Участь людей літнього віку в житті суспільства

На думку спеціалістів, визнання і соціальний статус люди­на може отримати, лише беручи участь у житті суспільства. І хоча після виходу на пенсію літні люди часто продовжують вести активне життя, у них в цілому виникає дефіцит актив­них відносин.

Якщо вихід на пенсію розглядається як вихід "з нормального життя", то така втрата для літньої людини повинна компенсу­ватися іншою інтегративною діяльністю з метою уникнення соціальної ізоляції, що призводить до психологічних проблем і прискорення процесу старіння.

Участь людей літнього віку в суспільному .житті може мати декілька форм. Одна з них, найбільш пряма, - політична, яка виявляється не лише у голосуванні на виборах, а й участі в політичному житті на місцевому, регіональному і національно­му рівнях. Іншою формою участі в житті суспільства є добро­вольча (волонтерська) робота, що охоплює широке коло різних видів діяльності: спорт, культуру, соціальну роботу.

Участь літніх людей в русі волонтерів такі широко пошире­на у всьому світі. Для добровольчої асоціації властиві риси:

¨ вона організована для захисту спільних інтересів своїх членів;

¨ членство є добровільним, тому лідери мають порівняно невеликий вплив на членів асоціації, завжди є мож­ливість вийти із цієї організації;

¨ члени добровольчої організації працюють безплатно.

У Швеції з її високим рівнем розвитку системи державно­го соціального захисту до 50 % громадян беруть активну участь в добровольчій діяльності. При цьому саме 60-70-річні лідиру-

ють за числом годин, відданих волонтерській роботі. У добро­вольчій діяльності літніх людей приваблює вільний вибір діяль­ності, незалежність, а також небажання бути зв'язаними будь-якими обмеженнями та жорстким графіком роботи.

Лише в останнє десятиріччя літні люди виділилися в спе­цифічну соціальну групу, яка може стати свого роду козирем у політичній боротьбі. За даними зарубіжних дослідників, попу­лярний стереотип про політичну пасивність літніх людей не знаходить підтвердження в емпіричних даних. У багатьох краї­нах відсоток тих людей, які беруть участь у виборах, зростає з віком і досягає максимуму у 60-70 років. У розвинутих краї­нах виборці літнього віку складають 25-30 % електорату. Тому в багатьох країнах висуваються ідеї про створення партій стар­шого покоління, старших громадян.

Всі ці тенденції повинні враховувати соціальні працівники у роботі з громадянами літнього і старого віку.

3. Однією з особливостей ситуації, що склалася в нашій країні, є те, що "входження в старість" відбувається на фоні зниження рівня життя значної кількості людей. Люди літнього і старого віку найперше попадають в групу високого ризику, стають надто залежними від медичних, економічних послуг і особливо потребують соціально-психологічної підтримки.

Це і покликана забезпечити соціальна робота з людьми літнього та старого віку. Насамперед слід зазначити, що вирі­шального значення для спеціалістів, результат діяльності яких багато в чому залежить від успішної взаємодії із старими людь­ми, набувають знання про психологічні особливості людей ста­рого віку, їхні потреби і можливості.

Серед підходів, що пропонуються в галузі соціальної робо­ти з людьми літнього та старого віку, вирізняється концепція "селективної оптимізації життєдіяльності літніх людей з компен­сацією соціальних амортизаторів". Вона базується на розрізненні нормального, патологічного і оптимального процесу старіння. За організації соціальної роботи на основі названої концепції з людьми старшого віку практична діяльність складається із трьох основоположних елементів.

По-перше, селекції (чи відбору), що розуміється як по­шук основних чи стратегічно важливих елементів життєді­яльності старої людини, які були втрачені з віком. Йдеться про те, щоб індивідуальні потреби були приведені у відповідність із реальною дійсністю, що дозволило б індиві­ду отримувати відчуття вдоволення від свого повсякденного життя та контролювати його. По-друге, із оптимізації, яка полягає в тому, що літня людина завдяки сприянню квалі­фікованого спеціаліста з соціальної роботи знаходить для себе нові резервні можливості, оптимізує своє життя як в кількісному, так і якісному відношенні. По-третє, із ком­пенсації, яка полягає в створенні додаткових джерел, що компенсують вікову обмеженість в адаптивному процесі, у використанні нових сучасних технік і технологій, які покра­щують пам'ять, компенсують втрату слуху і т.ін.

Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для гро­мадян літнього і старечого віку, що грунтується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують.

У свою чергу, соціальний захист верств населення літньо­го і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва.

Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціально­го обслуговування.

Підтримка - це допомога, необхідна старим людям для збе­реження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво - захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відбу­лася в березні 1995 р., для підготовки і проведення Міжнарод­ного року літніх (1999 р.) були визначені принципи роботи з людьми літнього і старого віку, що об'єднані в п'ять груп.

1. Принципи групи "незалежність" грунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, які дають прибуток, брати участь у визна­ченні термінів припинення трудової діяльності, жити в безпеч­них умовах, одержувати допомогу в проживанні в домашніх умовах доти, допоки це можливо.

2. Принципи групи "участь" відбивають питання щодо за­лучення людей похилого віку до суспільного життя та актив­ної участі в розробці й здійсненні політики, що стосується їхнього добробуту, можливості створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

3. Принципи групи "відхід" стосуються проблеми забезпе­ченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлен­ня оптимального стану й запобігання захворюванням, доступу до соціальних і правових послуг.

4. Принципи групи "реалізація внутрішнього потенціалу" закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкри­тий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

5. Принципи групи "гідність" торкаються питання недопу­щення експлуатації, фізичного і психічного насильства стосов­но людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалеж­но від їхнього трудового внеску.

На думку соціальних геронтологів західних країн, важливим завданням соціальної роботи є те, щоб пов'язати індивіда, сім'ю чи общину із зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ре­сурсів, які необхідні для виправлення, покращання чи збереження певної ситуації.

Старі люди мають право на повноцінне життя. І це стає можливим лише у тому випадку, якщо вони самі беруть діяль­ну участь у вирішенні питань, що їх безпосередньо стосуються.

Важливу роль у вирішенні подібного роду завдань у нинішній час відіграють групи взаємодопомоги.

Групи взаємодопомоги - це невеликі, прив'язані до певно­го місця групи, члени яких, маючи загальні проблеми, допо­магають один одному. Такі групи, як свідчить практика, скла­даються з 5-7 чоловік, які живуть поблизу і мають періодичні контакти. Ці групи іноді виникають спонтанно, але найчастіше їх організовує один із найбільш активних майбутніх її членів. Групи самодопомоги потребують спец­іальної підтримки соціальних працівників. Мета роботи в групі - пом'якшення впливу негативних явищ, а не повне їх переборення (що є неможливим), підтримка людини, а не формування нового стилю життя, поступове навчання пози­тивним життєвим навичкам, а не повне відкидання минулих форм життєдіяльності. Разом з тим групи самодопомоги не є панацеєю від усіх бід, і багато з проблем не можуть бути вирішені з їх допомогою. Досить частою для старих людей є ситуація "важкої втрати" (смерть близької людини). У цьо­му випадкові допомогою для людини є групи "важкої втра­ти". Така група є тим "безпечним сховищем", де можна бути самим собою серед людей, які тебе розуміють і співчувають тобі. Якщо людина знаходить місце, де вона може виразити своє горе і печаль без осудження зі сторони інших, це може звільнити її від важких переживань і мати важливий тера­певтичний результат.

Одним із методів соціально-психологічної допомоги старі­ючим людям є клубна робота. Клуби для старих людей почали з'являтися після Другої світової війни. У деяких соціальних службах може нараховуватися декілька таких клубів: "Любителі романсів", "Просвіта", "Любителі тварин" та ін. Завдання клу­бу - задовольнити різноманітні духовні потреби його учасників.

