ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З СІМ’ЄЮ

СІМ’Я ЯК СУБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ.

Суспільно-політичні умови, в яких функціонує сучасна сім’я, характеризуються зміною соціально-економічних відносин у суспільстві, загостренням цілого комплексу протиріч у сфері життєдіяльності сім'ї. Відомо, що саме сім’я найбільш повно відтворює економічні, політичні, духовні відносини сучасного суспільства. Вона чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в ньому, і певним чином сама впливає на суспільство.

Життя сім’ї залежить від того суспільства, частиною якого вона є, вона відтворює його минуле та теперішнє. Історична конкретність сім’ї полягає у тому, що вона змінюється з часом, пристосовується до суспільних відносин, які постійно змінюються, концентрує у собі й відтворює важливі досягнення цивілізації. Сім’я тісно пов’язана з усіма підструктурами соціального організму суспільства.

Усі ці болючі проблеми трансформації сучасної сім’ї неможливо вирішувати без цілеспрямованої державної сімейної політики. У тлумачних словниках слово “сім’я” розшифровується формально як об’єднання осіб, що пов’язані кровно-родинними або шлюбними відносинами.

А.Г. Харчев виділяє такі найважливіші риси соціально-правової характеристики сім’ї як спільність побуту і взаємна відповідальність її членів. Він бачить у сім’ї:

- систему взаємовідносин малих соціальних груп (чоловіка та жінки, батьків та дітей тощо);

- взаємну моральну відповідальність та спільність побуту;

- сукупність зусиль з реалізації соціальних потреб членів сім’ї;

- реалізацію потреб суспільства у фізичному та духовному відтворенні себе у нових поколіннях.

Сім’я як суспільне явище повністю підпорядковується законам суспільного життя. Соціальна необхідність у сім’ї дійсно є, бо якщо зникне вона, то й саме існування людства опиниться під загрозою. Сім’я — основа держави. Здорова, міцна, щаслива сім’я — здорові громадяни. Люди, які живуть подружнім життям, хворіють значно менше, живуть довше. Сім’я — необхідна умова щасливого життя людини. Крім того, сім’я – середовище виховання та соціалізації дітей. Відсутність його формує у дитини цілий ряд негативних якостей, обумовлених тією чи іншою характеристичною особливістю комплексу неповної сім’ї або її відсутністю.

Сімейне виховання має свої унікальні особливості, які ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних людських рис дитини. У таких випадках ніяке, навіть добре організоване, суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Можливості сімейного виховання певною мірою унікальні й незмінні. Проблеми сімейного виховання відтворюють своєрідність теперішнього етапу розвитку нашого суспільства. Які ж проблеми сімейного виховання характерні для нашого сьогодення? їх чимало, але найголовнішими на думку Т. Алексєєнко є:

- практична відсутність єдиної теорії сімейного виховання, яка б дозволила мати чітку стратегію вирішення педагогічних проблем;

- значна плутанина з цінностями у сучасних батьків;

- суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини;

- низький рівень морально-психологічних відносин у сім’ї;

За типами сім’ї виділяються у три основні групи: авторитарні, демократичні, змішані.

Авторитарні сім’ї дотримуються суворих правил, традицій, які склалися в них. Все, що робиться у таких сім’ях, чи то домашні завдання, чи генеральне прибирання, суворо контролюється та перевіряється. За відхилення від правил та норм винуватці суворо караються. Ставлення до дітей у таких сім’ях здійснюється, як до об'єктів виховання. У дітей в авторитарних сім’ях формуються гарні звички, стереотипи пристойної поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи та творчості, ускладнені відношення з людьми і до людей. У результаті діти в таких сім’ях виростають відповідальними, послужливими людьми, але їм притаманні схована образливість, заздрість, недовіра до людей, що з віком може перерости у конфліктність.

У демократичних сім’ях немає стійкої організації діяльності її членів, немає жорстокого контролю, “смикання” через дрібниці. Відношення у цих сім’ях будуються на довірі, діти суб’єкти спілкування. Характер дітей у таких сім’ях, як правило, м’який, уступливий, але й хиткий, їм не вистачає наполегливості, напору для завершення справи, для досягнення мети. Діти в таких сім’ях мають все для розвитку здібностей, вони найчастіше виявляються людьми талановитими, розвиненими, але у них не вистачає навичок, звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і собі.

