Література. 1. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.
1. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.— К.:"Либідь", 1997.—С. 339.
2. Киселев Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 68-71.
3. Неведомська Є.О. Формування біологічних понять на різнихступенях пізнання. // Рідна школа.— 2003.— №6.— С. 38—44.
4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посібник.—К.: Фенікс, 1998.—С. 47-54.
5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001.—С. 215-216.
6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: "Просвещение",1978.—С. 88-91.
Лекція 22.
ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.
ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
ДИТИНИ
План
1.Типи вищої нервової діяльності.
2.Особливості вищої нервової діяльності дитини.
3.Сон та його гігієнічне значення
4.Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їхпрофілактика.
5.Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення.
Основні поняття: темперамент, сон, сновидіння, невроз, неврастенія, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, «шкільний невроз», дидактогенні неврози, психогігієна, стрес.
1. Типи вищої нервової діяльності
У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою—деякі люди повільні й спокійні, інші—швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням однією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води.
Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він вважав, що тіло людини складається з чотирьох елементів — гуморів, соків: крові (тепло), слизу (холод), чорної жовчі (вологість) і жовтої жовчі (сухість). Сполученням соків, краси-сом, вважав він, і пояснюються всі особливості організму. Так, флегматичний склад Гіппократ пояснював переважанням слизу (флегми, лімфи); сангвінічний — крові; меланхолічний — чорної жовчі й холеричний —домінуванням жовтої жовчі. У домінування певного соку полягають, за Гіппократом, причини хвороб, зокрема психічних. Пізніше послідовники "батька медицини" пов'язали з поняттям красиса і типологічні особливості людини. Через кілька століть вчені античного Риму позначили поняття нервово-конституціонального типу словом "темперамент" (потрібне, правильне співвідношення). К. Гален збільшив кількість темпераментів до тринадцяти. Проте вчення про соки як основу властивостей людини залишалося непорушним.
Особливу увагу привертає трактування темпераментів, запропоноване видатним німецьким філософом І. Кантом. За Кантом, сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій при незначній їх глибині та силі, холеричний — гарячковатістю, запальністю, поривчастістю вчинків, меланхолічний — глибиною і тривалістю переживань, флегматичний — повільністю, спокійністю і слабкістю зовнішнього виразу почуттів. Органічні основи темпераменту Кант пов'язував з властивостями крові.
Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов'язати темперамент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою черепа — френологія (рис. 72), з формою кисті та лініями складок на долоні — хіромантія, з рисами обличчя — фізіономістика.
Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в XIX ст. То був час, коли започаткувалася наука про біологічні основи психічної діяльності, зумовленість психічної діяльності й поведінки людини фізіологічними процесами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерєв, В.Я. Данилевський, І.М. Сєченов та ін. Та найвагоміше слово сказав І.П. Павлов.
І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організму, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливостями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вважав, що вища нервова діяльність — це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої рухової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяльності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВИД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.
Темперамент— це індивідуальна особливість людини, що проявляється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваженості, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.
І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:
1)силу процесів збудження і гальмування;
2)взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесівзбудження і гальмування;
3)рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість,
3 якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.
На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив
4 основних типи вищої нервової діяльності:
перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;
другий тип— сильний зрівноважений рухливий — має достатнюсилу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий,легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новийподразник; ;
третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;
четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працездатність, швидко стомлюється.
І.П.Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, виявлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у IV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічномутемпераменту; сильний неврівноважений тип — холеричномутемпераменту; сильний врівноважений, рухливий тип — сангвінічномутемпераменту; сильний врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів — флегматичномутемпераменту.
Особливості типів темпераменту наведено в табл.16.
Таблиця 16.