Оптимальна кількість членів клубу - 40-50 чоловік. Деякі клуби видають членські квитки і збирають членські внески. Таємним голосуванням вибирається правління клубу (6-7 чол.). Клуб повинен налагодити зв'язок з місцевою громадсь­кістю, вибирати різні форми співробітництва. Одночасно він

може стати центром, де вирішуються різноманітні питання, що стосуються лпдей літнього віку.

Програма занять спланована і пристосована до потреб ста­ріючих людей. Найбільш популярними формами занять є просвітницькі лекції, зустрічі з цікавими людьми, колективне читання книг і журналів, робота різних гуртків (театрального, вокального, в'язання та ін.) Велика увага приділяється туриз­му, організації екскурсій.

Залучення людей літнього віку до діяльності клубів, може, безперечно, принести оздоровчий ефект, оскільки в процесі спілкування відновлюються навички і інтерес, створюється пев­не соціальне середовище, змінюються особистісні установки, виникає більш оптимістичне сприйняття себе й інших. По-іншо­му, у даному випадку має місце "ефект групи".

В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного пере­бування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяль­ності й соціальної активності, є територіальні центри соціаль­ного обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення. До скла­ду територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох):

1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо, (створюється для обслуговування не менше як 80 одиноких непрацездатних громадян, які потребують побутової, медико-соціальної допомоги в домашніх умовах за висновками лікарів закладів охорони здоров'я);

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (створюється у разі необхідності та за наявності не менше ніж 500 осіб малозабезпечених непрацездатних громадян, які потребують, за актами обстеження

матеріально-побутових умов проживання, грошової та різних видів натуральної допомоги);

3) відділення соціально-побутової реабілітації (створюється для забезпечення не менше як 30 відвідань на день з метою проведення соціально-оздоровчих заходів, соціально- психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, дозвілля тощо);

4) відділення медико-соціальної реабілітації (створюється за наявності 50 відвідань на день або 25 ліжко-місць для про­ведення медико-соціальної реабілітації одиноких грома­дян похилого віку шляхом використання медичних, пси­хологічних, соціальних методів реабілітації);

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання (створюється за наявності не менше як 10 одиноких непрацездатних громадян, які втратили рухову активність, не можуть обслуговувати себе самостійно, потребують постійного стороннього догляду, надання побутової і медичної допомоги);

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медично­го обслуговування (будуються в разі необхідності для полшшен-ня умов проживання та соціально-побутового і медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян);

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.

У разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватися інші підрозділи, дільниці, діяльність яких спрямована на соціальний захист не­працездатних громадян.

Основні завдання територіального центру:

¨ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які по­требують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представ-

никами закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

¨ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непра­цездатним громадянам.

Стаціонарне обслуговування громадян похилого віку здійснюється в будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни та праці. Основним завданням будинку-інтернату є забез­печення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги особам, які потребу­ють стороннього догляду і допомоги. Переважне право на влаш­тування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інва­ліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо останні з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, за умови 100-відсотко-вого відшкодування будинкові-інтернату витрат на їх утримання. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни та праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців як на загальних підставах, так і на платній основі.

Проблема перебування людей похилого віку у будинках-інтернатах досить складна і потребує значної уваги зі сторони суспільства. Практика підтверджує актуальність установки ООН на те, щоб дозволити жити старіючим людям у власних сім'ях, адже в будинках-інтернатах людина старшого віку по­трапляє в складну ситуацію: з однієї сторони, різка зміна оточу­ючої обстановки, з іншої - перехід до колективного життя, не-

обхідність підкорятися встановленому порядку, страх втрати незалежності. Це посилює нестійкість нервово-психічного стану, служить причиною пригніченого настрою, невпевненості в собі, своїх діях, негативно позначається на стані здоров'я. Тому соціальні працівники повинні спрямовувати свої зусилля на підтримку проживання людей старшого віку в домашніх умовах.

