Управління соціально-культурною сферою

Тема 26. Управління соціально-культурною сферою.

Організаційно-правові основи управління соціально-культурною сферою.

Управління культурою.

Управління освітою та наукою.

Управління охороною здоров’я.

Управління в сфері соціального захисту.

Організаційно-правові основи управління соціально-культурною сферою.

Характерною особливістю соціально-культурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян. Законодавство у цій сфері покликане забезпечити естетичне і моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних пот­реб.

Змістом державного управління соціаль­но-культурною сферою в Україні є:

1) правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію дер­жавної політики у цій сфері;

2) створення системи центральних та місцевих органів управління конкретними галузями соціально-культурного будівництва, виз­начення їх структури і компетенції;

3) визначення пріоритетів державної політики у цій сфері в конкрет­ний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільо­вих комплексних програм; створення системи соціальних гарантій та захисту прав громадян у конкретних галузях соціально-куль­турного будівництва;

4) здійснення фінансування і матеріально-технічного забезпечення соціально-культурної сфери; виділення у державному та місцевих бюд­жетах цільових коштів на фінансування державної політики в кон­кретних галузях соціально-культурного будівництва, залучення мате­ріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, що функціонують у соціально-культурній сфері;

5) створення достатньої мережі державних соціально-культурних зак­ладів та установ широкого й різноманітного призначення з ураху­ванням специфіки того чи іншого регіону (економічної та соціаль­ної структури, традицій, демографічного складу населення, особ­ливостей географічного і кліматичного характеру тощо);

6) утворення спеціальних фондів.

2. Управління культурою.Міністерство культури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування державної політики у сфері:- кінематографії, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури та мистецтв,- охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних
цінностей,- державної мовної політики, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України. Основними завданнями Мінкультури України є: формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України; формування державної політики у сфері кінематографії; участь у формуванні та реалізація державної політики в галузі спеціальної освіти у сфері культури і мистецтв.

Міністр культури координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади, як Державне агенство України з питань кіно.

Управління освітою.

В упавлінні освітою та наукою важливу роль відіграє КМУ, реалізуючи повноваження, які встановлені ч.2. ст20 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». До них належать:

1) забезпечення, розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства; 2) забезпечення проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм; 3) вжиття заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій; 4) визначення порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності; 5) заснування премій та стипендій Кабінету Міністрів України за особливі досягнення в різних сферах суспільного життя, визначення їх розміру та порядку призначення;

Центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління освітою і наукою є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. МОНмолодьспорт України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту. Через міністра освіти, науки, молоді та спорту спрямовується та координується діяльність таких центральних органів виконавчої влади, як:1) Державна служба інтелектуальної власності України;2) Державна служба молоді та спорту України;3) Державне агенство з питань науки, інновацій та інформатизації України;4) Державна інспекція навчальних закладів України. Основними завданнями МОНмолодьспорту України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту. МОНмолодьспорт України відповідно до покладених на нього завдань: 1) розробляє і подає в установленому порядку на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України; 2) визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку з питань освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту; 3) забезпечує розвиток освітнього, наукового, інноваційного, інформаційного потенціалу України, інтелектуальної власності, видів спорту та фізичного виховання різних груп населення; 4) забезпечує інтеграцію вітчизняної освіти і науки, сфер інформатизації, інформаційних ресурсів, інтелектуальної власності, фізичної культури і спорту із неухильним дотриманням принципів збереження і захисту національних інтересів; 5) створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої освіти, інклюзивного навчання та освіти впродовж життя, наукових ступенів та вчених звань; розробляє державні стандарти освіти; 6) забезпечує формування оптимальної мережі дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, у тому числі спеціальних, загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів соціальної реабілітації, шкіл-інтернатів та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти для
задоволення освітніх потреб населення, експериментальних навчальних закладів з урахуванням потреб особистості й регіональної специфіки; 7) створює належні умови за місцем проживання для виховання
дітей, молоді, яка навчається, розвитку здібностей, задоволення їх
інтересів; 8) затверджує порядок забезпечення учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів підручниками й навчальними посібниками; 9) здійснює в установленому порядку ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також ліцензування та атестацію професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування; 10) забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації
здобувачів наукових ступенів та вчених звань, проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також забезпечує розгляд апеляцій на рішення спеціалізованих вчених рад та вчених рад вищих навчальних закладів та наукових установ;11) присвоює вчені звання. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:1) встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;2) забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування; 3) здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;4) організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку,
контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах;5) вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;6) створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;7) забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;8) організовують професійне консультування молоді та продуктивну
працю учнів;9) визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону; Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:управління навчальними закладами, що є комунальною власністю;організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію навчальних закладів, що є комунальною власністю.

