Підсумкове тестування. Модульний контроль
ПОТИЖНЕВЕ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА
| Тиждень/ Дата | Діяльність студента |
| 1-й тиждень | |
| Завдання на тиждень. | Модуль 1. Розділ 1.1, 1.2 - коментарі: прочитати, законспектувати, дати відповіді на питання розділу. Виконати завдання до практичних занять |
| Понеділок вівторок | 1. Отримання доступу до навчальних матеріалів. 2. Розділ 1. 1 3. Консультації з розділу1.2 |
| середа | 1. Розділ 1. 2 2. Консультації з розділу 1.2 3. Одержання завдань до практичних занять 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 |
| четвер | 1. Підготовка матеріалів зо завдань практичного заняття 1.2.1, 1.2.2 |
| п’ятниця | 1. Надіслати практичне заняття1.2.1 2. Підготовка завдань до практичного заняття 1.2.2 3. Консультації з розділу |
| субота | 1. Надіслати практичне заняття 1.2.2 |
| неділя | |
| 2-й тиждень | |
| Завдання на тиждень. | Модуль 1. Розділ 1.3. Коментарі: прочитати, законспектувати, дати відповіді на питання розділу. Опрацювати теоретичний матеріал з теми Виконати завдання до практичних занят 1. Підготовка завдань до практичного заняття 1.3.1 |
| Понеділок вівторок | Розділ .1.3 Одержання доступу до навчальних матеріалів.. |
| середа | 1. Одержання завдань до практичних занять 1.3.1, 2. Консультації з розділів. |
| четвер | 1.Підготовка завдань до практичного заняття 1.3. 1 2. Консультації з розділу. |
| п’ятниця | 1.Підготовка завдань до практичного заняття 1.3. 1 2. Консультації з розділу |
| субота | 1. Надіслати практичне заняття 1.3.1. |
| неділя | |
| 3-й тиждень | |
| Завдання на тиждень. | Модуль 1. Розділ 1.4 Коментарі: прочитати, законспектувати, дати відповіді на питання розділу. Опрацювати теоретичний матеріал з теми Виконати завдання до практичних занять |
| понеділок | 1. Одержання доступу до навчальних матеріалів. Розділ1.4 |
| вівторок | 1. Одержання завдань до практичних занять 1.4.1 2. Консультації з розділу. |
| середа | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 1.4.1 2. Консультації з розділу. |
| четвер | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 1.4.2 2. Консультації з розділу |
| п’ятниця | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 1.4.2 |
| субота | 1. Надіслати практичне заняття 1.4.2 |
| неділя | |
| 4-й тиждень | |
| Завдання на тиждень. | Модуль 1. Розділ 1.5 Модуль 2 Розділ 2.1. Коментарі: прочитати, законспектувати, дати відповіді на питання розділу. Опрацювати теоретичний матеріал з теми Виконати завдання до практичних занять до четверга |
| понеділок |
|
| вівторок | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 1.5.1 2. Консультації з розділу. |
| середа | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 1.5.2 2. Надіслати практичне заняття 1.5.1. 3. Консультації з розділу. |
| четвер | 1. Надіслати практичне заняття 1.5.2. |
| п’ятниця | Тестування. Тест 1. 1. Модуль 2. Розділ 2.1. 2. Консультації з розділу |
| субота | 1. Модуль 2. Розділ 2.1. 2. Консультації з розділу У випадку необхідності покращення результатів тестування, повторно опрацювати матеріали модуля для перескладання |
| неділя | |
| 5-й тиждень | |
| Завдання на тиждень | Модуль 2. Розділи 2.2., 2.3 Підготувати й надіслати до п’ятниці практичне заняття 2.2.1. |
| понеділок | 1. Одержання доступу до навчальних матеріалів. 2. Одержання теми дискусії. 3. Розділ 2. 2. 4. Консультації до розділу. |
| вівторок | 1. Одержання завдань до практичного заняття 2.2.1 2. Консультації з розділу. |
| середа | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.2.1 2. Консультації з розділу. |
| четвер | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.2.1
|
| п’ятниця | 1. Надіслати практичне заняття 2.2.1 2. Розділ 2.3
|
| субота | 1. Одержання завдань до практичного заняття 2.3.1 2. Консультації з розділу |
| неділя | 1. У випадку необхідності покращення результатів тестування, повторно опрацювати матеріали модуля для перескладання |
| 6-й тиждень | |
| Завдання на тиждень | Модуль 2. Розділ 2.4. Підготувати й надіслати до п’ятниці практичне заняття 2.4.1. |
| понеділок | 1. Одержання доступу до навчальних матеріалів. 2. Розділ 2. 4. 5. Консультації до розділу. |
| вівторок | 1. Одержання завдань до практичного заняття 2.4.1 2. Консультації з розділу. |
| середа | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.4.1 2. Консультації з розділу. |
| четвер | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.4.1 2. Консультації з розділу |
| п’ятниця | 1. Надіслати практичне заняття 2.4.1 2 .Консультації до розділу |
| субота | 1. Консультації з розділу |
| 7-й тиждень | |
| Завдання на тиждень | Модуль 2. Розділи 2.5, 2.6 Підготувати й надіслати до п’ятниці практичне заняття 2.5.1. |
| понеділок | 1. Одержання доступу до навчальних матеріалів. 2. Розділ 2. 5. 3. Консультації до розділу. |
| вівторок | 1. Одержання завдань до практичного заняття 2.5.1 2. Консультації з розділу. |
| середа | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.5.1 2. Консультації з розділу. |
| четвер | 1. Надіслати практичне заняття 2.5.1 2.Консультації з практичного заняття |
| п’ятниця | 1. Одержання доступу до навчальних матеріалів. 2. Розділ 2. 6. 3. Консультації до розділу. |
| субота | 1. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.6.1 2.Консультації з практичного заняття 3. Консультації до розділу |
| неділя | |
| 8-й тиждень | |
| Завдання на тиждень | Модуль 2. Тестування до модуля 2. Підсумкове тестування |
| понеділок | 1. Надіслати практичне заняття 2.6.1 2. Підготовка до виконання завдань практичного заняття 2.6.2 |
| вівторок | 1. Надіслати практичне заняття 2.6.2 2. Тестування Тест2. |
| середа | 1. Підсумки тестування Тест 2 2.Підготовка до підсумкового тестування |
| четвер | 1. Підготовка до підсумкового тестування 2. Консультації з тестування. |
| п’ятниця | 1. Підсумкове тестування. |
| субота | 1. Підсумки пісумкового тестування |
| неділя | |
Глосарій (Термінологічний словник)
Модуль 1
Активний словник, активна лексика- сукупність слів тієї чи іншої мови, якою користується учень у повсякденному житті та навчальній діяльності: можуть розуміти як під час аудіювання або читання, так і використовувати у процесі говоріння або письма. Учитель організовує цілеспрямоване засвоєння учнями нових слів, що сприяє збагаченню активного словника. Порівняйте пасивний словникабо пасивна лексика
Аналіз мовлення- полягає у виявленні особливостей усного писемного мовлення окремих осіб або груп людей щодо передачі змісту і а смислу висловлювання за допомогою мовних засобів різних рівнів (фонетичного, лексичного, граматичного). Окремі елементи аналізу мовлення вчителі здійснюють на кожному кроці під час роботи над розвитком мовлення учнів. Обов'язковим є аналіз мовлення у процесі підготовки до переказу чужих та складання власних висловлювань (здебільшого на уроках зв'язного мовлення).
Аналіз мовний(лінгвістичний аналіз) - метод навчання мови, що активно впливає на розвиток мовленнєвої компетенції учнів. Аналіз мовлення полягає у цілеспрямованій діяльності вчителя і учнів, наслідком якої є виявлення иричиннонаслідкових закономірностей між структурними одиницями тексту. Виділяють такі види аналізу мовного: фонетичний, орфографічний, орфоепічний, лексичний, фразеологічний, морфемний, слововотвірний, морфологічний, синтаксичний, стилістичний, графічний, а а також різноманітні їх поєднання. Застосування аналізу мовного потребує тримання комунікативио-діяльиісного та функціонально-стилістичного підходів до навчання мови.
Аналіз тексту- вид роботи, що передбачає з'ясування особливостей емоційно-тематичного спрямування, побудови тексту, стильових та стилістичних властивостей, характеристики мовних засобів щодо ефективності їх використання з метою реалізації комунікативної мети. Учні аналізують зразкові тексти різних стилів мовлення, власні й чужі тексти з певними мовленнєвими та композиційними недоліками з метою виправлення останніх. Аналіз тексту сприяє ефективному розвитку зв'язного мовлення учнів, збагачує їхній активний словник, удосконалює якості мовлення. Виділяють такі основні етапи аналізу тексту в школі: визначення теми й нової думки, виділення мікротем, визначення засобів зв'язку речень у єдності, стилю, типу мовлення, аналіз структури тексту та мовних засобів.
Аналітичні вправи- планомірно організоване повторне виконання дії і метою її засвоєння або удосконалення. Аналітичні вправи передбачають включення всіх компонентів процесу навчання (усвідомлення змісту, закріплення, узагальнення й автоматизація дії). Аналітичні вправи сприяють формуванню пошуково-досліднйцьких навичок, науково-аналітичного мислення учнів.
Аналітичне читання— педагогічно спрямоване читання тексту з елементами різнобічного розбору, аналізу, результатом якого є повне розуміння учнями прочитаного. Аналітичне читання передбачає оволодіння кількома рівнями читання: правильне сприйняття окремих фактів, подій: усвідомлення зв'язків між фактами, розуміння того, як з окремих деталей складається ціла картина; уміння розрізняти головне й другорядне; розуміння думки автора, власна оцінка подій, дійових осіб; усвідомлення преваг чи недоліків твору, вміння відчувати красу мови.
Аналітичне читання впливає на інтелектуально-емоціональну сферу розвитку учнів.
Антиципація(лат. апіісіраііоп - передбачення) - 1. Передбачення, прогнозування людиною можливого майбутнього (подій, наслідків), чекання його початку. 2. Передбачення майбутньої мовленнєвої ситуації, що дає змогу здійснювати своєчасні та відповідні дії. Розвиток антиципації здійснюється під час планування учнями мовленнєвої діяльності та прогнозування можливої ситуації спілкування (мета спілкування, психологічна та соціальна характеристика аудитори). Рівень розвитку антиципації пов'язаний з умінням добирати мовні засоби у процесі комунікації.
Артикуляція- сукупність рухів і положень вимовних і артикуляційних) органів, необхідних для утворення звуків мови, (отримання правильного положення артикуляційних органів під час иимовляння окремих звуків і складів визначає чіткість артикуляції, що є необхідною умовою адекватного сприйняття змісту мовлення. Над удосконаленням артикуляції учні працюють під час засвоєння фонетики, орфоепії, орфографії, а в разі потреби й на уроках вивчення інших тем. Суттєвим є завдання розвивати мовну і слухову пам'ять для того, щоб учні
могли чути своє й чуже мовлення, визначати його звуковий склад, правильно
артикулювати всі звуки мови.
Аудіювання- розуміння сприйнятого на слух мовлення. Мета аудіювання полягає в осмисленні почутого мовленнєвого повідомлення. У вітчизняній лінгводидактиці аудіювання разом із читанням розглядається як складова усного спілкування.
Сформовані уміння слухати сприяють установленню контактів між людьми, в умінні слухати виявляється вихованість, толерантність співрозмовника.
Бесіда- 1. дослідницький метод, що дозволяє пізнати особливості особистості людини, характер і рівень його знань, інтересів, мотивів дій на основі аналізу відповідей на поставлені і попередньо продумані питання. 2. метод, з допомогою якого здійснюється процес спілкування. У педагогічному спілкуванні бесіда є формою взаємовідносин між педагогом і учнем; застосовується у процесі колективної діяльності чи за умов індивідуального впливу. Застосовуючи метод бесіди, вчитель, спираючись на наявні в учнів знання і досвід, з'ясовує, пояснює, розповідає, узагальнює, ставить питання, організовує роботу з підручником, інструктує, контролює виконання завдань з метою ефективнішого засвоєння нових знань, повторення раніше вивченого чи контролю рівня засвоєння навчального матеріалу. Функції бесіди: навчальна, закріплювальна, узагальнююча, і контрольна. За характером пізнавальної діяльності учнів – репродуктивна (учень відтворює відомі знання, способи діяльності), евристична (поелементне навчання творчої діяльності).
За новою класифікацією методів навчання мови (за способом взаємодії вчителя і учнів та рівнем пізнавальної діяльності) бесіду відносять до інформаційно-рецептивних методів.
Вербальні методи- методи, в яких основним засобом навчання є слово: розповідь, повідомлення, бесіда, пояснення, лекція.
Вибір методу, прийому, вправи- уміння, необхідне вчителеві у практичній діяльності. Визначається кількома критеріями:
- специфікою та ступенем складності навчальної інформації;
- навчально-виховними цілями уроку;
- індивідуальними особливостями учнів, їхніми запитами, інтересами;
- віковими особливостями учнів;
- особливостями мовного середовища, оточення, в якому живуть і
навчаються школярі.
Виразне читання- уміння обгрунтовано, виходячи зі змісту тексту, використовувати паузи, логічний наголос, темп, тембр голосу тощо.
Сучасна методика визначає два явища, які називають терміном "виразне читання": 1. компонент навички читання, що передбачає уміння свідомо використовувати засоби виразності - темп, інтонацію, паузи, логічний наголос, - для виявлення змісту та смислу прочитаного. Зазначене уміння необхідно виробляти при читанні умов математичної задачі, граматико-орфографічного правила або вправи тощо;
2. вищий тип читання - уміння використовувати основні засоби виразності для відтворення свого розуміння, оцінки змісту і смислу тексту, ставлення до нього, донести до слухачів наміри, які читач розкриває безпосередньо читанням. Виразне читання як вищий тип читання в школі застосовують, по-перше, переважно до художніх творів; по-друге, на заключних, підсумкових етапах роботи над текстами.
Висловлювання- акт комунікації, що характеризується розумовою цілісністю й може сприйматися читачем або слухачем. Виділяють висловлювання розгорнуті та згорнуті, еліптичні, ситуативні. Робота над висловлюванням у школі проводиться у всіх класах у формі складання речення, відповіді на питання вчителя, розгорнутої відповіді з теми уроку, доповіді, твору тощо.
Вільний диктант- вид диктанту, подібного до переказу. Його завдання - навчити школярів правильно виділяти в тексті основну думку, ділити текст на частини тощо. Методика проведення вільного диктанту така: учитель читає весь текст; один із учнів переказує зміст; після цього учні ділять текст на частини й добирають заголовок до кожної з них; потім учитель читає текст частинами, а учні записують його так, як запам'ятали.
Після розбору диктанту учитель аналізує змістові, правописні й мовленнєві помилки.
Вправа- багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовуються такі види вправ:
підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці:
вступні - сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;
пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;
тренувальні - набуття учнями навичок у стандартних умовах (за іразком, інструкцією, завданням);
творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій;
контрольні - переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).
Це невід'ємна складова частина навчання мови. Вправи класифікуються за різними ознаками, наприклад: за місцем проведення (класні, домашні), за тематикою (фонетичні, орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні, стилістичні та різноманітні їх варіанти й комбінації - граматико-орфографічні, граматико-стилістичні тощо), за дидактичною метою (підготовчі, вступні, тренувальні, завершальні, контрольні), за ступенем пізнавальної активності учнів (рецептивні, репродуктивні), за критерієм комуні кативності (умовно-комунікативні, кекомунікативні, комунікативні), за формою мовлення (усні, письмові). Розрізняють загальну систему вправ для навчання мови та системи вправ для оволодіння окремими мовними та мовленнєвими уміннями й навичками, серед яких - окремі підсистеми вправ та групи вправ. Існує поняття комплекс «прав щодо конкретного мовного або мовленнєвого матеріалу (комплекс "прав на засвоєння орфоепії, відмінювання іменників, уживання слів залежно під стилю мовлення тощо). Вправи можуть бути у вигляді тестів, алгоритмів, иконуватися на комп'ютері, у зошитах з текстовою основою.
Говоріння- продуктивний вид мовленнєвої діяльності, у результаті нкого людина висловлює власні думки або ретранслює чужі в усній формі.
Говоріння забезпечує усне спілкування в діалогічній формі і паралельно з аудіюванням і в монологічній формі. Воно спрямоване до однієї чи багатьох осіб. Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння передбачає певну мету, мотив, в основі якого завжди лежить потреба; предмет - думки мовця; продукт — висловлювання (діалог або монолог); результат, виражений у вербальній або невербальній реакції на висловловлювання.
Грамотність- 1. певний рівень знання мови і рівень засвоєння правописних умінь і навичок учнів, показник загальної організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі; 2. визначають також грамотність з різних галузей культурного розвитку суспільства: музична, політична, технічна тощо.
Державний стандарт загальної початкової освіти – комплексний нормативний документ, система параметрів, що задає державну норму освіченості, яка відображає суспільний ідеал і враховує реальні можливості освіти в досягненні цього ідеалу.
Дискурс- сукупність взаємопов'язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально-культурних, часових і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації (адресанта й адресата); процес вербального і невербального спілкування. Мінімальною одиницею дискурсу є мовленнєвий акт. Для методики навчання мови важливе тлумачення тексту як фіксованого результату мовленнєвої діяльності, а дискурсу, - як процесу створення, відтворення, перетворення висловлювань - процесу мовленнєвої перевірки.
Розуміння дискурсу державної, рідної, іноземної мови є обов'язковою умовою створення сучасного підручника, проведення сучасного уроку. Матеріал для уроків мови повинен добиратися таким чином, щоб проілюструвати особливості спілкування тією чи іншою мовою.
Діалог- вид усного мовлення; результат взаємного (колективного) мовленнєвого процесу, ланцюг відносно коротких словесних акцій і реакцій; мовленнєвий акт, у якому говоріння і слухання - нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності. Кожен учасник діалогу може виступати або в ролі мовця, або в ролі слухача. Важливу роль у діалозі відіграють невербальні засоби спілкування.
Основні ознаки діалогу, цілеспрямованість, двосторонність, єдність породження і сприйняття мовлення, емоційність.
Розвиток діалогічного мовлення у школі відбувається здебільшого під час бесід, опитування, рольових та дидактичних ігор, цілеспрямованих мовленнєвих вправ, у старших класах - обговорень, дискусій, диспутів тощо.
Зв'язне мовлення- це така мовленнєва діяльність, що становить єдине самостійне ціле, передає закінчену думку і членується на складові частини.
За терміном "зв'язне мовлення" в лінгводидактиці закріпилося три значення. 1)зв'язне мовлення - діяльність мовця, процес вираження думки, 2) зв'язне мовлення - висловлювання, текст, продукт мовленнєвої діяльності; 3) назва розділу методики розвитку мовлення: методика зв'язного мовлення -це методика переказів, творів та інших творчих робіт.
Зв'язне мовлення належить до складних і багатогранних мовних явищ. Воно здійснюється в усній і писемній, діалогічній (полілогічній) і монологічній формах.
Зоровий диктант - вид диктанту, що передбачає перед записом тексту уважно передивитися його, фіксуючи увагу на тих орфограмах, що вивчаються. Якщо це не фонетичні написання, учень пояснює їх відповідно до тих правил, яким підлягає дане написання. Одночасно здійснюється повторення орфографічних правил чи необхідних граматичних відомостей. Цей диктант називають самодиктантом.
Зоровий диктант (або самоднктант) корисно проводити, коли вивчаються орфограми, розраховані на зорове запам'ятовування графічного зображення слова, написання яких не регулюється певними правилами (традиційні написання, подвоєні букви тощо).
Інтерференція- мимовільне перенесення, накладання ознак однієї мови на іншу в мовленнєвій практиці двомовної людини. Інтерференція виявляється як іншомовний акцент у мовленні людини-білінгва, вона охоплює всі мовні рівні, але найпомітніша на фонетичному.
Інтонація- ритміко-мелодійний лад мови; послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Навчання правильного інтонування мовлення лежить в основі розвитку в учнів навичок виразного читання, сприяє кращому розумінню як усного мовлення, так і письмового тексту, активізує розумову діяльність школярів, забезпечує підвищення їхнього інтересу до вивчення мови.
Класифікація уроків вивчення мови.Типи уроків класифікують залежно від того, що покладено в основу характеристики:
- відповідно до навчальної мети, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого, узагальнення та систематизації вивченого, повторення певної теми розділу, перевірки й обліку набутих знань, умінь та навичок;
- залежно від стадії засвоєння матеріалу (повідомлення нового матеріалу, закріплення одержаних відомостей; перевірки засвоєння знань і навичок, узагальнення засвоєного;
- залежно від завдань, за якими проводиться урок: повідомлення нових знань, закріплення вивченого, перевірки знань і навичок;
- за метою організації уроку: вивчення інформації (формування нових понять і явищ, формування нових способів дій); закріплення інформації (зміцнення інформації, повторення інформації, узагальнення і систематизація інформації); застосування інформації (удосконалення зв'язного мовлення, перевірки і корекції вивченої інформації, аналізу, контролю знань, умінь та навичок);
- у початкових класах залежно від розділу програми: урок навчання мови, урок читання; залежно від підрозділу програми, урок усного практичного курсу (добукварний період), урок початкового вивчення мови (букварний період), урок завершення початкового періоду (після букварний період);
- залежно від способу організації навчання, традиційний, нетрадиційний (урок-гра, урок-подорож, урок-казка, урок-зустріч, урок-концерт, урок-екскурсія тощо), інтегрований урок.
Класифікація уроків розвитку зв'язного мовлення. У сучасній лінгводидактиці існує декілька класифікацій уроків розвитку зв'язного мовлення:
- залежно від виду творчої роботи й мети її проведення: уроки, присвячені виконанню учнями творчих робіт малих жанрів і уроки проведення великих за обсягом письмових переказів і творів та їх аналізу з учнями;
- залежно від дидактичної мети та виду творчої роботи, урок підготовки і побудови усного висловлювання; уроки написання докладного або стислого переказу, урок підготовки й написання твору-розповіді, твору-опису, твору-роздуму; урок підготовки й складання ділових документів, урок підготовки й написання творів публіцистичного характеру;
- відповідно до провідної мети уроку навчання мови інтелектуального й мовленнєвого розвитку учнів, збагачення їхнього емоційного и духовного світу: уроки формування нових понять, уроки формування комунікативних умінь і навичок, уроки вдосконалення усних і письмових висловлювань.
Комунікативна компетенція- здатність користуватися мовою алежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого навчання. Комунікативна компетенція складається з мовленнєвої компетенції (уміння застосувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями), мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання), прагматичної компетентності (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення).
Комунікативна функція мовлення – функція спілкування, прямий або опосередкований вплив на співбесідника.
Комунікативні уміння й навичкиформуються під час спеціально організованих вправ на кожному уроці навчання мови та в процесі роботи гад зв'язним усним і писемним мовленням. До комунікативних умінь відносять:
- уміння правильно визначати тему висловлювання та чітко дотримуватися її меж;
- будувати висловлювання відповідно до його мети, основної думки, адресата мовлення;
- використовувати найбільш вагомі факти й докази для розкриття теми та основної думки;
- будувати висловлювання логічно й послідовно, тобто встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між фактами та явищами, робити необхідні узагальнення й висновки;
- вибирати тип і стиль мовлення залежно від мети й ситуації спілкування;
- удосконалювати висловлювання (коректувати усне й редагувати
писемне мовлення).
Комунікативно-діяльнісний підхід- підхід до навчання мови, що полягає в такій організації навчання, коли засвоєння мови відбувається безпосередньо в процесі комунікативної (реальної або модельованої) діяльності з метою оволодіння комунікативними уміннями й навичками. Комунікативно-діяльнісний підхід спрямований на формування в учнів комунікативної компетенції - здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Такий підхід потребує розгляду лінгвістичної теорії як інструмента для практичного оволодіння мовою. Практична спрямованість вивчення мови передбачає не лише кількісні переваги практики над лінгвістичною теорії як інструмента для практичного оволодіння мовою. Практична спрямованість вивчення мови передбачає не лише кількісні переваги практики над лінгвістичною теорією, а насамперед навчання діяльності спілкування, створення на уроці таких умов, які б спонукали учнів спілкуватися, висловлювати свої думки, доводити власні переконання, впливати на співрозмовників. Цьому сприяє моделювання комунікативних ситуацій на уроці, введення елементів риторики. Для методики навчання мови актуальним є мовленнєве спілкування (висловити своє враження, довести певне наукове положення, поінформувати, переконати співрозмовника, з'ясувати ставлення іншої людини).
Контрольний диктант- вид слухового диктанту, що проводиться з метою перевірки знань і навичок учнів, виявлення прогалин в опрацюванні певного матеріалу. Контрольний диктант - одна з найбільш поширених форм перевірки засвоєння граматико-правописних знань, умінь і навичок учнів.
До контрольного диктанту учнів слід готувати заздалегідь. Йому передує низка попереджувальних, пояснювальних, коментованих, вибіркових та інших вправ, проведених з метою вироблення в учнів правописних навичок під час вивчення того чи іншого граматичного розділу.
В початкових класах матеріалом для контрольного диктанту можуть бути окремі слова, словосполучення, речення й тексти. Розмір тексту для кожного класу й насиченість орфограмами та пунктограмами визначається нормативними документами.
Іноді контрольний диктант супроводжується додатковими завданнями: граматичними, фонетичними, лексичними тощо.
Оцінюється диктант за "Нормами оцінювання...". Граматичне завдання оцінюється окремо. На основі перевіреного контрольного диктанту складається класифікація помилок, проводиться робота над помилками -колективна або індивідуальна.
Лінгводидактика- загальна теорія навчання мови. Цей термін уживається для позначення фундаментальної частини методики, в якій досліджуються закономірності засвоєння мови, розв'язуються питання змісту курсу на основі лінгвістичних досліджень, визначаються труднощі засвоєння матеріалу та їх причини, визначаються принципи і методи, форми і засоби навчання мови. У навчанні мови як нерідної досліджуються процеси інтерференції та транспозиції рідної мови, особливості засвоєння мови на основі комунікативно-діяльнісного підходу.
Лексичні вправизастосовують для збагачення словникового запасу учнів, розвитку мовного чуття, перевірки знань з лексики, фразеології. Наприклад: знайдіть у тексті незнайомі для вас слова, з'ясуйте їх лексичне значення, користуючись словником; доберіть синоніми (антоніми) до слів.
Мова – найважливіший засіб людського спілкування та об’єднання людей у спільноту.
Мовлення – мова в її конкретному виявленні, процес реалізації мовної діяльності.
Мовленнєва компетенція- складова комунікативної компетенції, діяльність людини, спрямована на розуміння або створення тексту (усного чи писемного), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності.
Мовленнєва ситуація - сукупність позалінгвістнчних чинників, що зумовлює потребу у висловлюванні. Мовленнєва ситуація може створюватися штучно на уроці з метою розвитку комунікативних умінь і навичок.
Мовленнєва ситуація забезпечує мотивацію навчання мови, стимулює мовленнєву активність школярів (студентів).
Мовні уміння- готовність до виконання теоретичної або практичної дії на основі засвоєних знань з мови. Мовні уміння виявляються у процесі спостереження над мовними явищами, виконання різних видів розбору, списування з певними завданнями, конструювання слів, словосполучень і речень.
Мовні уміння виявляються на різних рівнях мови: фонетичні і графічні, словотворчі, граматичні, лексичні і стилістичні. Унаслідок гренування мовні уміння стають навичками, автоматизуються. У шкільному курсі мови учні оволодівають такими уміннями: читати, тобто розрізняти їх зі шуками, поєднувати звуки у склади і слова. Вимовляти без помилок і швидко читати надрукований текст, розуміти прочитане; уміння писати, тобто правильно і швидко переводити звуковий текст у буквені комплекси, дотримуючись правил орфографії і пунктуації, знаходити орфограми і пунктограми й пояснювати їх; уміння будувати словосполучення, речення, текст; уміння відмінювати іменні частини й утворювати дієслівні форми; уміння здійснювати мовний аналіз: фонетичний, словотворчий, синтаксичний, морфологічний, синтаксичний; уміння розрізняти тип і стилі мовлення та ін.
Мовні уміння органічно пов'язані з мовленнєвими і разом складають комунікативні уміння.
Мотивація- система мотивів, або стимулів, що спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Мотивами можуть бути потреби, інтереси, захоплення, емоції, установки, ідеали та ін. В одних випадках виникає інтерес до отримання високої оцінки, в інших — інтерес до змісту навчання.
Значення мотивів для поведінки, діяльності, формування особистості учня надзвичайно велике. Одне із завдань учителя полягає у вихованні правильної мотивації школярів.
Особливим видом мотивації є навчальна, що характеризується складною структурою. Однією з форм цієї структури є внутрішня (орієнтована на результат) і зовнішня (нагорода, покарання) мотивації. Визначальними є такі характеристики навчальної мотивації, як сталість, зв'язок із рівнем інтелектуального розвитку й характером навчальної діяльності.
Навичка –усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується високим ступенем засвоєння і відсутністю по елементної свідомої регуляції і контролю (навички рухові, інтелектуальні, перцептивні).
Наслідування– відтворення одним індивідом дій, поведінки іншого.
Навчальний переказ - один із видів переказів за дидактичною метою застосування. Ці перекази передбачають з'ясування рівня сформованості навичок і вмінь учнів здійснювати аналіз тексту з погляду доцільності використання виражально-зображальних засобів, визначення теми і основної думки тексту, комунікативного наміру автора й переказувати зв'язні висловлювання.
Навчальний твір- самостійна письмова робота учня, у якій викладені його думки, переживання, міркування; вид письмових вправ. У сучасній лінгводидактиці визначені конкретні уміння і навички, якими повинні оволодіти учні під час написання навчального твору: визначати ситуацію й умови спілкування, адресата висловлювання, формулювати тему й основну думку висловлювання; прогнозувати його загальний характер на основі формулювання теми; складати простий план майбутнього висловлювання; визначати композицію залежно від його типу та стилю мовлення; збирати матеріал для висловлювання; систематизувати матеріал (вибирати потрібне і визначати послідовність викладу), використовуючи різні джерела інформації; відтворювати висловлювання у зовнішньому мовленні (усному або писемному) відповідно до орфоепічних, орфографічних і пунктуаційних норм; знаходити помилки й виправляти їх, аргументовано робити висновок про тип, стиль і жанр мовлення.
Оперативна пам’ять– особливий тип пам’яті і функціонування якого побудовано на сполученні інформації, що надходить із довгочасної і короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання.
Орфограма - написання, що вимагає застосування правил орфографії. Орфограми бувають буквені і небуквені Наприклад, буквені: "М'який знак", "Вживання великої літери у власних іменах", небуквені орфограми: "Написання слів окремо" (суспільно корисний, у день приїзду).
Пасивний словник- лексика, яку учні повинні розуміти, коли вони сприймають на слух або читають, але не обов'язково уміти її використовувати під час говоріння чи письма. Порівняйте активний словник.
Переказ- вид роботи з розвитку зв'язного мовлення, що передбачає відтворення змісту, сприйнятого на слух або прочитаного тексту.
Виділяють такі види переказу: за характером: близькі до тексту, творчі, навчальні, контрольні (в початковій школі не використовуються), із завданням і без нього; за функціональним типом: розповіді, описи, роздуми; за повнотою викладу: детальний, стислий, вибірковий, повний.
Писемне мовлення- форма мовлення; вид мовленнєвої діяльності, що передбачає графічне оформлення інформації. Писемне мовлення заздалегідь підготовлене, розраховане на зорове сприйняття, здебільшого монологічне, не залежить від реакції адресата. Викладаючи власні думки на * письмі, автор може повертатися до них, виправляти, перефразовувати, доповнювати.
У школі розвиток писемного мовлення реалізується через написання письмових робіт.
Принцип– основне, вихідне положення, правило діяльності.
Психолінгвістика- наука, що вивчає закономірності мовленнєвої діяльності. Психолінгвістика досліджує мовленнєву поведінку людини, описує моделі процесу, які беруть участь під час кодування інформації (говоріння, писання) та декодування (слухання, читання). Психолінгвістика вивчає зв'язки між змістовою стороною мови й суспільним мисленням, суспільним життям мовного колективу як необхідну умову проникнення в природу лінгвістичних одиниць. Лінгводидактика спирається на ці досягнення психолінгвістики.
Репродукція –психічний процес відтворення запам’ятованого.
Рецепція– сприйняття.
Розвиток мовлення у школі- формування в учнів умінь і навичок усного і писемного мовлення. Розвивати мовлення школярів означає вчити їх вільно і правильно, відповідно до вимог шкільної програми користуватися мовою як засобом спілкування в різних життєвих ситуаціях. У методиці роботи з розвитку мовлення розрізняють поняття "розвиток мовлення'" і "розвиток зв'язного мовлення". Перше з них ширше і включає в себе: 1) збагачення словникового запасу учнів; 2) засвоєння норм літературної вимови; 3) засвоєння граматичних та орфографічних особливостей мови; 4) формування умінь та навичок будувати висловлювання в усній і писемній формі певного типу і стилю мовлення (що є "розвитком зв'язного мовлення").