4. Робота зі старими людьмизавжди вважалась і вважається скрізь однією з найбільш важких у психологічному плані. Ось чому соціальні працівники повинні мати універсальну підготовку щодо всіх аспектів похилого та старечого віку, усвідомлювати величез­ну кількість психологічних, психопатологічних, соматичних, мо­рально-етичних проблем, які виникають у людей цього вікового періоду. Слід розуміти, що населення старших вікових періодів -це група, яка характеризується широким спектром внутрішніх відмінностей. Важливо не зміщувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу із розривом не більше, ніж 5-10 років. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі необхідне визначення динаміки зростання чи­сельності осіб віком від 75 років і старших, а не загального збільшення числа людей віком від 55 років. За даними досліджень, 80% осіб, старших 75 років, - найбільш безпомічні люди і вони потребують повної сторонньої допомоги й обслуговування.

Для людей, які працюють з людьми старшого покоління, важливо враховувати, що старі люди мають різноманітний жит­тєвий досвід - це їх відмітна риса. Тому слід орієнтуватися у наявних індивідуальних можливостях конкретної особистості. У молодого і середнього покоління є різноманітні уявлення, якими мають бути дідусі і бабусі, як вони повинні себе пово­дити, що їм краще робити чи не робити. Соціальному праців­нику під час взаємодії з старими людьми слід звільнитися від цих уявлень і звернути всю свою увагу на те, що сама стара людина вважає для себе важливим. Пріоритетними напрямами роботи з людьми літнього і старого віку є надання соціальної підтримки і зміцнення у них відчуття компетентного функціонування. У роботі з цією категорією людей бажаними і необхі­дними для спеціаліста вважаються такі якості:

¨ справжня, щира повага до старості;

¨ позитивний досвід життя зі старими людьми;

¨ здатність і бажання навчитися чому-небудь у старих людей;

¨ переконання, що останні роки життя можуть бути досить наповненими;

¨ терпіння;

¨ знання психологічних і соціальних особливостей ста­рих людей;

¨ здатність протистояти стереотипам і міфам про старих людей;

¨ здорові установки у ставленні до власної старості.

Працівник соціальної сфери повинен враховувати, що психі­ка старих людей нестійка і для них властива є часта роздратованість. Соціальному працівникові необхідно оволодіти мистец­твом спілкування зі старою людиною, адже в протилежному випадкові можуть виникнути міжособистісні непорозуміння і навіть неприхована ворожість один до одного. Оволодіння навич­ками спілкування із старою людиною - непросте завдання. Крім вміння вислухати її, необхідно в той же час зібрати і об'єктивну інформацію про неї, проаналізувати і оцінити ситуацію, в якій вона знаходиться, визначити, у чому полягають об'єктивні труд­нощі старої людини, а що є результатом суб'єктивних пережи­вань. Важливо не_ч дозволити старій людині бути головною в бесіді і в подальших контактах. Слід досить доброзичливо пе­реводити бесіду в необхідне для соціального працівника русло. Суттєвим є вміння гідно завершити бесіду, не образивши ста­ру людину і переконавши її своєю поведінкою, що всі її пробле­ми будуть враховані і по можливості задоволені.

Найвищим показником професіоналізму соціального пра­цівника є довіра старої людини, сприйняття його порад, вміння спеціаліста спрямувати людину похилого віку на самостійне вирішення особистих проблем.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні проблеми людей старшого віку.

2. Проаналізуйте теорії старіння.

3. Назвіть компоненти соціального захисту людей літнього та старого віку.

4. Обґрунтуйте принципи роботи з людьми літнього та ста­рого віку.

5. Проаналізуйте технології роботи з людьми літнього та старого віку.

Практичні завдання

1. Праналізуйте технологію соціальної роботи з людьми по­хилого віку.