Запишіть орфоепічні норми, з якими слід ознайомити російськомовних учнів у 1 класі

Зміст і методика орфоепічної роботи.

У початкових класах вивчаються не всі орфоепічні норми, а лише найосновніші, ті, незасвоєння яких спричинюватиме значний акцент у мовленні, наприклад невластиве українському мовленню «акання», а також норми, тісно пов'язані з майбутніми орфографічними вміннями.

Зміст орфоепічної роботи визначається на основі порівняння орфоепічних норм української та росій­ської мов. Усі норми української мови, які мають ті чи інші відмінності, підлягають засвоєнню.

У процесі оволодіння усним українським мовлен­ням школярі вчаться:

чітко вимовляти голосні [а], [о] незалежно від місця наголосу: вода, каштан, молоко (випадки наближення о до у в початкових класах не розглядаються, так само, як і в період формування усного мовлення не розглядається вимова ненаго­лошених [е], [и]);

твердо вимовляти звук [ч]: чай, чашка, часто;

пом'якшувати у вимові тверді [ж], [ш] перед [і]: жінка, шість;

вимовляти два тверді звуки [шч], що позначають­ся буквою щ: дощ, борщ;

м'яко вимовляти звук [ц'], зокрема в кінці слів: кінець, палець;

вимовляти подовжені м'які приголосні: знання, колосся, гілля;

не оглушувати дзвінких (крім [г]): дуб, стежка, зубки, близько;

вимовляти одзвінчений нескладовий [у] (на місці букви в після голосних): автобус, космонавт, вовк, сказав;

вимовляти тверді звуки [б, п, в, м, ф] та [р] у кінці слів буквар, голуб, степ, сім;

вимовляти фрикативний звук [г] у більшості слів української мови і в граматичній формі -ого: гай, груша, гілка, синього;

вимовляти звукосполучення [пйа], [вйа], [мйа], [бйа] у сполученнях, що позначаються буквами б'я, п'я, в'я, м'я; м'яч, п'ять, в'яз, голуб'ята;

вимовляти звуки [дж], [дз], [дз]: дзвінок, кукурудза, джміль;

навчитися чергувати голосні [є], [о] з [і] чи навпаки під час змінювання слів: коні — кінь, лебідь — лебеді, стіл — на столі;

навчитися чергувати приголосні [г, к, х] з [з', ц',с'] під час змінювання слів: рука — у руці,книга — в книзі;

вимовляти сполучення -ться, -шся як [ц': а],[с': а]: він сміється, ти смієшся.

Запишіть основні етапи формування орфоепічних умінь та зміст роботи на кожному з них.

Робота над формуванням орфоепічних умінь скла­дається з кількох етапів:

1. Пояснення орфоепічної норми.

2. Тренування в засвоєнні орфоепічної норми.

3. Перевірка якості засвоєння.

На етапі пояснення в 1-му класі повідомляється, як треба вимовляти той чи інший звук, дається зразок ви­мови. У 2-му класі, коли учні вже оволоділи вмінням виділяти звуки в слові, рекомендується використову­вати прийом міжмовного зіставлення звуків російської й української мов. Це сприяє чіткому диференціюван­ню звуків в обох мовах, розумінню суті розбіжностей. Зіставлення проводиться в усній формі, причому вчи­тель має завжди чітко вказувати на місце звуків, які зіставляються у слові: «Послухайте, однаково чи ні ви­мовляється перший звук у словах російської й ук­раїнської мов:

[ч']ай — [ч]ай [ч']ашка — [ч]ашка [ч']айка — [ч]айка.

Відповідь учнів буде свідченням того, що діти вло­вили (або не вловили) суть розбіжностей. Завдання вчителя — підтвердити відповідь, якщо вона правиль­на, або дати можливість повторно послухати й з'ясува­ти, чим же різниться вимова цих звуків. Якщо клас сильний, доцільно поставити перед учнями ще одне за­питання, аби вони самі дійшли належного висновку:

— У якій мові — російській чи українській — вимовляється твердий звук [ч]?

