Використання норм права як форма їх реалізації

Використання норм права - ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використання норм права характерна поведінка суб'єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним. [13, с. 404]

Використання складається в добровільному і послідовному здійсненні суб'єктами права належних їм суб'єктивних прав, яке відбувається в активній або пасивній формі. Реалізація права в даному варіанті відбувається тільки за бажанням самого суб'єкта, який може скористатися, а може і не скористатися своїм суб'єктивним правом. Вона заснована на принципах добровільності, зацікавленості, самостійності та соціальної активності адресатів правових норм. Елемент імперативності тут полягає в попередженні зловживання вдачею і захисті законних інтересів інших суб'єктів права. Причому користування правом носить послідовний, процедурний характер. Складність цих процедур багато в чому залежить від змісту і ступеня значимості самого суб'єктивного права. У цій формі реалізуються уповноважуючі норми.

Використання прав або повноважень виражається в активній реалізації можливостей, що надаються суб'єктам різних суспільних відносин нормами права. У межах даної форми реалізації права відбувається здійснення суб'єктивних прав учасниками суспільних відносин.

Прикладом може служити право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, право батьків дати дитині ім'я та ін.

Дотримання, виконання і використання, відображаючи три основні способи правового регулювання (заборона, зобов'язання та дозвіл), по-різному виявляються в реальній поведінці суб'єктів та по-різному забезпечуються державою. Якщо заборона і зобов'язання приводять до дотримання і виконання, багато в чому спираючись на можливість примусу, то дозвіл призводить до використання тільки переконання. В окремих нескладних варіантах поведінки, пов'язаних з переважною реалізацією однієї норми, вони мають самостійне значення. При здійсненні комплексної, складної діяльності одночасно присутні всі названі форми реалізації. Так, посадова особа, виконуючи покладені на неї обов'язки, в той же час використовує певні права, дотримуючись при цьому меж своєї компетенції.

Розрізняють три способи реалізації права:

1) безпосередній, який виражається в самостійній, добровільній реалізації права самими суб'єктами;

2) опосередкованій, коли реалізація права здійснюється державно-владним правозастосовних рішенням;

3) договірній, при якій здійснюється за взаємною угодою рівноправних суб'єктів без втручання державних органів. [14, с. 56]

Безпосередня реалізація права (саморегуляція) у формі дотримання, виконання і використання характеризується такими властивостями:

реалізація громадянами своїх прав здійснюється в даному випадку безпосередньо без участі і допомоги з боку владних органів. Суб'єкт сам визначає обсяг реалізації свого права і в будь-який момент може відмовитися від реалізації;

процес такої реалізації не потребує складних процедур. Ускладнення процедури ускладнює можливість користуватися правами;

як правило, немає необхідності прийняття яких-небудь додаткових рішень. Особистість бере на себе відповідальність за правомірність своєї поведінки. Таким чином, безпосередня реалізація права заснована на переконанні людей у справедливості, корисності й необхідності правового способу буття, усвідомленні своєї відповідальності перед державою та іншими людьми.

Необхідність у правозастосуванні виникає тоді, коли для реалізації норми потрібна наявність третьої, владної сторони, здатної попередити або вирішити можливі спірні ситуації. Застосування права являє собою державно-владну управлінську діяльність компетентних органів держави та деяких інших уповноважених на те організацій, яка полягає в прийнятті персоніфікованих правових приписів, що регулюють конкретну життєву ситуацію.

Особливою формою реалізації права є правозастосування, що представляє собою комплексну владну діяльність, яка поєднує в собі і дотримання, використання, виконання правових приписів.

Застосування права - це державно-владна творча діяльність компетентних органів, осіб та уповноважених громадських організацій по реалізації правових норм відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних правових приписів..

Правозастосування обумовлено певними обставинами. Необхідність в ньому виникає, коли скоєно правопорушення і необхідно встановити для правопорушника відповідну міру покарання або коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки не можуть виникнути у конкретних осіб без державно-владної діяльності компетентних органів (служба в армії, вступ до вузу, влаштування на роботу тощо). Те ж саме відноситься до виникнення спору про право і необхідності захистити чиє-небудь суб'єктивне право. Нарешті, необхідність здійснення передбаченого законом контролю за правильністю придбання прав і покладання обов'язків (нотаріальне посвідчення безспірних прав, отримання дозволу на яку - небудь діяльність тощо).

