Технології взаємодії суспільних інституцій у процесі здійснення соціально-педагогічної підтримки дітей вулиці

Політика держави щодо соціального захисту безпритульних та бездоглядних дітей ґрунтується на положеннях Законів України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про охорону дитинства», Указів Президента України «Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки», «Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005роки», «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». У цілому ця сфера соціального захисту регулюється близько 15 нормативно-правовими актами. Урядом затверджено ряд загальнодержавних програм, що мають вирішити проблему дитячої безпритульності. Зокрема, нещодавно затверджено «Програму профілактики дитячої злочинності та безпритульності на 2007-2009роки», «Програму подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки».

Створена в Україні система підтримки дітей вулиці передбачає діяльність і співпрацю таких установ та організацій:

-служби у справах дітей;

-центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; -загальноосвітні школи;

-клуби за місцем проживання;

-кримінальна міліція у справах неповнолітніх; заклади охорони здоров'я;

-притулки для неповнолітніх;

-центри соціально-психологічної реабілітації;

-громадські організації.

Служби у справах дітей відповідно до поставлених перед ними завдань розроблюють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання та подолання безпритульності та бездоглядності неповнолітніх. Як показує практика, робота служб зводиться до виявлення та обліку неблагополучних сімей, у разі потреби вилучення дітей з цих сімей, позбавлення батьківських прав, влаштування неповнолітніх до спеціальних установ, прийомних сімей. Служби у справах дітей можуть створювати притулки для неповнолітніх, їм підпорядковуються центри соціально-психологічної реабілітації.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) здійснюють соціально-реабілітаційні заходи ти відновлення соціальних функцій, психічного та фізичного стану дітей, які зазнали жорстокості, насильства, ЦСССДМ проводять вуличну роботу, яка передбачає організацію масових, колективних та групових форм виховної роботи на вулиці. Іншими словами, це організація продуктивного дозвілля, у процесі якого здійснюється формування здорового способу життя, розкриття творчих навичок та здібностей. Важливим напрямком роботи ЦСССДМ у підтримці «дітей вулиці» є створення на базі притулків для неповнолітніх консультативних пунктів, шкіл соціальної адаптації, проведення соціально-психологічних тренінгів, культмасових благодійних акцій, а також надання організаційно-методичної допомоги педагогічному колективу притулку. Спеціалісти ЦСССДМ готують волонтерів до роботи з «дітьми вулиці».

Центри соціальних служб тісно співпрацюють з соціальними педагогами загальноосвітніх закладів. Спільно вони проводять різноманітні заходи по формуванню здорового способу життя. Соціальні педагоги шкіл ведуть облік неблагополучних сімей, дітей з девіантною поведінкою, що дозволяє скласти соціальний паспорт мікрорайону. Така інформація може бути корисною і необхідною для служб у справах дітей, ЦСССДМ. Залежно від проблем дітей соціальний педагог виконує посередницьку функцію, направляючи неповнолітніх до відповідних установ та організацій.

Клуби за місцем проживання займаються організацією дозвілля молоді. Вони залучають дітей до творчості, діяльності за інтересами.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх займається профілактикою і розкриттям злочинів. Працівники кримінальної міліції самостійно або спільно з центрами соціальних служб для сім'ї дітей та молоді, службами у справах дітей та управлінням освіти проводять рейди «Діти вулиці», «Вокзал», «Підліток», «Жебракування», в ході яких виявляються та затримуються діти, що залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади. Після затримання безпритульної чи бездоглядної дитини кримінальна міліція з'ясовує місце її проживання, причини бродяжництва. Замелено від обставин неповнолітнього можуть повернути до сім'ї, інтернату, доставити у притулок або до приймаль-иика-розподільника.

Майже у кожної безпритульної дитини спостерігаються серйозні проблеми зі здоров'ям. Тому неповнолітній, потрапляючи до установи соціальної реабілітації, спочатку перебуває у карантинній групі, де лікарі закладу проводять його обстеження та лікування, а у разі потреби направляють до місцевих закладів охорони здоров'я на стаціонарне лікування.

Соціально-педагогічна підтримка дітей вулиці здійснюється безпосередньо у притулках для неповнолітніх та центрах соціально-психологічної реабілітації.

