Навчальні підручники і посібники. Вимоги до них. Проблема створення електронних джерел

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, ви­значеними програмою і вимогами дидактики.

У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню, що полягає в забезпеченні процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань, у форму­ванні в них пізнавальних умінь; б) розвивальну, що сприяє розвиткові учня, його перцептивних, мнемонічних, ро­зумових, мовленнєвих та інших здібностей; в) виховну, що сприяє формуванню світогляду в учнів, моральних, есте­тичних та інших якостей і рис особистості школяра; г) управлінську, яка полягає в програмуванні певного ти­пу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосу­вання знань у різних ситуаціях; ґ) дослідницьку, яка спо­нукає учня до самостійного вирішення проблем, навчає методів наукових пошуків.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін., які сприяють зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплюють навички самостійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл нав­чального матеріалу за розділами і параграфами. Найваж­ливіший матеріал має бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Складається підручник з текстового і позатекстового компонентів. Текстовий компонент містить основний, додатковий і пояснювальний тексти. До позатекстового належать: а) апарат організації засвоєння (запитання і зав­дання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Навчальний матеріал підручника структурно склада­ється з емпіричного, теоретичного і практичного компо­нентів процесу засвоєння знань.

Емпіричні знання містять інформацію про чуттєвий дос­від, відображають поверхові зв'язки і відношення. Цей ком­понент навчального матеріалу використовують для того, щоб учні навчилися упорядковувати спостережувані факти і явища, розуміти різноманітні класифікації, робити їх і ко­ристуватися ними. Утворені емпіричним шляхом абстрак­ції (відображення окремих сторін предметів) є обов'язковим «матеріалом», на основі якого здійснюється перехід від чут­тєво-конкретного до конкретного (до сутності).

Теоретичні знання відповідають змісту теоретичного компонента навчального матеріалу, який містить інфор­мацію, що проникає в сутність відношення речей. Він опе­рує науковими поняттями, які відтворюють ідеалізований предмет і систему його зв'язків. Без теоретичного осмис­лення явища можуть бути предметами лише емпіричного компонента.

Практичний компонент навчального матеріалу є важ­ливим засобом підготовки учнів до життя, розвитку їх творчих здібностей, формування рис характеру, поглядів і переконань, інтересу до знань тощо. Він охоплює інформа­цію щодо організації засвоєння навчального матеріалу (за­питання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, зраз­ки розв'язання завдань, таблиці, пояснення до тексту та ілюстративного матеріалу), а також інформацію про спосо­би діяльності або творчості (опис творчої діяльності, проб­лемно-пошукові, теоретичні і прикладні завдання, прави­ла, рекомендації, послідовність малюнків, які ілюструють окремі прийоми трудової діяльності та ін.), тобто інформа­ційний навчальний текст.

Навчальний матеріал важливо розглядати у єдності всіх його сторін — чуттєвого досвіду (емпіричний компонент), розкриття сутності явищ (теоретичний компонент), розв'я­зання практичних завдань (практичний компонент).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за пов'язаними між собою генетичним (в істо­ричній послідовності), логічним (відповідно до сучасної ло­гічної структури конкретної науки), психологічним (з ура­хуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.

Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світо­глядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним нав­чальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дос­лідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийо­мів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.

Більшість шкільних підручників складається з емпі­ричних (відображають факти, явища, події, містять впра­ви і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів.

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком­плексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні тек­сти — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. Програмований текст подає зміст частинами, передбачає перевірку засвоєння кожного «кроку» інфор­мації контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути ана­літичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тек­сти, покликані розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступе­нем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репро­дуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потре­бують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продук­тивні запитання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Підручник має містити ілюстративний матеріал — зображення, які реалізують педагогічний принцип науко­вості підручника специфічними засобами наочності. Ілюс­трації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони мо­жуть бути або рівнозначними тексту, або доповнювати йо­го, чи бути об'єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підруч­ника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Використовува­тиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий ма­теріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути надто складним, а для інших — легкодоступ­ним, надто простим.

Для реалізації інформаційних технологій навчання важливе значення мають електронні педагогічні засоби, зокрема електронні підручники, які повинні відображати інформацію з використанням усього спектру даних (тексту, графіки, аудіо, відео, анімації), передбачати широкі можливості пошуку і навігації (вибору), різноманітну ін­формаційно-довідкову інформацію, об'єктивну і багато­сторонню систему контролю знань, можливості інтерак­тивного зв'язку учня з учителем.

Оскільки обсягові тексти читати на моніторі комп'ю­тера складно, підручники передбачають текстовий і зву­ковий режими навчання. Текстовий можна вважати вдос­коналеним аналогом книги, а звуковий — аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал ілюструється графічною ін­формацією (схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео), у звуковому — відтво­рюється дикторський текст, який супроводжується озву­ченими слайд-шоу. Поєднання візуальної та аудіоінформації значно підвищує ефективність навчання.

