Основні завдання і принципи перевиховання

Особи, що порушили встановлені законом у державі норми і правила поведінки, підлягають осуду і залученню до відбування покарання в спеціальних установах. Перед державою стоїть завдання не тільки покарання людини за скоєний злочин, але й перевиховання і повернення в суспільство соціально здорової людини. Вирішення цих завдань покладено на спеціальні (пенітенціарні) установи. Термін «пенітенціарний» (від лат. - роепііепііагіus - юридичний) означає відношення до покарання, переважно кримінального.

Пенітенціарна установа являє собою спеціальну установу, призначену для виконання функцій покарання за кримінальні діяння, виправлення і перевиховання засуджених. Педагогіка, що займається проблемами виховання засуджених в умовах місць відбування покарання, одержала назву пенітенціарної (виправної) педагогіки. Вона являє собою галузь педагогіки, що вивчає можливості виправлення моральних деформацій особистості засудженого і здійснення виховного впливу на нього з метою перевиховання в умовах відбування кримінальних покарань (особливо позбавлення волі).

У спеціальній літературі зустрічається термін виправно-трудова педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання - з позбавленням чи не позбавленням волі .

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії Петербурзькій колонії для неповнолітніх правопорушників А.Я.Гердт висунув ідею трудового перевиховання при повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво педагогів і вихованців. У 1871 р. у Московському університеті вперше був введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту С.В.Познишев у монографії «Основи пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув'язнених.

Система виправної (пенітенціарної) педагогічної теорії і практики склалася як самостійна галузь знань і педагогічної діяльності на початку 60-х років. Це було пов'язано з істотними змінами, що відбулися в цей період у виправно-трудовій практиці.

В даний час можна виділити такі основні задачі теорії пенітенціарно-педагогічної роботи:

• дослідження педагогічної системи виправлення (перевиховання) і можливості її удосконалювання в умовах пенітенціарних установ;

• виявлення й обґрунтування закономірностей процесу перевиховання засуджених;

• дослідження самого процесу перевиховання, його змісту, способів, форм і методів виховної роботи в умовах пенітенцірної установи;

• прогнозування розвитку педагогічної системи в органах, що виконують покарання;

• дослідження соціально-педагогічного призначення кримінального покарання як методу впливу на особистість засудженого;

• визначення критеріїв і показників ступеня виправленності особистості, наповнення цих понять конкретним змістом їх практичного застосування; дослідження дієвості виправної і перевиховної діяльності пенітенціарних установ;

• розробка й обґрунтування шляхів удосконалення адаптації колишніх засуджених після звільнення;

• соціально-педагогічні проблеми попередження рецидиву;

• вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, можливостей його застосування в наших умовах.

Розглянемо основні категорії виправно-педагогічної роботи:

Кримінально-виховний процес - це процес у рамках виконання кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого.

Виправно-виховний процес - це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

Освітньо виховний процес у пенітенціарній установі - це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому одержати загальну середню (повну), а також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

Виправно-трудовий вплив - це використання можливостей організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) - це цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на те, щоб прищепити моральні цінності, допомогти їй позбутися недоліків, негативних звичок та рис характеру.

Перевиховання - цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих звичок, норм і правил поведінки, спілкування і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій соціального педагога, взаємодії вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох етапів діяльності, забезпечується суб'єктами, що направляють свою діяльність на визначений об'єкт.

Суб'єкти виховання - це співробітники виправних установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов'язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об'єкти виховання, перевиховання - це особи, що з різних причин порушили закон і засуджені судом. Вони відрізняються за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

Виправно-виховний процес моделюється згідно визначених основних етапів.

1.Підготовчий етап.

Відлік цього етапу починається з часу прибуття засудженого до установи відбування покарання. На основі попереднього знайомства з отриманими документами засудженого і проведення бесіди, з ним проводиться психолого-педагогічна діагностика. Отримані дані дозволяють вихователям визначити мету і завдання перевиховної роботи на початковий і наступний періоди терміну покарання, особливості взаємодії з засудженим і можливості їхньої реалізації.

2.Етап безпосередньої реалізації.

Реалізація технології починається з діяльності по наданню допомоги засудженому в адаптації у нових для нього умовах. У роботі з рецидивістом враховуються особливості його входження в середовище і можливості виникнення конфлікту між ним і колективом, групою й іншими засудженими. У цьому випадку характер педагогічної діяльності має свій, специфічний зміст, обумовлений середовищем і досвідом вихователів.

Слід зазначити також, що етапи виховної діяльності за своїм змістом і спрямованістю залежать від ряду факторів, у тому числі від:

-особливостей засудженого;

-терміну перебування в пенітенціарній установі;

-своєрідності колективу засуджених, його позитивних виховних можливостей;

-педагогічного досвіду адміністрації і вихователів;

-виховних можливостей самої установи.

Перелічені фактори відображаються на якісно-кількісних характеристиках протікання етапів педагогічної діяльності щодо виправлення (перевиховання) засудженого; на терміні протікання кожного етапу; на включеності самого засудженого в процес самовиправлення, самовиховання та ін.

3. Заключний етап.

На даному етапі має місце оцінка дієвості усієї виховної роботи з особою, що перебуває у виправній установі та висновки для подальшої роботи і використання набутого досвіду.

Виправно-виховний процес здійснюється в специфічних умовах пенітенціарної установи. Про наявність таких умов можуть свідчити:

-часткова чи повна ізоляція засуджених від суспільства;

-окреме утримання протягом тривалого часу чоловіків чи жінок;

-процес перевиховання в умовах виконання кримінального покарання;

-жорсткі правові рамки життя, навчання і праці, а також взаємин засуджених з вихователями й адміністрацією;

-специфічний статус засуджених, регламентований спеціальними правами й обов'язками. Реалізація виправно-виховного процесу вимагає від адміністрації і вихователів пенітенціарної установи дотримання специфічних принципів.

Встановлені такі принципи перевиховання засуджених.

Принцип цілеспрямованості у виховній діяльності. Процес перевиховання неможливий без чіткого і конкретного визначення його мети, під якою розуміється ідеальне уявлення про передбачуваний, «проектований» (А.С.Мака-ренко) результат педагогічної діяльності. На думку А.С.Макаренка, цілі виховного процесу повинні завжди ясно відчуватися виховною організацією і кожним вихователем окремо. Вони повинні виражатися в проектованих якостях особистості та у картинах характерів.

Мета визначається як початкова перспектива для того, щоб у залежності від результатів перевиховання, що досягаються, можна було б визначити її більш точно, скорегувавши на велику перспективу. Вона виступає як орієнтир, що дозволяє вихователю вибудувати перед засудженим цілу систему «перспективних ліній» - від ближньої до далекої. Як далеку мету можна визначити перспективу остаточного перевиховання і повернення колишнього злочинця в життя суспільства свідомим, законослухняним його членом.

Принцип відповідності мети засобам, формам і методам перевиховної діяльності стосовно конкретного засудженого. Мета завжди розглядається у відповідності з засобами Засоби, форми і методи виступають конкретним педагогічним інструментом досягнення мети. Досягнення спланованої мети завжди передбачає визначення найбільш оптимальних педагогічних технологій, які б дозволили у відповідних умовах конкретним вихователям домогтися перевиховання кожного засудженого.

Принцип зв'язку процесу перевиховання засудженого з життям. Сутність принципу полягає в тому, що процес перевиховання спрямований на підготовку засудженого до життєдіяльності в тому соціальному середовищі, у яке він потрапить після його звільнення. У цьому одна з найбільш складних соціальних проблем, що постає перед вихователями, тому що абстрактна мета перевиховання може відірвати людину від реального життя. У цьому випадку вона після звільнення з місць відбування покарань може не знайти своє місце в суспільстві, і суспільство не зможе прийняти її, що викликає появу рецидиву.

Принцип активності засудженого в суспільно-корисній діяльності. Даний принцип безпосередньо пов'язаний з попереднім. Сутність його полягає в тому, що найважливішим джерелом розвитку людини, її перевиховання виступає власна активність. Включення людини в активну суспільно-корисну діяльність сприяє її соціальній переорієнтації, перевихованню. Такий підхід не пригнічує особистість, а навпаки, активізує її, сприяє найбільш повному прояву духовних сил.

Принцип виховання в колективі. Даний принцип обумовлений соціальним розвитком (виправленням) особистості засуджених. В умовах жорсткої ізоляції, примусового перебування засудженого у визначених адміністрацією загоні, бригаді, ланці різко зростає роль його найближчого соціального оточення. Колектив може бути різноплановим: від позитивного (про який писав А.С.Макаренко як найбільш важливий засіб перевиховання) до різко негативного.

Сформувати колективістські відносини в середовищі засуджених надзвичайно складно, але цілком можливо. Такий досвід є в ряді підрозділів. Основу даного досвіду створила педагогічна теорія колективу, розроблена А.С.Макаренком, що трансформована і адаптована до умов сучасних виправних установ.

Принцип поєднання вимогливості до засудженого з гуманним і справедливим відношенням до нього. В основі принципу лежить гуманне відношення до людини. А.С.Макаренко стверджував, що не може бути виховання без вимогливості й одночасно попереджав, що потрібно завжди пам'ятати правило: якнайбільше вимогливості до вихованця і якнайбільше поваги до нього.

Виховний процес, орієнтований тільки на придушення, нейтралізацію негативних якостей особистості, настільки ж малоефективний, як і педагогіка вседозволеності. Важливо бачити в людині не тільки недоліки, але і те позитивне, на що можна розраховувати у роботі з ним. Звідси випливає наступний принцип.

Принцип опори на позитивне в особистості. У перевиховній роботі з засудженими винятково важливо вміти бачити в особистості не тільки недоліки, але і позитивне. Це той поплічник, спираючись на якого можна спрямувати зусилля вихованця на діяльність, на самовиявлення, а в перспективі і на активізацію його перевиховання.

Принцип опори на позитивне в особистості не означає зниження вимогливості до засуджених, а тим більше захвалювання і потурання. Велику шкоду як самій особистості, гак і колективу приносять ті керівники і вихователі, що, використовуючи такі, наприклад, якості, як комунікативність, активність у суспільних справах, ставлять деяких засуджених у привілейоване становище, допускають стосовно них послаблення вимог режиму, а іноді навіть створюють групи "активістів".

Принцип диференційованого підходу в процесі перевиховання. Засуджені розрізняються за статтю, віком, освітою, національними, релігійними і соціально-груповими особливостями, індивідуально-психологічними характеристиками, соціально-педагогічною занедбаністю, способом життя, типом скоєного злочину тощо. Усе це і вимагає своєрідності підходу як до визначеної групи, так і до окремої особистості.

Принцип індивідуального підходу в процесі перевиховання. Кожна людина - це свій світ, свої можливості, свої соціальні проблеми, і тому вона, природно, вимагає індивідуального підходу. Особливо це важливо в процесі перевиховання. Про це ще в 1924 р. писав В.Н.Сорока-Росинский. Він, зокрема, відзначав, що одна із необхідних умов функціонування школи для важковиховуваних - це індивідуальний підхід до вихованця. А.С.Макаренко також звертав увагу на важливість індивідуального виховання та потребу працювати з окремою особистістю. Саме через індивідуальний підхід можна реально розраховувати на дієвість перевиховання конкретної людини.

Принцип комплексного підходу. Ідея комплексного підходу випливає з розуміння особистості як цілісності, як складної динамічної системи. Мова йде про використання комплексу заходів виховного впливу, здатного забезпечити всебічність розвитку.

Таким чином, реалізація основних засад виправно-виховного процесу в установах виконання покарань потребує чіткої реалізації завдань пенітенціарно-педагогічної роботи.