У притулку для неповнолітніх згідно з «Типовим положенням про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх» дитина може перебувати не більше 90 діб. За цей час неповнолітньому надається медична, психологічна, соціально-педагогічна, юридична допомога, визначається подальше місце перебування дитини. У притулках формуються групи за статевою ознакою та віковим критерієм. Таким чином, утворюються групи хлопчиків, дівчаток підліткового віку та дітей дошкільного віку кількістю в середньому по 10 чоловік.

При цьому не враховується один із головних, на нашу думку, критеріїв - місце попереднього перебування дитини. На цим критерієм вихованців притулку умовно можна поділити на дітей, що перебували в сім'ї до того, як потрапили до соціального притулку, та дітей, що перебували на вулиці. Це зовсім різний контингент неповнолітніх, який вимагає різних підходів у роботі. Програма реабілітації вихованця притулку, яка має складатися спеціалістами, повинна включати як індивідуальну, так і групову форми роботи. Перебування дітей двох означених категорій разом, їхнє тісне спілкування може бути небезпечним. Адже це приводить до явища «соціального інфікуванмня», коли діти з вулиці «заражають» дітей, що до притулку перебували в сім'ях, потягом до вільного життя, демонструючи особливості вуличної культури та розповідаючи про переваги їхнього вибору.

Незважаючи на комплексний характер реабілітаційних заходів, що надає притулок вихованцям, робота цих закладів є недостатньо ефективною. Про це свідчить той факт, що 27% з опитаних дітей-бродяг перебували у притулках по 2-3 рази, 15% дітей - від чотирьох до дев'яти разів, десять разів і більше - 14%. Причиною такої ситуації є невідпрацьований механізм взаємодії з середовищем, до якого направляють дитину з притулку, не здійснюється соціальний супровід вихованця.

Отже, технологія надання допомоги неповнолітньому у притулку має незавершений характер, оскільки досягнуті у процесі виховання в закладі результати не закріплюються в майбутньому. У біологічній сім'ї чи інтернатному закладі, куди направляють дитину після притулку, не створюються належні соціально психологічні умови для перебування дитини, і вона знову тікає на вулицю.

З метою уникнення повторного перебування неповнолітніх у притулках і налагодження системи допомоги дітям вулиці з 2004 року почали створюватися центри соціально-психологічної реабілітації дітей. Згідно з «Типовим положенням про центр соціально-психологічної реабілітації дітей», це заклади соціального захисту, що створюються для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги (п. 3). Тривалість перебування дитини у центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією, але цей термін має бути не більше 9 місяців у разі стаціонарного перебування та 12 місяців - денного перебування. Прийняття дитини до закладу здійснюється за висновком психолого-медико-педагогічної комісії на підставі направлення служби у справах дітей і за клопотанням органів опіки та піклування, управління освітою, у справах сім'ї, молоді та спорту, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, притулків, батьків. У разі особистого звернення дитини до центру її направляють до притулку.

Діяльність центрів соціально-психологічної реабілітації не виключає роботи притулків, а навпаки - передбачає їх взаємодію. Однак, як показала практика, притулки для неповнолітніх реорганізовуються в центри соціально-психологічної реабілітації дітей.

Суттєву допомогу державним структурам у роботі з дітьми вулиці надає діяльність громадських та інших недержавних організацій, а також підтримка з боку міжнародних організацій, які опікуються цією проблемою в Україні. Міжнародні організації ЮНІСЕФ, «Карітас», («європейський Рух», «Надія і житло для дітей», «Отчий дім», «Лікарі світу - СІЛА», Міжнародне товариство прав людини, а також зарубіжні благодійні організації «СОС-Кіндердорфінтернешнл» (Австрія), «Надії дітей» (Швеція), Німецько-Польсько-Українська Спілка Східної Європи реалізують та сприяють впровадженню проектів допомоги безпритульним та бездоглядним дітям в Україні.

Основною метою діяльності громадських організацій, які здійснюють підтримку «дітям вулиці», є всебічна підтримка дітей у кризових ситуаціях, надання соціально-психологічні реабілітації в недержавних притулках та центрах і психологічної реабілітації; надання житла, харчування, одягу; оздоровлення в літніх таборах. Серед таких організацій можна виділити групу організацій, які вивчають проблему безпритульності на інформаційно-аналітичному рівні, виконують соціологічні дослідження, опитування з метою пошуку ефективних практичних форм та методів роботи з цією категорією дітей та їхніми родичами. Однак, відсутність співробітництва з відповідними державними структурами на місцях та на національному рівні не сприяє організації ефективної підтримки «дітей вулиці».

