Виховання культури самоосвіти і формування загальнонавчальних умінь – основа розвитку менталітету учнів
Самоосвіта –це специфічний вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби, або вдосконалює свої здібності, якості та властивості.
Самоосвіта – це самостійне керування розвитком власної особистості, це такий вид навчання, цілі, зміст, умови і засоби якого залежать від самої людини. Він потребує праці, наполегливості в його реалізації. Оптимального рівня самоосвіта досягає тоді, коли вона перетворюється на постійну життєву потребу людини, основу її освіти на протязі всього життя, основу її поведінки та образу життя.
Сучасна дидактика вважає самоосвіту вищім етапом навчання. Підготовка молоді до самоосвіти проходить такі етапи:
· адаптація, що реалізується в основному школою;
· інтеграція навчання з самоосвітою;
· самостійна робота, пов’язана з творчістю
На першому етапі (адаптаційному) виключне значення має уміння читати. Швидке читання спирається на точне ідентефікування та пізнавання слів, зростання запасу слів та понять, що сприяє розумінню тексту, а також формуванню мотивації до читання.
Картина другого етапу (інтеграції) у різних людей протікає по-різному: відомі творці у дитячому віці, але зустрічаються і випускники шкіл, що ще не подолали адаптаційного етапу.
Прийоми самоосвіти:
1. Читання та вивчення літератури.
2. Слухання тексту та дискутування.
3. Здобуття знань з інших джерел.
4. Письмова розробка проблем.
5. Участь в культурному житті.
6. Складання розгорнутих чи коротких анотацій монографій, статей.
7. Підготовка наукових доповідей і повідомлень.
8. Проведення наукових досліджень.
Уміння самостійно вчитися – це тільки один бік процесу самоосвіти. Ще дуже важливо – мати бажання працювати над собою. Його причини в кожному випадку різні. На початковій стадії – це частіше за все утилітарні мотиви. Але потім настає черга безкорисливої жаги знань.
Питання для самоконтролю:
1. Чому процес навчання визначається як двобічний?
2. У чому сутність діяльності в цьому процесі вчителя? Учня?
3. Що дозволяє характеризувати процес навчання як спеціально організовану пізнавальну діяльність?
4. Що гарантує досягнення мети навчання?
5. Як реалізуються функції навчання?
Резюме:
1. Процес навчання як спеціально організована пізнавальна діяльність є двобічним процесом, який охоплює:
а) викладання (діяльність учителя), дидактичне проектування, організацію керування цим процесом, оцінювання навчальних досягнень школярів, корекцію навчання;
б) учіння (діяльність учня): усвідомлення мети навчання, сприйняття, розуміння матеріалу, закріплення, застосування знань, умінь і навичок, самоконтроль, що вимагає від учня виконання певних дій (роботи з підручником, складання конспектів, відповідей на запитання, розв’язання задач, виконання вправ та ін.). Отже, процес навчання забезпечує освіту, виховання і розвиток особистості школяра.
2. Успішність навчання визначається мотивацією навчальної діяльності, характером співробітництва вчителя і учнів (педагогіка співробітництва).
3. Результативність навчання здебільшого визначається реалізацією принципів навчання, які випливають як із закономірностей навчання, так і потреб суспільства до формування особистості. Тому принципи виступають як необхідні умови, які сприяють підвищенню якості педагогічної діяльності. У педагогічному процесі принципи навчання виступають не окремо, а в тісному взаємозв’язку, що створює цілісну систему забезпечення ефективності навчання.
Розділ 2.2. Зміст освіти як соціокультурне явище
Зміст
1. Поняття про зміст освіти, його історичний характер.
2. Теорії формування змісту освіти.
3. Принципи та критерії відбору змісту освіти.
4. Характеристика елементів змісту освіти.
5. Документи, що визначають зміст освіти.
6. Основні напрямки вдосконалення змісту освіти в умовах становлення української національної школи.
Ключові слова:зміст освіти, теорія формальної освіти, теорія матеріальної освіти, прагматична освіта, національний компонент змісту освіти, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет.