Оголошення теми та мети уроку. 3. Вивчення нового матеріалу
3. Вивчення нового матеріалу.
Пояснення вчителя.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — важлива ознака літературної мови.
Норма літературної мови— це закріплений практикою мовний варіант, рекомендований до вживання як обов'язковий для всіх членів мовного колективу. Саме унормованістьвідрізняє літературну мову від інших різновидів національної мови (діалектів, жаргонів, просторіччя).
Різновиди мовних норм:
• орфографічні— система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, написання слів разом, окремо та через дефіс, уживання великої літери: пів'яблука, пів-Європи, бриньчати;
• лексико-фразеологічні— уживання слів у властивому їм значенні: випрасував [а не погладив] одяг, будь-яке [а не любе] питання, та правильне слововживання: їдальня [а не столова], заходи [а не міроприємства], брати участь [а не приймати участь];
• морфологічні— утворення відмінкових форм: вісім кілограмів [а не вісім
кілограм], визначення роду: учений ступінь [а не учена ступінь], правильне утворення відмінкових форм числівників: п'ятдесяти [а не п'ятдесяти] тощо ;
• синтаксичні — усталені зразки побудови словосполучень: урок мови [а не
урок по мові], речень: Проходячи попід вікном, він почув спів [а не Проходячи попід вікном, його увагу привернула пісня];
• стилістичні — використання мовних засобів, властивих певному стилю: ти чого [а не з якого питання] зажурився?
• пунктуаційні— норми вживання розділових знаків: Це, може, й так, а може, й ні.
• граматичні — творення слів, уживання форм слів, побудова слів і речень:
по містах і селах [а не по містам і селам], згідно з наказом [а не згідно наказу], відповідно до наказу [а не відповідно наказу].
4. Опрацювання таблиці.
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МОВЛЕННЯ | |
Доречність і доцільність | Повна та глибока оцінка ситуації спілкування (її офіційності чи неофіційності, психологічних особливостей адресата, його інтересів, мети спілкування тощо) |
Змістовність | Глибоке осмислення теми (змісту) і мети (головної думки) майбутнього висловлювання, повне підпорядковування його цій темі й меті, докладне ознайомлення з інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми |
Логічність і послідовність | Думки мають викладатися послідовно й чітко, між ними мають забезпечуватись смислові зв'язки |
Точність | Гранично чітке розкриття задуму мовця, вживання слів у повній відповідності до їх значень, використання слів, притаманних тому чи іншому стилю; уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень |
Правильність, багатство і різноманітність | Відповідність літературним нормам (лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, орфографічним, пунктуаційним, орфоепічним); різноманіття мовних засобів: слів, речень тощо |
Виразність і образність | Яскраве й образне втілення думок, оригінальність у висловлюванні |
5. Закріплення вивченого.
1) Прочитати. Які норми літературної мови порушено в кожному з речень? Записати речення, відредагувавши їх.
Приїхавши до Києва, гостям найбільше хочеться побачити пам’ятники Тараса Шевченка та Лесі Українки.
Для мене немає більш цікавішого музею від історичного.
Портрети являються експонатами фотовиставки, що працює з серпня місяця.
На початку зборів було об’явлено повістку дня.
Прийняти участь у змаганнях по футболу може любий учень спортивної школи.
Перш за все випускники подякували директора та вчителів школи.
Учбовий заклад не вспів оформити підписку на нужні студентам газети та журнали.
2) Прочитати. Які норми порушив автор "процитованого" поетом листа? Яке ставлення до автора листа викликає його мовлення?
Здравствуй, дорогоє наше районо!
Я пишу заяву и смотрю в окно:
Це ж моей дитинє скоро сьомий год,
Ето ж в школу нинє вже ано пайдьот!
Но вмєшалась сіла сатинінская,
Бо ближайша школа — українская!
Шо єто такоє?! — спрашиваю вас!
Нікуди дитину вести в первий клас!
Е.Драч.
6. Вивчення нового матеріалу.
&> Пояснення вчителя.
Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань мовця у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування слів, словосполучень, речень. Це називається стилістичною диференціацією мови.
