| Оскільки внаслідок дослідної діяльності у дітей формуються елементарні навички пошукової роботи, виникає посилений інтерес до явищ живої та неживої природи і тим самим активізується стан розумової діяльності, а вона (дослідна діяльність) значною мірою залежить від уміння вихователя своєчасно спрямовувати увагу дітей на визначення внутрішніх властивостей об'єктів та їх залежність від зовнішніх умов. Так, вихователь може розпочати дослід, спрямований на розв'язання проблемного завдання про залежність життя рослин від наявності світла і води, з такого запитання до дітей. Наприклад: «Що трапилося б з рослинами, якби настала вічна ніч?» та ін. Після таких припущень дітей залучають до досліду. Обрати для нього варто чотири-п'ять цибулин, деякі занурити у воду, інші поставити у порожню банку і почергово виставляти їх на світло. Можливий варіант, коли діти самі виконують дослід, а як висновок — запитання і відповіді, аргументовані висловлювання тощо. Однак у вихователя є ще й демонстраційний дослід, який виконує педагог, і ототожнювати його з навчальним не варто. Обов'язковою вимогою перед демонстрацією такого досліду є чітке пояснення дітям його мети, завдання і змісту, а після закінчення висновки й аргументи діти роблять самостійно. Вихователь лише коригує їхні знання, спонукає до самостійного тематичного добору аналогічних дослідів. У всіх випадках необхідно пам'ятати, що головною умовою ефективності пошуково-дослідної1 роботи дітей є їх активна діяльна позиція. Дії з об'єктами природи — обов'язковий компонент її пізнання, причому вони повинні бути адекватні завданням, умінням і навичкам, які засвоюються, а матеріальне середовище для проведення досліду має допускати його варіативність і проблемність, стимулюючи дітей до подальшого пізнання. Характер дій дошкільників визначається: рівнем розвитку дітей, можливістю створення мікрогруп із диференційованими завданнями, адаптованим змістом, засобами тощо; рівнем розвитку мови, можливістю аргументувати власні припущення, міркування; рівнем розвитку словесно-понятійного мислення, вмінням узагальнювати шляхом порівняння, виділення загального у ряді ознак, об'єктів, а також абстрагування; змістом конкретного завдання, яке залежно від ситуації треба виконувати поетапно чи у повному обсязі. Педагог має оптимальні можливості спрямувати пізнавальну активність дитини на систематичне сприйняття об'єктів і явищ природи. Це у свою чергу є вирішальним у формуванні переконань, оскільки саме сприйняття пов'язане з вибірковою і суто суб'єктивною активністю, акумулюючи в собі потреби, оцінки, інтереси, а в майбутньому — нахили, принципи. Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття як стійкі емоційні стани можуть перетворюватися на характерні риси особистості, тобто в стійку особливість її реакції на ті чи інші явища природи. Тому важливо виховати у дітей таке емоційно-вольове ставлення до навколишнього світу, яке б допомогло формувати переконання й у старшому віці. Емоційно-вольовий фактор виступає як система відгуків, реакцій, відношень у формі почуттів. Цей фактор — рушійна сила у формуванні елементів переконань. Тому чим вищий рівень емоційно-позитивного ставлення до навколишньої природи і стійкіше негативно-критичне, емоційно-вольове до фактів згубного впливу на неї, тим ефективніше буде проходити процес формування установки на екологічну культуру у всіх видах діяльності дитини. Величезну роль у формуванні екологічної свідомості виконує емоційно-вольовий аспект ставлення особистості до дійсності. Основа ж такого ставлення формується у дошкільному віці, на тому генетичному ступені, коли закладаються основи всього наступного її розвитку. При спілкуванні дитини з природою виникають особливі почуття — моральні, інтелектуальні, естетичні. Всі вони характеризуються як вищі; під їх сутністю розуміється таке ставлення до навколишнього світу, людей, їх поведінки, і до власної поведінки, що відображає дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, правових актів, народних звичаїв і традицій природокористування. Дослідження П. Якобсона, О. Кульчицької, Л. Анциферової, Г. Люблінської засвідчили, що саме дошкільний вік — найсприятливіший період у житті людини для виховання основ вищих моральних почуттів, розуміння нею елементів складних взаємовідносин, викликаних особистісним ставленням до навколишнього середовища. Позитивне емоційно-вольове ставлення до природи — не абстрактне почуття, а свідоме бажання дитини пізнати і захистити навколишній світ, примножити багатство і зберегти неповторність середовища. При цьому О. Петровський, Л. Анцифсрова та інші вважають навчання обов'язковою умовою успішного виховання позитивних емоцій. Дуже цікавим з цього погляду є дослідження О. Зосімовського. Вивчаючи проблему становлення і розвитку почутів дитини, він дійшов висновку, що у діяльності вихователя чільне місце посідають не лише знання про потенційні можливості дитини, рівень її фізіологічної та нервово-психічної готовності, а й добір педагогічних впливів з мстою досягнення високої результативності процесу навчання і виховання. У зв'язку з цим вихователь, плануючи і здійснюючи свою роботу, повинен враховувати, наскільки те, чим оволоділа дитина, допоможе пізнавальній діяльності у майбутньому. У спілкуванні дитини з навколишнім світом надзвичайне значення мають моральне та інтелектуальне сприйняття, які характеризуються активністю мислення, емоційністю пізнання. Саме ці риси є передумовою успішного формування екологічної свідомості. Адже діти часто переймають від дорослих їх поведінку, ставлення до природи, беручи «все на віру» і стихійно вводячи це у власний світоглядний потенціал. Більшість висловлювань, аргументацій, оцінок ще не стали результатом власних роздумів дітей, хоч до спостережуваних явищ природи у них уже є власне ставлення, що виникло на основі виявлення елементарних причин-но-наслідкових залежностей. Значні якісні зміни у формуванні елементів майбутніх переконань відбуваються в умовах спеціального навчання, коли знання про світ природи стають повнішими, систематичнішими, узагальненішими. Продовжується формування системи знань, які ґрунтуються на наукових поняттях. Як показує аналіз педагогічного процесу дошкільної установи взагалі та екологічного виховання зокрема, формування системи узагальнюючих понять, які лежать в основі ставлення дитини до природи, протікає нерівномірно. Поняття, що відтворюють характерні особливості об'єктів, їх спільні та відмінні ознаки (наприклад, овочі, фрукти, свійські тварини тощо), засвоюються швидше і легше, ніж ті, які відтворюють причинно-наслідкоізі зв'язки і відношення. Це пояснюється більшою динамічністю розумових операцій під час обстежувальних дій у процесі спостереження, тривалішим терміном їх пізнання, обстеження, наочним показом ознак та їх доступністю для сприйняття цілим комплексом аналізаторів. Ті ж поняття, які мають меншу практичну значимість для дітей і грунтуються на більшій кількості абстрактних знань, уявлень, засвоюються тяжче (наприклад, залежність сезонних змін у житті рослин від змін у неживій природі). Емоційна сторона, яка яскравіше вимальовується у поясненні практичної значимості об'єктів природи, об'єднаних у поняттях (овочі, фрукти та ін.), виконує значну роль у переході дітей від розрізнених уявлень до узагальнених понять, формуючи основи почутті в, що менш відчутно у роботі зі змістом другого поняття. Отже, емоційність змісту відбивається на оволодінні дітьми адекватним ставленням до навколишнього. Однак у їх свідомості можливе існування двох паралельних категорій ставлення до одного і того самого поняття. Одна з них реалізується у відповідях на заняттях, у діях під керівництвом вихователя, інша — у свідомості й поведінці дитини поза заняттями, дошкільною установою, підкріплюючись побутовими умовами, наприклад, ставлення до ранньовесняних квітучих рослин, занесених до Червоної книги, та їх збір у лісі під час поїздки з батьками у вихідні або святкові дні . Існування таких паралелей у процесі формування екологічної свідомості призводить до конфліктів, гальмує виховання почуттів до навколишнього. Ось чому єдність і неподільність впливу всіх інститутів виховання особистості — необхідна умова високої результативності в роботі вихователя. Найчастіше вплив життєвого емпіричного досвіду дітей відчувається на формуванні їх свідомості сильніше, ніж спеціально організована з цього напряму робота у дитячому садку. Адже у сімейному вихованні рушійною силою є емоції, глибоко інтимні почуття любові до батьків, отже, і зразки їх поведінки — еталон для наслідування, що не підлягає критичному осмисленню і сумніву. Ось чому вихователеві у зв'язку із засвоєнням дітьми навчального матеріалу дуже важливо закріплювати суть кожного поняття, не зупиняючись на досягнутому, поглиблювати їх новими, яскравішими переживаннями. Цьому сприяє формування часткових понять (наприклад, овочі, фрукти) і узагальнених (наприклад» жива природа), розуміння найважливіших взаємозв'язків явищ, які відповідають їх логіці. Для цього необхідно: регулювати процес введення нових ознак до системи знань при формуванні понять, чим постійно посилювати інтерес до пізнання, допитливість, позитивне емоційно-вольове відношення; забезпечувати умови для емоцій і переживань; створювати чітку і послідовну систему причинно-часових та причинно-наслідкових зв'язків, які можуть опановувати діти па рівні відособлених, розрізнених уявлень з наочним підтвердженням; практикувати створення таких еколого-педагогічних ситуацій, які б постійно вимагали від дитини не лише оперування знаннями, а й проявів ставлень до об'єктів та явищ природи, сприяючи закріпленню сформованих понять і навичок пізнавальної й природоохоронної діяльності. Робота над формуванням ставлення дитини до природи має незавершений характер. Деякі з понять, які лежать в основі почуттів, поглиблюються і стають конкретнішими у період шкільного навчання; інші, моделюючись у процесі розвитку й удосконалення, переливаються одне в одне, взаємодоповнюються і взаємозбагачуються з досвідом дитини. Однак саме у дошкільному віці закладаються їх основи, розвиваються суттєві ознаки. Це передбачає подальшу роботу вихователя в такому напрямі: неодноразове повернення до попереднього засвоєного матеріалу з метою його закріплення; поглиблення і розширення змісту та збудження позитивних ставлень до нього; встановлення його зв'язків з іншими поняттями на основі емоційних переживань та пізнавальних інтересів. Вихователеві потрібно враховувати і той факт, що без достатнього нагромадження фактологічного матеріалу емоції і почуття дитини можуть мати поверховий характер. Ось чому в навчанні дуже важливо знайти правильне співвідношення між фактами, їх узагальненнями, які вони викликають у дітей під час сприйняття, і зробити цей процес відносно завершеним. При цьому одна група уявлені» усвідомлюється і засвоюється при первинному формуванні, а позитивне емоційно-вольове ставлення продовжує процес пізнання. Дитина усвідомлює через порівняльні спостереження, дослідницьку діяльність не лише знання па їх якісно вищому рівні, а й почуття у завершенішому вигляді на основі стійкого інтересу до природи. Інша група потребує ретельнішої роботи над їх конкретизацією, для переведення їх на якісно вищий рівень. Варто виділити також низку питань, на які може опиратись вихователь при аналізі спостережуваних явищ у живій і неживій природі: природні явища перебувають у постійному розвитку; вони взаємопов'язані і взаємозумовлені;їх розвиток відбувається внаслідок нагромадження кількісних змін і виникнення якісних, значно вищих ознак;кожне явище, розвиваючись, залишає незмінними свої основи, сутність, причини і наслідки; у кожному явищі необхідно визначити основний напрям; у процесі пізнання явищ природи відбувається удосконалення і розвиток особистості, її формування, якісне зростання. Отже, екологічне виховання здійснюється на рівні формування свідомості й поведінки. Оскільки екологічна свідомість є не що інше, як психічне явище, яке, маючи екологічну спрямованість, проходить через розум і волю дитини, опосередковується нею, то вона виступає виразником ставлення дитини до свого буття, природи, до знань. Отже, екологічна свідомість — усвідомлення ставлення до свого буття і природного середовища з екологічних позицій. Виступаючи компонентом інтелектуальної діяльності, вона визначає зміст поведінки особистості. Тому так важливо формувати екологічну свідомість вже з дошкільного віку. Організовуючи роботу з екологічного виховання у дошкільній установі, вихователеві потрібно мати на увазі, що вона залежить від таких факторів: рівня розвитку пізнавальних інтересів дітей; співвідношення особистісних потреб кожної дитини у забезпеченні знаннями, вміннями і навичками з потребами всіх груп дітей; можливості організувати спілкування дітей з об'єктами природи у їх натуральному, а не в штучно створеному середовищі в умовах урбанізації; розкриття теоретичного матеріалу в неподільному зв'язку з конкретними прикладами, що дає змогу глибше проникнути дітям у їх сутність. Таку рису екологічної свідомості, як управління, можна розглянути лише у зв'язку з практичною діяльністю дітей, спрямованою на інтелектуальне й естетичне сприйняття природи та її перетворення і охорону. Вихідними в організації діяльності дітей є принципи систематичності, безперервності, міжпредметний зв'язок (функції предметів .