Можливий третій варіант сім’ї – змішаний. Це сім’ї, де побут і діяльність високоорганізовані, але не закріплені регламентацією. Діти виховуються в праці, але вона не закріпачує і не створює почуття вини І постійної тривоги з приводу того, що щось не зроблено. У дітей в таких сім'ях формується і непохитність, і уступливість одночасно; звичка до праці, вміння і творчі здібності.

Є сім’ї, які складаються із трьох поколінь – батьків, дітей, онуків; однолітні сім’ї; багатодітні сім’ї, які мають трьох та більше дітей; неповні сім’ї, у яких немає одного з батьків; бездітні сім'ї; сім'ї з дітьми з боку чоловіка чи жінки (при повторному шлюбі); сім’ї, які проживають разом з родичами. За ступенем виховного впливу на дітей дослідники виділяють такі типи сімей:

1. Сім’ї із сприятливими виховними умовами. До їх складу входять обидва батьки і не менш як двоє дітей. У таких сім’ях панує взаєморозуміння, демократичний стиль спілкування та поведінки, позитивна трудова та моральна атмосфера, спільна дозвіллєва діяльність; батьки мають досить високий рівень досвідченості, загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище такої сім’ї задовільне або добре.

2. Сім’ї із менш сприятливими виховними умовами. Це сім’ї із дезорганізованою структурою (одна дитина; неповна сім’я; розлучені тощо), де панує атмосфера гіперопіки або вседозволеності. Виховна ситуація ускладнена невизначеністю вимог до дитини з боку дорослих.

3. Сприятливо-нестійкі сім’ї які чинять в основному позитивний вплив на виховання дітей. До їх складу входять, крім батьків, одна-дві дитини (за структурою це повні або дезорганізовані сім’ї). Моральна, трудова, психологічна атмосфери позитивні, але немає повного взаємопорозуміння між дорослими, часті конфлікти. У батьків, як правило, невисокий рівень загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище сім’ї середнє, або у межах середнього.

4. Сім’ї із несприятливими виховними умовами. Духовні потреби у членів сім’ї займають другий план, панує низький рівень освіченості і культури, авторитарний стиль спілкування, взаємне непорозуміння між дорослими та дітьми, відсутність спільних інтересів. Батьки приділяють увагу дітям, але не вміють вплинути на них педагогічними засобами. До цього ж типу відносяться сім’ї з моральним мікрокліматом і негативним впливом на розвиток дитини. Для них характерна негативна морально-трудова атмосфера, конфліктність, антипедагогічність у відношенні до дітей. Освіченість батьків нижче середнього. Матеріальне становище тяжке або дуже тяжке.

5. Нейтральні сім’ї характеризуються тим, що дорослі члени зайняті виключно заробленням грошей. В основному це матері, що виховують позашлюбних дітей, або розлучені жінки, яким соціальні умови не дозволяють у повній мірі займатися вихованням дітей. Також це багатодітні сім'ї з послабленими соціально-моральними нормами, з низьким рівнем культури. Матеріальне становище таких сімей нижче середнього.

6. Криміногенні сім’ї. Внутрішньо сімейні стосунки будуються таким чином, що наносять значну шкоду духовному та фізичному розвитку дітей. У сім’ї панує аморальна атмосфера. Умови для виховання дітей повністю відсутні.

Функції сім ї:

1) виховна функція;

2) господарсько-побутова функція;

3) економічна;

4) функція організації дозвілля;

5) духовне спілкування між подружжям;

6) стосунки з друзями та родичами;

7) розподіл лідерства в сім’ї;

8) здійснення первинного соціального контролю, тобто нормативного регулювання поведінки її членів;

9) психологічна функція;

10) збереження або підвищення матеріального стану чи соціального статусу;

11) сексуальні стосунки.

Найтісніше з духовною функцією сім’ї пов’язана її виховна функція. Сучасна сім’я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини.