Стиль(від лат. стілос — паличка для письма)— різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).
Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців), призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підстилі, жанри.
Розмовний стильпобутує в повсякденному усному спілкуванні з метою обміну думками, вираження почуттів, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Він існує в усній формі; у спілкуванні мовці широко застосовують емоційно-забарвлені слова і так звані невербальні засоби спілкування (жести, міміка). У письмовій формі стиль використовують письменники в художніх творах з певною метою (передусім для характеристики персонажів через їхнє мовлення).
Художній стильвикористовується у текстах художньої літератури, його мета — образне відтворення дійсності та емоційний вплив на читача (слухача).
Ознаки стилю: образність, конкретність, емоційність, експресивність. Мовні особливості: вживання найрізноманітнішої лексики, авторських новоутворень, речень різних типів; у мовлення персонажів можуть включатися всі одиниці загальнонародної мови.
Науковий стиль— поширений в освіті, науці, техніці; його мета — обмін науковими знаннями. Ознаки стилю: узагальненість викладу, підкреслена логічність, точність (однозначність), об'єктивність. Мовні особливості: вживання термінів {радіус, рецептор, індикатор, присудок, сполучник), слів на позначення загальних понять або абстрактних предметів, мовних зворотів (кліше) (точка замерзання, скласти рівняння, член речення; складається з..., полягає в...), слів іншомовного походження (діаметр, біогенез, фонема), цитат.
Публіцистичний стильзастосовується в громадсько-політичній діяльності, в газетах, суспільно-політичних журналах, агітаційно-пропагандистських виступах, радіо- і телепередачах. Його завдання — інформувати читача (слухача) про важливі, суспільно значущі події, вплив на нього, спонукати до певних дій. Ознаки стилю: доступність (ясність), образність, яскравість, емоційність викладу, фактографічність, логічність, доказовість, послідовність, відверта оцінність. Публіцистичний стиль поєднує ознаки художнього та наукового стилів. Мовні особливості: вживання суспільної лексики {демократія, державний устрій, незалежність, етнічний), емоційно-забарвлених (вітчизна, патріот, помисли, діяння) та оцінних слів (благородний, доброчинний, облудний, підступний), у переносному значенні наукових, військових і спортивних термінів (агонія, атака, правий фланг, естафета, раунд), спонукальних, здебільшого окличних за інтонацією речень, неповних речень, повторів, зворотного порядку слів (інверсії), антитези, риторичних запитань та звертань.
Конфесійний стиль— використовується в релігійному житті загалом: у релігійних відправах, церковних проповідях, молитвах і богослужебних книгах (Біблія, Молитовник, Євангеліє). Мовні особливості: вживання суто церковної термінології (євхаристія, епітимія, проскомидія, акафіст, провидіння, водосвяття), речень з непрямим порядком слів, специфічних стилістичних фігур (метафори, порівняння, алегорія). Для текстів конфесійного стилю характерна урочистість, піднесеність.
Офіційно-діловий стильобслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Стиль поєднує дві мети: інформативну (повідомлення) та волюнтативну (наказ). Ознаки стилю: точність (недвозначність), ясність (доступність), конкретність, чіткість, об'єктивність та лаконічність викладу. Мовні особливості: вживання термінів (позивач, усиновлювач, спів засновник), канцеляризмів (недовиконання, названий вище, особа), стійких словосполучень (кліше) (беручи до уваги, з метою забезпечення, застосувати передбачені законом санкції, сприяти виконанню тощо,), віддієслівних іменників (рішення, застосування, вручення, прийняття), складних речень з прямим порядком слів, з однорідними, відокремленими членами речення, вставними словами.
