Психолого-педагогічна характеристика періоду ранньої юності та його основних новоутворень

Рання юність (від 15 до 18 років) – вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Анатомо-фізіологічні особливості. Подальші анатомо-фізіологічні зміни. Закінчується видозмінення організму, збільшується зріст, вага тіла, окружність грудної клітини. Закінчується окостеніння скелета, удосконалюється м’язова система.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Закріплюються і вдосконалюються психічні властивості особистості. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачуються новими науковими і технічними термінами, відбувається засвоєння і використання норм літературної мови.

Вдосконалюється спостережливість, здатність помічати суттєві зовнішні ознаки. Розвивається репродуктивна і творча уява, посилюється самоконтроль.

Становлення особистості. Інтелектуальний розвиток тісно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання старшокласників. Збагачується емоційна сфера, усвідомлюються певні норми поведінки. Розвиваються почуття колективізму, дружби і товаришування, честі, обов’язку і відповідальності.

Рання юність-пора виникнення і переживання першого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя старшокласника.

Вибір професії стає центром психологічного розвитку, формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям майбутнього самостійного життя. Формуються основні риси характеру.

Питання 10

Проблема мети виховання в педагогіці. Мета виховання у сучасній вітчизняній школі. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді.

Виховання – процес цілеспрямований. Виховання без мети не буває. Мета – це те, до чого прагнуть, що намагаються здійснити. Мета виховання – це очікувані результати педагогічної діяльності, те майбутнє, на досягнення якого спрямоване виховання. В основі мети виховання лежить виховний ідеал. Ідеал – це досконала людина, взірець виховання, до якого воно (виховання) прагне й ніколи не досягне.

У різні історичні епохи мета виховання була неоднаковою. На її зародження й відмирання впливають різні фактори: потреби й економічні можливості суспільства; рівень розвитку педагогічної теорії й практики; можливості навчально-виховних установ, педагогів та учнів. Це означає, що мета виховання не може бути однаковою за всіх часів, для всіх народів; вона постійно змінюється й має конкретно-історичний характер.

Виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом і характером. В Україні історично склалася своя, національна, система виховання. Головна мета національного виховання сьогодення – всебічний, гармонійний розвиток особистості. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання, тобто передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національну ментальність, своєрідність на основі формування особистісних якостей громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

У сучасній зарубіжній педагогіці немає єдиної думки в трактуванні мети виховання.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА

виховання дітей та учнівської молоді в Україні 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИМорально-духовне становлення дітей і учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки, сформульовані в Законах України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про загальну середню освіту" ( 651-14 ), "Про дошкільну освіту"( 2628-14 ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), "Про професійно-технічну освіту" ( 103/98-ВР ), Національній доктрині розвитку освіти ( 347/2002 ). Розробка й прийняття Національної програми виховання дітей і учнівської молоді в Україні є важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти; вона визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах становлення громадянського суспільства в незалежній Україні. Мета Програми полягає у визначенні сучасних теоретичних засад виховання (мети, принципів, основних напрямів, змісту, технологій), науково-методичних, організаційних, кадрових, інформаційних умов розвитку виховних систем; сприянні підвищенню ефективності виховної діяльності.Метою Програми також є створення організаційних, методичних, кадрових, ресурсних та інших умов, привертають увагу органів державної влади до виховання особистості в сучасній Україні, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій і сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі, гармонізації сімейного і суспільного виховання. Програма є стратегічним нормативним документом, який відкриває широкі можливості навчальним закладам різних типів, управлінням освіти різних рівнів для розробки системи заходів, що відповідають культурологічним орієнтаціям, етнічним особливостям, специфіці, і є актуальними в конкретних соціально-економічних умовах регіону.Завдання Програми:- підвищити статус виховання в українському суспільстві та системі освіти;- зміцнити й розвивати виховні функції навчальних закладів;- ефективніше використовувати національні традиції, сучасний педагогічний досвід і дослідження сучасної психолого-педагогічної науки у сфері виховання;- зорієнтувати виховні системи на визнання пріоритету морально-духовного розвитку особистості;- забезпечити взаємодію системи освіти з усіма соціальними інститутами;- підтримувати розвиток регіональних і місцевих систем виховання, що враховують територіальні, соціальні та національні особливості;- розвивати демократичний стиль керівництва виховним процесом;- посилити роль сім'ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з навчальними закладами;- забезпечувати науково обґрунтовану допомогу сім'ї у розв'язанні виховних проблем, психолого-педагогічну просвіту батьків;- відродити на нових теоретичних засадах систему позакласного та позашкільного виховання дітей і учнівської молоді;- сприяти розвитку дитячих і молодіжних громадських організацій як центрів самореалізації особистості;- актуалізувати важливість психолого-педагогічної та медико-соціальної реабілітації дітей і учнівської молоді;- спрямувати зусилля на підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу виховання;- окреслити напрями співпраці із засобами масової інформації.

Питання 11