Фізіологічні особливості вегетативних функцій 2 страница
Пропорційно росту тіла та кінцівок і відповідно збільшенню довжини артерій відбувається часткова зміна топографії цих судин. Чим старша людина, тим нижче розташовується дуга аорти. У новонароджених дуга аорти вище рівня І грудного хребця, в 17–20 років – вона знаходиться на рівні ІІ, в 25–30 років – на рівні ІІІ, у 40–45 років – на рівні ІV грудного хребця, у людей похилого і старечого віку – на рівні міжхребцевого диску між ІV і V грудними хребцями.
З віком змінюється топографія артерій кінцівок. Наприклад, у новонародженого проекція ліктьової артерії відповідає передньомедіальному краю ліктьової кисті. З віком ліктьова і променева артерії переміщуються по відношенню до серединної лінії передпліччя в латеральному напрямку. У дітей старших 10 років ці артерії розташовуються і проектуються так, як і у дорослих. Проекція стегнової і підколінної артерій у перші роки життя дитини також зміщується в латеральному напрямку від серединної лінії стегна. При цьому проекція стегнової артерії наближується до медіального краю стегнової кістки, а проекція підколінної артерії – до серединної лінії підколінної ямки. Спостерігається зміна топографії долонних артеріальних дуг. Поверхнева долонна дуга у новонароджених і дітей молодшого віку розташовується проксимальніше середини ІІ-ої і ІІІ-ої п’ясткових кісток, у дорослих вона проектується на рівні середини ІІІ-ої п’ясткової кістки.
В міру збільшення віку відбувається зміна типу галуження артерій. У новонароджених тип галуження коронарних артерій дифузний, до 6–10-ти років формується магістральний тип, який зберігається усе життя людини.
Формування, ріст, тканинне диференціювання судин внутрішньоорганного кровоносного русла (дрібних артерій і вен) у різних органах людини проходять в онтогенезі нерівномірно. Стінки артеріального відділу внутрішньо органних судин, на відміну від венозного, до моменту народження мають три оболонки: зовнішню, середню і внутрішню. Після народження збільшуються довжина внутрішньоорганних судин, їх діаметр, кількість міжсудинних анастомозів, кількість судин на одиницю об’єму органа. Найбільш інтенсивно протікає цей процес на першому році життя і в період від 8 до 12 років.
Кровоносні судини до моменту народження мають механізми регуляції кровоточу, одним з яких є прекапілярні сфінктери – скупчення гладеньких м’язевих клітин в галуженні капілярів. Вікові зміни мікроциркуляторного русла у людини в різних органах і тканинах проходять залежно від часу становлення структур цих органів.
Вени великого кола кровообігу. З віком збільшується діаметр вен, площа їх поперечного розрізу і довжина. Так, наприклад, верхня порожниста вена у зв’язку з високим положенням серця у дітей коротка. В однорічному віці, у дітей 8–12 років та у підлітків довжина і площа поперечного перерізу верхньої порожнистої вени збільшуються. У людей зрілого віку ці показники майже не змінюються, а у людей похилого і старечого віку у зв’язку з старечими змінами структури стінок цієї вени спостерігається збільшення її діаметру. Нижня порожниста вена у новонародженого коротка і відносно широка (діаметр біля 6 мм). До кінця першого року життя діаметр її збільшується незначно, а потім швидше, ніж діаметр верхньої порожнистої вени. У дорослих людей діаметр нижньої порожнистої вени (на рівні впадання ниркових вен) дорівнює приблизно 25–28 мм. Одночасно із збільшенням довжини порожнистих вен змінюється місце розташування вен, що до них підходять. Формування нижньої порожнистої вени у новонароджених відбувається на рівні ІІІ–ІV поперекових хребців. Потім рівень, на якому формується ця вена, поступово опускається і до періоду статевого дозрівання (13–16 років) досягає ІV–V поперекових хребців. Кут формування нижньої порожнистої вени у новонароджених становить, в середньому, 63˚ (від 45 до 75˚), у дорослих лих – близько 93˚ (від 70 до 110˚).