Жанри(від франц. £епге _ жанр, стиль) — види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурними та мовними особливостями. Кожен стиль мовлення виявляється в певних жанрах. Розмовний стиль реалізується у таких жанрах: діалог або полілог зі стислих реплік, бесіда на побутову чи професійну тему, монолог, приватні листи. Художній стиль існує в таких жанрах, як роман, повість, оповідання, поема, комедія, трагедія тощо. Жанри наукового стилю — монографія, стаття, реферат, тези, доповідь, анотація, рецензія, звіт. Серед жанрів публіцистичного стилю основними є заклик, нарис, памфлет, репортаж, огляд, замітка, інтерв'ю, а також радіо-, кіно-, телепубліцистика. До жанрів конфесійного стилю слід віднести звернення до пастви, церковну проповідь, молитву, стихір та тропар (присвячені релігійному святу піснеспіви) тощо. Офіційно-діловий стиль реалізується в таких жанрах, як закон, указ, статут, наказ, договір, канцелярське листування, ділові папери (заява, розписка, протокол, доручення, характеристика, автобіографія) та ін.
7. Закріплення вивченого.
1) Пригадавши вивчене про стилі мови, колективно заповнити спроектовану на дошку через кодоскоп таблицю.
Назва стилю | Мета мовлення, призначення стилю | Сфера спілкування | Мовні особливості | Види творів (жанри), у яких стиль реалізується |
Розмовний | ||||
Художній | ||||
Науковий | ||||
Публіцистичний | ||||
Конфесійний | ||||
Офіційно -діловий |
2) Прочитати тексти, визначити стильову приналежність кожного. Свою думку обґрунтувати.
—Здоров був! — обізвався перехожий.
—Здоров.
—Чи це Окунь живе?
—Який Окунь?
—Карпо Окунь, старий дід.
—Ні: це Лимар, а не Окунь.
—А де ж Окунь?
—Та який Окунь?
—Дід старий, що з бородою ходив (Панас Мирний).
З чого починається любов до рідного краю?..
Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м'яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїм умілим квачиком і не взолотила його...
На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).
Молитва на замолення гріхів
Господи, приношу Тобі всі гріхи мої та злочини, що зробив перед Тобою і перед Святими Твоїми ангелами, все покладаю на жертву Твого умилостивлення; хай обпалиш Ти і знищиш все вогнем любові Твоєї, хай зітреш усяку скверну гріхів моїх, хай очистиш совість мою від усякого злочину і хай повернеш мені благодать, утрачену гріхом (3 молитовника).
Людина без історичної пам'яті уподібнюється до дерева, котре силоміць висмикнули з правічного ґрунту. Скільки вже таких дерев-людей розвелося в нас за останні десятиріччя! Спробуйте в молодшого покоління запитати, хто з них знає бодай одну весільну пісню чи колядку, купальську або зажинкову, відрізнить веснянку од щедрівки? (В. Скуратівський).
Орфоепія (від гр. орфос — правильний, епос — мова) — це система загальноприйнятих правил літературної вимови, які забезпечують єдність звукового оформлення висловлювання відповідно до норм національної мови.
Основним поняттям орфоепії є орфоепічна норма, тобто науково обґрунтоване, соціально узаконене правило вимови звуків, звукових комплексів, організації звукового
потоку. Орфоепічні норми бувають імперативними (їх порушення розглядається як факт слабкого володіння мовою) та диспозитивними(такі допускають варіанти вимови, наприклад у наголошенні слів: мабуть і мабуть) (3 підручн.).
8. Перевірка домашнього завдання.
Прослухування підготовлених удома доповідей. Взаєморецензування доповідей з погляду відповідності їх текстів нормам літературної мови та додержання вимог до мовлення.
9. Підведення підсумків заняття.
10. Завдання додому: підготувати реферати на такі теми:
Національна мова — невіддільна ознака нації, найістотніший чинник її самовиявлення.
Літературна мова — найдосконаліша форма загальнонародної мови.
Мовна норма — категорія історична.
Мовний варіант як перехідна ланка від старої норми до нової.
Заняття З
Тема. Офіційно-діловий стиль, його ознаки та особливості.
Мета: узагальнити знання учнів про сферу вживання, жанри та найважливіші ознаки офіційно-ділового стилю, його лексичні, морфологічні та синтаксичні особливості; ознайомити з підстилями офіційно-ділового стилю.
Обладнання: кодоскоп.
Хід заняття
1. Організаційний момент.
2. перевірка домашнього завдання.