Розвиток мовлення учнів відбувається в процесі мовленнєвої діяльності і включає аудіювання, говоріння, читання і письмо. Збагачення словникового запасу здійснюється шляхом лексичної роботи, яка включає засвоєння нових слів, уміння з'ясовувати семантику і використовувати у власному мовленні.
Оволодіння нормами літературної мови передбачає засвоєння усіх рівнів мовної системи (фонетики, морфеміки, словотвору, морфології, синтаксису) та формування орфоепічних і правописних навичок.
Розвиток мовлення здійснюється на всіх уроках вивчення мови: по-перше, у процесі вивчення лінгвістичної теорії (лінгвістична змістова лінія програми), по-друге, на специфічних уроках зв'язного мовлення і, по-третє, на уроках читання. Основні вимоги до мовлення в школі: змістовність, правильність, точність, логічність, чистота, виразність та ін.
Сила голосу – інтенсивність, ступінь вияву.
Словникова робота- система навчально-виховної роботи над словом, яка охоплює засвоєння учнями нових слів і значень, відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення слів, сфер їх уживання, їх багатозначності і переносних значень, засвоєння синонімів, антонімів, паронімів, омонімів тощо.
Словникова робота проводиться в школі на всіх уроках з активним використанням різноманітних словників - синонімів, тлумачних, фразеологічних, іншомовних слів, перекладних тощо.
Система словникової роботи передбачає щоденне засвоєння 5-10 слів, постійну роботу над уточненням значень слів, з'ясуванням їх виражальних можливостей. Форми словникової роботи різні: тлумачення нових слів, добір синонімів, антонімів, розмежування значень паронімів, омонімів тощо.
Стандарт мовної освіти - система основних параметрів, які приймаються за норму освіченості, що відображає соціальний ідеал і враховує можливості особистості й системи освіти. До основних об'єктів стандартизації мовної совіти належать зміст, обсяг навчального навантаження й рівень підготовки учнів. Стандарт мовної освіти визначає коло обов'язків зміст програми, максимальний обсяг навчального навантаження учнів або студентів, вимоги до рівня підготовки випускників
Твір- вид письмових робіт з розвитку зв'язного мовлення, пов'язаний із самостійним викладом учнями думок, міркувань. Шкільні твори розрізняють за характером матеріалу для твору (на літературну тему, на основі власного життєвого досвіду, за картиною та ін.), за типом мовлення (розповідь, опис, роздум), за жанром (оповідання, казка, нарис, стаття, лист та ін.), за стильовою приналежністю (художні, публіцистичні та ін), за місцем написання (домашні, класні).
Творчий переказпередбачає не тільки переказування змісту прочитаного тексту, а й внесення певних змін, визначених учителем.
Завдання творчого переказу, вироблення орфографічних і пунктуаційних умінь і навичок, удосконалення монологічного мовлення учнів, виконання мовностилістичних завдань, розвиток творчого мислення, формування комунікативної компетентності учнів.
Під час написання творчого переказу можна запропонувати учням такі завдання: доповнити певну частину тексту, розширити абзац тексту; висловити власні думки з порушеної автором теми та ін. Творчий переказ -основна форма державної атестації випускників середньої школи з української мови.
Текст – зв’язне мовлення, письмове чи усне повідомлення.
Тон (напруження) – акустичний компонент звука, пов’язаний з часткою коливання напружених голосових зв’язок.
Уміння –засвоєний суб’єктом спосіб виконання практичних і теоретичних дій на основі знань і життєвого досвіду; формуються вправлянням, передбачає застосування у звичних та змінених умовах.
Усне мовлення- форма мовлення; тип мовленнєвої діяльності, за якої мовленнєва інформація передається за допомогою звуків. Усне мовлення - це мовлення ситуативне, що створюється у процесі спілкування, розраховане на слухове сприйняття і залежить від реакції слухачів. Усне мовлення передбачає безпосередню присутність адресанта мовлення, що дає можливість мовцеві змінювати своє мовлення залежно від реакції слухача. В усному мовленні велику роль відіграють невербальні засоби спілкування (міміка, жести). Залежно від мовленнєвої ситуації виділяють заздалегідь підготовлене (сплановане) і спонтанне усне мовлення. На відміну від писемного, усне мовлення не допускає великої кількості виправлень, помилок.
Читання- рецептивний вид мовленнєвої діяльності, що полягає в декодуванні графічних символів, тобто перекладі буквеного коду в мислительні образи, який реалізує в зовнішньому або внутрішньому мовленні.
Мотивом читання як комунікативної діяльності є спілкування, метою -одержання потрібної інформації. При цьому робота з текстом може мати різні цілі: отримати загальне уявлення про зміст книги (оповідання); отримати загальне уявлення про коло питань, висвітлених у тексті, шляхи їх розв'язання; максимально повно зрозуміти наявну в тексті інформацію. Від мети читання залежить спосіб (режим) читання: ознайомче (читання з усвідомленням основного змісту тексту), вивчаюче (читання з певним розумінням тексту), вибіркове (переглядове або читання-сканування - з метою пошуку потрібної інформації).
Швидкість мовлення –темп.
Модуль 2
Активизация словарного запаса –перевод слов из пассивного в активный словарь, способствование частотному употреблению слова (ответ на вопрос, в котором есть данное слово или выражение; выборочное чтение текста; чтение в ролях; инсценирование произведения; заучивание наизусть; словесное рисование)
Артикуляционно-тренировочное упражнение –упражнение для многократного повторения высказывания с изменением темпа, громкости речи, интонации.
Аудирование –рецептивная деятельность, представляющая собой одновременное восприятие и понимание звучащей речи
Внеурочная работа – работа, которая проводится за пределами урока в школе или вне ее, но при обязательном планировании внеурочной деятельности детей, руководстве ею работниками школы (учителем-классоводом, учителем-предметником. библиотекарем).
