Шедагогічні умови реалізації індивідуального підходу

Ефективність навчання учнів з психофізичними вада-*Ві залежить від того, наскільки вчителю вдасться врахувати ЩДИвідуально-психологічні можливості кожного з них і створи­ти відповідні умови. Індивідуальне навчання, як і його колек

Модуль І

тивні форми, передбачає урахування при доборі дидактичних методів і прийомів наступних особливостей:

■ клінічний діагноз; структура дефекту: первинний дефект,
вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналі­
заторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;

■ індивідуальні особливості пізнавальних процесів;

■ темп діяльності;

• динаміка втомлюваності;

■ коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань,
зона актуального та найближчого розвитку;

■ самооцінка; ставлення дитини до власного дефекту; ком­
пенсаторні можливості;

■ особливості емоційної сфери;

■ характерологічні особливості.

При індивідуальному підході також слід враховувати пси­хологічні закономірності розвитку особистості на різних ві­кових етапах, адже дитина з психофізичними вадами розвива­ється за тими ж законами, що й нормальна.

Однією з умов реалізації індивідуального підходу є викорис­тання вчителем педагогічної техніки, зокрема, невербальних прийомів особистого впливу на учня — жести, міміка, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального харак­теру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших - стимулювати його до роботи.

Важливого значення набуває й правильний підхід до оці­нювання.

У оцінюванні слід дотримуватись таких вимог:

• оцінку слід обґрунтовувати, тобто учень має розуміти, за що
він одержує саме таку оцінку;

• стимулом для учнів має бути не лише кількісна оцінка (бали),
а й якісна — емоційний стан вчителя, його слова;

• при оцінюванні слід враховувати не лише знання, вміння й
навички учня, а й ставлення до навчання, рівень докладених
зусиль (тобто всі компоненти навчальної діяльності);

• у молодших класах частіше за все слід оцінювати конкретну
відповідь, а у старших можна застосовувати й поурочне оці­
нювання;

• слід враховувати специфічні особливості й труднощі дитини;

• оцінка не повинна принижувати учня чи викликати в нього
негативні емоції, а - навпаки стимулювати до покращен­
ня своїх результатів, успіхів, вик тикати позитивні почуття;

питгеакнякорекційної педагогіки та спеціальної психологи

у першому класі кількісне оцінювання не проводиться. ■ До другого класу учнів переводять на підставі психолого-педагогічних характеристик, у яких визначається загальний • рівень засвоєння навчального матеріалу;

. оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель пови­нен показати учневі перспективи покращення оцінки. При ..цьому слід орієнтувати оцінку на порівняння з самим собою }• вчорашнім, тобто на ті зміни, як відбулись у розвитку мож­ливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обо-і* в'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на t схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покра-,- щення результатів роботи, заохочувати до подолання трудно­щів, що виникають у навчанні.

₍ , У процесі індивідуального навчання слід передбачати й реа­лізовувати не лише навчальну,а й корекційну мету, спрямова­ну на подолання порушень та розвиток особистості учня.

Важливого значення набуває й урахування індивідуальних особливостей самооцінки, ставлення до власного дефекту та компенсаторних можливостей учня. Самооцінка дитини, усві­домлення і ставлення до власного дефекту істотно впливають на успішність ЇЇ навчання та на психічний розвиток. Вада психофі­зичного розвитку суттєво впливає на самооцінку дитини. Часто діти недооцінюють або переоцінюють свої можливості. Для того, щоб підвищити ефективність корекційної роботи, необхідно пере­творити учня з об'єкта педагогічного впливу на активного співу­часника навчально-виховного процесу. Виконання цього завдан­ня можливе за умови, якщо дитина усвідомлюватиме власні вади і,.орброєна вірою у власні сили та з допомогою вчителя, буде націлена на їхнє подолання. У дітей із неадекватною самооцін­кою слід розвивати критичність мислення, прагнення та уміння об'єктивно оцінювати свої можливості у різних видах діяльності, а також поступово формувати у них усвідомлення того, що для Успішної адаптації в суспільстві їм доведеться докладати значно більше зусиль, ніж дітям з нормальним психофізичним розвит­ку. Варто наголосити на тому, що педагогічна робота повинна Чюводитись дуже обережно, щоб не травмувати дитину, щоб у *$,водночас із з'ясуванням власних проблем формувалась віра у ***?кливість їх подолання, бачення своїх позитивних сторін.

У процесі індивідуального навчання необхідно орієнтуватись • На індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учня,його власні потреби та інтереси, індивідуальні особливості харак

Модуль /

/перу. Педагогу, спостерігаючи за дитиною у різних ситуаціях, необхідно особливу увагу звертати на те, які емоційні реакції у неї викликають ті чи інші стимули і надалі враховувати це у своїй роботі. Варто розвивати вольові зусилля дитини в оволодінні на­вчальним матеріалом, прагнення до покращення власних резуль­татів. Організацію роботи з учнем слід здійснювати так, щоб він одержував позитивні емоції від процесу навчання. У центр індиві­дуального навчання слід ставити особистість дитини, враховувати і далі розвиватись її власні потреби, інтереси, нахили, здібності. З метою ефективності індивідуального навчання слід враховувати характерологічні особливості учня, пристосовуючись до окремих з них, коригуючи негативні та формуючи позитивні.

Індивідуальний підхід реалізовується за допомогою різних прийомів індивідуального впливуна учнів, зокрема:

S Активізація учня. Учень не повинен бути пасивним учасником навчального процесу. Вчитель має підібрати такий зміст навантаження на індивідуальний урок та ме­тоди залучення учня, щоб він був активним і свідомим у засвоєнні знань та вмінь.

s Індивідуалізація завдань. Залежно від індивіду­альних особливостей учня та характеру труднощів, які викликає у нього навчальна діяльність, слід пропонува­ти завдання у різній формі. Так, наприклад:

- при несформованості фонематичного сприймання (у молодших
класах) замість диктанту можна дати списування тексту;

- при труднощах письма за зразком (у період оволодіння
грамотою) запропонувати письмо за контуром чи опорними
крапками у зошитах;

- при труднощах запам'ятовування словесної інструкції вико­
ристати наочну: таблиця, умовні позначення тощо;

- при неможливості зрозуміти хід виконання задачі навести
аналогічну, розв'язану раніше або запропонувати виконати її
у практичному плані.

S Визначення відповідного рівня допомоги. Кожен учень в залежності від рівня знань, зони актуального та найближчого розвитку потребує різного рівня допомо­ги. Надмірна допомога призведе до пасивності дитини, а недостатня — до неможливості опанувати відповідним обсягом знань. Вчитель повинен надати учневі спеці­альну допомогу, спрямовану на ліквідацію певних про­галин у знаннях, індивідуальних помилок, подолання труднощів. Розрізняють гакі рівні допомоги:

Загальні

питання корскціпної педагогіки та еж*циыъног психологи

- стимулююча, яка полягає у тому, щоб заохотити учня, запев­
нити його у власних можливостях, підтримати, — надається
дітям, які не можуть самостійно приступити до роботи через
невпевненість у собі, загальмованість;

- організуюча — допомога у встановленні послідовності виконан­
ня завдання, усунення умов за яких учень відволікається від
роботи, повторення інструкції — використовується для школя­
рів, у яких спостерігається порушення цілеспрямованості;

- звуження обсягу виконуваного завдання шляхом розчлену­
вання завдання на окремі частини - ефективне для дітей зі
звуженим обсягом уваги, зниженням її концентрації;

- виконання допоміжного завдання, яке сприяє розв'язанню
_ДЧ) основного питання, задачі;

-, розчленовування складного завдання на поетапне виконання _;і елементарних — часто використовується для школярів з ва-.... ,дами інтелекту, з дуже низькою пізнавальною активністю; г-, постановка навідних (підштовхуючих) запитань; ,- зміна умов роботи: наприклад, міркувати вголос тощо;

- при виконанні розумових дій опора на практичні дії з на­
очністю;

- додаткове пояснення;

у багаторазове повторення і показ способу виконання завдан­ня або дії;

- попередження про можливі помилки і способи їх усунення
., тощо.

^! Головним при наданні індивідуальної допомоги повинна ібути активізація вольових зусиль учня, його самостійності, під­тримання інтересу до виконання навчальної роботи. У будь-якому випадку, добираючи навчальний матеріал, не слід усувати труднощі, що виникають в учня, а створити для нього такі умо­ви, щоб він міг їх долати самостійно.