у педагогічному процесі дошкільної установи відіграють конкретні методики). Для того щоб максимально визначити міжпредметний принцип, потрібно виділити в обсязі кожної методики провідні екологічні ідеї, узагальнюючі поняття, навколо яких групуються більш часткові поняття та наукові факти. Системи цих ідей ми подали за конкретним змістом (Додаток 1). Перші ж функціонують як принципово важливі загальноприйняті дидактичні положення. Діяльність, будучи основою формування і виявлення таких рис екологічної свідомості, як відображення і ставлення, керується і спрямовується особистістю, отже, взаємодіючи з навколишнім світом, свідомість ілюструє свою управлінську рису. її характеристику необхідно здійснювати як двостороннє явище, де через спрямованість і управління діяльністю дитини досягається вплив її пізнавальних інтересів та можливостей, рівня спрямованості інтелектуальних і практичних вмінь, навичок — з одного боку, а з іншого — динаміка видів діяльності, їх змісту, спрямованості впливу на формування екологічної свідомості дитини загалом, її переходу на якісно вищий рівень. У дошкільній установі екологічне виховання дітей здійснюється, як уже зазначалося, в індивідуальних, групових і колективних (фронтальних) формах організації. Кожна має свої переваги. Особливість їх використання полягає у встановленні відповідності між рівнем сформованості у дітей екологічних понять і формами їх використання. Враховуючи легку контактність дошкільників, чітко виражену готовність прийняти загальновідомі вимоги до своєї поведінки і діяльності, високу емоційність, тобто ті психологічні умови, без яких важко сформувати позитивне ставлення до навколишнього і негативно-критичне до згубного впливу на нього, фронтальні форми організації діяльності повинні надати допомогу в правильній орієнтації пізнавальних інтересів дітей. Індивідуальні й групові форми організації покликані максимально диференціювати й індивідуалізувати роботу з кожною окремо взятою дитиною чи їх мікрогрупами з трьох-п'яти осіб. Вони створюють умови для їх діяльності, взаємодії і з об'єктами, явищами природи, і між собою. Відбувається розвиток особистості, формується її свідомість і основи переконань. Практичні дії кожної дитини виступають джерелом її знань (внаслідок взаємодії з середовищем), засобом перетворення засвоєних знань у переконання. Діяльність дитини, пов'язана з самостійним набуттям знань та їх використанням, має переважно пошуково-дослідний зміст. Діяльність дітей значною мірою визначається особистісними пізнавальними інтересами, закладеними в мету, характер і зміст вольових зусиль; використанням досвіду; який діти набули попередньо; індивідуальними особливостями протікання психологічних процесів. Педагогічний аспект управління екологічною діяльністю формує такі інтелектуальні вміння й навички: самостійне набуття знань у нових або дещо змінених умовах; захист власних суджень і припущень; позитивно-емоційне ставлення до об'єктів і явищ природи; природоохоронна діяльність у нескладних організаційних формах. Найважливіші практичні дії полягають у тому, щоб: спостерігати й оцінювати стан природного середовища; планувати і виконувати конкретнозначимі природоохоронні заходи; використовувати знання у різних видах трудової, пошуково-дослідної й творчої діяльності. Інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Формування екологічної свідомості й світоглядних основ загалом грунтується, як відомо, на трьох основних сферах — інтелектуальній, дійово-вольовій, емоційно-чуттєвій і має всі їх структурні елементи: потреби, мотиви, інтереси, емоції і волю, інтелект. У свою чергу саме мотиви, мета і є одними з пай-сильніших та найстійкіших збуджувачів цілеспрямованої діяльності не лише пізнавального, а й практичного змісту. Саме в обсязі практичної, трудової та ігрової діяльності виявляється готовність дітей до творчих перетворень і збереження навколишньої природи. Управлінська функція екологічної свідомості є своєрідним мотивом, стимулом і умовою формування стійкого інтересу до праці, створює ситуації, коли перед дитиною чітко вимальовується результат її реального внеску в охорону природи. |