Важливе значення для ефективної організації навчаль­ного процесу мають посібники для вчителів, одним із видів яких є закритий посібник для вчителя, покликаний допо­магати вчителю у використанні в навчальному процесі під­ручника для учнів. Такий посібник містить поради, спря­мовані на ефективну роботу з підручником і використання його можливостей, дає чіткі настанови щодо проведення уроку з використанням підручника для учнів. Здебільшо­го його вважають додатком до підручника для учнів.

Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додатко­ву (наукову, педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, але не об­межує вчителя детальними інструкціями. Він зорієнтова­ний на стимулювання вчителя до педагогічної творчості.

Незалежно від типу посібник для вчителя повинен міс­тити багато відсутньої у підручнику для учнів основної ін­формації з метою заохочення їх для самостійного пошуку, додаткову інформацію (документи, архівні матеріали то­що), з якою вчитель, можливо, не знайомий або малозна­йомий і яка може збагатити навчальний процес, а також недоступну для учнів педагогічну інформацію.

16. Навчальні плани

Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основопо­ложним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає цілісне уяв­лення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та роз­поділ годин між ними за роками навчання; визначає гра­нично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансова­них з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загаль­нодержавний компонент. Варіативну складову формує нав­чальний заклад з урахуванням інтересів, здібностей, життє­вих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення пов­ноцінного розвитку особистості кожного школяра.

На основі Базового навчального плану Міністерство ос­віти і науки України розробляє та затверджує типові нав­чальні плани для різних типів загальноосвітніх навчаль­них закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок го­дин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

Навчальний план — документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.

Навчальний план має бути спрямованим на всебічний розвиток особистості учня, забезпечувати потреби суспільс­тва у вихованні підростаючого покоління, враховувати рі­вень розвитку вітчизняної і зарубіжної науки, рівень роз­витку учнів, їх навчальних можливостей, потреб та інтере­сів, здобутки національної культури, національні традиції. Як правило, він містить державний і шкільний компонен­ти змісту освіти.

Державний компонент змісту освіти.Його розробляє Міністерство освіти і науки України. Він покликаний за­безпечити соціально необхідний для коленої людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок, охоплюючи такі предмети і курси (освітні галузі). На державний компонент припадає 80% навчального часу, з яких 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25 — при­родничо-математичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% — естетичних наук.

Шкільний компонент змісту освіти.Охоплює вибірко­во-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. У середній загальноосвітній школі на це передбачено 71 год. на тиждень (20,1% навчального часу). Резервом часу відає шкільна рада, яка використовує його для задоволення по­треб дітей в організації компенсуючих і розвиваючих знань з окремих предметів, введення нових курсів, поглиб­леного і профільного їх вивчення, занять учнів за індивіду­альними програмами. Шкільний компонент повинен вра­ховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема, мову національностей у місцях їх ком­пактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту».

Навчальний план з профільного навчання (10—12 кла­си) складається з таких частин: а) цикл профільних предметів; б) загальний цикл предметів; в) курси за вибором для всіх профілів. Обов'язковими є предмети: українська мова, історія України, інформатика та іноземна мова.

Група профільних предметів складається з інваріативної і варіативної частин. До інваріативної частини профільних предметів належать українська мова, історія України, іноземна мова, інформатика і комп'ютерна техні­ка. Варіативну частину профільних предметів становлять ті, які винесено в назву профілю і які є його основою. Наприклад, історико-філологічний: українська мова, ук­раїнська література, історія України, всесвітня історія, зарубіжна література; історико-правознавчий: історія Ук­раїни, всесвітня історія, правознавство; фізико-математичний: фізика, алгебра, геометрія.

Решта загальноосвітніх навчальних предметів викла­даються на рівні ознайомлення та розуміння учнями в оп­тимально зінтегрованому режимі. Утворюючи загальний цикл предметів, учителі повинні підтримати загальноос­вітній і загальнокультурний рівень випускників середніх навчальних закладів.

Додатковими годинами за вибором учні можуть поси­лити вивчення профільних предметів або вивчати набли­жені до них спецкурси.

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранич­но допустиме навчальне навантаження учнів, тобто кіль­кість навчальних годин на рік: 1—2 класи — 700; 3— 4 класи — 790; 5 клас — 860; 6—7 класи — 890; 8—9 кла­си — 950; 10—12 — 1030годин.

Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закла­дах незалежно від підпорядкування, типів і форм власно­сті починається у День знань — 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість навчаль­ного року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступе­ня не може бути меншою 175 робочих днів, II—III сту­пенів — 190 робочих днів без урахування часу на складан­ня іспитів, тривалість яких не повинна перевищувати трьох тижнів.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних зак­ладах становить 35 хв. — у перших, 40 хв. — у других— четвертих, 45 хв. — у п'ятих—дванадцятих класах. Зміна тривалості уроків можлива за погодженням з відповідни­ми органами управління освітою та органами санітарно-епідеміологічної служби.

Структуру навчального року (за семестрами) й трива­лість навчального тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади в межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним орга­ном управління освітою. Тривалість канікул у загальноос­вітніх навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою ЗО календарних днів.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості організа­ції навчально-виховного процесу.