Останнім часом помітну роль у вирішенні проблеми безпритульних неповнолітніх в Україні відіграють засоби масової інформації. Телевізійні програми «Дитяча пошукова служба», «Милосердя», що створені телерадіокомпанією «Надзвичайні новини», і програма «Без табу» не лише висвітлюють проблему, а й сприяють влаштуванню долі кожної конкретної дитини, яка опинилася в кризовій ситуації.

Незважаючи на роботу, що проводиться на державному та місцевому рівнях, взаємодію державних і громадських установ, це не вирішує проблему дитячої безпритульності та бездоглядності. Феномен «дітей вулиці» залишається гострою проблемою нашого сьогодення. Проаналізувавши систему допомоги безпритульним та бездоглядним дітям, ми побачили, що у цьому напрямку здійснюються в основному реабілітаційні заходи. Але, як відомо, проблему краще попередити, ніж вирішувати. На нашу думку, допомога дітям вулиці не буде ефективною, якщо в цій системі відсутня важлива первинна ланка - інституція, яка здійснює соціально-педагогічну профілактику дитячої безпритульності та бездоглядності.

Зазначимо, що соціально-педагогічна профілактика безпритульності неповнолітніх - це система заходів, спрямована на вивчення особливостей розвитку та виховання неповнолітніх, умов їхнього виховання та навчання, причин аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, що призводить до безпритульності, та використання отриманих знань у діяльності щодо попередження поширення безпритульності неповнолітніх. Причому, у сучасній практиці виділяють первинну, вторинну та третинну профілактику.

Первинна профілактика має інформаційний характер, так як спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Вторинна профілактика має на меті виявлення негативних змін у поведінці людини, обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Третинна профілактика - це комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, до суспільно корисної діяльності.

Здійснений нами аналіз надання допомоги «дітям вулиці» свідчить про те, що робота в основному зводиться до здійснення заходів третинної профілактики (реабілітації), що реалізується у державних та недержавних закладах, таких як: притулки для неповнолітніх, центри соціально-пспхологічної реабілітації, центри допомоги дітям, що опинились у складній життєвій ситуації, центри соціальної реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків, центри тимчасове перебування дітей та ін. Однак, вирішення проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності має розпочинатись із заходів первинної і вторинної профілактики цього явища. Тому актуальним є питання створення інституції, яка має займатися профілактикою дитячої безпритульності. В Україні робляться перші кроки по створенню відповідних центрів.

Першочерговою ланкою в системі допомоги безпритульним та бездоглядним дітям має стати Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми. Цей заклад повинен виконувати функції координатора діяльності різних суспільних інститутів. у процесі надання соціально-педагогічної допомоги дитині. Він має підпорядковуватися службі у справах дітей, взаємодіяти із закладами охорони здоров'я, загальноосвітніми закладами, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, ЦСССДМ, клубами за місцем проживання, громадськими організаціями та ін. Підтвердженням цього є мета і зміст діяльності центру соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці, створеного в місті Чернігові.

Проблема дитячої бездоглядності та безпритульності залишається актуальною для всіх регіонів нашої держави. Зокрема, за офіційними даними, на Чернігівщині кількість таких дітей станом на 01.01.2008 р., становила 2775 осіб. Абсолютна більшість із них (2157 дітей або 77,7%) належать до категорії соціальних сиріт, тобто сиріт при живих батьках, які з різних причин не дбають про власних дітей. Зауважимо, що тут не врахована специфічна категорія дітей групи соціального ризику щодо дитячої безпритульності та бездоглядності.

Завдяки об'єднанню зусиль представництва організації «Лікарі світу - СІЛА» в Україні, Міністерства України у справах сім'ї, молоді і спорту, служби у справах дітей Чернігівської облдержадміністрації, Чернігівської міської ради та Деснянської районної ради у місті Чернігові у квітні 2007 р. в Чернігові було відкрито Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці. У 2009 р. Центр перейде на утримання місцевого бюджету і стане першим в Україні прототипом державних установ вуличної роботи з безпритульними й бездоглядними дітьми, що створюватимуться в рамках Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки.

