Методика підготовки та проведення інтегрованих теоретичних і практичних занять

У літературі з педагогіки переважає погляд, відповідно до якого навчальне заняття - це варіативна форма організації цілеспрямованої взаємодії (діяльності й спілкування) певного складу педагогів та студентів, що систематично застосовується (в певні відрізки часу) для колективного й індивідуального вирішення завдань навчання, розвитку й виховання. Відтак, сутність і призначення уроку як цілісної динамічної системи зводиться до взаємодії педагога і студентів, метою якої є засвоєння ними знань, навичок та вмінь, розвиток їхніх здібностей, досвіду діяльності й спілкування.

Ефективність і результативність навчальних занять багато в чому визначаються їх структурою, тобто дидактично зумовленим внутрішнім взаємозв'язком основних компонентів навчального заняття, їх цілеспрямованою впорядкованістю і взаємодією. Структура традиційних занять передбачає чотири основних елементи: опитування, пояснення, закріплення й домашнє завдання. Такі заняття формують знання, але не зумовлюють загального розвитку студентів, оскільки елементи традиційної структури не відображають процесу їхньої самостійної навчальної діяльності.

У педагогічній теорії розрізняють дидактичну (основну) структуру й три підструктури: логіко-психологічну, мотиваційну та методичну.

Дидактична структура складається з трьох етапів: актуалізації опорних знань і способів дій; формування нових понять і способів дій; застосування знань, формування навичок й умінь, що стають трьома узагальненими дидактичними завданнями, які в різному ступені розв'язуються на кожному занятті. Дидактична структура є регулятором діяльності насамперед викладача.

Навчальна діяльність студента регулюється логіко-психологічною підструктурою навчального заняття, що має такий вигляд: відтворення й сприйняття відомого знання; сприйняття нових знань і способів дій; усвідомлення й осмислення елементів нового; узагальнення елементів знання та способів дій; застосування знань і нових способів дій у типових ситуаціях і у змінених умовах. Ця підструктура детермінована загальною логікою засвоєння.

Формування навичок пошукової діяльності у студентів забезпечується логіко-психологічною підструктурою продуктивного засвоєння знань, що включає: створення проблемної ситуації й постановку проблеми; висування припущень, гіпотез та їх обґрунтування; доведення гіпотез; перевірку правильності розв'язання проблеми; формулювання висновків; застосування знань у незнайомій (нестандартній) ситуації.

Для врахування інтересів і потреб студентів викладачеві необхідно діяти відповідно до мотиваційної підструктури навчального заняття, що охоплює організацію й управління увагою студентів, роз'яснення змісту діяльності, актуалізацію мотиваційних станів, спільну зі студентами постановку цілей заняття, забезпечення ситуацій успіху в досягненні мети, підтримку позитивних емоцій і стану впевненості студентів у своїх діях, оцінювання дій, процесу й результатів навчання.

Усі зазначені вище структури навчального заняття реалізуються у практичній діяльності викладача за допомогою методичної підструктури, що характеризується значною варіативністю. Кількість елементів у ній, їх послідовність визначаються педагогом на основі загальної дидактичної структури уроку й цілей навчання, виховання й розвитку студентів. Так, на одному уроці вона може передбачати постановку питань на відтворення студентами опорних знань, розповідь викладача, розв'язання завдань за зразком та ін.; на іншому

- виконання самостійної роботи пошукового характеру, постановку питань, що узагальнює бесіду та ін.

Є різні класифікації форм організації навчання, які відрізняються за критеріями, що лежать в їх основі, а саме: за кількістю студентів, дидактичною метою, видом діяльності, домінуючою функцією, місцем навчання, тривалістю занять.

Викладач у сучасній професійній школі може вільно вибирати структуру, аби тільки вона забезпечувала високу результативність навчання й виховання. Натомість є небезпека, що в умовах довільного поєднання етапів навчальних занять можуть спостерігатися порушення закономірностей пізнавальної діяльності студентів, які, у свою чергу, призводять до зниження педагогічного ефекту.

Форми організації навчання сприяють реалізації навчальної, розвивальної та виховної функцій педагогічного процесу. Поряд з цим вони виконують і специфічні функції: інтегративну, комунікативну й управлінську.

Суть інтегративної функції полягає в тому, що завдяки формі організації навчання мета, зміст, методи й засоби навчання мають ознаки системності, стають доступними для сприйняття як завершена, цілісна одиниця взаємодії педагога і студентів.

Організація спілкування в навчальному процесі - це друга специфічна функція форми організації навчання, від якої насамперед залежить ступінь активності й характер спілкування студентів з педагогом та між собою.

Третьою суттєвою функцією форми організації навчання є управлінська, тобто вона може розглядатися як засіб керування навчанням, вихованням і розвитком студента й одночасно як засіб їхньої підготовки до управлінської діяльності. Ця функція зумовлена тим, що форма синтезує поряд зі змістом, поданим у підручниках, ще й ті знання, носієм яких є динамічне соціокультурне середовище.

Форми організації виробничого навчання Процес виробничого навчання реалізується в таких формах: виробнича екскурсія, практикум, консультація, заняття в навчальному цеху училища, ліцею; навчання в цехах підприємств, передвипускна виробнича практика на робочих місцях тощо. Під час навчання конкретної професії використовується, зазвичай, комплекс організаційних форм, у яких конкретні форми мають свої завдання. Розглянемо основні форми організації виробничого навчання - урок, заняття в навчальному цеху, заняття в цеху підприємства, виробнича практика. Урок виробничого навчання - заняття в навчальних майстернях. Його специфікою є формування первинних професійних навичок, необхідних для продуктивної праці в умовах виробництва. На уроках виробничого навчання відбувається інтеграція знань та їх комплексне застосування у процесі практичної діяльності студентів. Це визначає структуру уроку виробничого навчання, його зміст і методи навчання, а також тривалість занять (як правило, повний навчальний день - 6 навчальних годин). У структурі уроку виробничого навчання важливе місце посідає інструктаж, який при груповій формі навчання може бути вступним, поточним і заключним. Вступний інструктаж вирішує такі завдання: а) ознайомлення студентів зі змістом майбутньої роботи і тими засобами, за допомогою яких її можна виконати (устаткування, інструменти, пристосування й т. ін.); б) ознайомлення з технічною документацією й вимогами до кінцевого результату (продукту) праці; в) пояснення правил і послідовності виконання роботи в цілому й окремих її частин (прийомів, операцій і т. ін.); г) попередження студентів про можливі ускладнення, помилки; д) за необхідності показ способів самоконтролю за виконанням операцій. Активізації пізнавальної діяльності в ході вступного інструктажу сприяють актуалізація раніше отриманих знань, практичних навичок й умінь, показ практичної значущості досліджуваного матеріалу для професійної діяльності. Поточний інструктаж проводиться в ході виконання студентами практичної роботи. Він здебільшого є індивідуальним або груповим. Навчання на цьому етапі буде ефективним лише в тому разі, якщо робота майстра будуватиметься планово й перспективно. Тому у планах уроків повинні висвітлюватися питання щодо навчання студентів плануванню своєї діяльності, підготовці робочого місця, налагодженню інструментів і пристосувань, формуванню навичок самоконтролю за виконуваною роботою, установленню й виправленню допущених помилок тощо. У ході поточного інструктажу майстер звертає увагу всієї навчальної групи на найбільш ефективні прийоми і способи виконання необхідної операції, надає допомогу погано підготовленим до виконання завдання студентам і т. ін. Успіх діяльності майстра багато в чому залежить від уміння організувати цілеспрямоване, диференційоване спостереження за роботою всієї групи кожного студента. Активізація групи, досягається шляхом введення елементів змагання, ігрових моментів, поетапного оцінювання виконання окремих операцій, результатів праці в цілому. Ступінь самостійності студентів у ході виконання виробничого завдання підвищується, якщо майстер у ході поточного інструктажу коментує роботу студентів, наводить приклади з досвіду роботи новаторів виробництва, передових бригад, ланок, що працюють на базовому підприємстві тощо. Важливо підкреслити питання економіки виробництва (використання матеріалів, електроенергії, скорочення затрат праці під час виконання тієї або іншої операції). В окремих випадках поточний інструктаж може мати груповий характер. Наприклад, якщо в ході спостереження за роботою студентів виявлено типові недоліки або, навпаки, цінні знахідки, то майстер приймає рішення ознайомити з ними всіх студентів. Активізація групи досягається постановкою виробничих проблем, створенням відповідних виробничих ситуацій. Заключний інструктаж має декілька дидактичних і виховних цілей: об'єктивне оцінювання результатів колективної й індивідуальної роботи у групі, виявлення студентів-передовиків та їхнє заохочення, виявлення загальних та індивідуальних прорахунків у виконанні тих чи інших трудових операцій, шляхів їх усунення та ін. Правильно побудований заключний інструктаж значно впливає на виховання студентів, сприяючи формуванню таких якостей майбутнього робітника, як відповідальність за результати своєї праці, колективізм, почуття задоволення від виконаної роботи, естетичне ставлення до праці. На сучасному уроці виробничого навчання поєднуються дві форми навчання: групова й бригадно-індивідуальна. У груповій формі навчання всі навчальні групи виконують однакові завдання, однакові навчально-виробничі роботи, що дає змогу майстрові проводити одночасно з усією групою вступний, поточний і заключний інструктажі й значно полегшує керівництво індивідуальною роботою студентів. При цьому створюються найбільш сприятливі умови для систематичного вивчення навчального матеріалу. При безпосередньому проведенні практичних робіт все більше місце займає бригадно-індивідуальна форма навчання, значення якої полягає в підготовці майбутніх робітників до праці в умовах бригадного підряду. Залежно від цілей і змісту навчального матеріалу розрізняють такі типи уроків виробничого навчання: уроки з вивчення трудових прийомів або операцій, мета яких - дати студентам виробничо-технічні знання, первинні навички й уміння для виконання необхідних прийомів або операцій; уроки з виконання комплексних робіт, мета яких - ознайомити студентів з навчально-виробничими роботами, що поступово ускладнюються, організацією праці й плануванням технологічного процесу, удосконалення та закріплення навичок й умінь, виконання раніше вивчених операцій у різних об'єднаннях. Роль уроків виробничого навчання в навчальних майстернях різна, залежно від майбутньої професії студентів. Справа в тому, що навчальні майстерні мають різні можливості для відтворення технологічних процесів. Так, для більшості робочих професій, пов'язаних з машинними процесами (верстатники, столярі, слюсарі та ін.), у навчальних умовах можна відтворити майже всі характерні технологічні процеси, тому навчання в майстернях для майбутніх робітників цих професій відіграє вирішальну роль. Є інша група професій, під час навчання яких у майстерні студенти можуть виконати тільки тренувальні вправи. Це стосується будівельних професій: монтажників, малярів. Час навчання в майстернях за цими професіями значно менший. Праця робітників металургійної та хімічної промисловості пов'язана з роботою зі складними агрегатами, які неможливо відтворити в майстерні училища. Але вони також обов'язкові для опанування трудових дій, прийомів і дій, що відповідають темі програми виробничого навчання, тому їх доцільно вивчати у формі тренувальних вправ.