Довжина черевного відділу нижньої порожнистої вени у дітей на першому році життя зростає від 76 до 100 мм, в той час як її внутрішньоперикардіальний відділ практично не змінюється (3,6–4,1 мм). Судини нижньої порожнистої вени мають стінки більшої товщини, порівняно з галуженнями верхньої порожнистої вени. У них добре виражені еластичні мембрани, що чітко розділяють оболонки. В середній оболонці наявні добре виражені шари міозитів, що мають циркулярне та повздовжнє розташування.
Ворітна вена у новонароджених підпадає під значну анатомічну мінливість, що проявляється в непостійності джерел її формування, кількості притоків та місць їх впадання, взаємовідносин з іншими елементами печінково-дванадцятипалої зв’язки. Початковий відділ вени лежить на рівні нижнього краю ХІІ-го грудного хребця або І-го і, навіть, ІІ-го поперекових хребців, позаду головки підшлункової залози. Ворітна вена у новонароджених формується переважно із двох стовбурів – верхньої брижової та селезінкової вен. Місце впадіння нижньої брижової вени непостійне, частіше вона вливається в селезінкову, рідше – в верхню брижову вену.
Довжина ворітної вени у новонароджених коливається від 16 до 44 мм, верхньої брижової – від 4 до 12 мм, а селезінкової – від 3 до 15 мм. Просвіт ворітної вени у новонароджених становить близько 3,5 мм. В період від 1 до 3 років величина просвіту подвоюється, від 4 до 7 років – потроюється, у віці 8 – 12 років – збільшується в 4 рази, в підлітковому – в 5 разів, у порівнянні з таким у новонароджених.
Після народження змінюється топографія поверхневих вен тіла і кінцівок. Так, у новонароджених наявні густі підшкірні венозні сплетіння, на їх фоні крупні вени не мають контурів. До 1–2-річного віку із сплетінь чітко виділяються крупні велика і мала підшкірні вени ноги, а на верхній кінцівці – латеральна і медіальна підшкірні вени руки. Швидко збільшується діаметр поверхневих вен ноги від моменту народження до 2-ох років: діаметр великої підшкірної вени – майже у 2 рази, діаметр малої підшкірної вени – в 2,5 рази.
Морфологічні зміни серцево-судинної системи на ранніх етапах онтогенезу. У новонароджених передсердя, порівняно зі шлуночками, має більший об’єм, ніж у дорослих. Правий і лівий шлуночки приблизно рівні між собою. З віком здійснюється наростання маси серця (особливо інтенсивно – в перші два роки життя, а також у періоди 12–14-ти та 17–20 років). З 20–30-го дня після народження починається домінування (по масі) лівого шлуночку над правим. До 2-ох років життя продовжується диференціювання скоротливих волокон міокарду, його провідної системи та судин. Упродовж перших 15-ти років життя відбувається серія поворотів і переміщень серця всередині грудної клітки. Зокрема, в грудному віці починається поворот серця справа наліво навколо вертикальної осі. В процесі онтогенезу міняються розміри і будова кровоносних судин, проте, темп росту магістральних судин, повільніший, ніж у серця. Кровоносні судини новонароджених тонкостінні, в них недостатньо розвинені м’язеві та еластичні волокна; відношення просвіту вен і артерій – приблизно 1:1. Вени ростуть швидше за артерії, тому до 16 років це співвідношення стає рівним 2:1. Із зростанням судин відбувається розвиток в них м’язевої оболонки та сполучнотканинних елементів. У судинах малого кола кровообігу, навпаки, м’язова оболонка тоншає, а їх просвіт зростає.
Частота серцевих скорочень (ЧСС) у новонародженого становить 140 уд./хв.; пульс аритмічний. З віком ЧСС зменшується, особливо швидко в перший рік життя. У місячної дитини ЧСС становить 136 уд./хв., в 1 рік – 120–125, в 3 роки – 105–110, в 5 років – 95–100, в 7 років – 85–90, в 10 років – 80–85, в 12 років – 75–80, в 14–17 років – 70–80, у дорослих – 60–80 уд./хв. Зниження ЧСС обумовлене зростанням холінергічних впливів на серце. Підвищена рухова активність, зокрема спортивні тренування аеробної спрямованості, сприяють швидшому віковому зниженню ЧСС. Максимальне підвищення ЧСС у відповідь на фізичне навантаження залежить від віку і складає (220–N) уд./хв., де N – число років.
Систолічний та хвилинний об’єм кровотоку (СОК і ХОК). Упродовж раннього онтогенезу відносна величина СОК не змінюється і становить приблизно 1 мл/кг маси тіла. Абсолютна величина СОК зростає паралельно масі тіла: у новонароджених становить 2,5– 3,5 мл; в 1 рік – 10–11 мл; у 3 роки – 13–17 мл; в 5 років – 16–20 мл; в 7 років – 20–25 мл; в 10 років – 28–36 мл; в 14 років – 43–60 мл; в 17 років – 50–60 мл, у дорослих – 60–70 мл. Відносна величина ХОК у процесі раннього онтогенезу знижується з 140 мл/хв. на кг маси тіла у новонарожденного до 70 мл/хв. на кг маси тіла у дорослого. Абсолютна величина ХОК (мл/хв.) – зростає: у новонарожденного до 490, в 1 рік – 1250, в 3 роки – 1700, в 5 років – 2300, в 7 років – 2500, в 10 років – 3200, в 14–17 років – 3800–4300, а у дорослого – 4200–5000.
З віком підвищується потенційна можливість серця. Так, у 7–8-річних хлопчиків при фізичних навантаженнях СОК зростає до 70 мл, ХОК – до 13–16 л/хв., у 14–15-літніх дітей – до 100–120 мл і 20–24 л/хв., тоді як у дорослих – до 110–130 мл і 30–35 л/хв. відповідно.
Показники артеріального тиску (АТ) з віком збільшуються. Систолічний тиск (СТ, мм. рт. ст.) у новонароджених досягає 60–66, в 1 рік – 95, в 3 роки – 102, в 5 років – 103, в 7 років – 104, в 10 років – 106, в 14–17 років – 110, у дорослих – 120мм рт. ст. Орієнтовна формула величини СТ для дітей після року: СТ = 100 + 0,5×n, де n - кількість років. Діастолічний тиск (ДТ, мм рт. ст.) у новонароджених досягає 36–40мм рт. ст., з 1 року до 10 років воно рівне 60, в 14–17 років – 70 і у дорослих – 80мм. Пульсовий тиск (мм рт. ст.) у новонароджених досягає 24–36, в подальші періоди, зокрема у дорослих, – 40–46 мм рт. ст.
У дівчаток всі показники АТ нижчі, ніж у хлопчиків, у середньому на 5мм рт. ст. У дітей і підлітків сума ЧСС (уд./хв.) і величини СТ (мм рт. ст.) залишається постійною, рівною 200. При фізичному навантаженні у дорослих звичайно СТ зростає, а ДТ – знижується; у дітей, в основному, відбувається незначне підвищення СТ.
Для дітей характерна непостійність показників АТ, залежність цих показників від емоційного стану дитини, розумової і фізичної втоми (при цьому спостерігається виражене зростання величини АТ). У період статевого дозрівання, коли розвиток серця відбувається інтенсивніше, ніж судин, може спостерігатися так звана юнацька гіпертонія, тобто підвищення СТ до 130–140 мм рт. ст.
Величина центрального венозного тиску у дитини перших років життя досягає 105мм вод. ст. у підлітків – 86 мм вод. ст. Величина венозного тиску має широкі індивідуальні варіації.
Загалом, рух крові по судинах у дітей раннього віку має такі особливості: а) відносно малий систолічний об’єм крові; б) артеріальний тис низький; в) велика швидкість течії крові, що зумовлено малим опором периферійних судин; г) стінки судин мають малу проникність, високу розтяжність і малу кількість м’язових волокон; д) велика частина тиску витрачається під час проходження по капілярах.
Усі ці умови призводять до зменшення часу кровообігу в дітей. У новонароджених кров здійснює повний кругообіг за 12 сек., у 3 роки – 15 сек., 14 років – 18,5 сек., у дорослих – 22 сек.
У розвитку серця “складним” є підлітковий період, коли відбувається посилений ріст тіла та нейрогуморальна перебудова організму, темп приросту маси й об’єму серця збільшується. У хлопців систолічний об’єм більший, ніж у дівчаток. Прискорений ріст у цьому віці може супроводжуватися нерівномірним ростом органів і тканин, у тому числі серця і судин. Ємність порожнин серця збільшується швидше, ніж просвіт клапанних отворів та магістральних судин.
У гармонійно розвинутих підлітків середнього зросту з добре розвинутою грудною кліткою визначаються найкращі співвідношення між розмірами тіла, серця та магістральним судин. Розрізняють три варіанти “підліткового” серця:
1. Митральна форма (найчастіше зустрічається у дівчат) спостерігається при вирівнюванні лівого контуру серцевої тіні, що можливо визначити під час рентгенологічного обстеження. Порушення геодинаміки відсутні.
2. “Мале” серце (частіше зустрічається у дівчат) – займає в грудній порожнині серединне положення й наче висить на судинах. Спостерігається у дітей, в яких відбувається великий стрибок у рості. Для такого типу серця характерні: низький систолічний об’єм, схильність до тахікардії, зниження артеріального тиску, вислуховування функціонального систолічного шуму. Підлітки з “малим” серцем швидко втомлюються. Під час фізичного навантаження в них з’являється задишка, можуть виникати запаморочення.
3.“Гіпертрофоване” серце (частіше виявляють у хлопців) характеризується збільшенням лівого шлуночка та хвилинного об’єму крові, зменшенням ЧСС, підвищенням артеріального тиску, вислуховуваннм систолічного шуму.
Вікові особливості регуляції кровообігу. У новонароджених систолічний об’єм може збільшуватися під час крику і рухів одночасно зі збільшенням ЧСС. Збудження парасимпатичних нервових волокон гальмує діяльність серця новонароджених. У новонароджених виражений окосерцевий рефлекс, тобто зниження ЧСС при натисканні на очні яблука. В той же час адренергічна реакція серця не виражена, наприклад, блокада b-адренорецепторів не змінює роботу серця. Центри парасимпатичної системи можуть гальмувати роботу серця, проте з меншою силою ніж у дорослих. У цілому, серце новонародженого слабо реагує на потоки імпульсів від рефлексогенних зон. З віком росте ступінь впливу на серці холінергічного й адренергічного механізмів, а також кори великих півкуль, особливо у дітей з підвищеною руховою активністю. Дихальна аритмія вперше з’являється в 1 рік (17 % дітей); у 3–7 років вона спостерігається у 39 %,а в 15–17 років – у 100% випадках. Розвиток іннерваційного апарату серця завершується до 7 років.
У новонароджених дітей судини мають симпатичну іннервацію, ступінь впливу якої на тонус судинних гладеньких м’язів зростає. Під впливом тепла, плачу, активних рухів, годуванні ЧСС збільшується, відбувається рефлекторне збудження симпатичної нервової системи. Іннервація серця здійснюється завдяки поверхневим і глибоким сплетінням, які утворюють волокна блукаючого нерва і шийних симпатичних вузлів. Гілки блукаючого нерва закінчують свій розвиток і мієлінізацію в 3–4 роки. До цього віку серцева діяльність регулюється симпатичними нервовими волокнами, тому в дітей переважно буває фізіологічна тахікардія. Під впливом блукаючого нерва після 2 років зменшується серцевий ритм і може з’явитися синусова (дихальна) аритмія. Такі функції, як автоматизм, збудливість, провідність, скоротливість, тонічність здійснюються у дітей так само, як у дорослих.
Становлення центрів регуляції судинного тонусу пов’язане з розвитком локомоцій. До 1-го року починають формуватися перерозподільні механізми, наприклад, посилення при ходьбі кровотоку в скелетних м’язах. У підлітковому віці порушується адекватна регуляція судинного тонусу, у зв’язку з чим нерідкі явища юнацької гіпертонії або юнацької гіпотонії, порушення периферичного кровотоку (поява акроцианозу, синюшності шкірних покривів).
Умовні серцеві та судинні рефлекси переважно починають добре виявлятися в 7–8 років (наприклад, в цей період спостерігається передстартова реакція системи кровообігу).
Заняття спортом у школярів супроводжується збільшенням тонусу блукаючого нерва, зменшенням ЧСС у стані спокою. Під час рухів тонус центрів парасимпатичної системи знижується і підвищується тонус симпатичної системи. У віці 15–17 років знову посилюється дихальна аритмія, яка виражається в збільшенні ЧСС на вдихові та зменшенні – на видихові. Високий тонус блукаючого нерва у підлітків може супроводжуватися брадикардією. У підлітків зі зниженим тонусом блукаючого нерва збільшується ЧСС.
У старості послаблюються впливи на серце окремих структур мозку, симпатичної нервової системи, блукаючого нерва. Порушується енергетика, ритм міокарда.
Вікові особливості реакції системи кровообігу на фізичне навантаження. У відповідь на динамічне навантаження, наприклад, під час гри, діти відповідають збільшенням частоти серцевих скорочень і систолічним тиском. З віком ЧСС сповільнюється, проте підвищується чітко СТ, що спонукає підвищення СОК. У тренованих дітей характер реакції у відповідь стає таким же, як у дорослих, тобто відповідь стає економнішою; у них також вища швидкість відновлення ЧСС і АТ після навантаження, ніж у нетренованих однолітків. У відповідь на статичне фізичне навантаження діти, особливо школярі, відповідають значним підвищенням СТ і ДТ, що зумовлене генералізованим спазмом периферичних судин; така реакція може зберігатися впродовж 5-ти годин. Це вказує на небажаність тривалих статичних навантажень для дітей, оскільки вони можуть приводити до розвитку у них гіпертонічного стану.
Вікові особливості електрокардіограми (ЕКГ). У новонароджених дітей через недорозвиток лівого шлуночку на ЕКГ є ознаки правограмми. Крім того, у них висока амплітуда зубця Р (за рахунок відносно великого передсердя) і зубця Т. У грудних дітей електрична вісь серця зміщується вліво. У середньому ЕКГ набирає вигляду дорослої людини в 13–15 років.
У старості відбуваються розширення і деформація зубця Р, що свідчить про порушення розповсюдження збудження у передсерді, зростає тривалість інтервалів PQ, QRS, QRST, а також значно знижується амплітуда зубця Т, що вказує на зменшення процесів реполярізації. Електрична вісь відхиляється вліво, тобто є переважання лівого шлуночку, збільшується електрична систола серця, затримується передсердно-шлуночкова провідність.
У дітей за рахунок меншої звукоізоляційної здатності тканин яскравіша аускультативна картина. Тому у них частіше прослуховується III тон, акцентуація та розщеплювання II тону на легеневій артерії і багатша гамма шумів серця.
Швидкість розповсюдження пульсової хвилі (ШРПХ). У дітей грудного віку ШРПХ по судинах еластичного типу (по аорті) і по судинах м’язового типу (по стегновій артерії) відносно однакові і складають 4–5 м/сек. З віком внаслідок збільшення в судинах еластичних елементів (а отже, із зростанням пружності стінок судин) ШРПХ підвищується, особливо по судинах м’язового типу; у дорослих вона досягає 6–10 м/сек. (стегнова артерія) і 5–8 м/сек. (аорта). У міру старіння організму жорсткість судинної стінки зростає, у зв’язку з чим збільшується і ШРПХ. Тому даний показник використовується як один з показників біологічного віку людини.
Геронтологічні зміни. З віком знижується потреба організму в кисні, але одночасно зменшується і максимальне споживання кисню, тобто резервні можливості організму. Зменшується хвилинний об’єм крові, зокрема при виконанні аеробного навантаження, що відбувається за рахунок зниження об’єму систоли та сповільнення частоти серцевих скорочень. В середньому за кожен рік ХОК зменшується на 1%, проте, у старих людей на відносно високому рівні зберігається мозкова і коронарна фракція серцевого викиду, тоді як ниркова і печінкова значно знижуються.
З віком змінюється фазова структура серцевого циклу – збільшується тривалість систоли (головним чином за рахунок періоду напруги), а також період ізометричного розслаблення. Зменшується частота серцевих скорочень, що зумовлено зниженням ступеня автоматії та екстракардіальних впливів симпатичної системи. Основними морфологічними ознаками старечого серця є прогресуючий склероз міокарду, осередкова атрофія (з явищами білково-ліпоїдної дистрофії) або ж гіпертрофія міокардіоцитів, викликані гіпоксією в наслідок відкладення жирів у коронарних артеріях. При старінні знижується інтенсивність тканинного дихання міокарду, зменшується число мітохондрій, знижується рівень АТФ, знижується активність калій-натрієвої помпи, зменшується величина мембранного потенціалу, погіршується проведення збудження по міокарду. Все це призводить до зниження скоротливості міокардіоцитів і, зрештою, до розвитку функціональної недостатності міокарду. Зниження скоротливої здатності міокарду особливо виразне виявляється у літніх людей при фізичних навантаженнях.
З віком відбуваються істотні морфологічні “атеросклерозні” зміни у всіх кровоносних судинах, викликані відкладенням ліпідів в ендотелії та в гладких м’язах судин. Відкладення ліпідів викликає кальцифікацію і фіброз, що підвищує ригідність і жорсткість судинної стінки. Нераціональне харчування та малорухливий спосіб життя прискорюють розвиток атеросклерозного процесу. Разом з відкладенням жиру відбувається атрофія гладких м’язів судин. З віком в капілярах, пре- і посткапілярах розвивається явище фіброзу та гіалінового виродження, що може призвести до повної облітерації їх просвіту. Тому, знижується число активних капілярів (з розрахунку на одиницю площі), в органах виявляються зони, позбавлені капілярних петель. Зниження капіляризації має місце у всіх органах, включаючи головний мозок, скелетні м’язи, міокард і печінку. При старінні знижується проникність капілярів та інтенсивність транскапілярного обміну, розвивається гіпоксія органів і підвищення системного артеріального тиску. У старечому віці переважно підвищується систолічний тиск: до 60 років зростає до 140 мм рт. ст., після 60 років – до 150 мм рт. ст. Тиск діастоли змінюється у меншій мірі – навіть у довгожителів в нормі не перевищує 90 мм рт. ст. Зниження систолічного та хвилинного об’ємів серця перешкоджає надмірному підвищенню артеріального тиску. Венозний тиск, навпаки, з віком зменшується, що обумовлено розширенням венозного русла (еластичні волокна руйнуються) і зниженням тонусу гладких м’язів вен. Одночасно у венах розвиваються склеротичні зміни, які сприяють венозному тромбозу, викликаючи оклюзію венозного кровотоку.
При старінні знижуються можливості механізмів регуляції діяльності серцево-судинної системи. Зокрема, слабшають рефлекси з барорецепторів каротидного синуса і дуги аорти – це призводить до появи затяжних реакцій артеріального тиску, до розвитку хронічної гіпертензії. В той же час росте чутливість хеморецепторів судин до гіпоксії. Одночасно знижується ступінь впливу симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи на міокард – унаслідок деструкції закінчень, зниження синтезу медіатора й інших причин.
Судинні рефлекси у літніх людей часто мають парадоксальний характер: наприклад, може спостерігатися звуження судин на дію теплового подразнення, а не розширення, як у молодих людей. При фізичному навантаженні (наприклад, 20 присідань за 30 сек.) у літніх людей спостерігається, як правило, гіпертонічний тип реакції, а відновлення показників ЧСС і АТ проходить у сповільненому темпі.
Вікові особливості органів дихання. Дихання є комплексом фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі і забезпечують споживання кисню та видалення вуглекислого газу. Ніс, глотка, гортань, трахея, бронхи забезпечують шлях, по якому повітря надходить до організму. У структурних одиницях легень (ацинусах) відбувається обмін газів, а циркуляторна система розподіляє кисень до тканин та органів.
Порожнина носа у новонародженого низька (висота її біля 17,5 мм) і вузька. Носові раковини відносно товсті, носові ходи розвинені слабо. Нижня носова раковина торкається дна порожнини носа. Загальний носовий хід залишається вільним, хоани низькі. До 6-ти місяців життя висота порожнини носа збільшується до 22 мм і формується середній носовий хід, до 2-ох років формується нижній, після 2-ох років – верхній носовий хід. До 10-річного віку порожнина носа збільшується в довжину в 1,5 рази, а до 20 років – у 2 рази, в порівнянні з новонародженим. Із навколоносових пазух у новонародженого є лише верхньощелепна, вона розвинена слабо. Інші пазухи починають формуватися після народження. Лобова пазуха з’являється на 2-му році життя, клиновидна – до 3 років, комірковий лабіринт решітчастої кістки – до 3–6 років. До 8–9 років верхньощелепна пазуха займає майже все тіло кістки. Лобова пазуха до 5 років набуває розмірів горошини. Величина клиновидної пазухи в дитини 6–8 років досягає 2–3 мм. Пазухи решітчастої кістки в 7-річному віці щільно прилягають одна до одної; до 14-ти років по будові вони подібні на решітчасті лабіринти дорослої людини.
Гортань у новонародженого коротка, широка, лійкоподібна, розташовується вище, ніж у дорослої людини (на рівні ІІ–ІV хребців). Пластинки щитовидного хряща розташовуються під тупим кутом одна до одної. Виступ гортані відсутній. Внаслідок високого розташування гортані у новонародженого і дітей грудного віку надгортанник знаходиться дещо вище язика кореня, тому при ковтанні харчова грудка (рідина) обходить надгортанник по боках від нього. В результаті дитина може дихати і ковтати (пити) одночасно, що має важливе значення при акті смоктання.
Вхід в гортань новонародженого відносно ширший, ніж у дорослої людини. Присінок короткий, тому голосова щілина, що має довжину 6,5 мм (у 3 рази коротша, ніж у дорослого), знаходиться високо. Голосова щілина помітно збільшується в перші три роки життя дитини, а потім – у період статевого дозрівання. М’язи гортані у новонародженого та в дитячому віці розвинені слабо. Швидкий темп росту гортані спостерігається протягом перших чотирьох років життя дитини, далі, починаючи від періоду статевого дозрівання (після 10–12 років) до 25 років у чоловіків і до 22–23 років у жінок. У процесі росту гортані в дитячому віці, вона поступово опускається, відстань між її верхнім краєм і під’язиковою кісткою збільшується. До 7 років нижній край гортані знаходиться на рівні верхнього краю VІ шийного хребця. Топографія гортані, характерна для дорослої людини, встановлюється після 17–20 років.
Статеві відмінності гортані в ранньому віці не спостерігаються. З віком ріст гортані у хлопчиків проходить дещо швидше, ніж у дівчаток. Після 6–7-ми років гортань у хлопчиків крупніша, ніж у дівчаток того ж віку. В 10–12 років у хлопчиків стає помітним виступ гортані.
Хрящі гортані, тонкі у новонародженого, з віком стають більш товстими, проте зберігають свою гнучкість. У похилому і старечому віці в хрящах гортані, крім надгортанника, відкладаються солі кальцію. Хрящі костеніють, стають крихкими та ламкими.