З клієнтами центру працює мультидисциплінарна команда фахівців, яка складається з чотирьох соціальних працівників, двох медиків, психолога, педагог-вихователя та менеджера. Вони надають клієнтам Центру різноманітні соціальні послуги, а за потреби перенаправляють їх до широкої мережі організацій-партнерів. Протягом року діяльності Центру в ньому отримали соціальну, медичну, психологічну допомогу 200 дітей. Причому, 29 дітей-клієнтів вдалось перемістити у більш стабільні та сприятливі умови проживання: чотирьох підлітків було влаштовано на навчання до професійно-технічних училищ, трьох безпритульних дітей направлено у притулок для дітей, двох бездоглядних дітей - у Центр соціально-психологічної реабілітації, у 20 випадках досягнуто покращення піклування з боку біологічних батьків.

Основною метою діяльності центру соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці є надання первинної соціально-психологічної та першої медичної допомоги бездоглядним та безпритульним неповнолітнім. Центр має сприяти реабілітації, соціальній адаптації та подальшому життєвлаштуванню дітей вулиці.

Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці виступає проміжною ланкою між вуличним життям та інжерненням до сім'ї (біологічної або опікунської) чи соціального закладу на більш тривалий термін перебування, вилучення дітей до центру відбувається завдяки впровадженню інноваційного методу соціальної роботи - вуличної роботи або аутрич-роботи. Такий вид діяльності передбачає ниянлення безпритульних та бездоглядних дітей безпосередньо в середовищі їх проживання, встановлення з ними докірливих стосунків. Важливим етапом в організації вуличної аутрич-служби є картування території, тобто визначення місць проживання та проведення часу бездоглядних ги безпритульних дітей

Вулична робота з безпритульними та бездоглядними неповнолітніми починається зі збору інформації про дитину, простеження причин виходу на вулицю з метою складання індивідуальної програми допомоги. Наступними кроками є відновлення відносин співпраці з угрупуваннями вуличних дітей («тусовками», «сайтами»), надання їм різноманітних послуг, індивідуальна робота з дитиною щодо вибору власного майбутнього . Головним завданням вуличної соціальної роботи з безпритульними дітьми є сприяння у формуванні мотиваціїна повернення до сім’ї, на активну позицію у вирішенні власної долі. Враховуючи специфіку цього виду соціальної вуличної роботи, слід зазначити, що вона має орієнтуватися на довгострокову стратегії допомоги дітям вулиці.

Залучивши безпритульну чи бездоглядну дитину до Центру, з нею починає працювати вся команда закладу. Робота базується на ведення випадку, коли за конкретним клієнтом закріплений соціальний працівник, який координує діяльність всієї команди. В першу чергу неповнолітнього оглядає лікар, у разі потреби надає медичну допомогу чи направляє до стаціонарного відділу лікарні, якщо в межах Центру лікування неможливе. Педагог-вихователь спостерігає за дитиною у процесі ігрової діяльності. Таким чином проводиться діагностика за участю різних спеціалістів Центру.

Раз на тиждень відбувається засідання консиліуму Центру за участю менеджера, соціального працівника, що відповідає за випадок, психолога, педагога-вихователя аутрич-працівника та медика. Іноді проводяться відкриті консиліуми, на які запрошуються представники шкіл ЦСССДМ, служби у справах дітей. На консиліумі спеціалістів розглядається конкретний випадок, а команда вирішує яка допомога необхідна клієнтові, відповідно вибудовується стратегія допомоги та етапи її здійснення. Причому, команда спеціалістів намагається залучати до співпраці батьків дітей-клієнтів Центру чи осіб, що їх замінюють. Однак, цей напрямок роботи недостатньо розвинений.

Часто сім’ї рекомендується допомога психолога, яка має добровільний характер взаємодії. Для організованості співпраці з батьками –клієнтами Центру з ними підписується відповідна угода. Ступінь складності проблеми визначає тривалість роботи з клієнтом. Критерієм ефективності роботи вважається нормалізація взаємин дитини з родичами, по можливості повернення дитини в сім’ю, школу чи влаштування до іншого закладу соціального захисту (притулка для дітей, Центру соціально-психологічної реабілітації). Якщо робота виходить за рамки роботи Центру, то її переадресовують до партнерських організацій.

Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці поки що діє як громадська організація, тому не має прав та законних повноважень на деякі види діяльності, такі як відвідування сім’ї, хоча у багатьох випадках подібні заходи необхідні. Представник Центру може відвідати сім’ю лише за участю спеціалістів ЦСССДМ чи Служб у справах дітей.

Найбільше діти вулиці потребують задоволення основних потреб – харчування, проведення санітарно-гігієнічних процедур. Тому у Центрі організовуються обіди, обладнано ванну кімнату.

Спеціалісти Центру, крім індивідуальних бесід, психологічної допомоги займаються організацією дозвілля неповнолітніх. Діти, що відвідують Центр залучаються до різних видів діяльності. У закладі діють гуртки, є куточок художньої літератури, телевізор, музичний центр. Педагог-вихователь проводить різноманітні ігри, диспути. Також, у Центрі є традиція проведення свят, під час підготовки до яких виявляються дитячі таланти.

Досягти результатів у соціальній роботі з дітьми вулиці не зовсім легко, оскільки, як правило, вони проявляють надмірну замкнутість, настороженність, неприйняття соціально-педагогічних впливів. Робота з ними потребує неабиякого терпіння, такту і гнучкості, усвідомлення того, що результати будуть очевидні не відразу. Лише довготривале цілеспрямоване спілкування з ними, включення їх у процес самореалізації приведуть до змін у їх побуті, соціальному існуванні.

Отже, проблема бездоглядності та безпритульності у дитячо-підлітковому середовищі на сьогодні досить актуальна для України. Масштаби соціального сирітства, втрата сім'ями своїх виховних функцій, що є основними передумовами виходу дитини на вулицю, зростають. Можна відмітити значні кроки щодо подолання безпритульності, допомоги цій категорії дітей як з боку держави, та і з боку громадських організацій, засобів масової інформації. Однак існуюча система і механізми взаємодії окремих її елементів не є дієвими, адже на низькому рівні організації знаходиться профілактична робота у цій сфері, робляться лише перші кроки щодо становлення соціально-профілактичної системи допомоги дітям вулиці.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Автомонов П.П., Жогло Л.В. Діти вулиці: проблеми та профілактика // Практична психологія та соціальна
робота. - 1998. - №8. - С. 22-26.

2. Гребиниченко Р.В. Взаємодія органів виконавчої влади, установ та організацій у роботі з «дітьми вулиці» //Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №1. С. 85-87.

3. Гоголева А.В. Беспризорность. Социально-психологические и педагогические аспекты. - М., 2004.

4. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. -К.: ДЦССМ, 2003.

5. «Діти вулиці»: Психолого-педагогічні аспекти роботи з «дітьми вулиці» / Упоряд. О.В.Безпалько.— К., 1999.

6. Дети социального риска и их воспитание. Учеб.-метод, пособие / Под науч. ред. Л.М.Шипицьшой. - СПб.: Издательство «Речь», 2003.

7. Зикратов В. Дисфункцианальная семья как предмет и обьект исследования социальной педагогики // Соціальная педагогика. - 2006. - №1. - С. 41-50. Лебедєва І. Актуальність профілактики безпритульності неповнолітніх у соціально-педагогічній теорії і практиці: соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю // Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2005. - №2. - С. 33-38.

8. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей: тематична державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2003 року. - К., 2004.

9. Система захисту дітей від жорстокого поводження: Навч.-метод, посібник / За ред.: К.Б.Шевченко, І.М.Трубавіної. - К.: Держсоцслужба, 2005.

10. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. - К.: Цент навчальної літератури, 2004.

11. Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей // Нормативні матеріали для забезпечення діяльності закладів соціального захисту дітей. - К., 2005.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте визначення дефініцій «діти вулиці», «безпритульні», «бездоглядні діти».

2. Які основні причини поширення дитячої безпритульності та бездоглядності? Відповідь обґрунтуйте.

3. Які типи дисфункціональних сімей ви знаєте? Яким чином вони впливають на втечі дітей із дому?

4. Охарактеризуйте діяльність соціальних інституцій, які надають допомогу дітям вулиці. Зобразіть схематично взаємодію цих інституцій.

5. Яка мета та основні завдання діяльності Центру соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці?

Глава 12.