Сім’я – перший колектив. Вона надає дитині уявлення про життєві цілі, про те, що необхідно знати і як себе поводити. У сім’ї дитина отримує перші навички застосування цих уявлень у взаємовідношеннях з іншими людьми, співвідношення свого “Я” з “Я” інших людей; засвоює норми, які регулюють поведінку у різних ситуаціях повсякденного спілкування. Сімейна атмосфера впливає на формування у дітей звички поведінки та критеріїв оцінки добра та зла, дозволеного та забороненого, справедливого та несправедливого. Сім’я вводить дітей у світ знань та праці, суспільних прав та обов’язків. Становлення особистості починається у сім’ї. Відношення батьків до суспільства, до дітей, один до одного, до родичів, сусідів сприймається дітьми як зразок, модель їх власного відношення. У сім’ї формується основи характеру дитини, її відношення до оточуючого світу, до моральних, ідейних та культурних цінностей.

Проблема молодої сім’ї

Формування молодої сім’ї пов’язане з багатьма труднощами (матеріальними, житлово-побутовими, психологічними тощо). Починаючи з другої половини 1992 року понад 90 % молодих сімей мають прожитковий рівень, нижчий за мінімальний споживчий бюджет. Тому необхідна комплексна система заходів по наданню допомоги молодій сім’ї. Одним із напрямів роботи соціального педагога у розв’язанні зазначеної проблеми є надання психолого-педагогічної допомоги сім’ї. При цьому слід мати на увазі, що створення міцних відношень, що ґрунтуються на довірі, повинно виховуватись не на початку сімейного життя, а ще у батьківській сім’ї. Мова йде про виховання культури дошлюбних та подружніх взаємовідносин паралельно з вихованням старшого покоління – батьків молодих людей.

На порядку денному сьогодні стоять проблеми, пов’язані з впливом на дошлюбну поведінку молодих людей з метою корекції їх стосунків, створення щасливої сім’ї:

· підвищення відповідальності молодих людей перед шлюбним та сімейним життям;

· збільшення соціальної престижності батьківства та материнства;

· підвищення психологічної готовності юнаків та дівчат до шлюбу;

· подолання протиріч взаємної адаптації у молодій сім’ї тощо.

Статистика свідчить, що майже п’ятдесят відсотків молодих сімей, які одружилися за останні 5 років, розпалися. Аналіз причин цього явища досить складний, але одним з аспектів є сімейні конфлікти. Науковці виділяють сім основних груп сімейних конфліктів.

Перша група пов’язана з неправильним розумінням сутності шлюбу та сім’ї. Друга з відсутністю настанови на нерозривність шлюбу. Третя група характеризує готовність людини до шлюбу, її цілісність, соціальну визначеність у цьому відношення, четверта група причин – від стилей спілкування. П’ята — найважливіша – кохання. Шоста – та, що виникає на межі внутрішніх і зовнішніх умов. Остання група пов’язана з проблемами виховання, з невмінням зрозуміти дітей, організувати їх корисну діяльність, їх духовний світ.

Шлюб не ідентичний дружньому союзу, який може бути розірваний, як тільки перестане задовольняти друзів. Шлюб за своєю соціальною сутністю набагато міцніше дружби. Він передбачає значну прив’язаність та відповідальність один за одного. Розрив у сім’ї хворобливо впливає на подружжя, саме молоді сім’ї значно швидше йдуть на розрив. Молоде подружжя найчастіше не готове до обмеження особистої свободи, не готове принести у жертву щось заради іншої людини, навіть коханої. Усвідомлення помилок настає годі, коли вже нічого не можна виправити.

У молодих сім’ях подружжя, як правило, переконано у тому, що у них ще все попереду. Вони сміливо йдуть на розрив шлюбу. Вони не думають про те, що саме їх сім’я була тією сім’єю, у якій вони, за умови терпіння, були б щасливі і могли б реалізувати себе як особистості.