Самостійно опрацювати Розділ IV „Управління в галузі вищої освіти” в ЗУ „Про вищу освіту”

4. Управління охороною здоров’я. Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається
на органи державної виконавчої влади.Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне
співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я. Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Управління охороною здоров’я покладено та Міністерство охорони здоров'я України, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення. МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань: 1) визначає пріоритетні напрями розвитку сфер охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів,
протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням; 2) забезпечує в межах своєї компетенції додержання закладами охорони здоров'я, підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я; 3) затверджує критерії та стандарти державної акредитації закладів охорони здоров'я, стандарти надання медичної допомоги;4) здійснює контроль якості медичної допомоги; 5) видає ліцензії суб'єктам господарювання незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування на право провадження господарської діяльності з медичної практики; 6) затверджує державні санітарні норми та правила, санітарно-епідеміологічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти; 7) стандарти якості питної води; 8) затверджує інструкцію з медичного застосування лікарського засобу, вкладний аркуш із інформацією для пацієнта; 9) затверджує переліки інфекційних захворювань, при наявності яких госпіталізація хворих є обов'язковою; особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань і умов визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника
інфекційного захворювання; 10) затверджує порядки застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-попереджувальних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинка); 11) установлює показники якості та безпеки вітчизняних та іноземних лікарських засобів, у тому числі діючих речовин (субстанцій), допоміжних речовин, лікарської рослинної сировини, лікувальних косметичних засобів, імунобіологічних препаратів, біоматеріалів, виробів медичного призначення та інших товарів, які дозволені до реалізації в аптечних закладах та їх структурних підрозділах; 5. Управління соціальною сферою. Вищим органом управління соціальною сферою є Кабінет Міністрів України. Повноваження КМУ в соціальній сфері визначені в ч.2.ст. 20 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», згідно якої даний орган :1) забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; 2) сприяє розвитку соціального діалогу, відповідно до закону проводить консультації із всеукраїнськими об'єднаннями профспілок і всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань розроблення та здійснення державної політики у сфері трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту; 3) забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; 4) забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення; 5) забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси; Головним органом серед центральних органів виконавчої влади управління соціальною сферою є Міністерство соціальної політики України.Через міністра соціальної політики спрямовується та координується діяльність таких центральних органів виконавчої влади, як:1) Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України;2) Державна інспекція України з питань праці;3) Пенсійний фонд України. Основними завданнями Мінсоцполітики України є: 1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики; 2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття; 3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці; 4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян; 5) формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин; 6) формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям; 7) формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення; 8) формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну; 9) формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань; 10) формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей; 11) формування і реалізація державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 12) участь у розробленні та реалізація державної політики щодо попередження насильства в сім'ї.

Семінар № 26.

Управління соціально-культурною сферою

1. Організаційно-правові засади управління соціально-культурно сферою.

2. Управління культурою.

3. Управління освітою і наукою.

3.1. Повноваження КМУ в сфері управління наукою.

3.2. Повноваження Міністерства освіти і науки в сфері управління освітою і наукою.

3.3. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти і науки.

3.4. Система органів вищої освіти.

4. Управління охороною здров’я.

4.1. Повноваження Президента та Кабінету Міністрів України в сфері охорони здров’я.

4.2. Повноваження Міністерства охорони здров’я України.

5. Управління соціальною сферою.

5.1. Повноваження КМУ по управлінню соціальною сферою.

5.2. Повноваження Міністерства Соціальної політики України.

Нормативні акти:

1. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №34. – С.451.

2. Закон України „Про вищу освіту” від 17 січня 2002р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 20. – С.134.

3. „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.92р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 4. – С.19.

4. Положення “Про Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України” затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011р. № 410/2011

5. Положення “Про Міністерство культури України”, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011р. № 388/2011

6. Положення “Про Міністерство соціальної політики України” затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011р. № 389/2011

7. Положення “Про Міністерство охорони здоров’я України” затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011р. № 467/2011

Література:

1. Адміністративне право України. Академічний курс. У двох томах. Том 2. Особлива частина. – К.: Юридична думка, 2005.

2. Адміністративне право України: Підручник / За ред. акад. С.В.Ківалова – Одеса, 2004.

3. Адміністративне право України: Підручник / За ред. проф. Битяка Ю.П. – Харків, 2004.

4. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004.