Говорение – наиболее активная форма речевого взаимодействия, с помощью которого осуществляется устное (вербальное) общение. Речевой навык, представляющий собой декламирование, воспроизведение или продуцирование высказывания.
Графический навык – автоматизированное действие, направленное на решение графической задачи, т.е.обозначения на письме звуков сильной позиции.
Интонация - совокупность средств для передачи эмоционального состояния, настроения (темп, тембр речи, соблюдение логического ударения, повышение / понижение тона голоса, наличие адекватных пауз).
Коммуникативная компетенция –способность успешно пользоваться языком (всеми видами речевой деятельности) для познания, коммуникации.
Культуроведческие тексты – это такие дидактические материалы, которые наполнены особым содержанием, позволяющим в процессе работы с ними на уроках русского языка приобщить учащихся к тем или иным сторонам культуры народа, ценностям, способствующим формированию позитивного отношения к ценностям культуры, возникновению эмоциональных переживаний, помогающим развивать у школьников интерес и уважение к культуре своего народа.
Методика русского языка – отрасль лингводидактики, предметом изучения которой является процесс обучения русскому языку в условиях общеобразовательной школы.
Обогащение словарного запаса – введение новых слов, ранее не известных школьникам.
Оптимальное чтение – чтение в темпе разговорной речи (на уровне младшего школьника это составляет от 120 до 150 слов/минуту)
Орфограмма – буква, часть слова или текста, где возникает опасность ошибки
Орфографический навык – автоматизированное действие, направленное на решение орфографической задачи, т.е. обозначения на письме звуков слабой позиции.
Письмо – сложное речевое умение, дополнительное к звуковой речи средство общения при помощи системы графических знаков, позволяющих фиксировать речь для передачи ее на расстоянии.
Продуктивные лексические навыки – навыки правильного словоупотребления и словообразования в устной и письменной речи в соответствии с ситуациями общения и целям коммуникации.
Рациональное чтение – сплошное чтение текста, которое обеспечивает полное и качественное усвоение прочитанного и выполняется нетрадиционными методами
Речевая компетенция – умение использовать языковые средства для построения (говорения-письма) или понимания (аудирование-чтение) высказывания.
Речь –вид деятельности человека, использующего язык в целях общения, выражения эмоций, оформления мысли, познания окружающего мира, для планировании своих действий.
Рецептивные лексические навыки – навыки узнавания и понимания лексических единиц в рецептивных видах речевой деятельности (аудирование и чтение).
Семантизация – процесс и результат сообщения необходимых сведений о содержательной стороне языковой единицы (слова, словосочетания).
Скорочтение – чтение со скоростью свыше 300 слов/минуту, быстрое восприятие информации текста с оптимальным коэффициентом ее осознания и усвоения.
Социокультурная компетенция – знания, связанные с социальной структурой общества, его национальной спецификой, особенностями социальных ролей, которые человек выполняет в различных жизненных ситуациях. Умение ориентироваться в социальных ситуациях, правильно определять личностные особенности коммуникантов, соответствующе вести себя в общении с ними, а также понимать социокультурный контекст литературного произведения (И.Ф.Гудзик)
Социокультурный аспект языковой подготовки предполагает ознакомление учащихся с особенностями социальных отношений в обществе, развитие у них умения соблюдать нормы, которые регулируют эти отношения.
Техника письма – умение точно писать буквы (соотнося их со звуками, которые они обозначают) и слова изучаемого языка.
Уточнение словарного запаса – объяснение значения многозначного слова, слова, употребленного в переносном значении
Устранение нелитературных слов – замена нелитературных слов (диалектные слов, устарелые слова, слова детского словотворчества) общепринятыми словами.
Чтение –специфическая форма коммуникативно-познавательной деятельности, которая включает в себя когнитивное оперирование текстовой информацией, знаковое общение автора и читателя с помощью печатного текста, направленная на восприятие и понимание текста
Язык –система языковых средств, служащих для целей коммуникации.
Языковое (грамматическое) понятие – результат абстрагирования и обобщения существенных признаков, свойственных словам, словосочетаниям, предложениям, морфемам, лексемам, фонемам.
Література
Змістовий модуль 1
1. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. - травень 2011. - № 18 (594)
2. Кобзар О.Г. Українська мова . 1 клас: Плани-конспекти уроків. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. – 368 с.
3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових
класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997
4. Мозгова Л.М. Українська мова. 2 клас: Плани-конспекти уроків. – Харків:Веста:Видавництво «Ранок», 2004. – 328с.
5. Учебные программы для общеобразовательных учебных заведений с обучением на русском языке. 1-4 классы. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 144 с.
6. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання / О.Н.Хорошковська. – К.: ВАТ УкрНДІПСК, 1999. – 306 с.
7. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.
8. Хорошковська О.Н. Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006. - 256 с.
Змістовий модуль 2
1. Коваль А.П. Методика преподавания русского языка в школах с украинским языком обучения. - К.: Вища школа. 1989.
2. Лапшина И.Н. Теория и практика начального обучения русскому языку в школах с украинским языком обучения: Учебное пособие. Часть 1. Речевая подготовка. Часть 2. Языковая подготовка. – Винница: ВГПУ, 2010. - 196 с.
3. Лапшина И.Н Интеграция различных видов деятельности младших школьников при изучении речевой темы // Русская словесность в школах Украины. - 2004. - № I. - С. 14-16.
4. Навчальні програми для загальноосвітніх навч. закл. із навчанням українською мовою. 1- 4 класи. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – С. 98-138.
5. Пахненко И.И. Методика преподавания русского языка в начальной школе с украинским языком обучения. – Сумы, 2006.
НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