Ix. поняття про уміння. учбова діяльність учнів як одно з форм уміння

В предмет учбової діяльності входить внесення змін в інтелектуаль­ний та особистісний розвиток учня. Такий вплив учбової діяльності, тоб­то вплив на зміни самого суб'єкта, проявляється особливо тоді, коли вона є провідною діяльністю, зокрема, в молодшому шкільному віці.

До засобів учбової діяльності відносяться інтелектуальні дії. С.Л. Рубінштейн називає їх мисленнєвими операціями, тобто ними є ана­ліз, .синтез, порівняння, узагальнення, класифікація та інші. Крім інте­лектуальних дій, до засобів учбової діяльності належать знакові, мовлен­нєві, вербальні засоби, а також знання, що складають основу, базу для засвоєння нових знань.

Учбова діяльність здійснюється за допомогою способів. Цими спо­собами учні здобувають знання. В.В. Давидов, В.В. Рубцов до способів учбової діяльності відносять репродуктивні, проблемно-творчі, дослід­ницько-пізнавальні дії. Роботу над способами учбової діяльності роз­криває теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна). П.Я. Гальперін у дії, яку необхідно засвоїти, виділяє дві частини: перша - розуміння її, що відіграє роль орієнтації і називається орієнтовною, друга - уміння її виконувати, тобто виконавча частина. Осо­бливого значення П.Я. Гальперін надає орієнтувальній частині. На цьому етапі учням пояснюють мету дії, її об'єкт, систему орієнтирів. Весь зміст орієнтовної основи дії полягає в тому, що учням показують, як та в якому порядку виконують всі три види операцій, зокрема, орієнтувальні, вико­навчі та контрольні. Це ще лише ознайомлення з дією, а формування самої дії відбувається у виконанні її самим учнем. Виконання дії відбувається у матеріальному (або матеріалізованому) виді, у зовнішньомовленнєвому, у зовнішньому мовленні про себе та у внутрішньому мовленні [25].

Характеризується дія за такими параметрами, як форма, що означає рівень присвоєння дії (матеріальна або матеріалізована, зовнішньомов-леннєва та розумова), узагальненість, що означає міру виділення суттє­вих для виконання дії властивостей предмета та відділення їх від несут­тєвих, розгорнутість та засвоєність, що означає виконання дії без зайвих операцій, легко, автоматизовано, швидко. Процес скорочення операціо-нального складу дії може відбутися тоді, коли учні досить свідомо за­своїли дію у розгорнутому вигляді, а згорнутість дії виникатиме пізні­ше, шляхом вправлянь досягатиметься рівень її автоматизації. При такій умові елементи операцій або окремі операції випадають зі складу дії. Дія виконується повноцінно тоді, коли учень у випадку необхідності може поновити дію у розгорнутому виді.

Продуктом учбової діяльності є сам учень, його знання, виникнення змін у його мотивах, цінностях, цілях, планах, а також у поведінці, що виражається у ставленні учня до цієї діяльності та в емоціях, які він в ній переживає.

Щоб навчання створювало всі необхідні умови для засвоєння індиві­дом досвіду, необхідно знати його природу, основні закономірності ви­никнення та формування основних компонентів учіння. Враховуючи це, психологія учіння має на меті описати його основні особливості, поясни­ти механізми виникнення та вдосконалення основних компонентів такої форми учіння, як учбова діяльність учня, виявити можливі рівні її сфор-мованості та умови, що необхідні для успішного оволодіння учнями цією діяльністю.

Історія психології учіння

Вивчення учіння має довгу історію. Однією з перших концепцій учін­ня є концепція Я.А. Коменського. Я.А. Коменський розумів учіння як на­буття знань з різних дисциплін, уміння розв'язувати різні задачі, уміння виконувати дії з використанням знань. Основним компонентом учіння у концепції Я.А. Коменського є розуміння.

І.Ф. Гербарт, А.В. Дістервег розрізняли процеси учіння як засвоєння знань, здобуття знань, умінь та навичок з різних наукових дисциплін та розвиток як вдосконалення пізнавальних процесів.

К.Д. Ушинський розумів процес учіння як рух від сприймання до ро­зуміння. Основним механізмом засвоєння знань, утворення понять є мис-леннєва здатність оперувати образами об'єктів, явищ зовнішнього світу. К.Д. Ушинський розгорнуто та системно описав фактори, що зумовлюють процес учіння. До них відносяться свідомість, самостійність, наочність, послідовність та систематичність, готовність, повторення та вправляння.

За період радянської психології концепції учіння розвивалися на грун­ті культурно-історичної теорії Л.С. Виготського. Це концепції учіння О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова.

Л.С. Виготський розрізняв процес здобуття знань, умінь та навичок і набуття загальних якостей, здібностей, тобто він розрізняв процеси учін­ня та розвитку. Основним предметом засвоєння в учінні Л.С. Виготський вважав суспільно-історичний досвід. Основний зміст цього досвіду за­фіксований у поняттях. Л.С. Виготський розрізняв їх на наукові та жит-тєйські, тобто на теоретичні та емпіричні. Теоретичні поняття відрізня­ються від емпіричних тим, що вони відображають істотні характеристи­ки явищ, речей навколишньої діяльності.

У процесі засвоєння досвіду, опосередкованого мовленнєвою діяль­ністю, формуються вищі психічні функції. Л.С. Виготський вважав, що в онтогенезі, зумовленого органічними і біологічними передумовами та особливостями взаємодії індивіда з навколишнім світом, спершу вини­кають нижчі психічні функції. У процесі засвоєння досвіду через мов­лення, спілкування засобом мови розвиваються вищі психічні функції.