Загальнотеоретична характеристика правової системи європейського союзу

Право Європейського Союзу - це система правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції та діяльність ЄС.

Євросоюз є структурою, яка регулює здійснення економічної, політичної та правової інтеграції 27 європейських держав (Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції).

Складовими елементами ЄС є СЗППБ і СПБО. Ця складність конструкції Євросоюзу спричинена поступовим розвитком процесів європейської інтеграції, за якою до сфер, які вже охоплені правовим регулюванням інститутів і установ Союзу, додаються все нові галузі. Завдяки ліквідації наявних раніше трьох опор Союзу розвиток європейської інтеграції здійснюється на основі формування права ЄС як гомогенної системи правових норм, оскільки усі напрями діяльності Євросоюзу підпорядковані одній правовій структурі.

Право Євросоюзу за своєю структурою поділяється на первинне та вторинне.

До первинного права ЄС належать норми міжнародних договорів, які становлять правову основу для функціонування всіх складових елементів, що формують Євросоюз. Первинне право ЄС створює правові засади для ухвалення законодавчих та інших правових актів Союзу.

Вторинне право ЄС являє собою більш складну підсистему норм. До нього відносять норми, які закріплені в актах органів Союзу, а також у міжнародних угодах, що уклали між собою європейські співтовариства та інші суб'єкти міжнародного права. Вторинне право не повинно суперечити первинному, яке є основою правопорядку ЄС.

Система права ЄС постійно змінюється. Але це не означає, що не можна виділити такі її окремі складові, як галузі та інститути.

До галузей права ЄС належать: сукупність правових норм, які визначають правове становище Союзу; правове регулювання внутрішнього ринку; торгівельне та комерційне право; право конкуренції; право охорони навколишнього середовища; право щодо державних замовлень; трудове право; право зовнішніх зносин тощо.

Щодо інститутів права Євросоюзу, то можна говорити про два їх види. По-перше, це інститути, що є загальними для всієї системи права ЄС. До них належать визнання, правонаступництво, відповідальність. Окрім цього, у кожній галузі права Євросоюзу формуються свої інститути. В межах правового регулювання внутрішнього ринку ЄС існують такі інститути, як свобода пересування товарів, вільний рух людей, свобода економічної діяльності і надання послуг, вільний рух капіталів.

Право конкуренції охоплює інститут забезпечення рівних можливостей для суб'єктів підприємницької діяльності на ринку ЄС та інститут державної допомоги.

У галузі торгівельного та комерційного права формуються такі інститути, як право компаній, право на промислову та інтелектуальну власність, банківське право, страхове право тощо.

Законодавство ЄС щодо захисту довкілля містить окремі групи норм, які регулюють охорону живої природи, питання боротьби із забрудненням повітря та шумом, обмеження хімічного забруднення та утилізацію відходів, питання боротьби за чистоту води тощо.

У рамках права ЄС щодо державних замовлень є групи норм, що регулюють діяльність державних та комунальних установ у сферах виконання робіт, поставок та надання послуг.

Право зовнішніх зносин ЄС охоплює такі нормативні масиви, як договірне право ЄС, дипломатичне право ЄС, норми, що регулюють здійснення СЗППБ, СПБО, СТП.

До вищезгаданих галузей права ЄС треба віднести також групи норм, що регулюють європейську інтеграцію у сфері мирного використання атомної енергії. У цій сфері так званої секторної інтеграції склалися та діють окремі нормативні масиви в рамках Євроатома.

Характеристика системи права ЄС буде неповною, якщо не звернути уваги на таку її особливість: названі галузі та інститути права Євросоюзу, як правило, не охоплюють повністю правовідносини у тій чи іншій сфері правового регулювання, а лише доповнюють відповідні галузі національного права держав-членів. Винятками з цього правила є норми, що визначають правовий стан ЄС та право зовнішніх зносин ЄС.

Тому будь-яка стратегія на зближення законодавства третіх країн, включаючи Україну, до права ЄС повинна враховувати цю особливість системи права європейського інтеграційного об'єднання.

Особливостіправа Європейського Союзу:

- обмеження суверенних прав держав-членів на користь органів ЄС. Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Він поєднує в собі риси міжнародної організації, конфедерації та федерації;

- ПЄС поєднує в собі риси Романо-германської та Англо-саксонської правових систем. Незважаючи на великий «тиск» Романо-германської системи, має місце прецедентне право на території ЄС;

- ПЄС має пряму дію (і ознаку, і принцип - принцип прямої дії). Пряма дія ПЄС означає, що його норми встановлюють суб'єктивні права і обов'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб;

- Верховенство по відношенню до національного права держав-членів. Принцип верховенства ПЄС. Верховенство ПЄС означає, що його джерела мають більшу юридичну силу, ніж джерела права, що приймаються в рамках окремих держав-членів.

- ПЄС займає проміжне положення між національним (внутрішньодержавним) і міжнародним правами.

З метою підкреслити своєрідність права Європейського Союзу та його відмінності від класичних правових систем (внутрішньодержавного і міжнародного права) у науковій літературі воно часто характеризується як наднаціональне (наддержавне) право. У сучасній західній доктрині отримав також поширення термін транснаціональне право, який робить акцент на здатності норм Європейського Союзу діяти через державні кордони, не обмежуючись територією однієї-єдиної країни.