Наступний етап — формування вмінь вимови. Використовується прийом імітації — наслідування вимови вчителя, який пропонує:

— Послухайте, як вимовляється цей звук (показує). А тепер вимовте його самі (підходить до кожного і при­слухається, щоб пересвідчитись у правильності вимо­ви).

На другому етапі — тренувальному —використову­ються склади з цим звуком, наприклад ча, чо, чу, чи, чистомовки, скоромовки, які вчитель вимовляє спо­чатку повільно, особливо виділяючи даний звук. На­приклад:

Ча-ча-ча, чу-чу-чу,

я калачики печу.

Або:

В чаплі чорні черевички,

Чапля чапа до водички.

Пояснює слова чапля, черевички, чапати, після чо­го діти разом з учителем проговорюють скоромовки — спершу повільно, далі швидше і швидше.

Наприкінці уроку (етап контролю) перевіряється вміння вимовляти виучуваний звук. Для цього найкра­ще використати предмети або малюнки, у назвах яких є потрібний звук. Слова мають бути однаковими за на­писанням з російською мовою: ручка, булочка, чижик. Учитель демонструє предмети або малюнки і запитує «Що це?» або «Хто це?». Якщо діти правильно вимов­ляють звук, який засвоювали на уроці, мета уроку до­сягнута, якщо ж переважно припускаються помилок, слід продовжити тренування й на наступних уроках.

Усвідомленню орфоепічної норми, виробленню мов­ного чуття, міжмовній диференціації звуків сприяють слухові вправи на розпізнавання, що передбачають з'ясування, якою мовою вимовлені слова. Як правило, такі завдання використовуються на наступних уроках, хоч можуть мати місце і після пояснення норми вимо­ви. Для вправ добираються слова, які мають незначні орфоепічні відмінності (часто, чисто, вчу, чемпіон, че­репаха). Учитель може вимовити їх українською або російською мовою. Головне, щоб учні розпізнали якою. Доречно після відповіді, коли слова були вимовлені ук­раїнською, запитати: «Чому так думаєш?» Відповідь школяра свідчитиме, чи усвідомив він особливість українського звука.

Ще цікавішими (й ефективнішими) є завдання на розпізнавання слова серед ряду інших за вимовою. На­приклад, учитель дає завдання прислухатися, чи всі слова будуть вимовлені українською мовою і вимовляє вода, роса, [кАза], колобок. Можна запропонувати сплеснути в долоні, коли слово буде вимовлене не ук­раїнською.

Під час формування орфоепічних умінь успіх вели­кою мірою залежить від того, наскільки вчитель уваж­ний до вимови. При цьому виняткове значення має й методика виправлення помилок. Так, не слід виправля­ти учня в ході відповіді. Адже тоді він механічно повто­рює за вчителем, не усвідомлюючи свою помилку. Тому в разі неправильної відповіді слід зупинити учня, пока­зати, як треба вимовляти той чи інший звук або слово, дати завдання всьому класові повторити вимову слова хором 2-3 рази. Матиме значення й організація взаємо­контролю (2-й клас) за вимовою. При цьому важливо показати дітям, як виправляти, інакше вони повторю­ватимуть спочатку неправильно вимовлене слово, а потім показуватимуть правильну вимову, що забирає на уроці багато часу. Тому вчитель дає зразок. Напри­клад, у слові білочка звук [ч] слід вимовляти твердо.

Таким чином, під час формування вмінь україн­ської літературної вимови треба брати до уваги ряд чинників, які так чи інакше впливають на формування вимовних умінь.

Словникова робота

Прочитайте.

Одним з найважливіших за­вдань усного курсу є збагачення словникового запасу учнів. Зміст словникової роботи визначається лексич­ними темами, запропонованими програмою і підручни­ком, оскільки дослідженнями встановлено, що краще запам'ятовуються слова, об'єднані певною темою.

Під час проведення словникової роботи перед учите­лем завжди стоїть проблема добору слів для засвоєння та їх кількості. При цьому в школах з російською мо­вою навчання перед учителем неодмінно виникає пи­тання, як бути зі словами, майже подібними в російській та українській мовах за звучанням, що мають однакове значення: вода, річка, небо. Чи треба вносити їх до списку слів для засвоєння? Адже діти знають їх.