Теоретичні основи розвитку мовлення дітей з порушеннями слуху
У навчанні мовленню дітей з порушеннями слуху в даний час використовується комунікативно-діяльнісна система, сутність якої полягає у формуванні мовлення як засобу спілкування. Теоретичні та методичні засади комунікативної системи були розроблені і експериментально підтверджені в 50- 60-і рр. С. А. Зиковим і його співробітниками і призвели до створення цілісної дидактичної системи навчання мовленню глухих дітей.
Здійснені в рамках цієї системи пошуки і розробка нових підходів до розвитку мовлення глухих дошкільнят були здійснені Б. Д. Корсунською. Подальший розвиток комунікативно-діяльнісної системи навчання мовленню глухих дошкільнят міститься в роботах Л. П. Носкової.
Теоретичні основи розвитку мовлення дошкільнят з порушеннями слуху пов'язані з розглядом природи мовлення, його ролі в соціальному і пізнавальному розвитку людини; з особливостями психічного та мовного розвитку дітей з порушеннями слуху; психологічними та лінгвістичними закономірностями оволодіння мовленням дитиною з нормально розвиненим слухом та урахуванням їх в процесі мовного розвитку нечуючих і слабочуючих дітей раннього та дошкільного віку.
Психологічна сутність оволодіння дитиною мовленням, взаємозв'язок процесів мислення, діяльності і мовлення, роль спілкування у становленні особистості представлена в працях Л. С. Виготського, А. Р. Лурії, А. Н. Леонтьєва. Психологічна теорія Л. С. Виготського про знакове опосредкування свідомості, розвитку особистості в процесі оволодіння історично сформованою системою знаків відображає роль мови в психічному розвитку нечуючої дитини. Присвоєння мовленнєвих знаків пов'язано з практичною діяльністю і обумовлено потребами спілкування, насамперед особистісного діалогічного спілкування. Положення Л. С. Виготського про системну і структурну будову значення слова показує роль слова як одиниці мови в розвитку мислення, взаємодія зовнішнього і внутрішнього планів мови, семантичних і граматичних структур. Ці важливі для побудови теорії мовного розвитку положення дозволяють обґрунтувати і розвинути найважливіші принципи комунікативної системи навчання мовленню: виділення функції спілкування як найважливішої в процесі навчання мови; організацію практичної діяльності як необхідної умови виникнення потреби в мовному спілкуванні; створення навмисних і використання ненавмисних ситуацій для систематичного навчання застосуванню мовних висловлювань; організацію мовної середовища, створення якої передбачає постійне мотивоване спілкування з дитиною.
Розвиток психолінгвістики зробило актуальним розгляд основних сучасних психолінгвістичних теорій обліку найбільш важливих положень в методиці розвитку мовлення нечуючих та слабочуючих дошкільників (Л. П. Носкова, 1991). В якості одного з важливих чинників для побудови системи роботи над промовою необхідно виділити положення про системну будову мови. Тісний зв'язок між різними рівнями мови дозволяє накопичити шляху оволодіння мовою в широкому мовному потоці, що узгоджується з існуючим підходом до засвоєння мовних засобів активізації їх у вимові нечуючої дитини.
Розгляд мови як діяльності (А. А. Леонтьєв, А. Р. Лурія, Т. В. Ахутина, І. А. Зимня) дозволяє розглянути структуру мовленнєвої діяльності, виділити рівні, урахування яких важливий для процесу цілісного оволодіння мовою, формування різних видів мовленнєвої діяльності. Сучасні теорії породження мовного висловлювання, що базуються на структурі мовного процесу, запропонованого Л.С. Виготським (А. А. Леонтьєв, Т. В. Ахутина), дозволили вибудувати модель, в якій виділяються основні операції породження мовного висловлювання: мотив-думка (мовна інтенція) - внутрішнє програмування - лексичне розгортання і граматичне конструювання - моторна реалізація - зовнішня мова. Їх урахування, відображення взаємозв'язку між основними операціями можуть бути реалізовані у відборі мовних засобів, моделюванні окремих рівнів і операцій, простеження цілісного процесу породження мовлення у дітей дошкільного віку з порушеннями слуху.
Умови розвитку мовлення
Мовленнєвий розвиток дошкільників з порушеннями слуху є багатоплановим процесом. І в дошкільному закладі, і в сім'ї повинні бути передбачені умови, що забезпечують різні сторони цього процесу. Одним з важливих факторів, що впливають на оволодіння вимовою, реальне її використання в умовах спілкування є організація слухо-мовленнєвого середовища в групі дитячого садку і в сім'ї.
Створення слухо-мовленнєвого середовища передбачає постійне мотивоване спілкування з дитиною з порушеним слухом, незалежно від його можливостей сприйняття мовлення і рівня мовного розвитку. У створенні цього середовища беруть участь, насамперед педагоги групи, співробітники дошкільного закладу, батьки, інші дорослі, котрі вступають у постійне спілкування з дитиною.
Основними умовами створення слухо-мовленнєвого середовища є:
- Мотивоване мовленнєве спілкування з дітьми в процесі практичної діяльності;
- Формування у дітей потреби в мовному спілкуванні;
- Підтримання всіх проявів мовлення дитини, яким би не був їх рівень; спонукання дітей до активного застосування мови;
- Використання залишкового слуху як необхідної умови формування усного мовлення і спілкування;
- Контроль за вимовою дітей з боку дорослих;
- Дотримання єдиних вимог до мовлення дорослих.
Кожне з цих положень потребує щоденної уваги до їх реалізації, координації діяльності фахівців і батьків. Мовленнєве середовище є не тільки компонентом процесу формування мовлення, але і є умовою, завдяки якій усвідомлюється результативність мовленнєвого розвитку дітей.
Розвиток мовлення як багатоплановий процес пронизує все життя дитини в дитячому саду. Програма з розвитку мовлення передбачає різні умови для мовного розвитку дітей. Життя дитини в дитячому саду пов'язана з проведенням різних режимних моментів (ранкова гімнастика, сніданок, збори на прогулянку і т. д.). Щоденна побутова діяльність створює умови спілкування дітей з дорослими і між собою. Діти спостерігають за діями дорослих і їх спілкуванням між собою. Дорослі підтримують і заохочують спроби спілкування дітей, використання мовного матеріалу. Повторюваність одних і тих же побутових дій, використання предметів гігієни, посуду, одягу створюють про накопичення слів, необхідних для позначення постійно використовуваних предметів і дій. На початкових етапах навчання побутова діяльність створює умови для формування предметної віднесеності значень слів, забезпечення міцної наочної основи. Слова використовуються в різних комунікативних висловлюваннях: простих за структурою питаннях, спонукань. Користуючись природною вимовою з приводу виконання дій, організації дітей під час проведення режимних моментів, вихователь виділяє слова, потрібні для позначення найбільш необхідних предметів і дій. Важливо пред’явлення слова в єдності з демонстрацією функцій і властивостей предмета (демонструючи ложку, вихователь показує її форму, правильне утримання в руці, акуратне зачерпування їжі та ін.). Умови спілкування роблять необхідним включення слова в різні типи висловлювань («Це ложка», «Їж ложкою», «Візьми ложку», «Ложка впала», «Де твоя ложка?»). Мовний матеріал пред'являється усно і, залежно від етапу навчання, письмово (на табличках) або усно-дактильно (у дитячому садку для глухих дітей). Він вживається у зв'язку з логікою виконуваних дій. Багаторазове повторення одних і тих же слів і виразів в зв'язку з побутовою діяльністю дозволяє запам'ятати мовленнєвий матеріал, використовувати в звичних ситуаціях.
Мовленнєвий розвиток дітей відбувається в процесі оволодіння різними видами діяльності (у грі, образотворчої діяльності, праці, конструюванні) на заняттях і у вільній діяльності, також у ході ознайомлення з навколишнім світом. На заняттях за видами дитячої діяльності діти опановують різним мовленнєвим матеріалом: по-перше, специфічними для даної діяльності словами і фразами. Наприклад, у грі це слова «грати», «іграшка», «роль», «костюм» та ін.; в образотворчій діяльності - «папір», «пензлик», «малювати», «ліпити», «заштрихувати», а також слова; позначають назву кольору, просторові відносини та ін.
По-друге, це слова і вирази, пов'язані з тематикою малювання, ліплення, які знайомі дітям, але в умовах даної діяльності отримують подальші уточнення і конкретизацію.
По-третє, це речовий матеріал, пов'язаний з організацією дітей, оцінкою їхньої діяльності («Ліпи акуратно», «Не заважай» «Допоможи Тані», «Альоша - молодець» та ін.).
У вільній діяльності педагог обговорює з дітьми задум малюнків, тематику ігор та підбір іграшок та атрибутів, організовує їх спілкування між собою, використовуючи розмовну мову. Мовний матеріал вживається в основному в логіці даних видів діяльності.
Особливе значення в плані розвитку мовлення має ознайомлення з навколишнім світом, тому що в процесі пізнання призначення і властивостей навколишніх предметів і явищ живої і неживої природи формування уявлень про умови життя людини діти засвоюють і необхідний мовленнєвий матеріал, який надалі (в силу ідентичності тематики) буде предметом розгляду на заняттях з розвитку мовлення. У процесі ознайомлення з навколишнім світом формується предметна віднесеність слів, створюються об'єктивні умови для розвитку узагальнюючої функції слова.
Заняття з розвитку мовлення є основною формою розвитку мовлення в глухих і слабочуючих дошкільників, так як в завдання цих занять входять координація всієї роботи з розвитку мовлення, приведення в систему мовного матеріалу, засвоюваного в різних умовах. На цих заняттях вирішуються спеціальні завдання: засвоєння значень слів і фраз; формування різних форм мовлення (усній, письмовій, дактильній) і у зв'язку з цим розвиток різних видів мовленнєвої діяльності (слухо-зорового і слухового сприйняття усного мовлення, говоріння, читання, письма, дактилірованні); розвиток зв'язного мовлення.
На заняттях з розвитку мовлення відбуваються засвоєння, уточнення і розширення значень слів і зв'язних висловлювань.
Заняття з розвитку мовлення носять комплексний характер, робота над різними формами і видами мови проводиться паралельно. В основу занять покладено тематичний принцип: у програмі названо основні теми занять, зміст яких включає різні напрями цієї роботи.
В якості методів формування мовлення дошкільників з порушеннями слуху використовуються: наслідування мови педагога в раз особистих видах предметної та ігрової діяльності; дидактичні ігри, продуктивна діяльність дітей (малювання, ліплення, ручна праця); робота з картинками, спеціальні мовленнєві вправи і т. д.
Мовний матеріал на заняттях з розвитку мовлення тісно пов'язаний з різними розділами програми (ознайомленням з навколишнім середовищем, грою, працею), тут він відпрацьовується в різних видах мовленнєвої діяльності, уточнюються його значення і структура, план розуміння і активного використання.
У програмі з розвитку мовлення сконцентровані всі вимоги до мовного розвитку дітей, які є орієнтирами при проведенні роботи з розвитку мовлення в інших розділах програми.
Заняття з розвитку слухового сприймання та навчанню вимові сприяють формуванню навичок слухо-зорового сприйняття мовного матеріалу, розширенню його сенсорної основи, що має важливе значення для уточнення вимови. Відпрацювання різних компонентів усного мовлення сприяє підвищенню чіткості, розбірливості, що дозволяє використовувати її як повноцінний засіб спілкування. На даних заняттях робота ведеться на знайомому мовному матеріалі, в процесі роботи над його звуковою стороною також уточнюється значення слів і речень в різних контекстах, відпрацьовується їх структура в різних видах мовленнєвої діяльності, що особливо важливо - в тих, які в першу чергу пов'язані з усною комунікацією: слуханням, слухо-зоровим сприйняттям, говорінням.
Розвиток мови дітей з порушеннями слуху в сім'ї - найважливіша умова ефективної роботи по мовленнєвому розвитку, оскільки тут створюються підстави для розширення і збагачення мовлення в природних умовах життя дитини. Комунікативні навички можуть бути розвинені на новому, більш високому рівні. Робота батьків з розвитку мовлення дітей проводиться в єдності з рекомендаціями сурдопедагога і керується ним. Розвиток мови в сім'ї важливо з'єднати з практичною діяльністю дітей і дорослих у процесі різних побутових моментів, відвідуванням громадських місць, розвагами дітей. Ця діяльність може стати основою для формування уявлень про різні сфери життя людини і в зв'язку з цим - створенням природних або спеціально організованих ситуацій спілкування з дитиною, в яких забезпечується засвоєння нових слів і найбільш типових для мовлення висловлювань.