Класно-урочна система та принципи навчання Я.А. Коменського 6 страница
Середня об'єднана школа є кроком на шляху до демократизації системи середньої освіти: вона повинна об'єднувати всі типи середніх шкіл. Формально навчальні плани тут є єдиними, але на практиці навчання здійснюється у потоках та групах на різних рівнях складності.
Міська технологічна середня школа (коледж) — новий тип навчального закладу, який дає широку загальну освіту з акцентом на природничі науки та технологію. Їх мета — підготовка для промисловості спеціалістів високого рівня.
Паблік скулз готують своїх випускників до вступу в університет та до заняття керівних посад у політиці, економіці, армії, церкві. Існує близько 120 чоловічих шкіл такого типу, де навчається 50 тис. учнів. Відбувається активне реформування змісту освіти у відповідності до вимог НТП: введені крім гуманітарної природничо-математична та практична спеціалізації.
В країні нараховується понад 850 вищихнавчальних закладів (43 університети, 159 педагогічних коледжів, 30 політехнічних інститутів тощо). Всі вони державні. Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168) та Кембридж (1269), які разом іноді називають Оксбридж. 65 % їх студентів є випускниками паблік скулз.
Курс університетського навчання продовжується у Великобританії, як правило, 3 роки. Навчальний рік поділяється на 3 триместри. Основними формами організації навчання є лекції, семінари, дискусії, тьюторські заняття: заняття невеликої групи студентів з одним наставником протягом усього вузівського періоду. Тьютор (наставник) тримає в полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста [21].
3. Характеристика освітньої системи у Німеччині
Сучасна німецька система освіти являє собою єдину структуру від дошкільних закладів до освіти дорослих. Вона включає такі ланки:
— дошкільне виховання (елементарний ступінь), що здійснюється у дитячих садках (переважно приватних), нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо. Її відвідувало близько 75 % дітей;
— початкова освіта, що надається у 4-річних початкових школах;
— перший ступінь середньої освіти — неповна середня освіта (5—10 класи) — включає різні типи шкіл: основну школу (5—9 класи), реальну школу (5—10 класи), гімназію (5—10 класи), загальну школу (5—10 класи) та профшколи нижчої ланки;
— другий ступінь середньої освіти — повна середня освіта:
11—13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у ВНЗ за певною спеціальністю;
— освіта дорослих;
— вища освіта.
Шестирічні діти починають навчання у початковій школі. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певного типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.
Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку мову, історію, географію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову — латину або німецьку, другу — англійську, третю — одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.
Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. З 11 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.
Основна школа дає неповну середню освіту. Її випускники після закінчення обов'язкового 9 класу (існує ще 10-й — необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є дуже рідкими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, який дають такі школи.
Реальна школа дає загальну освіту (5—6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.
На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл — реальнішколи, які до 1985 р. існували як експериментальні. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.
При існуванні кількох типів середніх шкіл кордони між ними досить розмиті: існує багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.
Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета — сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.
Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода; студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання.
4. Характеристика освітньої системи у Франції
Для системи освіти Франції характерний високий рівень централізації: навчальні плани та програми, розпорядок шкільного життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу детально регламентується урядовими циркулярами та інструкціями.
Всіма навчальними закладами керує міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних округів), які включають в себе по кілька департаментів. Принцип свободи освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість з яких знаходиться під контролем церкви. В приватних школах навчається близько 20 % від загальної кількості учнів.
Система народної освіти Франції складається із закладів дошкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається у 6 років і продовжується до 18. Перші п'ять років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи — неповної середньої школи, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до «короткого» або «довгого» варіанту другого циклу середньої освіти. «Короткий» являє собою професійну підготовку без права на продовження навчання у вузах. «Довгий» — це три старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випускники отримують диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.
Дошкільне виховання здійснюється у «материнських школах» (дитячих садках) та в «класах для малюків» (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідує до 90 % дошкільників. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи. Їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує пряма спадкоємність між змістом, формами та методами діяльності «класів для малюків» та початковою школою.
Початкова школа складається із трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя — день відпочинку, середа та четвер — відвідування богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. Домашні завдання та перевідні екзамени у початковій школі відсутні. Головною метою початкової школи є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціонального мислення, самостійних суджень.
З метою зміцнення здоров'я школярів створюють «снігові», «морські» та «зелені» класи, де діти протягом 2—3 тижнів одночасно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загартування.
В середній школі обов'язковими є з 6 по 3 класи (у Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повноцінну середню освіту дає тільки ліцей.
Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли: спостереження (6—5 класи), де діти навчаються за загальною програмою, і орієнтації (4—3 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це предмети, що носять практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї — давня мова, друга іноземна мова при посиленому вивченні основної іноземної мови.
Для тих, хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), старші класи ліцею (3 роки). Напрям навчання в ліцеях визначається системою елективних предметів. Для першого року навчання визначені три секції: А — гуманітарна (більша увага приділяється вивченню іноземних мов), С — природничо-математична (математика, фізика), Е — технічне навчання та практична робота у виробничій сфері. У наступні два роки диференціація навчання посилюється. Встановлюються 5 секцій: А — філософія і філологія, В — соціально-економічні науки, С — математика і фізика, Д — біологія, Е — техніка. Найбільш престижною вважається перша секція.
Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійного навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видається свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.
Вища освітау Франції має дуже давню історію. Паризький університет існує з 1150 р., Сорбонна — із 1200 р. В країні існує 250 вищих навчальних закладів, із них 77— університети (65 з яких — державні). Університети є провідною ланкою системи вищої освіти, в них навчається більш ніж 80 % студентів.
Більшість приватних університетів належить церкві. Їх випускники мають, як правило, високу кваліфікацію і користуються великим попитом. Навчання в університеті поділене на кілька циклів. Після закінчення кожного з них присвоюється певний науковий ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам організовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результатами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників.
5. Система освіти в Японії
Система освіти, що діє в Японії, була створена після Другої світової війни за безпосередньої участі американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річна молодша середня, 3-річна старша середня школа, 2—4-річні коледжі та університети.
Для Японії характерна висока повага до освіти, навіть культ освіти. Японці називають своє суспільство «суспільством дипломів», де має велике значення не тільки рівень навчального закладу, що його видав, але і його престиж.
На відміну від європейського та американського, японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед розвинених країн: у 1990 р. японські школярі провчились 243 дні, діти у ФРН — та Росії — по 210, англійці — 192, французи 185, американці ж тільки 180. Канікули бувають влітку, взимку та весною, після перехідних екзаменів.
Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63 % дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається урахування престижності виховного закладу: він повинен забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.
Більшість шкіл в Японії – державні. Програма початкової школи включає 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змагання, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо).
Молодша середня школа виконує навчальний план, в який входятьяк обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Вибір обов'язкових предметів здійснюється не самими учнями, а місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором: іноземна мова (в основному англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів.
Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів: у початковій школі — до 40 учнів, у молодшій середній — від 41 до 45. Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем є навчання школярів на приватних додаткових курсах «дзюку» (понад 25 % учнів початкових шкіл та близько 60 % — молодших середніх). Використання такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не переривається навіть влітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи.
Перехід до старшої середньої школи пов'язаний із вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило, існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) і загальний профілі, та професійне із сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями та циклами більш вузької спеціалізації.
Академічний профіль готує до вступу в університет. На загальному вивчають приблизно ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні. Знання тут мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності. Загальноосвітня програма зведена тут до мінімуму.
Навчання в старшій середній школі Японії є платним як в державних, так і в приватних школах.
Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів:
а) технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років);
б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96 %) приватні.
Вища освіта надається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання у магістратурах та докторантурах вузів. 75 % японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є вагомішим [21].
Творчі завдання і реферати
1. Провідні тенденції освітніх систем ХХІ ст.
2. Початкова освіта у Великобританії, Франції Німеччини (порівняльний аналіз)
3. Особливості організації педагогічної освіти у США.
Питання для роздумів і проблемні запитання
1. Яке значення для національної освіти має всесвітня тенденція глобалізації?
2. Виділіть спільні і відмінні тенденції у загальній освіті США й Україні.
3. Яка з найбільш розвинених країн світу претендує на всезагальну вищу освіту?
Тести
1. Тьютор — це:
а) вчитель початкової школи США;
б) викладач-наставник вуніверситеті Великобританії;
в) шкільний інспектор у Франції;
г)вихователь у гімназіяхФРН.
2. Ліцей — це середня школа у:
а) Франції; б) Великобританії;
в) США; г) Японії.
3. Гарвард є одним із найпрестижніших університетів у:
а) Японії; б) Великобританії;
в) США; г) Франції.
4. У США дітей починають ділити на групи за рівнем здібностей у:
а) початковій; б) неповній середній; в) повній середній школі.
5. «Гайденс» – це
а)психологічна служба у школі США;
б) програма проведення екскурсій в англійській школі;
в) вид компенсуючого навчання в японській школі;
г) освітні послуги в Німеччині.
Тема VII
ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІV століття)
1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі.
2. Виникнення шкіл у Київській Русі.
Зміст та організація навчання у Київській Русі.
Перекладна література та перші педагогічні пам'ятники Київської Русі.
Література: [1, 2, 3, 5, 6, 16, 22]
Ключові слова: матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиянське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, «Часослов», «Псалтир», «розрізна азбука», «школи грамоти», «школи книжного вчення», монастирські та парафіяльні, «Повість минулих літ», «Златоуст», «Ізборнік», «Повчання».
1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі
З історії відомо, що в У V—VІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян, їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності. Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку [1, 5, 14].
Вперіод матріархату діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток — до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері. В періодпатріархату виникають так звані будинки для молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім'ї виховання дітей ґрунтувалося на принципі родового колективізму. У невеликих сім’яхкласового феодального суспільствавиникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства).
Метою виховання була підготовка до праці землероба, мисливця, мужнього воїна — захисника рідного краю і матері — вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський.
Ще до введення християнства Київська Русь була могутньою державою Європи, а найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма.
2. Виникнення шкіл у Київській Русі
Існує декілька підходів до розуміння процесу виникнення у східних слов'ян писемності. Одні дослідники стверджують, що скіфську відсталість Русі можна було подолати, запозичивши систему освіти у католицьких єзуїтів. Інші пропагують версію візантійського впливу на розвиток давньоруської культури та освіти через писемність. На думку видатного вітчизняного історика Б.Д. Грекова, письменами руські люди користувалися задовго до прийняття християнства як державної релігії. Угоди з греками, складені по-грецьки, вже тоді переписувалися руською мовою. Як відомо, у 60-х роках археолог С.О. Висоцький відкрив у Київському Софійському соборі архаїчну азбуку. Існують докази існування язичницьких шкіл та шкіл перших християнських общин. Їх значення полягало в тому, що вони створювали умови переходу до давньоруського книжного вчення. Створенню конструктивної основи для поліпшення грамотності сприяли наступні чинники: становлення феодальної держави з новим способом виробництва, розширення міст як соціально-культурних центрів, потреба у грамотному державному апараті, потреба в єдиній правовій політиці, дипломатичні зв'язки з іншими країнами, кирило-мефодіївська писемна традиція.
Подальшому розвиткові освітніх установ сприяла підтримка державної влади, особливо освітні реформи видатного воїна, політика й дипломата князя Володимира Святославовича, що використовував усі можливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становище Київської Русі. Запровадження християнства та розробленої братами Кирилом та Мефодієм азбуки сприяли відкриттю шкіл книжного вчення. Сутність поняття «книжне вчення» розкрив П.Д. Греков, підкресливши, що це було не просто навчання грамоти, а школи, де викладались серйозні для того часу науки. Отже, це був більш високий ступінь освіти. Процес навчання тут мав енциклопедичний характер. Викладалися такі предмети: діалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжного вчення вихованців готували до роботи в різних сферах державного, церковного та культурного життя.
3. Зміст та організація навчання у Київській Русі
Школа Володимира Мономаха була державним навчальним закладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. У школі виховувались діти київської знаті (300 осіб), з яких добирались кадри для державного управління, дипломатичної діяльності, розвитку культури. Така кількість освічених людей дала змогу Ярославу Мудрому (978—1054) внести вклад в розвиток освіти і культури всієї Русі. Час його князювання — це період нового піднесення Київської держави та її столиці. З історії відомо, що за наказом Ярослава у Новгороді зібрали 300 дітей старост і попів та посадили їх «учити книгам». Відомо, що Ярослав був високоосвіченою людиною. Він заснував першу бібліотеку на Русі.
У XI столітті набула розвитку жіноча освіта. У Києві при Андріївському монастирі відкрили перше в Європі жіноче училище.
Виникали монастирські школи. У 1608 році ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій запровадив для ченців монастирську школу, де навчали грамоті тих, хто поповнював ряди чорноризців. Провідна роль серед монастирів щодо випуску книжної продукції належала Києво-Печерській обителі, де богословська освіта досягла рівня візантійської духовно-патріаршої академії. З неї вийшли видатні діячі давньоруської культури (Нестор-літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець Іларіон та ін.). Поповнення освіченими людьми для розв'язання складних питань державного управління здійснювалося за допомогою шкіл грамоти, які перебували під патронажем світської влади. З кінця XI — початку XII століття з'явилось поняття «навчання грамоті», яке тлумачилось як навчання дітей письму, читанню, лічбі й хоровому співу і було рівнозначним елементарній початковій освіті. Навчання здійснювалося за кошти батьків, отже, було фактично недоступним для незаможного населення. Кількість школярів була невеликою, тому застосовувались індивідуальні методи навчання. Шкільний курс починався з вивчення буквиці (азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) дерев'яна азбука — невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інша — вкрита воском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячих гребінців з написами частини алфавіту; г) «розрізна азбука» — глиняні черепки з окремими буквами.
