Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання - це складне утво­рення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціаль­но-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції»- положення школя­ра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльніс­тю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю - учбовою (О.К. Любчук).

Психологічній готовності дітей до шкільного навчання присвячені роботи Г. Віцлака, О.В. Запорожця (1905- 1981), В.К. Котирло (1931 -1991), С.О. Ладивір, Н.А. Побірченко, О.В. Проскури, Н.Ф. Скрипченко (1931-1996) та ін.

Психологами і педагогами було запропоновано багато методів ви­значення шкільної зрілості. До таких методик відноситься Йірасека тест шкільної зрілості. Цей тест включав три завдання: а) малювання фігури людини; б) наслідування писемним буквам; в) змальовування груп крапок.

На основі цього та інших тестів були створені інші тести для ви­значення готовності дитини (переважно із 6 років) до навчання. Так, О.В. Скрипченком і Н.Ф. Скрипченко були розроблені завдання для ви­значення готовності дитини шести років до навчання. При розробці дея­ких із цих завдань були адаптовані тести, розроблені німецьким психоло­гом Г. Віцлаком. (Див. Початкова школа, 1978, №10).

Вступ дитини до школи

Вступ дитини до школи - важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності вчитися у школі. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну ді­яльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення шко­лярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в ро­боті тощо. Відбуваються зміни у соціальному статусі дитини, вона, за словами Л.С. Виготського, „втрачає дитячу безпосередність".

Успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним конт­ролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають ви­моги школи, вчителя. Вони поширюються значною мірою і на позашкіль­ний час (виконанням дітьми домашніх завдань).

Учні по-різному реагують на вимоги вчителя. Це залежить від особ­ливостей їхньої індивідуальної готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно цим вимогам, інших вимоги гальмують і викликають у них надмірну стриманість, деякі не прийма­ють вимог і навіть намагаються діяти всупереч їм.

Все життя дитини починає перебудовуватись і часто визначається, на­скільки вона успішно виконує вимоги учителя, навчається.

Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять основи для контакту з учителем та однокласника­ми. Звідси стає зрозумілою вся важливість індивідуального підходу до дітей у керуванні процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регулятора­ми їх поведінки.

Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшо­го школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання його дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, відповідальність за виконання навчальних завдань.

О

Вікова і педагогічна психологія

V. Молодший шкільний вік

Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, коли вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оціню­ється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особис­тість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий). Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення до­сягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спону­кає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінюваль­ні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і результати учбової роботи.

Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами, показав, що застосування тільки оцінних суджень позитив­но позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міц­ніша настанова вчитися не заради високого балу, а заради знань, швид­ко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється невимушена трудова атмосферна. Однак це не означає, що треба відмо­витися від вживання оцінок. Йдеться про те, щоб подальшими дослі­дженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання.