Дозвіллєва діяльність людей похилого віку.

Питання організації дозвіллєвої діяльності у Великобританії вирішуються Національною Радою людей похилого віку та Дозвіллєвим Центром “Мекка”, у Німеччині - Конгресом старшого покоління, в Канаді - товариствами та радами у справах людей похилого віку, у Китаї - Центром з проблем людей похилого віку, сільськими та міськими клубами пенсіонерів, у Японії – Національною федерацією клубів літніх осіб.

1973 року у Франції було відкрито перший університет для людей пенсійного віку, а 1981 року їх нараховувалось уже близько 60. Це соціокультурне явище має велике значення, адже пенсіонери, втративши елемент професійної необхідності, отримують від освіти лише задоволення.

У 80-і роки ХХ ст. за підтримки місцевих органів влади виникає велика кількість клубів для людей похилого віку. Їх мета - створити сприятливі умови для трудової діяльності людини, для подальшого професійного й творчого розвитку, спілкування з ровесниками. Питання безпосереднього фінансування, управління, організаційної структури клубів і закладів клубного типу вирішуються в межах місцевої культурної політики. Клуби для осіб похилого віку можуть розташовуватись у спеціально збудованому приміщенні або в переобладнаних, пристосованих будівлях. Вони мають комплекс служб соціально-побутового призначення, медичні кабінети, їдальню, бібліотеку, приміщення для трудової діяльності, гурткові кімнати, кімнати відпочинку.

Так, клуб людей похилого віку в одному із селищ на Рейні (Німеччина) було відкрито 1974 року. Він розташований у приміщенні місцевої школи і функціонує під егідою католицької громади. Фінансову базу клубу складають членські внески.

Штат клубу нараховує 35 працівників. Віковий склад відвідувачів - в межах від 60 до 85 років. У клубі організовуються танцювальні вечори, перегляд кінофільмів, екскурсії, лекції, доповіді, диспути, діють різноманітні секції та гуртки.

З роками поступово зменшується психічна енергія людини. Це виявляється, зокрема в тому, що людям похилого віку важко відмовитися від старих звичок, вислуховувати та сприймати нові ідеї, використовувати у своїй професійній діяльності нові методи. Пенсіонери без особливого задоволення сприймають навколишні зміни. Декому необхідно більше часу для прийняття рішень, для підготовки навіть до таких простих справ, як вихід з дому на прогулянку, до крамниці.

Разом з тим, людина похилого віку прагне розширити межі звичного щоденного спілкування, відчути свободу, впевненість у собі, своїх силах. Тому з більшим бажанням відвідуються ті дозвіллєві заходи, що надають їй максимальну свободу дій, святкування, вечори відпочинку, ювілеї.

З віком уповільнюються психічні реакції: людині “золотої пори” важче висловлювати свої думки, відстоювати власну точку зору. Особливого значення набуває внутрішнє емоційне й інтелектуальне життя. З більшим бажанням людина похилого віку спілкується з представниками відповідного соціального статусу, своїми однолітками. Враховуючи ці особливості, працівники соціально-культурних закладів часто організовують заходи, що передбачають колективне обговорення, обмін думками, поглядами, почуттями, дають можливість ровесникам поспілкуватися, пригадати цікаві історії свого життя. Такі форми організації дозвіллєвої діяльності мають велике значення для тих, хто тривалий час перебував на самоті.

Найактивніші відвідувачі клубу спільно із соціальними педагогами проводять тиждень у будинку відпочинку, де організовуються лекції, екскурсії, заняття спортом. Ці заходи називають “Тижнями людей третього віку”.

У клубі пенсіонери відчувають себе затишно, їм імпонує можливість поспілкуватися, знайти підтримку, розуміння та співчуття. Такі контакти часто відбуваються за межами клубу, що теж має велике значення для людини похилого віку. В “золоту пору” зазнає змін і емоційна сфера особистості: з одного боку емоційне життя стає більш статичним, емоційні потрясіння виникають значно рідше, ніж у осіб молодого чи середнього віку, з іншого, - люди похилого віку вразливіші, вони потребують турботи, уваги й розуміння оточуючих їх людей. Не можна забувати й того, що коло близьких друзів і родичів для більшості людей похилого віку поступово звужується, і це призводить до часткової або повної ізоляції людини.

Однак у деяких осіб (наприклад, з віковою інвалідністю) функціональні обмеження, що асоціюються з наближенням старості, виявляються набагато раніше. Тому першорядного значення в роботі з цією віковою групою населення набуває готовність працівника дозвіллєвої установи (рекреатора, соціального педагога, педагога дозвілля) враховувати чинники соціального, психологічного, економічного характеру, пов’язані з рівнем і стилем життя особистості, її становищем у сім’ї та суспільстві, бажанням і можливістю працювати, станом психічного й фізичного здоров’я.

Спільними для цієї демографічної групи є суттєві зміни у світовідчутті, ціннісних орієнтаціях і життєвих інтересах. Визначальним чинником формування соціально-культурних потреб людей похилого віку стає, передусім, стан їх здоров’я, а рівень захворюваності збільшується майже вдвічі; хвороби характеризуються хронічністю, з комплексними ознаками та тривалими патологічними процесами. Особливістю захворюваності людей похилого віку є її комплексність. Так, у цьому віці людина лікується одночасно від кількох хвороб, що значно ускладнює лікувальний процес. Не сприяє покращанню здоров’я й стан медичного обслуговування осіб похилого віку - головною особою в організації медичного обслуговування, як правило, є дільничний терапевт.

Не буде перебільшенням твердження, що для людини похилого віку особливого значення набуває проблема проведення свого вільного часу. Вона досить часто перетворюється на один із чинників соціальної напруги в суспільстві, що посилюється значним зниженням рівня життя, сегрегацією населення за рівнем доходів, втратою стимулів до продуктивної праці і неможливістю подальшої трудової діяльності, погіршенням демографічної ситуації, дискримінаційними проявами, і врешті-решт, - відсутністю реально діючої інституційної системи в Україні для організації дозвіллєвої діяльності людей похилого віку.

Фахівці дозвіллєвої сфери в зарубіжних країнах використовують різноманітні засоби впливу естетичного спрямування на осіб похилого віку, а саме: мистецтвотерапію, бібліотерапію, терапію спогадів.

Мистецтвотерапія, або арт‑терапія, включає музичну, хореографічну, театральну, художню творчість. Значущим, на думку працівників дозвіллєвих закладів, є не конкретний результат, а саме творчий процес, у якому мистецтво виконує інтегруючу функцію. Наприклад, особливою продуктивністю (не лише в естетичному, а і в соціальному та індивідуальному аспектах) відзначився художній проект під оригінальною назвою “Старі – так, однак не дуже старі”, здійснений зусиллями членів клубу пенсіонерів у муніципалітеті Кобленц (Німеччина). Пластика, живопис, графіка поєднали самотніх людей літнього віку. Основною метою проекту стала спонтанна творчість учасників, яка принесла їм радість спілкування, задоволення життям, для багатьох відкрила нові перспективи. Проект мав позитивні відгуки серед громадськості, за сприяння якої у краєзнавчому музеї міста було організовано заключну виставку робіт пенсіонерів.

Бібліотерапія здійснює цілющий вплив на психічний та емоційний стан людини похилого віку за допомогою книг. На важливість цього методу вказує і англійський вчений Еліот Сміт: “У людини похилого віку з роками вичерпується запас цікавих ідей. Старі люди живуть замкнено, їхнє життя бідне на події, мислення не стимулюється потребами активної праці або свіжими поглядами. Особливо, якщо життя обмежене стінами власного будинку та вузьким колом друзів. Гарними співбесідниками бувають лише ті особи літнього віку, які відзначаються активністю, які багато читають та задумуються над прочитаним”.

Психотерапія спогадів - лікувальний метод, що створює позитивний мікроклімат довкола старої людини, орієнтує на позитивні спогади про минуле. Спеціалісти з терапевтичної рекреації (США) підкреслюють, що в цей період для людини особливого значення набувають сімейні реліквії, особисті предмети чи речі, що належать комусь із членів сім’ї, знайомим або друзям. Тому одним із засобів терапії, який допомагає адаптуватись людині похилого віку до життя в нових умовах, може стати клубний вечір спогадів про пам’ятні речі, про визначні події та життєві ситуації, пов’язані з цими предметами; особливою популярністю у клубах користуються виставки фотографій, сімейних коштовностей, предмети релігійного характеру, меблі. Еліот Сміт зазначає: “Свідомо чи несвідомо люди похилого віку плекають своє минуле, дихають його теплом, керуються його “зрозумілими” критеріями, а вади минулого згладжуються або взагалі забуваються”.

Однак дозвіллєві заходи й програми для звільнення особистості від відчуття страху, стурбованості, тривоги, від внутрішніх конфліктних переживань, невпевненості у завтрашньому дні, мають бути регулярними і систематичними: “Систематичність не дозволяє стояти на місці і дає позитивні результати в заняттях, змушує особистість рухатися вперед, адже, не маючи свідків прогресу, можна поступово уповільнювати темп і за інерцією зупинитись, цього не дозволить зробити регулярність занять”.

Необхідно зазначити, що в дозвіллєвій діяльності людина похилого віку зустрічає багато проблем. Так, з виходом на пенсію зменшується прибуток, знижується життєва активність, слабшають фізичні й духовні сили, з’являється відчуття соціальної ізоляції (на самотність як на одну з головних причин старіння всього організму вказував ще лікар Стародавньої Греції Гален), відвідуються лише соціально-культурні заклади, розташовані неподалік від власного будинку. Дослідження виявили, що характерним для людини похилого віку є загострене відчуття самотності через обмеження спілкування з навколишнім світом, переживання втрати близьких та друзів, відчуття власної непотрібності та покинутості. Часто людина похилого віку повністю позбавлена людського спілкування, що викликає депресію, підозрілість, недовіру, самоізоляцію, відчуття тривоги, небажання виробляти стиль самостійного життя.

Зарубіжні дослідники - Комо К. (Франція), Віктор К. (Великобританія), Торнстон Л. (Швеція) - провели геронтологічні дослідження серед пенсіонерів і узагальнили ці дані: спільно з дітьми у Великобританії проживають 42 % осіб літнього віку, у США - 28 %, у Данії — 20 %, у Польщі — 67 %, у Болгарії – 80 %.

Причинами спільного проживання є: у сільській місцевості - традиційне сільське господарство, у містах - переважно нестача житла. Не останніми причинами спільного проживання є й необхідність допомоги старшими у веденні домашнього господарства, в догляді за дітьми, матеріально-побутові негаразди. У багатьох осіб похилого віку спілкування з власними дітьми є чи не єдиним зв’язком з навколишнім світом. Тому головною метою дозвіллєвої роботи з людьми похилого віку є забезпечення умов для активного способу життя, надання морально-психологічної підтримки, усунення конфліктних ситуацій, формування відчуття власної гідності, доцільності докладених зусиль і позитивної самооцінки, уникнення дестабілізуючих факторів життя.

Серед англійських науковців поширеною є думка про перспективність залучення осіб похилого віку до дозвіллєвої діяльності для оптимального збереження їх духовної значущості в суспільстві. Дозвіллєві заходи знижують вплив та інтенсивність чинників, що провокують передчасне старіння й ускладнення (психічні стреси, потрясіння, негативні соматичні аспекти, рання дезадаптація та дестабілізація особистості, обмеженість кола інтересів, постійне невдоволення собою та власним життям).

Ініціативу виділення дозвіллєвого аспекта у вирішенні проблем осіб “золотого” віку підтримують і американські спеціалісти. Дозвіллєва діяльність з людьми похилого віку має грунтуватись на мультидисциплінарному підході та орієнтації на потреби людини похилого віку. Це передбачає діяльність єдиної команди фахівців, спрямованої на задоволення інтересів і запитів людини “золотої пори”.

Показовою з цього погляду є діяльність клубу пенсіонерів в “Буено-парку” (штат Каліфорнія, США). Його працівниками враховано всі побутові потреби людини “золотого” віку: клуб має необхідні кабінети (лікувальний і процедурний), заклади (їдальню та магазин), а також майданчики для активного і пасивного відпочинку, конференц-зал, кімнати для гурткових занять, зали для проведення зборів і засідань. У дозвіллєвій роботі з людьми похилого віку використовуються різні форми й методи, соціальні та культурно-дозвіллєві програми: виготовлення керамічних виробів, бальні танці, уроки самообслуговування, гра в брідж, гуртки живопису, оздоровчі заходи. У клубі проводяться також безкоштовні медичні огляди, заходи реабілітаційного характеру, що пояснюється нагальною потребою людини старшого віку в постійній медичній допомозі.

Новою формою дозвіллєвої роботи є організація консультацій для родичів і близьких, які доглядають осіб літнього віку. Такі консультації допомагають правильно розуміти психічну поведінку, емоційний стан, інтелектуальні зміни; формують навички елементарного геронтопсихіатричного обслуговування. Родичі вчаться швидко й позитивно вирішувати сімейні конфлікти, уникати стресових ситуацій.

Серйозного значення у проведенні дозвіллєвих заходів надається стимулюванню участі літніх людей у спільній рекреації, що залежить від багатьох чинників, зокрема, від відповідності програм і послуг фізичному стану здоров’я людини, від можливості замовити й отримати інформацію особам із комунікативними ускладненнями (порушеннями слуху, зору, мови); від можливості використовувати в програмах міжнародного символу фізичної доступності (що підтверджує бажання залучити до акції людину-інваліда); від включення до матеріалів програм повідомлень про готовність агентства надати послуги всім громадянам, у тому числі й особам літнього віку та інвалідам.

Варто підкреслити, що, на думку професійних рекреаторів зарубіжжя, будувати рекреаційну, соціальну, дозвіллєву програми соціально-культурного закладу необхідно за такими стратегічно важливими напрямами:

1. систематичне вивчення інтересів і потреб людини похилого віку та організація дозвіллєвих послуг відповідно до запитів особистості;

2. безпосередня робота з ініціативними групами та представниками громади, яку обслуговує дозвіллєвий заклад (індивідуальна причетність сприяє інтенсифікації участі населення в культурному житті і створює необхідні передумови для пожвавлення економічного, соціального, культурного розвитку громади);

3. координація та співпраця дозвіллєвої діяльності закладів з іншими суб’єктами суспільного життя (політичними, релігійними, приватними, добровільними організаціями, освітніми й культурно-мистецькими установами);

4. налагодження зв’язків із засобами масової інформації.

Дотримання такої послідовності у підготовці дозвіллєвих програм клубів для людей похилого віку істотно підвищить її ефективність, допоможе конструювати соціально значущі контакти, професійно оцінювати соціальну ситуацію громади, виявляти загальнокультурну мобільність. Окрім того, необхідно зазначити, що айперспективнішими є ті культурні ініціативи, що спираються на глибокі місцеві культурно-історичні корені духовного життя.

В останні десятиріччя спостерігається зростання попиту на послуги невеликих клубних закладів, розташованих у певному мікрорайоні. Ця тенденція призвела до поступової заміни великих центрів дозвілля, які “фрагментарно” обслуговують людей похилого віку, на спеціалізовані клубні установи, на зразок “Голден Ейдж” (США), що використовують у своїй діяльності засоби, форми й методи відповідно до інтересів і бажань людей похилого віку.

Характерною рисою таких клубів є врахування специфіки, соціального значення, статусу, потреб, інтересів представників старшого покоління, що істотно впливає на підвищення результативності їх роботи.

Підкреслимо, що для певної частини пенсіонерів завершення трудової діяльності ще не означає припинення активної участі у соціальному житті, багато часу люди похилого віку починають відводити для громадської роботи і творчості. Однак більшість людей цієї категорії хворобливо сприймає вихід на пенсію. Доведено, що припинення трудової діяльності у зв’язку з пенсійним віком спричиняє погіршення фізичного й психічного стану особистості на 55 % у чоловіків і 60 % у жінок. Цей стан погіршується з відчуттям контрасту між власною пасивністю та активним життям суспільства. Згідно з соціологічними дослідженнями, вихід на пенсію особливо гостро сприймають самотні люди, спеціалісти вузького профілю, а також люди з обмеженим життєвим світоглядом. Суттєву частину незадоволених своїм життям старих людей складають ті, хто серед мотиваційних домінант щодо негараздів похилого віку відзначають невміння заповнювати своє дозвілля, відсутність інших інтересів, окрім професійних. З часом, у таких осіб виникає відчуття зайвості та непотрібності, що призводить до передчасного старіння (патологічної старості). Припинення трудової діяльності для таких осіб вивільняє безмір вільного часу, який вони не вміють цікаво використати.

Необхідно зазначити, що донедавна дозвіллєва діяльність у зарубіжних країнах організовувалась з урахуванням специфіки людей певних вікових груп (дітей, підлітків, молоді, середнього віку). Сьогодні ж простежується тенденція до об’єднання різних вікових категорій на грунті спільних потреб, інтересів і вподобань. У роботі дозвіллєвих закладів із пенсіонерами увага приділяється залученню набутого духовного досвіду представниками цієї вікової групи для зміцнення зв’язків між поколіннями, для виховання молоді. У зв’язку з цим, на особливу увагу заслуговує робота дозвіллєвих закладів, орієнтована на реалізацію виховних можливостей осіб похилого віку.

Прикладом успішної роботи дозвіллєвих служб комплексного типу може бути створення проектів і програм, метою яких є поєднання інтересів молоді та людей похилого віку. Вісьневська-Рошковська К. (Польща) зазначає: “Молодість і старість повинні психічно взаємодоповнюватись. Молодість вирізняє бурхлива життєва сила, темперамент, пристрасність, жадоба вражень і переживань, ініціатива, потяг до нового. Ці якості дуже цінні, однак вони повинні вміло стримуватись і спрямовуватись розумом, досвідом, знаннями, холодним усвідомленням, обережністю, дипломатичними навичками, тобто тими якостями, якими володіє старість”.

Спільні дозвіллєві програми проводяться в США з 70-х років. Поєднання інтересів молоді та людей похилого віку відбувається шляхом творчої активності (участі у танцювальних, музичних, театральних гуртках); спортивної та оздоровчої діяльності (спеціальні програми для різних вікових груп); організації дозвілля в клубах за інтересами та рекреаційних центрах. Цікавим прикладом може бути спільна соціальна робота з озеленення міст: з ініціативи Американської асоціації пенсіонерів та за активною участю молоді відбулося відродження міських парків в Ель-Пасо (штат Техас); за підтримки шкіл, молодіжних організацій та центрів для осіб похилого віку проведено кампанію з озеленення Піттсбурга (штат Пенсильванія) та Поло Альто (штат Каліфорнія).

Тому видається доцільним аналіз діяльності клубу у США “Голден Ейдж”, що в перекладі означає “Золотий вік”. Пенсіонери відвідують клуб переважно в першій половині дня, після обіду у “Голден Ейдж” залишаються лише штатні працівники (близько 30 осіб). Членами клубу є люди віком від 65 до 90 років. Вони живуть активним життям, беруть участь у всіх заходах клубного об’єднання, багато мандрують. Відчувати свою корисність для суспільства їм допомагає волонтерська робота, займатися якою має право лише людина “золотого віку”, член клубу “Голден Ейдж”. Наприклад, у їдальні волонтери обслуговують покупців, прибирають столики та посуд, а також виконують необхідну роботу на комп’ютері.

До організації пенсіонерів підвозить автобус о 9 ранку, а о 13 розвозить по домівках. Весь цей час, включаючи обідню перерву, відвідувачі знаходяться в клубі. Людина, яка приходить до клубу вперше, спочатку досить пасивна: переглядає телепередачі, відвідує лекції, слухає платівки. З часом вона знайомиться з різноманітними видами клубної діяльності. У “Голден Ейдж” діють мовні курси, гуртки вишивання та малювання, проводиться оздоровча діяльність. Поступово у пенсіонера з’являється інтерес до певного заняття. У клубі також працює туристичне бюро, адже більшість членів клубу намагаються січень та лютий проводити у теплих країнах. Головним у роботі клубу “Голден Ейдж” вважається індивідуальна робота з кожним з відвідувачів.

Завдання, що постають перед дозвіллєвими установами з обслуговування осіб похилого віку, ефективно реалізовуються шляхом поєднання зусиль соціальних служб, медичних організацій, клубів, парків, музеїв. Досить поширеними є програми типу “Літній відпочинок у парку” (США), ініціаторами яких стали парки та регіональні соціальні служби. Доцільність таких програм підтверджується кількістю відвідувачів, що складають більше 60 % літніх людей.

Дозвіллєве обслуговування інвалідів з віковою інвалідністю має засновуватись на спільній роботі спеціаліста дозвіллєвої сфери, осіб з віковою інвалідністю та людей, які за ними доглядають (родичів, друзів, знайомих), адже тільки спільними зусиллями можна здолати стереотипи мислення і дати можливість людині з віковою інвалідністю право вибрати соціально-культурні послуги, поліпшити комунікативні здібності, підвищити самооцінку та самосвідомість.

Таким чином, дозвіллєві заклади клубного типу країн Західної Європи та США мають на меті апробацію оптимальних варіантів залучення людини “третього” віку до культурного соціуму, підтримку їх активного способу життя, усунення неадекватності між рівнем освіченості особистості та її творчою реалізацією. Безперечною перевагою таких закладів є можливість розробляти індивідуальні культурно-дозвіллєві програми, залучати різноманітні форми і методи клубної роботи відповідно до потреб кожної людини похилого віку в безпосередньому контакті з нею і на найдоступнішому для неї рівні.

Зарубіжні вчені вважають, що головними в успішній реалізації таких заходів повинні бути:

ü види дозвіллєвої діяльності, що орієнтуються на творчу активність особистості (танцювальні вечори, виступи аматорських колективів, концерти за участю самодіяльних ансамблів та хорових колективів);

ü спортивна і фізкультурно-оздоровча діяльність (гра з м’ячем, туризм, катання на човнах, національні ігри, плавання) для зміцнення здоров’я, протистояння старінню організму, підтримання належної фізичної форми;

ü створення “хобі-груп” на основі спільних художніх, естетичних, релігійних, літературних та інших інтересів, любительських і клубних об’єднань за інтересами, що урізноманітнюють палітру культурної діяльності людини;

ü задоволення потреби в людському спілкуванні (дискусії, бесіди, прогулянки, які позитивно впливають на загальний стан здоров’я, життєвий тонус, психіку людини похилого віку).

Наприклад, у США зростає популярність гри у гольф, у тому числі й серед людей із фізичними вадами. В країні створено Американську асоціацію інвалідів-любителів гри у гольф. Основними напрямами її діяльності є підготовка спеціальних програм навчання інвалідів; модифікація правил гри з урахуванням можливостей гравців; участь у розробці спеціального обладнання для інвалідів, вивчення дозвіллєвих потреб інвалідів у цій галузі та пошук шляхів їх задоволення; налагодження співпраці з іншими соціально-культурними об’єднаннями. Окрім цього, систематичні заняття фізичною культурою дозволяють швидше пристосовуватись до життєвих умов, збільшують функціональні можливості інвалідів та людей похилого віку, позитивно впливають на їх психологічний стан, мобілізують їхню волю, відновлюють почуття соціальної повноцінності.

Необхідно підкреслити, що потреба у спілкуванні є для людей похилого віку чи не найважливішою і перетворюється у головний вид діяльності, який необхідно заповнити культурним та соціальним змістом. Особливо це стосується осіб похилого віку-інвалідів, для яких комунікативна сфера є засобом прискорення процесу входження інваліда в суспільство.

На думку зарубіжних вчених, дотримання рекреаційними й дозвіллєвими службами цих вимог допоможе виявити й задовольнити специфічні потреби (біологічного, соціального, психологічного характеру), притаманні людині “золотого віку”, сприяти покращанню життя, незалежності особистості, оптимізму, надії та віри у власні сили, вирішенню конфліктних ситуацій в особистому житті. Тобто змістовне дозвілля є одним із головних шляхів соціально-психологічної адаптації людини до нових, незвичних умов життя та своєрідною основою для “стверджуючого дух оптимізму.”

Отже, основними принципами дозвіллєвої діяльності з особами похилого віку можна визначити:

1. дотримання прав та свобод людини;

2. забезпечення рівних можливостей в отриманні дозвіллєвих послуг;

3. доступність дозвіллєвих закладів для осіб похилого віку та врахування потреб цієї категорії населення;

4. систематичність організації дозвіллєвої діяльності;

5. диференційований підхід у дозвіллєвому обслуговуванні.

Організація дозвіллєвої діяльності осіб похилого та літнього віку у зарубіжних країнах характеризується як загальними так і специфічними ознаками, що пояснюється традиціями та звичаями кожного народу, історією конкретної країни, її науково-технічним розвитком, проблемами соціально-культурної сфери на сучасному етапі.

Спільні ознаки дозвіллєвої роботи з особами похилого віку у зарубіжних країнах полягають у:

Ø розкритті потенційних резервних здібностей осіб похилого віку;

Ø збереженні та накопиченні практичного досвіду, набутого літніми людьми;

Ø функціонуванні соціально-культурних установ для задоволення потреб людини похилого віку як особливої соціальної групи населення, створення умови для подальшого розвитку та підтримки особистісних можливостей;

Ø розвиткові нетрадиційних форм зайнятості;

Ø можливості підвищувати якість освіти та професійне самовдосконалення відповідно до концепції неперервної освіти;

Ø створенні інфраструктури дозвілля для надання соціально-культурних та дозвіллєвих послуг з урахуванням пріоритетних потреб та можливостей осіб похилого віку.

Дозвіллєві установи в зарубіжних країнах становлять цілісну систему взаємопов’язаних компонентів і створюють сприятливі умови для активізації соціокультурної ініціативи населення, зокрема, людей похилого віку, для задоволення потреб особистості у спілкуванні, встановлення й поглиблення соціальних контактів, для підтримки активної творчої діяльності, що формує у людини “третього віку” адекватну соціальну позицію та почуття гідності.

Разом з тим не можна ідеалізувати зарубіжну дозвіллєву систему: хоча в сучасному зарубіжному суспільстві пенсіонери та особи похилого віку вважаються цінністю суспільства, непоодинокими є випадки, коли цю категорію населення сприймають з погляду зайвих фінансових витрат для суспільства; не є виключенням й прояви дискримінації, що свідчить про невідповідне ставлення до осіб похилого віку.