Предмет, мета і завдання спеціалізованого курсу
Предметом шкільного краєзнавства є організаційна й методична діяльність учителя – організатора шкільного краєзнавства. Мета курсу – підготувати майбутнього вчителя до самостійної краєзнавчої праці в школі, дати знання, уміння і практичні навики здобуття знань про рідний край, про джерела цих знань, способи їх використання, форми організації краєзнавчої діяльності учнів, застосування краєзнавчої інформації на уроках і в позаурочній діяльності.
Така підготовка не просто бажана. Вона необхідна і витікає з нормативних вимог до організації освітньо-виховного процесу, безперервної історичної освіти в Україні.
У «Національній доктрині розвитку освіти України», затвердженій 17 квітня 2002 р. Указом Президента за № 347/2002, у розділі «Національний характер освіти і національного виховання» проголошено курс на побудову освіти «на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях, духовності», ставиться завдання забезпечити «виховання свідомого громадянина, патріота». А все це найефективніше реалізується шляхом звернення до минулого, звичаїв, обрядів, традицій свого села, міста, рідного краю. Концепція безперервної історичної освіти в Україні передбачає: «Діти повинні знати не тільки історію свого народу, але й історичне минуле населення, яке живе поруч – у конкретному місті або селі, у даному історичному регіоні. Тому краєзнавство та регіональна історія стануть не доповненням, а складовою частиною вітчизняної історії».
Науковці по-різному визначаютьпредмет шкільного краєзнавства.
Іван Терентійович Прус вважає, що «краєзнавство слід розглядати як дидактичну категорію, суть якої полягає у всебічному вивченні учнями в навчально-виховних цілях певної території за різними джерелами і, головним чином, – на основі безпосередніх спостережень під керівництвом викладача».
Є думка, що це – принцип навчання й виховання, метод здобуття знань, умінь і навиків.
Шкільне краєзнавство, твердять М.Ю. Костриця та В.В. Обозний, – це організована під керівництвом учителя багатогранна навчально-освітня, пошуково-дослідницька та суспільно корисна діяльність школярів у процесі комплексного вивчення рідного краю.
Така термінологічна невизначеність зумовлена багатоаспектністю шкільного краєзнавства, його педагогічною полі функціональністю, а також – недостатньою розробкою теоретичних засад
Отже, шкільне краєзнавство – це вивчення учнями під керівництвом учителя на уроках і в позаурочний час природи, соціально економічного життя, історії і культури певного краю. Воно вирізняється двома ознаками: локальністю досліджуваних подій і діяльним характером.
Як галузь наукового пізнання минулого краю шкільне краєзнавство грунтується на певних основоположних засадах – принципах, дотримання яких носить обов’язковий характер:
1. Патріотична спрямованість.
Краєзнавча діяльність підпорядкована формуванню національної свідомості, любові і гордості за свій край, його героїчне минуле, патріотизму – готовності захищати свою Вітчизну, розбудовувати й зміцнювати її суверенітет, незалежність.
2. Науковість.
Вивчення має будуватися на міцному науково-теоретичному грунті, знанні форм і методів дослідницької роботи.
3. Природовідповідність.
Цей принцип вимагає враховування природних можливостей дітей-дошкільнят, окремо – учнів I-IV, V-IX, Х-ХІІ класів, дбати, щоби зміст і обсяг краєзнавчих досліджень був посильним, доступним, відповідав інтересам, віковим можливостям дітей.
4. Оптимальне поєднання дослідної і суспільно корисної діяльності.
На основі вивченого слід створювати краєзнавчі кутки, музейні експозиції, доглядати за могилами загиблих, пам'ятниками, поширювати краєзнавчі знання.
5. Комплексність.
У ході вивчення краю використовувати міжпредметні зв'язки, адже навіть похід чи експедиція – це дотик до природи, історії, культури його населення, географії, економіки, людського побуту, етнографії і фольклору краю і потребує поєднання даних різних галузей знань, зусиль учителів різних предметів.
6. Систематичність.
Шкільна краєзнавча робота має здійснюватися не тільки по всіх напрямах, а й упродовж навчального року, канікул, всього шкільного періоду.
7. Планомірність.
Робота не повинна проводитися стихійно, у річному плані школи, класних керівників, керівників гуртків, музею передбачаються заходи, дати, виконавці.
8. Наступність, скоординованість.
Реалізується переходом від рівня нижчого до вищого, а також – встановленням зв’язків між різновіковими туристсько-краєзнавчими формуваннями – товариствами, гуртками, факультативами і т. ін.
9. Зв’язок дитячих краєзнавчих установ з місцевими державними і громадськими краєзнавчими установами і закладами.
Шкільне краєзнавство має будуватися на основі поєднання зусиль і взаємодії відділів освіти, культури і туризму, бібліотек, архівних установ, музеїв, станцій юних туристів-краєзнавців, натуралістів і закладів освіти.
10. Поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівництвом.
11. Гласність, змагальність.
Шкільне краєзнавство – цеполіфункціональна діяльність.У ході краєзнавчої співпраці учителів та їх вихованців здійснюється:
1) Освітньо-пізнавальна функція – вивчення, пізнання минулого краю.
2) Пошуково-дослідницька – науковий пошук, відкриття раніше невідомих подій, явищ, імен. Школярі під керівництвом учителя набувають не тільки знань, а й навичок працювати з науковою літературою, архівними матеріалами, музейними фондами, спостерігати, записувати спогади, аналізувати, синтезувати, робити власні висновки, трансформувати їх у повідомлення, реферати, лекції, доповіді, наукові конкурсні роботи, статті.
3) Перетворювальна, суспільно корисна праця – це і догляд за пам’ятниками, і шефство над ветеранами, учасниками бойових дій, і організація виставок, кутків, музеїв, поширення знань про рідний край.
Учитель повинен чітко знати:
1. що шукати, тобто чітко уявляти, що таке пам’ятники історії та культури, їх особливості і призначення в той чи інший період;
2. як шукати, тобто знати, які основні наукові методи пошуку і дослідження пам’ятників історії та культури, де шукати ті чи інші пам’ятники, які їх основні ознаки. Окрім археологічних і етнографічних пам’яток на місцях зустрічаються невідомі пам’ятки навіть давнього прикладного зодчества;
3. як фіксувати і первинно описувати пам’ятки історії та культури. Часто історичні пам’ятки гинуть і пошкоджуються через те, що на місцях ще мало спеціалістів, здатних їх виявити і зафіксувати, грамотно описати.
В цілому стає очевидним, що учитель історії як громадянин і фахівець повинен на себе добровільно взяти обов’язки літописця краю, стати головним істориком села, селища, міста чи району.
Для цього треба:
1. зацікавитися і знайти на місцях пам’ятки матеріальної культури і разом з учням організувати їх вивчення, догляд за ними, поручити питання про їх ремонт, реставрацію, викликати з обласного центру спеціаліста і визначити їх історичну та художню цінність;
2. поглиблене вивчення історії краю значно полегшить вчителю викладання предмету з історії України, де методикою і програмою практично в кожній темі необхідно розповідати учням що робилося в той чи інший період на їхній території;
3. краєзнавча робота вчителя передбачає активне ведення позакласної роботи з учнями, зокрема необхідно проводити заняття історико-краєзнавчого гуртка, організувати шкільний історико-краєзнавчий музей, а потім очолити шкільну музейну раду;
4. учитель історії має виступати ініціатором і брати участь в туристсько-екскурсійних походах та поїздках з учнями по рідному краю та за його межі.
Отже, шкільне краєзнавство виконує ряд завдань:
· сприяє міцному засвоєнню учнями основ наук;
· допомагає відродити і сформувати духовність, моральність, національну самосвідомість;
· формує міцний учнівський колектив, об'єднаний спільного метою;
· поповнює за рахунок вивчення, збору матеріалів з історії краю музеї, архіви, краєзнавчі кутки, кабінети;
прищеплює учням інтерес до наукового пізнання, навики дослідника.