В XII ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод навчання читанню. Першими текстами були акровірші — невеликі молитви, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Навчальними книгами були «Часослов», «Псалтир». Навчання письму здійснювалось в два етапи: письмо металевими або кістяними паличками (писалами) на навощених дощечках; вправи на бересті (тверда березова кора). Без знання азбуки учні не могли перейти до математики, бо нумерація здійснювалася за допомогою 27 букв грецького походження (слов'янські букви Б, Ж, Щ, Ш, Ь, Ъ для позначення цифр не застосовувалися). Для того, щоб виділити слово з цифрового ряду над буквами — цифрами ставили титло (риску) або з одного боку — крапки.
Арифметичні операції учні здійснювали за допомогою пальців, суглобів, абаки (дошки, розділеної на смуги, де пересувались камінчики, кості), гральних кубиків з нанесеними крапками, паличок. Велику увагу приділяли в «школах грамоти» релігійному вихованню та хоровому співу. 3начна увага приділялась засвоєнню народних прикмет щодо природних явищ. Пізнання природи поєднувалось з вихованням бережливого ставлення до неї. Під впливом історичних легенд, переказів і бувальщин формувалася патріотична свідомість підлітків та юнацтва.
Отже, в Х—ХІ ст. на території Київської Русі існували школи, що за рівнем освіти поділялися на «школи грамоти» та «школи книжного вчення» (тобто елементарні та підвищеного типу), за місцем створення та функціональною належністю — двірцеві, церковні, монастирські та парафіяльні, школи майстрів грамоти, ремісні училища. Спільною для всіх шкіл, хоча кожна мала конкретне цільове призначення відповідно до інтересів фундаторів шкіл, була релігійна основа освіти [1, 5, 14].
4. Перекладна література та педагогічні пам'ятники Київської Русі
Процес вивчення нашими предками здобутків античних, болгарських, візантійських авторів розпочався в IX ст. Відомо, що в Х ст. після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за допомогою твору відомого візантійського вченого і богослова Іоанна Дамасксіна (VІІI ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска «О образех», створений у Візантії у VIII—IX ст., а згодом включений до складу «Ізборніка» 1073 р.
Відомим твором риторичного мистецтва було «Слово» Іоанна Златоуста (347—407) — візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста були поширеними; вони входили до складу «Ізборніків» 1073 та 1076 рр., збірників «Златоструй», «Ізмарагд», «Златоуст». В XI ст. з'явились оригінальні твори києворуських авторів. Так в 1051 р. Київський митрополит Іларіон написав перший з таких творів, «Слово про закон і благодаті». Твір «Слово» складається з трьох частин, в ньому прославляється закон і благодать, потім описується поширення християнства на Русі, мають місце роздуми. Як виразник передових поглядів Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягав на пильному догляді за немовлятами, покаранні за неповажне ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки [15, 16].
«Ізборнік» 1073 р. — збірник статей різних авторів, що мав дати відповіді читачам на різні питання старо- та новозаповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень середньовіччя. Протографом «Ізборніка», як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симеоном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга має великий формат, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом, прикрашена кольоровими малюнками. Хоч «Ізборнік» переписано з болгарського оригіналу, в ньому є східнослов'янізми та окремі слова з повноголоссям. Упорядкував твір київський книжник Іоанн (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. «Ізборнік» — пам'ятка східнослов'янської мови, його лексика насичена східнослов'янізмами. Частину творів книги перекладено безпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти запозичено з місцевих перекладів «Ізборніка» 1073 р. В кінці книги вказана дата написання. Особливо підкреслено, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.
У творі сформульована державна концепція виховання у феодальному суспільстві, що згодом знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).
Збірник «Пчела» складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів — Сократа, Платона, Аристотеля.
У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої — Печорському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі — вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був «вотчим», тобто родовим, Мономаховичів, певною мірою мають відношення і твори Володимира Мономаха — «Повчання дітям» та «Лист до Олега Святославича». «Повчання дітям», назване Володимиром Мономахом «граматицею», написане в 1117р., коли князь уже кілька років управляв в Києві. Текст зберігся у «Повісті минулих літ» 1096 року. Володимир Мономах - видатний державний діяч і письменник часів Київської держави. «Повчання дітям» — твір, що як жанр був досить поширеним у візантійській літературі. В. Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Великого значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той забуде і те, що знає. Наприклад, він вказував на свого батька Всеволода, який володів п'ятьма іноземними мовами. Щодо сімейних стосунків - він радив любити свою дружину, але не давати їй керувати собою. В. Мономах засуджував пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримувався правила: «винний чи невинний, не вбивайте». Певне місце у творі В.Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.