Звички, стилі спілкування відіграють важливу роль у створенні мікроклімату сім’ї. Спілкування є цінним для організації життєдіяльності сім’ї, воно регулюється самим подружжям, виходячи з їхніх індивідуальних особливостей. Спілкування у сім’ї будується на сприйманні один одного не як об’єкта, а як суб’єкта діяльності. Воно орієнтоване у сім’ї не на результати, а на процес. На основі спілкування і діяльності в сім’ї формується і духовний світ сім’ї.

Проблема багатодітної сім'ї

Багатодітність заснована на традиціях певної етнічної спільності, установах соціального середовища, в якому відбувається формування особистості, її ціннісні орієнтації. У наш час, незважаючи на тенденцію зниження числа народжених, у деяких сім’ях виховують троє та більше дітей. Проблем, на які натрапляється багатодітна сім’я, дуже багато. У компетенцію соціального педагога входить прогнозування потреби в соціальній допомозі цим сім’ям; сприяння у формуванні позитивного сімейного середовища та підтримці багатодітних сімей з неблагополучними соціальними умовами.

Нагадаємо, що існують такі основні форми державної допомоги сім’ям:

1. Грошові виплати сім’ям на дітей у зв’язку з народженням, утриманням та вихованням дітей (допомога та пенсія).

2. Трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям з дітьми, батькам та дітям.

3. Безкоштовна допомога сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одяг та взуття, харчування вагітних жінок тощо).

4. Соціальне обслуговування сімей (надання психологічної, юридичної, педагогічної допомоги, консультації, соціальні послуги).

Проблема неповної сім' ї

Мабуть, більш доречно говорити про один з аспектів проблеми педагогічне слабкої сім’ї. Життя переконує, що повноцінна виховна функція сім'ї забезпечується тільки спільною діяльністю як чоловіка, так і жінки.

Відомо, що навіть у повній сім’ї в процесі виховання дітей виникають труднощі, багато різних проблем, подоланням яких повністю зайняті і батько, і мати. Але якщо сім’я неповна, то хтось один несе тягар за двох, вся вага виховання, а також матеріального забезпечення дітей лежить на ньому. Вдова, розлучена жінка чи незаміжня мати частіше всього намагається створити своїм дітям найбільш сприятливі умови життя. Але для цього вона повинна максимально включитись у трудовий процес, у зв’язку з чим часу на ведення господарства й виховання дітей у неї практично не залишається. І особливо всі ці проблеми загострюються в сім’ях, де чоловіки залишились без дружини, самотужки виховують своїх дітей, ведуть домашнє господарство.

У неповній сім’ї виникає значно більше педагогічних проблем, і навіть з’являються такі, яких майже не буває в повноцінній сім’ї. Наприклад, психологічні особливості розвитку й життя дитини; вплив суспільної думки й атмосфери найближчого середовища на дитину з неповної сім’ї.

Під неповною сім’єю ми розуміємо, сім’ю, до складу якої входить один із батьків та його діти. Неповна сім'я може виникнути внаслідок таких обставин:

· жінка не оформляє юридичне шлюб, а проживає одна з дитиною;

· повна сім’я перестає частково або повністю існувати із-за того, що один із батьків постійно проживає та працює зовсім у іншому районі;

· смерть одного із батьків;

· один з батьків назавжди залишає сім’ю і вимагає розлучення.

Найбільш розповсюдженим джерелом виникнення неповних сімей сьогодні є розлучення. Зазначимо, що найбільша кількість розлучень припадає на сім’ї з дітьми. Цікаво, що у сімдесяти відсотків шлюбно-розлучних справ ініціатива йде від жінки, а в сім’ях, де вік подружжя до 25 років – навіть до 85 відсотків.

Проблема розлучень органічно пов’язана з проблемою дошлюбних відношень, одруженням та взаємної адаптації подружжя. Майже сорок відсотків розлучень припадає на перші чотири роки подружнього життя. Причини такого явища В.Г. Постовий бачить у низькому соціально-економічному рівні сім’ї, у тих негативних суспільно-політичних процесах, які відбуваються в нашій країні, крім того, в низькому рівні культури спілкування у сім’ї, дисгармонії інтересів подружжя, егоїзмі та індивідуалізмі тощо.

Сьогодні розлучення як ніколи впливають на підвищення кількості неповних сімей. У цих сім’ях складається специфічна система відношень між матір’ю та дитиною, формуються зразки поведінки, які можна розглядати як альтернативу нормам і цінностям, на яких засновано інститут шлюбу.

Слід зазначити, що на виховання дитини впливає не стільки розлучення, скільки той мікроклімат, який виникає в сім’ї до та під час розлучення.

Ототожнювати неповну сім’ю та неблагополучну неправильно. Усі труднощі, що виникають у неповних сім’ях у процесі виховання дітей, можна подолати за умов правильної педагогічної позиції дорослих та наявності необхідної соціальної допомоги. Більш того, збереження повної структури у тих сім’ях, де один з батьків став джерелом антисуспільного впливу на дитину, найпагубніше для виховного процесу в сім’ї, ніж розлучення в ім’я відновлення нормального виховного середовища.

Атмосфера в неповній сім’ї та навколо неї істотно впливає на формування особистості дитини. Напружена атмосфера всередині та навколо сім’ї в зв’язку із загостренням відношень між батьками, скандалами, взаємними обвинуваченнями, а також у зв’язку з проявом безтактної допитливості з боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації, соціальній деформації дитини, послабляють авторитет батьків, формують у неї непричетність, відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до інших тощо.

Виховання дитини в неповній сім’ї – це теж звичайне нормальне виховання. Тільки здійснюється воно в більш складних умовах. А тому розумно поводиться той дорослий вихователь, хто розуміє ситуацію, аналізує її і шукає правильні шляхи подолання перешкод з метою уникнути небезпеки.

Джерелом багатьох труднощів є сам вихователь, а тому він повинен їх ліквідувати. Слід зазначити, що нема і не може бути єдиної виховної методики в роботі з дітьми з неповних сімей. Кожна дитина потребує індивідуального підходу. Найбільш загальними рекомендаціями з цього приводу можуть бути такі:

· збереження гуманних взаємовідносин між дитиною та дорослими, між самими дорослими;

· заохочення дитини у справи сім’ї;

· створення атмосфери довіри, взаємодопомоги;

· зростання значущості особистого прикладу дорослого;

· співпраця зі школою, вчителями тощо.

Дотримання цих рекомендацій дозволить поліпшити виховні можливості неповної сім’ї.

Проблема опіки і піклування над дітьми.

Опіка та піклування – це правові форми захисту особистісних та майнових прав дітей, які залишилися без батьківського піклування внаслідок смерті батьків, їх захворювання або позбавлення батьківських прав. Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 15 років, а піклування — над неповнолітніми віком від 15 до 18 років. При цьому опікун діє від імені (та в інтересах) опікуваного, здійснює його права та обов'язки. Той, хто здійснює піклування, тільки допомагає підліткові реалізувати його права та обов’язки.

Суспільство надає дітям, що залишилися без батьків, таку заміну для того, щоб їх потреби були максимально задоволені. Значна роль належить сімейній опіці, в першу чергу -усиновленню.

Сьогодні в Україні налічується більш як п'ятдесят тисяч “нічиїх” дітей. Серед них діти, яких залишили в пологовому будинку, кинули на вокзалі, діти, батьки яких були позбавлені батьківських прав тощо. Яка доля очікує цих дітей, яке виховання отримають ці діти без роду-племені, без сім’ї?

Усиновлення – ефективна форма нормалізації умов життя та виховання дитини, яка позбавлена батьківського піклування. Усиновлення відповідає кревному зв’язкові між батьками та дітьми, а тому ті, хто усиновлюють дитину, несуть повну відповідальність за неї, всю сукупність прав та обов'язків батьків. Особливості сімейного виховання усиновленої дитини вивчено ще недостатньо. Вони можуть бути згруповані відповідно до таких проблем:

· формування особистісних якостей дитини, її орієнтації та позиції в соціумі;

· охорони здоров’я дітей;

· забезпечення їх навчання;

· захисту прав і законних інтересів.

Характер ставлення дитини до осіб, що замінюють батьків, складається залежно від того, наскільки сама дитина володіє інформацією про її усиновлення. Проблема ставлення до факту усиновлення загострюється в підлітковому віці.