Трахея та бронхи у новонародженого короткі. Довжина трахеї складає 3,2–4,5 см, ширина просвіту в середній частині – близько 0,8 см. Перетинчаста стінка трахеї відносно широка, хрящі трахеї розвинені слабо, тонкі, м’які. В похилому і старечому віці (після 60–70 років) хрящі трахеї стають щільними, крихкими, при стисненні легко ламаються.
Після народження трахея швидко росте протягом перших 6-ти місяців, потім її ріст сповільнюється, знову прискорюючись у період статевого дозрівання та в юнацькому віці (12–22 роки). До 3–4 років життя дитини ширина просвіту трахеї збільшується в 2 рази. Трахея у дитини 10–12 років у двічі довша, ніж у новонародженого, а до 20–25 років довжина її потроюється.
Слизова оболонка стінки трахеї у новонародженого тонка, ніжна; залози розвинені слабо. У дитини 1–2-ох років верхній край трахеї розташовується на рівні ІV–V шийних хребців, у 5–6 років – попереду від V–VІ хребців, а в підлітковому віці – на рівні V шийного хребця. Біфуркація трахеї до 7 років життя дитини знаходиться попереду від ІV–V грудних хребців, а після 7 років поступово встановлюється на рівні V грудного хребця, як у дорослої людини.
Легені новонародженого неправильної конусоподібної форми. Верхні частки відносно невеликих розмірів, середня частка правої легені за розмірами рівна верхній, а нижня порівняно більша. Маса обох легень у новонародженого складає 57 г (від 39 до 70 г) або 1/50 маси тіла, об’єм – 67 см3. Щільність легені у дитини, що не дихала, становить 1,068 (легені мертвонародженої дитини, що не дихала, тонуть у воді), у дитини, що дихала, – 0,490. Бронхіальне дерево до моменту народження, в основному, сформоване. На 1-му році життя спостерігається його інтенсивний ріст (розміри часткових бронхів збільшуються в 2 рази, а головних – 1,5 рази). У період статевого дозрівання ріст бронхіального дерева знову посилюється. Розміри всіх його частин (бронхів) до 20 років збільшуються в 3,5–4 рази (в порівнянні з бронхіальним деревом новонародженого). У людей 40–45 років бронхіальне дерево має найбільші розміри. Вікова інволюція починається після 50 років. У похилому і старечому віці довжина і діаметри просвітів багатьох сегментарних бронхів дещо зменшуються, інколи з’являються горохоподібні вип’ячування їх стінок.
Легеневі ацинуси у новонародженого мають невелику кількість дрібних легеневих альвеол. Упродовж 2-го другого року життя дитини, та пізніше, ацинус росте за рахунок появи нових альвеолярних ходів і утворення нових легеневих альвеол у стінках уже наявних альвеолярних ходів. Утворення нових розгалужень альвеолярних ходів закінчується до 7–9 років, легеневих альвеол – до 12–15 років. До цього часу розміри альвеол збільшуються вдвоє. Формування легеневої паренхіми завершується до 15–25 років. У період від 25 до 40 років будова легеневих ацинусів практично не змінюється. Після 40 років починається поступове старіння легеневої тканини. Легеневі альвеоли стають крупнішими, частина міжальвеолярних перетинок зникає. В процесі росту і розвитку легень після народження їх об’єм збільшується: протягом 1-го року – в 4 рази, до 8 років – у 8 разів, до 12 років – у 10 разів, до 20 років – у 20 разів (порівняно з об’ємом легень новонародженого).
Межі легень з віком також змінюються. Верхівка легені новонародженого знаходиться на рівні першого ребра. В подальшому вона виступає над першим ребром і до 20–25 років розташовується вище першого ребра (на 2 см вище ключиці). Нижня межа правої та лівої легені у новонародженого проходить на одне ребро вище, ніж у дорослої людини. В міру збільшення віку дитини ця межа поступово опускається. У похилому віці (після 60 років) нижні межі легень розташовуються на 1–2 см нижче, ніж у 30–40-річному віці.