Правозастосування як форма реалізації права має особливі ознаки, що відрізняють його від інших форм реалізації. По-перше, правозастосування - це владна діяльність компетентних державних органів і уповноважених громадських організацій; по-друге, правозастосування характеризується індивідуалізацією правових приписів щодо конкретного суб'єкта в конкретній ситуації; в-третє, правозастосування має творчий і організуючий характер; по-четверте, воно здійснюється в спеціально встановлених законом процесуальних формах; по-п'яте, правозастосування завершується винесенням актів застосування права.

Використання права - це ще один активний спосіб втілення права в життя, форма активного, навіть творчого забезпечення суб'єктом своїх законних інтересів.

Наприклад, суб'єкт ставить перед собою соціальну мету - приватизувати квартиру і для цього починає пошук правових засобів (нормативно-правових актів, документів, органів, що здійснюють правову процедуру тощо), які б дозволили йому здійснити свій соціальне намір. Він пише відповідну заяву, звертається з нею до відповідного органу, бере участь у певних процедурах - він використовує своє право, здійснює тим самим його втілення в життя. [15, с. 320]

Зрозуміло, найчастіше суб'єкт не віддає собі звіт, що це якась особлива форма: використання права. Просто він активно діє на правовій основі, домагається своїх цілей - поступає в інститут, захищає свою власність і т.д.

Підкреслимо: у міркуваннях про форми реалізації права немає і дещиці казуїстики і схоластики. Розрізнення форм реалізації права дозволяє нам вибирати з усього правового арсеналу спосіб найбільш оптимальної поведінки, найбільш економічні і ефективні засоби для досягнення конкретних соціальних цілей: дотримання, виконання або використання права.

Використання права дійсно припускає активне, свідоме ставлення до своїх прав і свобод - суб'єкт має можливість здійснити вибір різних варіантів поведінки. Він стає вільним, незалежним громадянином, справжнім членом суспільства - і це те, що і потрібно на сучасному етапі суспільного розвитку.

Але з цим вибором, з інтенсивністю використання своїх прав органічно пов'язаний і такий несподіваний юридичний феномен, як зловживання правом.

Вживання (використання) права «на зло», обмеження прав і свобод інших з'являється там і тоді, де і коли порушується міра розумної соціальної поведінки, порушується баланс своїх і чужих прав.

Зловживання правом може набувати й такі збочені форми соціальної поведінки, коли воно стає навіть кримінальним злочином.

Може виникнути ситуація, коли право на передвиборну агітацію також перетворюється в зловживання цим правом. Наприклад, якщо кандидат у депутати починає «оговорювати» своїх політичних опонентів, поширюючи про них відомості, що не відповідають дійсності і порочать їх честь, гідність та ділову репутацію. Право вести передвиборну агітацію він мав, він його використовував, але при цьому перевищив міру полеміки, «забув» про права інших кандидатів, порушив баланс.

Зловживання правом - явище мало вивчене в теоретичному плані, але набуває часом зловісну, навіть згубну властивість для правової системи. Це як зловживання алкоголем, яке стає згубним для індивіда, а часом при масовому зловживанні і для суспільства. Ось чому навіть сам підхід до вивчення цього явища з позицій використання права, його заходи представляються вельми соціально важливими і теоретично плідними.

Зловживання правом - це як раз той випадок, коли порушується саме суб'єктивне право - міра можливої поведінки, порушуються межі, що встановлюються цим заходом.

Правомочність діяти відповідним чином у суб'єкта є, але він це право використовує безмежно, включає в нього такі змістовні моменти, які порушують міру можливої поведінки іншого учасника суспільних відносин. Він тим самим переводить спрямованість спільних дій («зчеплення») учасників суспільних відносин у протилежний бік. А це вже не стабілізує соціальну систему, а, навпаки, руйнує її рівновагу.