукає дітей до розповіді. Але завдання сформульоване так, щоб учні, розповідаючи у невимушеній формі, вживали іменники в орудному відмінку, який засвоювався на уроці.

Таким чином, ситуативні вправи — це такі вправи, коли учень, поставлений у певні життєві ситуації, зму­шений побудувати висловлювання відповідно до них.

Неодмінною умовою таких вправ є не лише ситуативність, а й цілеспрямованість: завдання (запитан­ня) мають бути сформульовані так, щоб учень вживав саме ту граматичну форму, яку відпрацьовували на уроці під час виконання мовних вправ, бо саме вона (граматична форма) має бути «переведена» у план мов­лення.

Вправа, коли діти відповідали на запитання, де відпочивали, теж може бути ситуативною, якщо вчи­тель потурбується про словесне змалювання реальної дійсності, що створює ситуацію невимушеного мов­лення.

— Улітку кожен з вас десь відпочивав. Розкажіть, де саме, використовуючи записані на дошці слова.

Для ситуативних мовленнєвих вправ під час вивчен­ня граматичного матеріалу можна використовувати опорні слова, малюнки, запитання, які стимулюють учнівські висловлювання. Під час таких вправлянь шліфується мовлення школярів, зокрема вміння гра­матично правильно будувати висловлювання. Напри­клад, відпрацьовуючи в мовленні форму іменників місце­вого відмінка множини з прийменником по, вчитель ви­користовує малюнок, на якому зображені туристи. Потім контурно на дошці накреслює гори, ліс, озеро, річку, на­писавши відповідно слова гори, ліси, озера, річки. Після цього вчитель говорить:

— Чи любите ви подорожувати? Отже, уявіть собі, що ми — туристи. По чому ми подорожуватимемо (показує на дошку)?

Учні розповідають, тобто будують висловлювання, вживаючи задану граматичну форму.

Доречними для створення ситуації невимушеного мовлення можуть бути також бесіди. Наприклад, під час вивчення закінчень іменників у знахідному відмінку множини вона може бути такого змісту:

— Ви знаєте, що є птахи, які зимують у наших краях, і є птахи, які відлітають у теплі краї. Птахів, що відліта­ють у теплі краї, називають перелітними. З перелітних птахів я знаю солов'їв, журавлів. А ви яких знаєте?

Діти, називаючи птахів, використовують задану вчи­телем граматичну форму — знахідний відмінок множи­ни.

Стимулом для висловлювання може бути і звичайне запитання типу:

— Розкажіть, які породи дерев ростуть у саду. А в лісі?

Головне, щоб учитель не наголошував: «Розповіда­ючи, вживайте іменники у називному відмінку мно­жини». Якщо трапляються поодинокі помилки, на­приклад у вимові шиплячих, педагог виправляє, повідомляючи, що українською мовою треба вимовля­ти так — груші.

Звичайно, оптимальним варіантом є такий, коли всі мовні тренувальні вправи мають мовленнєву спрямо­ваність. Однак учитель не завжди може домогтися цьо­го з різних причин, одна з яких — захоплення грама­тичним розбором або завданнями на формування граматико-орфографічних умінь тощо. Але треба нама­гатися поєднувати ці види робіт. За правильної організації навчального процесу в багатьох випадках досягти цього можна вже на етапі закріплення знань. Так, під час пояснення, ознайомивши учнів з особливо­стями граматичних форм іменників жіночого роду з нульовим закінченням в орудному відмінку, вчитель для відпрацювання вимови (і правопису) пропонує конструкцію:

мужністю

прославитися ( чим? ) (хоробрість)

(чесність)

(сміливість)

Після вимови й запису словосполучень доцільно за­пропонувати завдання, що стимулює побудову вислов­лювань.

— Подумайте, кого з названих осіб можна назвати ук­раїнським лицарем-козаком.

Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа.

— Чим вони прославилися?

Мовленнєві вправи доцільно використовувати пара­лельно з мовними, як у наведеному прикладі. Ефек­тивними вони є і під час перевірки знань та вмінь. Ад­же правильне, безпомилкове вживання граматичних форм під час невимушеного висловлювання — одна з основних ознак сформованості граматичних умінь. Оскільки між усним і писемним мовленням існує пря­ма залежність, то можна бути впевненим, що високий граматичний рівень усного мовлення позитивно позна­читься і на писемному, зокрема під час самостійного складання текстів.

Питання для самоперевірки

1. Визначте тип уроку, на якому вивчається матеріал, властивий лише українській мові. Чим такий урок відрізняється від уроку, на якому опрацьовується матеріал, спільний для обох мов?

2. Чому уроки розділу «Будова слова» мають транспозиційно-корекційний характер?

3. Проаналізуйте систему вправ, рекомендованих для засвоєння префіксів роз-, без_; і поясніть їх доцільність, запропонуйте свої види вправ і обґрунтуйте свій вибір.

4. На які два рівні можна поділити граматичні вправи? Схарактеризуйте їх.

5. У якому співвідношенні використовуються на уроці мовні й мовленнєві вправи?

6. Що таке ситуативні вправи? Які умови їх використання?

7. Проаналізуйте чинні підручники з української мови для 3-4-х класів щодо ефективності граматичних вправ. Якими будуть ваші пропозиції?

Висновок (стисле резюме)

У 3-4 класах молодші школярі засвоюють основні граматичні поняття. Формування уявлень про них здійснюється з урахуванням спільного у мовному матеріалі української та російської (рідної) мовта розбіжностей у мовних фактах. Робота вчителя має бути спрямована на забезпечення транспозиції, коли матеріал збігається, та інтерференції, якщо він є частково схожим.Цей процесорганізовує цілеспрямовано вчитель, застосовуючи відповідні методи і прийоми роботи. Методика опрацювання мовного матеріалу української мови як другої суттєво відрізняється від методики української як рідної.

Практичне заняття 1.5.1

Завдання 1.

Знаючи підходи до методики вивчення матеріалу, який є спільним або відмінним в обох мовах (повністю чи частково), розробіть уроки з розділу «Слово» (лексичне значення).